Позиційна війна. Що стоїть за переговорами України і Росії і чого від них чекати

Найближчим часом пройде черговий раунд переговорів між Україною та Росією. Чого домагаються обидві сторони і чого чекати далі – в матеріалі РБК-Україна.

Вже зрозуміло, що кремлівський бліцкриг не вдався, російські війська зустрічають не квітами, як про це віщала путінська пропаганда, а запеклим опором на всіх фронтах. При чому протидіють агресору не тільки армія, але і ще донедавна мирні жителі.

Очевидно, що головною метою окупантів спочатку були великі міста, особливо столиця, і як повідомляли в Офісі президента (ОП), ліквідація військово-політичного керівництва країни. Цим пояснюються марш-кидки бронетехніки без встановлення контролю над пройденими територіями, висадки десанту в тилу української оборони і велика кількість ДРГ.

Але хвиля за хвилею масовані удари вдається відбивати, відрізані від підтримки і постачання колони російських військ день за днем перетворюються в димлячі купи металу силами регулярної української армії і добровольців. Втрати військ РФ вже вище ніж в будь-якому з конфліктів, в яких вони брали участь у своїй сучасній історії.

На цьому тлі примітно, як змінюються вимоги Кремля для завершення агресії. Спочатку там говорили, що підуть на переговори тільки після того, як українські військові складуть зброю. Потім висунули ультиматум: нейтральний і без'ядерний статус України, демілітаризація, "денацифікація", визнання окупованого Криму і так званих "ДНР" і "ЛНР".

На Банковій же вимагають припинити бойові дії і вивести окупаційний контингент з України. Але відразу заявили, що ні про яку капітуляцію мови бути не може. Також в ОП наполягають, що президент Володимир Зеленський точно не піде ні на які поступки, які можуть так чи інакше принизити боротьбу України за її територіальну цілісність і свободу. Сам він скептично висловився про свої очікування напередодні початку переговорів з росіянами.

"Скажу відверто, як завжди: я не дуже вірю в результат цієї зустрічі, але нехай спробують. Щоб потім у жодного громадянина України не було жодного сумніву, що я як президент не намагався зупинити війну, коли був нехай і маленький, але все ж шанс", – зазначив глава держави.

Стартові раунди

Росію на переговорах представляє помічник президента Володимир Мединський, заступник голови МЗС Андрій Руденко, посол в Білорусі Борис Гризлов, глава міжнародного комітету Держдуми Леонід Слуцький і заступник міністра оборони Олександр Фомін.

Постійні учасники української делегації - міністр оборони Олексій Резніков, голова фракції "Слуга народу" у Верховній раді Давид Арахамія та радник голови ОП Михайло Подоляк. На першій зустрічі до них приєдналися нардеп Рустем Умеров ("Голос") і заступник голови МЗС Микола Точицький.

Перший раунд переговорів відбувся 28 лютого на білоруському кордоні без попередніх умов. Сторони вислухали позиції один одного, намітили ряд пріоритетних тем, за якими можливо досягти предметних рішень, і вирушили у свої столиці для консультацій.

Вдруге зустріч відбулася вже 3 березня в Біловезькій пущі. Домовилися організувати гуманітарні коридори для евакуації цивільних із зон бойових дій, поставок продуктів і ліків, а також спеціальний канал зв'язку для цих питань. Для України це був план мінімум. Михайло Подоляк за підсумками зазначив, що наша сторона не отримала всіх результатів, на які розраховувала, очікувалося перемир'я і припинення вогню.

Давид Арахамія та Михайло Подоляк (фото: facebook.com/david.braun)

Росія, за словами Мединського, приїхала з блоком пропозицій з трьох частин: військово-технічної, гуманітарно-міжнародної та політичної. У його інтерпретації сторони досягли "істотного прогресу". У делегації Кремля відзначили, що для реалізації "неозвучених домовленостей" знадобиться третій раунд переговорів найближчими днями, деякі нібито потрібно буде закріпити на вищому рівні і через національні ратифікації.

З усього цього на цю мить можна вірити лише тому, що наступна зустріч делегацій дійсно запланована на суботу-неділю. Решта, як показує практика, цілком може бути черговою інформаційно-психологічною операцією. Головних питань на порядку переговорів, за даними РБК-Україна, по суті два: припинити обстріли цивільної інфраструктури і повернутися до правил і звичаїв ведення війни.

Поки що, очікувано, Москва не виконує нічого з обіцяного. Всупереч попереднім заявам ніякого "режиму тиші" хоча б на час зустрічей не було. Російська артилерія, літаки і ракети продовжують завдавати ударів по житлових районах і об'єктам критичної інфраструктури, вбиваючи мирних українців. Під обстріли потрапляють і АЕС. Сотні доказів таких атак передаються Міжнародному кримінальному суду, який вже почав розслідування військових злочинів.

