Дефіцит продуктів можливий лише через проблеми з доставкою: Тарас Висоцький, Мінагро

Про пошук складів для торгових мереж

– Нещодавно була зустріч президента Володимира Зеленського з торговими мережами, на якій обговорювалося використання в якості складів для продуктів харчування митних складів (на території сусідніх держав) та приміщень комунальних та державних підприємств. Як рухається ця ініціатива?

– Російські атаки регулярно пошкоджують і знищують логістичні та складські центри роздрібних торговельних мереж. Тому зараз важливо не тільки відновлювати втрачені потужності, а й шукати рішення, які дадуть змогу зменшити ризики таких втрат у майбутньому.

Один із варіантів — оперативна релокація складських потужностей або їх відновлення на базі об’єктів державної та комунальної власності. Для цього ми зібрали інформацію від Фонду державного майна України та обласних військових адміністрацій про приміщення, які потенційно можуть бути використані для таких потреб.

Цю інформацію в закритому режимі передали представникам торговельних мереж, щоб вони могли оцінити запропоновані об’єкти та, у разі зацікавленості, скористатися.

– Компанія побачить, який склад їй підходить і зможе його орендувати або купити?

– Так. Окрім цього, розглядається можливість зберігання продуктів за межами України, але поблизу кордону, щоб за потреби можна було оперативно доставляти необхідні партії до місць споживання.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

Мінагрополітики звернулося до представників бізнесу та зібрало інформацію про те, які типи складів їм потрібні, а також чи мають компанії вже знайдені варіанти таких приміщень. Паралельно разом із Міністерством закордонних справ опрацьовується можливість налагодження B2B-контактів між українськими компаніями та власниками складських приміщень за кордоном.

Зараз аналізуємо, чи потрібні зміни до законодавства (України, Європейського Союзу або Молдови). Питання релокації складських потужностей поки перебуває на етапі опрацювання.

Посольства України також отримали завдання вивчити наявні можливості та налагодити контакти з власниками складських приміщень у відповідних країнах.

Про наявність продуктів харчування у магазинах

– Яка на сьогодні забезпеченість торгових мереж продуктами харчування? Якщо певного продукту немає – це дефіцит самого продукту чи це проблема його доставки?

– На сьогодні проблеми дефіциту харчових продуктів ми не бачимо. Балансові показники демонструють, що виробництво – достатнє і продукції є вдосталь для забезпечення споживання.

Основним викликом на сьогодні є логістика, тому що класичний підхід "виробник – великий склад – точка реалізації" в багатьох випадках зазнав руйнувань, він є недоступний, а нові підходи – в процесі напрацювання. Це підходи "виробник – місце реалізації", "виробник – менший децентралізований склад – місце реалізації", вони потребують більших витрат на логістику, більше водіїв, більше транспорту, довшого часу перевезення.

Логістика – це зараз те, що може призвести до тимчасової відсутності або зменшення номенклатури товарів у магазинах.

– Компанії зрозуміли, що не варто тримати продукцію на великих складах, а треба створити безперервні та розгалужені ланцюги постачання?

– Так, це така логістика "з коліс", вона вже відпрацьована на ринку палива, де є розуміння щоденних та щотижневих обсягів продажів на кожній АЗС і логістика вибудовується так, щоб бензовози рухалися від кордону так, щоб не було дефіциту і не треба щось накопичувати.

– Продовольчі компанії також визначають обсяги споживання по точкам реалізації, потребу в автомобілях, щоб створити ланцюжки без стадії накопичення?

– Так, саме до цього прагнемо. Виробники працюють над цим разом із ритейлерами, тому що самостійно забезпечити весь логістичний ланцюг одній зі сторін складно. В одних випадках транспорт надає виробник, в інших — торгова мережа. Тобто вони спільно вибудовують маршрут продукції від виробництва до точки продажу.

Певний запас на місці виробництва, звісно, залишатиметься. Але завдання — максимально зменшити великі обсяги накопичення на проміжних складах і зробити постачання більш прямим та оперативним.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

– За якими продуктами харчування Україна залежить від імпорту?

– Насамперед ідеться про продукти, які в Україні просто не виробляються або не вирощуються. Це, наприклад, екзотичні фрукти — цитрусові, банани. Так само ми імпортуємо сировину, якої не маємо власного виробництва, зокрема каву та какао-боби.

Досить значною є частка імпорту рибної продукції, передусім океанічної та морської риби. Під час війни промисловий вилов у Чорному та Азовському морях фактично відсутній, тому тут імпорт відіграє важливу роль.

