Велика угода чи війна до кінця? Три сценарії Трампа в Ірані та що вони означають для України

Три сценарії щодо Ірану, які може обрати Дональд Трамп (джерело: інфографіка РБК-Україна)

Україні не звикати до того, що наша війна на якийсь час виявляється витісненою на другий план світової уваги.

Найяскравіший приклад - атака терористів ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року і відповідні заходи ізраїльтян, які відбулися незабаром. З урахуванням того, що Близький Схід у західній свідомості завжди займав більше місця, ніж центрально-східна Європа, світові медіа та політикум оперативно переключили увагу на нову війну.

Щось схоже сталося і минулого літа, під час попередньої, 12-денної війни Ірану з Ізраїлем.

Але оскільки російська агресія проти України весь цей час тривала, надовго забути про неї на Заході ніхто не міг.

Ізраїльсько-американська операція проти Ірану вкотре зсунула Україну вниз у світовому порядку денному. Можливо, знову ненадовго. Але наслідки цього разу очікуються більш довгострокові.

Невизначеність Трампа

США давно мають на озброєнні метод "стратегічної невизначеності" і з успіхом десятиліттями застосовують його, наприклад, щодо Тайваню і Китаю. З одного боку, не визнаючи формально незалежність острова, з іншого - обіцяючи йому допомогти в разі нападу з континенту, при цьому успішно розвиваючи прагматичні відносини і з Пекіном, і з Тайбеєм.

Невідомо, чи знає про цей метод президент США Дональд Трамп. Але у випадку з нинішньою війною в Ірані він довів його до абсолюту.

Абсолютно незрозумілі - причому, судячи з усього, і для самої американської адміністрації - ні цілі війни, ні можливі методи її продовження, ні як її закінчувати, ні що, власне, вважати перемогою.

А якщо плани США невідомі самим США, то ніяка іранська розвідка не в змозі їх перехопити, навіть теоретично.

Звісно, паралелі з російською агресією проти України занадто очевидні, щоб їх не помічати. Навіть суто на стилістичному рівні. "Ми ще навіть не почали" від Трампа - це буквально дослівне повторення заяви Путіна влітку 2022-го.

Цілі російського вторгнення залишаються геть незрозумілими навіть на п'ятий рік від його початку, головним чином, для його ініціаторів та учасників. Офіційна риторика кремлівців повторює все той самий набір тез: від "Україна б напала першою" до "денацифікації", від "захисту російськомовних" до "зупинки розширення НАТО".

Трамп і його браві соратники також щодня генерують нові й повторюють старі аргументи: від "Іран напав би першим" до "треба захищати союзний Ізраїль", від "розбомбимо ядерну програму" до "звільнимо іранський народ від тиранії".

Імовірно, і Кремль, і Білий дім керуються старим правилом: куди влучили - те й мета, чого домоглися - те й було завданням.

Наслідки удару по нафтопереробному заводу в Тегерані (фото: Getty Images)

Звичайно, за всю цю історію активно вхопилися російські пропагандисти: мовляв, а чого їм зараз можна, а нам тоді було не можна? З часів сталінського "а у вас в Америці негрів лінчують!" прийоми залишаються незмінними.

Головна, фундаментальна відмінність насправді на поверхні: на відміну від мирної демократичної України, Іран останніми десятиліттями являв собою реальну загрозу ледь не для всіх своїх сусідів, безпосередніх і не тільки. І багаторазово ці загрози реалізовував на практиці, направляючи і підгодовуючи всіляких терористів та інші "народні міліції".

Інша справа, що з погрозами можна працювати по-різному. Якщо уявити собі Іран (і ширше, весь Близький Схід) як одну велику і діряву бочку з бензином, то найочевидніший метод - забезпечити максимальну пожежну безпеку і превентивні заходи навколо.

Дональд Трамп же запустив по бочці серію феєрверків. Цілком у своїй манері, коли він відволікає увагу американців і всього світу від однієї кризи, створюючи наступну.

Принаймні в продемократичних американських медіа і особливо в сатиричних політичних шоу, дуже популярних у США, версія про те, що іранська війна - головним чином спосіб відволікти увагу від файлів Епштейна, вельми популярна.

"Ми не починали цю війну, але за Трампа її закінчимо", - обіцяє американський міністр війни Піт Хегсет. Насправді ситуація набагато складніша, і чи не будь-яку війну завжди легше почати, ніж закінчити.

І набір опцій, що лежать перед Трампом, насправді дуже обмежений.

Війна до кінця

Іран вперто не бажає капітулювати, продовжуючи огризатися й обстрілювати своїх сусідів по периметру, причому найсерйозніші ракетні аргументи можуть залишити наостанок, коли ворожа ППО буде вже виснажена шахедними атаками.

Конвенціональні сили Ірану при цьому теж сильно пошарпані, але режим тримається. Трамп нарешті наважується на наземну операцію, очевидно, руками багатостраждальних курдів. Багатонаціональний і полірелігійний Іран перетворюється на криваву кашу, Сирію на максималках.

І навіть у разі підсумкової перемоги умовних "хороших хлопців" над "поганими", за сирійським же зразком, довго залишається джерелом нестабільності в регіоні.

У процесі ціни на нафту пробивають стелю. Росія ремонтує бюджет, що продірявився, і продовжує війну на виснаження проти України ще довгі роки.