Те ж саме поки стосується і "зелених коридорів". Яскравий приклад: армія РФ відмовилася пропустити гуманітарну допомогу в захоплений Херсон, відправивши замість цього свій "гумконвой". Місцеві жителі 4 березня зустріли його мітингом на центральній площі з українськими прапорами і відмовилися від "допомоги", закликавши окупантів забиратися з міста. На цей же день була призначена акція "Херсонської Народної Республіки", вийти на яку привізні "учасники" з Криму побоялися.

Втім, робота по гуманітарних коридорах все ж ведеться. В ОП повідомили, що вже створена робоча група за участю представників України та Росії за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Арахамія висловив сподівання, що домовленості вдасться реалізувати. За його словами, російська сторона "сприймає цей процес серйозно", оскільки ситуація, що склалася, дуже шкодить іміджу Росії в очах світу.

Межі розуміння

Українська делегація на переговорах з Росією, безумовно, проробляє надважливу роботу і намагається досягти хоча б проміжних домовленостей, щоб зупинити загибель українців. Але водночас реальне припинення війни за допомогою дипломатії, судячи з усього, можливе лише тоді, коли за стіл сядуть президенти. Володимир Зеленський постійно закликає до цього кремлівського візаві.

"Піди з нашої землі. Не хочеш зараз піти - сядь зі мною за стіл переговорів, я вільний. Тільки не на 30 метрів, як з Макроном, Шольцем - я ж сусід! Я не кусаюсь. Я нормальний мужик, сядь зі мною, поговори, чого ти боїшся?" - заявив президент України 3 березня. Однак у Путіна на це в черговий раз відповіли відмовою.

Зеленський знову закликав Путіна до прямих переговорів (фото: t.me/verkhovnaradaukrainy)

Поки ж в існуючому форматі переговорів видно кілька тенденцій.

По-перше, в Кремлі наполягають, що цей процес повинен проходити в тиші, а його підсумки - не піддаватися розголосу. Враховуючи, що там, мабуть, досі не зрозуміли реальних настроїв всередині України, то можуть розраховувати вселити сумніви в голови українців з приводу позиції влади і обіцянок не поступитися в питаннях суверенітету і територіальної цілісності.

По-друге, росіяни поводяться так, ніби у них дуже мало часу на досягнення своїх цілей, постійно звинувачуючи українську сторону в затягуванні переговорів. Очевидно, що Путін хоче домогтися капітуляції (навіть якщо і не у відкритій формі), як можна швидше. Кожен день війни коштує РФ величезних втрат, не тільки у військовому вимірі, а й у фінансовому – санкції і світова ізоляція буквально руйнують російську економіку на очах. І це далеко не межа.

По-третє, делегація від Москви не висуває нових ультиматумів і по дорозі "втрачає" деякі пункти старих, змушуючи того ж Пєскова знову повертати в публічну повістку "денацифікацію", яку все складніше "продати" навіть внутрішньому споживачеві на тлі бомбардувань мирних міст України, попри інформаційну блокаду. Як показує історія, вимоги росіян стають куди більш жорсткими, коли вони впевнені у своїй перевазі. Такої впевненості у них вже вочевидь немає.

"Позиція Росії жорстка, але і позиція України теж жорстка, тому переговори йтимуть важко, але вони йтимуть... Ми чітко розуміємо психологічний стан тих, з ким ми працюємо, які у них цілі, що вони розуміють про Україну, а що ні. Тому нам досить комфортно працювати, розуміючи мотиви російської сторони. Ми не просто перебуваємо на переговорах і слухаємо їх. Ми розуміємо, куди вони хочуть зайти, чому вони так думають і яка у них мотивація насправді", – зазначив Подоляк.

* * *

Починаючи масове вторгнення Кремль явно недооцінював здатності української армії протистояти повномасштабній агресії, як і самовідданість цивільних у боротьбі проти окупації. Програючи в прямих бойових зіткненнях росіяни перейшли до чистого тероризму – караючи мирне населення бомбами і ракетами.

Лідери Заходу хоч і не готові прямо вступити у війну, побоюючись Третьої світової з ядерним результатом, все ж змушені вживати все більш жорсткі заходи, поступаючись перед обуренням власних виборців. Цей тиск посилює позиції України як на полі бою, так і в переговорному процесі, звужуючи Росії простір для ультиматумів. І поки українці стримують агресора на всіх фронтах, у світу є час, щоб зібратися з силами і зупинити Путіна спільно.