За іншими категоріями імпорт також є, але часто це вже питання вибору споживача. Наприклад, хтось віддає перевагу певній імпортній кондитерській продукції або кормам для домашніх тварин.

Водночас критичної залежності від імпорту за більшістю продуктів у нас немає. Українське виробництво здатне забезпечувати базові внутрішні потреби. Тому, якщо не брати до уваги екзотичні фрукти, окремі види сировини, а також океанічну та морську рибу, імпорт для нас переважно доповнює внутрішню пропозицію, а не заміщує її.

– Чи перебуває імпорт під більшою загрозою обстрілів та зриву поставок, ніж внутрішнє виробництво?

– Імпорт також має свої ризики. Частина продукції раніше завозилася великими партіями до розподільчих центрів, там накопичувалася, а вже звідти розвозилася далі. Відповідно, такі центри так само опинилися в зоні ризику. Тому зараз це питання також потребує децентралізації.

Водночас з імпортом дещо простіше з погляду логістики, тому що більшість партій завозиться автомобільним транспортом. А такі маршрути можна оперативніше змінювати та переналаштовувати залежно від ситуації.

– Деякі торгові мережі почали запроваджувати обмеження на продаж товарів в одні руки, наприклад, 6 пляшок олії, 6 кілограмів крупи. Чи це передчасні заходи?

– По-перше, такі заходи точно передчасні. По-друге, потрібно проаналізувати, чи не створюють вони ще більший ажіотаж. Люди можуть сприймати це так: якщо вже запровадили обмеження, значить, треба купити всі шість пачок, навіть якщо спочатку планували взяти одну.

З нами це рішення не обговорювалося, тому складно оцінити його вплив на поведінку споживачів. Але підстав запроваджувати обмеження через те, що продукції фізично не вистачає, немає.

Тим більше йдеться про продукти соціального значення — цукор, крупи, олію. Обсягів їх виробництва більш ніж достатньо. У певних місцях можуть виникати окремі проблеми, але в масштабах країни такої проблеми немає.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

– Не варто переживати, що на тривалий період з поличок можуть зникнути крупи, олія, борошно, цукор, яйця?

– У поточній ситуації підстав хвилюватися немає.

– По яким продуктам Україна повністю забезпечена власною сировиною?

– Ми повністю забезпечені хлібобулочними виробами. Певний імпорт у цій категорії є, але він не критичний. На 100% забезпечені й борошном. Україна вирощує понад 24 млн тонн пшениці, тоді як внутрішнє споживання становить близько 6 млн тонн, з яких на продовольчі потреби необхідно 3–3,5 млн тонн.

Так само достатньо макаронних виробів. Імпортуємо лише окремі їх види — відповідно до вподобань споживачів.

Щодо круп, то пшеничної, ячної, вівсяної, гречаної та кукурудзяної ми виробляємо в рази більше, ніж споживаємо всередині країни. Водночас рис імпортуємо, оскільки через природно-кліматичні умови в Україні його вирощують у невеликих обсягах.

Україна залишається експортно орієнтованою за цукром та олією. Виробництво олії перевищує внутрішнє споживання приблизно у десять разів.

Щодо овочів борщового набору певний імпорт можливий, але основні обсяги виробляються в Україні. Картопля, морква, буряк, цибуля, капуста — тут проблем із забезпеченням немає.

За молочною продукцією баланс приблизно нейтральний. Є категорії, які ми більше імпортуємо, наприклад сири, а є ті, які більше експортуємо — сухе та згущене молоко, масло. Але навіть за повної відсутності імпорту базова потреба в молочній продукції буде забезпечена.

Яйця Україна експортує. Свининою ми забезпечені власного виробництва. За м’ясом птиці Україна є нетто-експортером — тобто експортує більше, ніж споживає.

А от сіль ми імпортуємо, оскільки основні її поклади пов’язані з "Артемсіллю", яка опинилася на тимчасово окупованій території.

– Який баланс виробництва-споживання курятини, як найбільш доступної м'ясної продукції?

– Виробництво курятини становить майже 1,4 млн тонн в рік, внутрішнє споживання – 908 тисяч тонн, експорт – 550 тисяч тонн.

– Чи відомо вам про те, що торгові мережі мережі починають більше завозити товарів, які довше зберігаються?

– Зростання продажів таких продуктів було більш актуальним у періоди відключень електроенергії, коли виникали труднощі зі зберіганням продукції.

