З вересня плануємо перехід до очного навчання: Тетяна Кагановська, ректор ХНУ ім. Каразіна

Незламний Харків, університет зараз та перехід до офлайну

– Безліч людей вражає стійкість Харкова. Навчальний процес в місті і в університеті під час війни – як він виглядає?

– Стійкість Харкова сьогодні справді вражає світ. Але для нас, харків’ян, це щоденна праця, відповідальність і дуже людське рішення щоранку продовжувати робити свою справу.

Для університету це означає – навчати, досліджувати, бути суспільно відповідальними, підтримувати одне одного й залишатися простором сенсів навіть у часи великої невизначеності.

Війна кардинально змінила університетське життя, але не нашу місію. На кінець минулого року в нас навчалося понад 16 тисяч студентів. Ми відкриваємо нові спеціальності, реалізуємо міжнародні програми та водночас адаптуємося до безпекових викликів.

Через війну ми швидко переосмислили формати й створили нову екосистему: активно розвиваємо цифрові сервіси та гібридні моделі навчання. Проте ми бачимо, наскільки студентам досі потрібна жива академічна взаємодія та відчуття університету як спільноти.

Лютий 2022 року закарбувався в пам'яті назавжди. Уявіть: у нас багатотисячний колектив, серед якого було 4,5 тисячі іноземних студентів, котрих потрібно було терміново евакуювати. Плюс безліч студентів з інших регіонів України.

Основним завданням для мене та моєї команди було якнайшвидше евакуювати цих дітей, заспокоїти їхніх батьків.

Я сама мама трьох дітей і чудово розумію, що таке відповідальність. Ми займалися переміщенням студентів до безпечних місць цілодобово. Навіть домовлялися, щоб студентів пускали ночувати на станції метро, які тоді працювали як укриття.

Пам'ятаю момент, коли дізналася, що в гуртожитках залишилося 56 студентів із Донецької та Луганської областей, яким просто не було куди їхати... Коли і вони були вже у безпечних місцях, тоді вперше з’явився час трохи видихнути й подумати, що робити далі.

Викликом було втримати людей разом і відновити навчання. І нам це вдалось. Спочатку місяць працювали в асинхронному режимі, потім повністю перейшли в онлайн. Сьогодні Каразінський може сам консультувати інші заклади вищої освіти, адже ми першими пройшли через досвід повного блекауту.

Зараз, на п'ятому році великої війни, ми працюємо в змішаному форматі. Для багатьох спеціальностей – природничих, інженерних, медичних – практика є критично важливою. Тому ми максимально перенесли наші лабораторії в безпечні місця.

Нам дійсно є чим пишатися, це відзначають як на найвищому державному рівні, так і наші українські та міжнародні партнери.

Ми всі стали значно більше підтримувати одне одного. І я переконана: саме університети сьогодні є середовищем формування стійкості країни. Бо вони зберігають культуру мислення, свободу, людяність і віру в майбутнє. А без цього неможливе повоєнне відновлення України.

Тетяна Кагановська про Харків (колаж РБК-Україна)

– Були новини, що ви відновлюєте очне навчання у 2026 році. Як це відбувається і чого чекати студентам 1 вересня цього року?

– Так, ми дійсно поступово й дуже відповідально повертаємо елементи очного навчання настільки, наскільки це дозволяє безпекова ситуація в Харкові. Для нас принципово важливо: будь-яке рішення щодо офлайну може ухвалюватися лише тоді, коли ми впевнені у безпеці студентів, викладачів і працівників університету.

Ми почали з діалогу: опитування показали, що близько 80% студентів, які перебувають у Харкові та області, підтримують очне навчання за умови безпеки. Вже сьогодні частина студентів природничих факультетів, медики, фізики та хіміки виконують практичні й лабораторні роботи офлайн.

Тому з 1 вересня ми плануємо частковий перехід до очного формату для всіх факультетів, але для тих, хто перебуває в місті та передмісті й готовий навчатися в аудиторіях.

Зважаючи на те, що Харків розташований за 20-25 кілометрів від лінії фронту, ми тримаємо курс на створення безпечних просторів та обладнання "підземного університету".

Цей проєкт став можливим завдяки поєднанню підтримки Оксена Лісового і МОН, Олега Синєгубова й команди ХОВА і власних сил університету. Нам вдалось реконструювати освітньо-науковий простір "Ландау" і побудувати в ньому сучасне протирадіаційне укриття, що відповідає всім державним будівельним нормам. Його площа складає понад 2800 квадратних метрів.