Велика угода

Ймовірно, найбільш бажаний у Білому домі сценарій, про що говориться майже прямо. По суті, Венесуела 2.0.

Читайте також: США керуватимуть Венесуелою до передачі влади, - Трамп

Втім, іранський режим виглядає куди стійкішим за латиноамериканський. Продемонструвавши це на практиці навіть у ці два тижні війни - загибель будь-якого лідера чи командира не призводить до паралічу системи, вакантні місця займають нові люди.

Крім того, у випадку з Венесуелою в принципі не доводилося брати до уваги такі фактори, як готовність великої кількості людей віддати своє життя в ім'я пришестя "прихованого імама" аль-Махді і настання кінця часів. Якраз цей компонент і Трамп, і його команда геополітичних гросмейстерів на чолі зі Стівом Віткоффом могли не врахувати.

З іншого боку, таким вже монолітним іранський режим не виглядає. Після загибелі аятоли Хаменеї та обрання його сина новим лідером уся влада в країні де-факто перейшла в руки військової еліти - Корпусу вартових ісламської революції.

І за низкою непрямих ознак можна зробити висновок, що інші, більш помірковані крила іранської еліти не в захваті від такого повороту подій. Отже - потенційно договороздатні. Але лише в разі, якщо вони зможуть якимось чином перехопити контроль над ситуацією - а поки що позиції КВІР виглядають цілком міцними.

Для України сценарій великої угоди може теж виявитися найкращим із можливих. Особливо якщо вона передбачатиме вихід на світовий ринок величезних запасів іранської нафти. Але навіть розблокування Ормузької затоки саме по собі знизить світові ціни на нафту. А отже, і потік нафтодоларів до Москви.

Війна на аутсорсинг

Трампу не вперше кидати своїх союзників напризволяще. Про це могли б багато розповісти ті ж самі курди, тільки сирійські.

Читайте також: Трамп заявив, що курди небезпечніші за ІДІЛ

З Ізраїлем і монархіями Перської затоки Штати і особисто Трампа, звісно, пов'язує набагато більше. Але не настільки, щоб їхні інтереси стали президенту США важливішими за його власні.

Якщо дані опитувань будуть для Трампа досить переконливими, щоб усвідомити можливу катастрофу республіканців на виборах до Конгресу, Штати цілком можуть вийти з війни.

Очевидно, переклавши всю відповідальність за її продовження на Ізраїль і арабські країни Затоки, можливо, за американської підтримки розвідданими і ракетами для ППО.

Останнє - якраз найнеприємніший для України момент у такому сценарії. Брак ракет для Patriot, яких за перші дні війни араби використали більше, ніж Україна за чотири роки, - це реальна, озвучувана на найвищому політичному рівні проблема.

Утім, якраз тут в України нарешті з'явилися "карти", яких досі вперто намагається не помічати Трамп. Практична військова допомога монархіям Затоки - це те, що цілком можна розіграти, зокрема за участю американців. Україна як "контриб'ютер світової безпеки" - більше не красива фраза з панельних дискусій у Мюнхені, а реальність.

Наслідки іранського удару по Ізраїлю (фото: Getty Images)

При цьому регіон Близького Сходу ще довгий час продовжить якщо не горіти, то щонайменше тліти. Іранський режим, залишившись без частини військового потенціалу, компенсує це потенціалом злоби. І нафтові ціни плаватимуть на вищому, ніж до війни, рівні, з можливими послабленнями і для російської нафти. Отже - збільшуючи можливості росіян воювати далі, хоч і не так упевнено, як у першому сценарії.

Тут багато чого залежатиме від того, як буде обставлено вихід США з війни. Планомірно, продумано, або в стилі Трампа - стане несподіванкою для ворогів, союзників і власної адміністрації.

Той, хто регулярно спостерігає за публічними виступами Трампа, легко може уявити собі, як президент США в урочистій обстановці заявляє приблизно таке: "Ми здобули велику перемогу. Велику перемогу. Найбільшу в нашій історії. Навіть більшу, ніж у 1945 році, коли США розгромили Німеччину".

Тим паче, Куба чекає. Та й про Гренландію давно не згадували.

Запитання-відповідь (FAQ):

- Чим небезпечна нова війна на Близькому Сході для України?

Вона знову зміщує Україну з порядку денного і створює довгострокову загрозу дефіциту ресурсів. Зокрема, союзники США в Затоці за перші дні конфлікту використали більше ракет до Patriot, ніж Україна за чотири роки.

- У чому схожість дій Трампа і Путіна?

Обидва використовують схожу риторику, коли цілі та методи війни незрозумілі навіть їхнім власним адміністраціям.

- Який зі сценаріїв Трампа найбільш вигідний Києву?

Сценарій "Великої угоди" (Венесуела 2.0). Розблокування Ормузької протоки і вихід іранської нафти на ринок обрушать світові ціни, що позбавить Москву надприбутків, необхідних для продовження агресії.

- Як Україна може захистити свої інтереси в цій ситуації?

Києву потрібно стати "контриб'ютором безпеки", запропонувавши монархіям Затоки свій практичний досвід боротьби з дронами. Це дасть змогу перетворити військову допомогу Україні на прагматичний обмін ресурсами і технологіями.