"Ландау" – це новий комплекс сучасних багатофункціональних безпечних просторів. Він поєднує музей науки, освітній простір і науковий хаб. Це приклад того, як спільними зусиллями університет і держава інвестують у майбутнє.

Реконструйований освітньо-науковий простір "Ландау" з протирадіаційним укриттям (фото: надані пресслужбою ХНУ імені Каразіна)

Станом на початок нового навчального року ми маємо 14 аудиторій у протирадіаційних укриттях, понад 10 аудиторій у найпростіших сховищах і близько 10 лабораторних приміщень в безпечних просторах.

Їх загальна площа – понад 3000 квадратних метрів. Це дозволяє організувати навчання у дві зміни для приблизно 1000 студентів одночасно в безпечних умовах.

– Як змінилася кількість студентів університету під час війни?

– Повномасштабна війна дуже вплинула на кількість і географію студентства, і це природно. Але водночас для нас надзвичайно важливо, що університет зберіг свою масштабність, національне значення й міжнародну присутність навіть у таких драматичних умовах.

Нам вдалося уникнути зменшення кількості українських здобувачів вищої освіти в умовах війни. Більше того, вона навіть зросла. На кінець 2020 року їх було 13082, на кінець минулого – 15566.

Через війну суттєво зросла кількість студентів зі статусом ВПО, які залишили свої домівки через бойові дії чи окупацію. Університет став для них середовищем стабільності та психологічної опори.

Загалом у нас навчається молодь із 25 областей України. Найбільше вступників традиційно представляють Харківську, Київську, Дніпропетровську, Донецьку та Полтавську області, що підтверджує: Каразінський був і залишається університетом національного масштабу.

Яка ситуація з іноземними студентами і чи є відтік кадрів

– Чи є зараз в Каразінському іноземні студенти? Скільки їх, які факультети вони обирають?

– Так, попри війну, у нас продовжують навчатися іноземні студенти. Для нас це надзвичайно важливо, адже міжнародність завжди була однією з ключових рис Каразінського університету як класичного європейського університету.

Сьогодні в університеті навчається 241 іноземний здобувач освіти (232 студенти та 9 аспірантів). Це – прямий наслідок війни і безпекових загроз – ситуація діаметрально змінилася: було 4136, стало 241. При цьому варто відзначити, що цифри на цей момент не є ілюстративними.

Випуск і вступ тривають, тому картина теж є динамічною. І хоча через безпекову ситуацію ця кількість суттєво менша, ніж до 2022 року, сам факт того, що молоді люди з різних країн світу продовжують обирати Харків і Каразінський університет, є для нас свідченням довіри до української освіти та академічної якості університету.

"Географічна карта" студентства змінилася, але Каразінський залишається частиною глобальної спільноти. Зараз у нас представлені студенти з 25 країн світу, зокрема Азербайджану, Болгарії, Грузії, Єгипту, Ізраїлю, Індії, Іраку, Ірану, Казахстану, Китаю, Марокко, Німеччини, Польщі, Республіки Корея, США, Туреччини, Японії та інших країн.

Найбільше іноземних студентів навчаються на бакалаврських програмах. Особливо популярними є програми Навчально-наукового інституту "Українська інженерно-педагогічна академія", юридичного факультету, а серед магістерських програм – Каразінська школа бізнесу, економічний і юридичний факультети.

Традиційно значний інтерес зберігається й до медичної освіти: понад 60 іноземних громадян навчаються за магістерською програмою "Медицина".

Університет під час війни стає простором міжнародної солідарності. Ми дуже відчуваємо підтримку наших партнерів, колег, друзів університету в різних країнах світу.

І я щиро вдячна всій міжнародній академічній спільноті за те, що вона залишається поруч із Харковом і Україною.

– Чи багато викладачів звільнилися, виїхали за кордон?

– Наша найбільша гордість в тому, що ми повністю зберегли професійне ядро університету. Завдяки змішаній формі навчання ми не втратили зв’язок із тими, хто змушений був поїхати. Таких людей насправді небагато, і значна частина вже повернулася до Харкова.

Зараз біля 70% наших викладачів фізично перебувають у місті чи області. За кордоном залишається трохи більше 5% – переважно ті, в кого зруйноване житло (наприклад, на Північній Салтівці), або ж мами з маленькими дітьми. Це абсолютно зрозуміло.

Ба більше, за цей час у нас дуже круто й несподівано підросла молодь. Університет оновився: близько 65% адміністративного складу, деканського корпусу та директорів інститутів, це тепер молоді лідери. Все відбулося абсолютно природно.

Багато наших досвідчених керівників поважного віку самі передали повноваження, бо керувати факультетами в умовах постійного стресу та війни – колосальне навантаження.

Сьогодні завдання лідера змінилося: це не просто адміністрування, це вміння надихати, вести за собою, мотивувати та підтримувати команду в критичні моменти. Без такого підходу зараз жоден колектив не вистоїть.

Вступна кампанія 2026, факультети та топ спеціальностей

– Які особливості вступної кампанії, що розпочнеться вже невдовзі, варто враховувати абітурієнтам?

– Вступна кампанія в умовах війни залишається для нас дуже важливою соціальною місією – дати можливість молодим людям навчатися в Україні, попри всі виклики. Для Каразінського університету це відповідальність перед країною: ми готуємо фахівців, які будуть її відновлювати.

Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну вступна кампанія до закладів вищої освіти проводиться вже вп’яте. На сьогодні ми маємо напрацьований механізм вступу з широким використанням цифрових технологій, зокрема ЗНО.

Для майбутніх бакалаврів – це Національний мультипредметний тест з чотирьох предметів (українська мова, історія України і математика – обов’язкові, біологія, фізика, хімія, географія, українська література, іноземна мова).

Для майбутніх магістрів – Єдиний вступний іспит (тести загальної навчальної компетентності та з іноземної мови) та Єдине фахове вступне випробування (тести, що відповідають обраній спеціальності).

Для вступників до аспірантури додається ще Єдине вступне випробування (тест з методології наукового дослідження).

– На що ви порадили б звернути увагу вступникам саме цього року?

– Вступникам цього року радила б звернути увагу на спеціальні умови вступу (іншими словами, окремі передбачені законодавством пільги для певних категорій вступників).

Слід також розібратися у термінах вступної кампанії – щодо подання документів у єдиному електронному кабінеті вступника, своєчасного виконання умов вступу тощо.

Наш університет належить до прифронтових. Тому очікуємо, що як і у попередні роки, ця категорія закладів вищої освіти матиме регіональний коефіцієнт 1.07, що дасть змогу абітурієнтам при вступі до них мати дещо вищий конкурсний бал. І, звичайно, у повному порядку мають бути військово-облікові документи – стосовно тих вступників, які перебувають на військовому обліку.

Друга важлива особливість – це гнучкість освітніх форматів. Університет сьогодні пропонує різні моделі навчання: денну, заочну та нову дистанційну форму освіти, яку ми поступово розвиваємо як окремий сучасний формат.

Це дає можливість абітурієнтам обирати не лише спеціальність, а й той варіант, який є для них реалістичним і безпечним.

Третій важливий момент – це зміст самих освітніх програм. Ми дуже серйозно оновили їх у відповідь на потреби часу. З’являються міждисциплінарні програми, що поєднують різні галузі знань: від менеджменту й обліку в бізнесі до кіберфізичних систем і робототехніки, від наук про Землю до сучасних програм у сфері комплаєнсу, ІТ, інженерії.

Це означає, що абітурієнти сьогодні обирають не просто спеціальність, а саме своє професійне майбутнє, затребуване для відновлення країни. Університет створив сьогодні максимальні можливості для формування кожним із них індивідуальної освітньої траєкторії – у відповідності до європейських та кращих світових трендів.

Я завжди кажу абітурієнтам: сьогодні ви обираєте спільноту, з якою будете проходити дуже складний, але надзвичайно важливий шлях – шлях освіти в умовах війни і відновлення України. І для нас велика честь, що багато молодих людей обирають саме Каразінський університет як свій старт на цьому шляху.

– Які факультети та спеціальності університету – в топі за кількістю поданих абітурієнтами заяв за попередні роки? До яких спеціальностей інтерес почав зростати недавно?

– У стабільному топі за кількістю заяв уже багато років залишаються класичні й водночас дуже затребувані напрями. Це передусім ІТ-спеціальності, психологія, менеджмент, економіка, міжнародні відносини, право, медицина.

Ці факультети традиційно мають високий конкурс, і це пояснюється як якістю освіти, так і очевидним попитом на ці професії в Україні та світі.

Водночас є й дуже цікаві зміни останніх років: з’явилися напрями, інтерес до яких суттєво зріс порівняно з довоєнним періодом або навіть за останні 2-3 роки. І це дуже чітко відображає трансформацію країни.

По-перше, це спеціальності, пов’язані з реабілітацією та відновленням здоров’я. Зокрема, ми зараз ліцензуємо магістерську програму з терапії та реабілітації, і це надзвичайно показовий приклад того, як університет реагує на потреби суспільства під час війни і в перспективі повоєнного відновлення.

По-друге, це управлінські та комплаєнс-напрями. Ми відкриваємо освітньо-професійні програми з комплаєнс-менеджменту на бакалаврському та магістерському рівнях. І це також відповідь на запит суспільства – на прозорість, доброчесність, ефективне управління бізнесом і державними процесами в умовах відновлення.

У цілому структура попиту сьогодні дуже чесно відображає реальність країни: суспільству потрібні фахівці для відновлення – у медицині, психології, інженерії, ІТ, управлінні, міжнародній співпраці.

І Каразінський університет намагається дуже швидко й відповідально на це реагувати, щоб освіта не відставала від життя, а випереджала його там, де це можливо.

Чому мало обирають технічні спеціальності та чим вони будуть важливі після війни

– На яких факультетах ви хотіли б бачити більше студентів?

– Якщо говорити стратегічно, то сьогодні для нас як для класичного університету особливо важливо посилювати інтерес до природничих і інженерних наук. І це питання майбутньої стійкості країни.

Саме природничі науки, математика, а також суміжні інженерні та ІТ-напрями формують фундамент технологічного розвитку, обороноздатності, екологічної безпеки та повоєнного відновлення України. З цих же позицій хотілося б бачити більше студентів в галузі освіти, передусім середньої та професійної.

Нещодавно наш директор Інституту фізико-технічного факультету звітував, що цього року ми вдвічі збільшили набір на ядерну фізику. В абсолютних цифрах це всього 20 людей, але для нинішніх умов це неймовірний результат.

Показники могли б бути й кращими, але тут ми стикаємося з глобальною проблемою, про яку я говорю постійно: в Україні катастрофічно падає попит на природничі та інженерні спеціальності.

А це ж напрями, які критично важливі для оборонного сектору під час війни та будуть життєво необхідними для відбудови країни у повоєнний час! Для порівняння: якщо років десять тому на хімічний факультет вступало 80 людей, то минулого року – всього 14.

Ми кожного з них знаємо поіменно, буквально збирали цих абітурієнтів по одному. Схожа ситуація на фізиці. Трохи краще на біології, бо зараз набирають популярності біотехнології та біоінженерія. Але загалом природничі науки переживають важкі часи.

– Чим перспективні технічні спеціальності під час війни в Україні та після її завершення?

– Технічні та природничі спеціальності мають для України стратегічну цінність. Під час війни вони критично важливі для обороноздатності – ці фахівці забезпечують роботу цифрових систем, зв’язку та створюють технологічні рішення для безпеки країни.

Міждисциплінарні напрями, як-от робототехніка, геоінформатика та науки про Землю, уже стали інструментами оборони, медицини й управління територіями.

У повоєнному періоді роль інженерів лише зросте, адже Україна потребуватиме масштабної відбудови інфраструктури, енергетики та цифрових систем. Тому університети мають зробити все, щоб технічні напрями стали для молоді не "складними", а престижними та сучасними.

Нові навчальні програми і ціни на навчання. Найдорожчі спеціальності

– Чи відкриватимете цього навчального року нові факультети, спеціальності, і загалом які нові можливості будуть для молоді?

– Цього навчального року ми не стільки говоримо про створення нових факультетів у класичному розумінні, скільки про дуже активне оновлення й переосмислення освітнього ландшафту університету. Адже сьогодні ключове – не кількість структур, а актуальність програм, які ми пропонуємо молоді.

Ми відкриваємо низку нових і дуже сучасних освітніх програм. Серед них – освітньо–професійні програми з комплаєнс-менеджменту на бакалаврському та магістерському рівнях у галузі бізнесу, адміністрування та права.

Це напрям, який поєднує управління, право, етику, антикорупційні практики й сучасні стандарти прозорості бізнесу та державного сектору.

Ми також відкриваємо міждисциплінарну програму "Менеджмент і облік у сфері комерційної діяльності", що поєднує управлінські компетентності з фінансовою та аналітичною підготовкою. Це відповідь на запит економіки, що потребує фахівців нового типу – універсальних, гнучких, здатних працювати в умовах швидких змін.

Окремо хочу відзначити міждисциплінарну програму "Кіберфізичні системи та робототехніка". Це один із найбільш інноваційних напрямів. Він об’єднує комп’ютерні науки, автоматизацію, інженерію та сучасні технології.

Такі спеціальності є критично важливими для технологічного розвитку та обороноздатності держави.

Можна сказати, що наразі формується нова філософія освіти: міждисциплінарність, гнучкі формати навчання, міжнародна відкритість і орієнтація на реальні потреби країни під час війни і в майбутньому відновленні. І наша головна мета в тому, щоб кожен студент міг знайти в університеті свою траєкторію розвитку і участі в майбутньому України.

– Які спеціальності, якщо говорити про контракт, найдорожчі, і які – найдешевші?

– Вартість контрактного навчання різниться залежно від спеціальності, ринкового попиту та специфіки програми. Традиційно найдорожчими є медичні спеціальності, право, менеджмент та ІТ – це загальна тенденція в країні.

Варто наголосити, що заклади вищої освіти не встановлюють ціни довільно. Постановою Кабміну введено індикативну собівартість навчання, що є нижньою межею для контракту. На кон’юнктурних спеціальностях цей поріг на 25% вищий.

Водночас для спеціальностей з особливою державною підтримкою – переважно природничих та інженерних – ціна може бути нижчою, що стимулює попит. Більш доступними за вартістю є також гуманітарні науки, соціальні комунікації, педагогічні та філологічні програми.

Наприклад, в університеті найнижча вартість навчання – 38650 грн за рік за бакалаврською програмою на денній формі. Але "дешевше" не означає менш якісно – усі програми проходять однакову акредитацію та відповідають високим освітнім стандартам.

Каразінський завжди намагається балансувати між економічною реальністю та доступністю освіти, щоб фінансовий фактор не ставав бар’єром для талановитої молоді. Для цього діють бюджетні місця, гранти, стипендії та система підтримки.

Питання вартості ми розглядаємо як частину соціальної місії університету – бути якісним, сучасним і доступним.

Освітні втрати, демографічна проблема та майбутнє університетів

– Як би ви оцінили освітні втрати старшокласників-абітурієнтів через війну, повітряні тривоги, обстріли і дистанційне навчання мають суттєві освітні прогалини?

– Це дуже чутливе й водночас важливе питання, і я б не хотіла говорити про нього лише мовою втрат, бо це буде не зовсім справедливо щодо дітей і вчителів, які вже кілька років живуть і навчаються в надзвичайно складних умовах.

Освітній процес у старшій школі за час повномасштабної війни дійсно зазнав негативного впливу через тривоги, дистанційний формат і вимушену релокацію.

Ми справді бачимо певну нерівномірність у підготовці першокурсників, насамперед на природничих та інженерних спеціальностях, де системність знань особливо важлива. У когось база сильна, а в когось є прогалини, пов’язані саме з умовами навчання останніх років.

Це покоління продемонструвало величезну стійкість. Завдання університету полягає не в констатації розривів, а в тому, щоб допомогти їх компенсувати. Для адаптації першокурсників ми впроваджуємо вирівнювальні курси, додаткові модулі та менторські програми, виконуючи функцію вирівнювання стартових умов. Тут, зокрема, йдеться і про зимовий вступ.

Попри всі складнощі, ми бачимо надзвичайно сильну мотивацію: сьогоднішні студенти дуже свідомо обирають освіту й розуміють її зв’язок із майбутнім країни. Війна вплинула на академічну підготовку, але сформувала покоління з високою внутрішньою зрілістю та відповідальністю. А це надзвичайно важливий ресурс для університету.

І ще один принциповий момент. Ми сьогодні не можемо дозволити через війну "втрати покоління" в освіті. Саме тому університети, і зокрема Каразінський, мають працювати як простір компенсації, підтримки й розвитку.

Бо в кінцевому підсумку йдеться не лише про академічні знання, а про людський потенціал країни, яка відновлюється і буде відновлюватися після перемоги.

– Як думаєте, що чекає на українську вищу освіту в умовах демографічної кризи? Багато студентів виїжджають, випускників більше не стає. Чи посилюватиметься конкуренція між університетами?

– Конкуренція була завжди, просто до війни ми конкурували за якість освіти і за найкращих студентів. Зараз ситуація інша. Об'єктивно: зменшення кількості вступників з часом призведе до закриття або об'єднання деяких закладів вищої освіти.

Шанс вижити мають ті, хто має міцний ціннісний каркас, потужні наукові школи, сильний кадровий склад і команду, яка працює, як один організм. Бо якщо викладачі не живуть долею свого закладу, перспективи такого університету не дуже втішні.

Ми всі зараз проживаємо війну, у кожного своя історія, і вистоять ті ЗВО, яких ця спільна історія об’єднала в родину.

Ми постійно спілкуємося з департаментом освіти міста та області. Цифри показують, що кількість дітей у молодших школах вже зараз прогнозує складні часи для університетів на найближчі 5-10 років.

Університет сьогодні – це не лише бакалаврат чи магістратура. Це неформальна освіта, це курси перепідготовки. Зокрема для ветеранів, які вже повертаються і потребують нових професійних траєкторій. Доля закладу вищої освіти залежить від його людей: якщо це спільна справа, рішення завжди знайдуться.

Тетяна Кагановська про кількість студентів через 5-10 років (колаж РБК-Україна)

Про бабака Тимка і розвиток науки в університеті

– Університет знають не лише через досягнення науки, а й через бабака Тимка, прогнози якого щороку стають всеукраїнською новиною. Розкажіть про цю традицію – як вона виникла, хто цим займається?

– Традиція Дня бабака виникла у 2004 році на біостанції університету з ініціативи харківських науковців і журналістів, серед яких ключову роль відігравав професор Віктор Токарський. Від самого початку ідея була у популяризації науки, біології та екологічного мислення через доступну й емоційно близьку форму.

Сьогодні ця традиція має вже понад 20-річну історію. І дійсно, за цей час вона виросла у впізнаваний символ Каразінського університету, який знають по всій Україні.

Останній День бабака, що відбувся 2 лютого 2026 року, також продемонстрував, як традиція адаптується до реалій війни. Через безпекову ситуацію захід пройшов у дистанційному форматі: усі охочі могли долучитися до події в головному корпусі університету та побачити віщування з біостанції.

Офіційним "віщуном" став бабак Тимко IV – брат попереднього університетського талісмана Тимка III, який пішов на "заслужений відпочинок".

Бабак Тимко, впізнаваний символ Каразінського університету (фото: Getty Images)

Важливо, що за цією, на перший погляд, легкою і навіть символічною подією стоїть серйозна наукова робота. Адже бабак степовий сьогодні занесений до Червоної книги України, і це не випадково.

Він є індикатором стану степових екосистем, які зазнають значного антропогенного та воєнного впливу. Постійні обстріли, вибухи, струси ґрунту порушують природні біоритми тварин, впливають на їхнє розмноження і загалом ставлять під загрозу стабільність популяцій.

Тобто навіть така "популярна" подія насправді дає можливість говорити про дуже серйозні екологічні проблеми. І саме в цьому полягає глибокий сенс цієї традиції.

– Як зараз загалом розвивається наука в університеті в умовах війни?

– Класичний університет без науки існувати не може. Науку не можна поставити на паузу, і війна якраз показала її стратегічне значення.

Ми свідомо розвиваємо наукові школи навіть у складних умовах. Каразінський посідає друге місце серед українських ЗВО за показниками Scopus. Ба більше, попри війну, наша наукова активність зростає: за підсумками 2025 року університет має 813 публікацій у Scopus (проти 748 у 2024-му), а індекс Гірша становить 99.

У Web of Science за 2025 рік зареєстровано 421 публікацію, тоді як у 2024 році було 333, а у 2020-му – лише 123.

Також університет стабільно входить до десятки провідних наукових установ країни у рейтингу Ukrainian National H-index Ranking. Це підтверджує реальний вплив наших досліджень та ефективність каразінської науки.

Ми модернізуємо наукову інфраструктуру: у лабораторії Karazin BioMed встановили новітній швейцарський біопринтер REGENHU R-GEN 200, який дозволяє працювати з живими клітинами людини для проєктів у сфері медичної біоінженерії та відновлення.

Також системно працюємо над якістю видань – вже шість університетських журналів віднесені до категорії "А" та індексуються у Scopus та/або Web of Science.

Цей розвиток, оновлення лабораторій та підтримка молодих учених відбуваються, зокрема, в межах спільного проєкту МОН та Світового банку "Удосконалення вищої освіти в Україні заради результатів" (UIHERP).

Наукові розробки дозволяють нам бути на крок попереду ворога і вже зараз думати про відбудову. Наприклад, ми провели надважливий форум про стійкість ядерної енергетики.

Ми в Харкові чудово розуміємо всі ризики, знаємо, як захищати, супроводжувати та відновлювати такі об'єкти. Попри війну, наша наукова інфраструктура за цей час поповнилася обладнанням на 1,5 мільйона доларів!

Ми активно розвиваємо напрям ядерної медицини. Тому, коли я спілкуюся з міжнародними партнерами, завжди наголошую: війна – це не лише про руйнування, це і про можливості, про віру в себе. Зараз на кону стоїть безпека нашої країни – і військова, і економічна, і медична. Це питання на десятки років вперед.

Тетяна Кагановська про наукові розробки (колаж РБК-Україна)

"Нам потрібно виховувати в собі культуру пам'яті та вдячності"

– А гуманітарні науки?

– Так, це стосується не лише технічних напрямків. Наші гуманітарні факультети – філологічний, історичний, філософський – зараз працюють над сенсами. Нам потрібно думати, як ми будемо консолідувати суспільство після війни.

Подивіться, яка ситуація буде навіть у шкільних класах: там зустрінуться діти з абсолютно різним досвідом війни. Хтось був під обстрілами, у когось загинули батьки, хтось отримав важку психологічну травму, хтось вимушено виїхав за кордон, а когось силою вивезли в росію і потім їх вдалося повернути.

У кожного свій біль. І нам потрібно шукати те, що нас об'єднає. А об'єднати можуть лише спільні цінності.

Саме заклади вищої освіти мають стати тими майданчиками для діалогу, пошуку порозуміння та рішень. І університети традиційно беруть на себе цю місію.

Сьогодні ми маємо вже зовсім інших студентів – вони набагато відповідальніші та патріотичні. Я їм щиро дякую за це. У нас в університеті о 9-й ранку на першому поверсі на великих екранах завжди горять свічки – це загальнонаціональна хвилина мовчання. І це не формальність, це йде від душі.

Нам всім потрібно виховувати в собі культуру пам'яті та вдячності. Сьогодні з фронту повертаються наші захисники й захисниці, багато з них – із важкими пораненнями, після ампутацій. І це не вони мають вчитися жити в нашому суспільстві.

Тетяна Кагановська про університети (колаж РБК-Україна)

Це ми, як відповідальне суспільство, маємо навчитися жити поруч із ними. Це наше головне завдання.

Їм потрібна не просто точкова допомога, а комплексна реабілітація у широкому сенсі: фізична, психологічна та соціальна, щоб вони поверталися як повноцінні та впливові члени громадянського суспільства. Вони хочуть впливати на процеси в країні, бо вони віддали за це своє знання і здоров'я. Чим ми відрізняємося від країни-агресора?

Ми – освічена нація. За статистикою, Україна займає одне з перших місць за відсотком людей із вищою освітою.

– Так, в ЄС були здивовані рівнем наших біженців: більше половини українців мають одну чи навіть дві вищі освіти.

– Звісно, ми дуже хочемо повернути цих людей додому. А Європу вони повністю влаштовують – туди приїхали кваліфіковані лікарі, вчителі, інженери, які швидко вчать мову, складають іспити й адаптуються.

– Як ви думаєте, нам реально повернути хоча б частину цих людей? Моя знайома лікар, дуже хороша професіонал, до речі з Харкова, виїхала в Іспанію. І її доньки вже вільно говорять іспанською, дружать з іспанцями.

– Я згадую слова людини, яку дуже поважаю: "Тетяно Євгеніївно, нам з вами своє робити. Ми маємо зберегти Україну і відбудувати її такою, щоб люди самі захотіли сюди повернутися".

Нічого не можна робити силою. У сильної людини завжди є вибір, і як цим вибором скористатися – вирішувати тільки їй. Багато наших студентів, які їздять за кордон за програмами мобільності, повертаються і кажуть: "Боже, а у нас в Україні все одно краще!".