Зараз продукції короткотривалого зберігання достатньо. Можливо, асортимент не завжди такий широкий, як раніше, але така продукція щодня є в продажу.

Тому передумов для зміни структури споживання ми не бачимо. Не можна сказати, що люди, наприклад, почали більше споживати консервованої продукції.

– По яким товарам все-таки виникнення дефіциту найбільш ймовірне?

– Це товари, які треба швидко реалізовувати, – овочі та фрукти. У них порівняно не такий довгий термін зберігання, вони об'ємні з точки зору перевезення. Частково це може бути свіжа і охолоджена продукція, яка може продаватися на льоду, – свіже м'ясо або риба. По іншим товарам таких ризиків немає.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

– Чи має держава створювати запас продуктів харчування для населення?

– Воєнний досвід з урахуванням наших виробничих можливостей показав, що потреби у таких запасах немає. Їх створення означає додаткові витрати на зберігання. Якщо резерви не використовуються, продукцію потрібно постійно оновлювати, а попередні запаси — реалізовувати. Раніше в Україні діяла система державного резерву, але вона не показала себе як ефективний інструмент.

Якби Україна залежала від імпорту якоїсь із основних категорій продовольства, тоді створення таких запасів могло б бути виправданим. У такому разі справді існував би ризик перебоїв із постачанням або фізичної нестачі певної продукції.

Україна — аграрна країна, і практично в кожному регіоні є сільськогосподарське виробництво. Навіть у Карпатах виробляється певна частка аграрної продукції. За таких умов масштабне накопичення продовольства в одному місці, навпаки, створює додаткові ризики.

Коли виробництво продуктів харчування розосереджене по всій країні, підстав говорити про загрозу голоду для українців немає.

– Як держава може впливати на ціни продуктів харчування, якщо буде неконтрольоване здорожчання? Наприклад, на паливному ринку є державна "Укрнафта". За рішенням уряду, ця мережа продає пальне за середніми цінами, що стримує інші мережі АЗС від підняття ціни. Проте, у нас немає державних магазинів чи агрохолдингів.

– На паливному ринку працює, мабуть, близько десятка великих національних операторів. Натомість виробників продуктів харчування — сотні. За такої кількості учасників ринку картельна змова практично неможлива.

Якщо якийсь виробник вирішить встановити вищу ціну, є велика ймовірність, що інші запропонують нижчу й таким чином заберуть частину його ринку.

Тому за нинішньої структури продовольчого ринку немає потреби ані в додатковому регулюванні, ані у створенні великого державного оператора.

– Зараз діє обмеження націнки на соціально значущі товари – 10%, її дотримання має контролювати Держпродспоживслужба.

– Така норма діє під час воєнного стану. Є вичерпний перелік продуктів, на які вона поширюється, і він невеликий. Це, зокрема, олія, яйця категорії С1, пшеничне борошно, курятина, батон та олія.

Ідея цього обмеження полягає в тому, щоб не допустити необґрунтовано високої націнки на такі товари.

Практика показує, що масштабних зловживань цінами немає: у 99% випадків торговельні мережі дотримуються цієї норми. Тому цей інструмент радше є сигналом для ринку. Такий суспільний договір працює: держава визначила рамку, і учасники ринку її дотримуються.

– Якщо говорити про врожай, його експорт і блокаду портів Чорного моря, як ви оцінюєте врожай цього року?

– З урахуванням того, що війна триває, врожай цього року можна оцінити як хороший. За нашими очікуваннями, він може бути на 1,5–2% більшим, ніж минулого року.

Загалом очікуємо понад 80 млн тонн зернових та олійних культур. За всіма основними позиціями показники хороші.

– Які зараз складаються ціни на світовому ринку для нашої продукції?

– Ціни частково зросли, в тому числі, за рахунок скорочення експорту із Чорноморського регіону, але різкого зростання, як це було у 2022 році, не відбулося.

Зростання цін не покриває додаткові витрати на логістику (через порти Дунаю, західні залізничні переходи та додаткових автотранспорт – ред.). Перш за все, стали збитковими експортні поставки зернових.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

– Давайте вкажемо витрати на логістику та ціни для певної культури.

– Візьмемо пшеницю. Собівартість її вирощування за найкращого сценарію становить близько 150 доларів за тонну. На початку липня агровиробник міг продати тонну пшениці з відвантаженням через глибоководні порти Великої Одеси за 205 доларів — без урахування витрат на фрахт.

Сьогодні ціна пшениці зросла до 275 доларів за тонну. Але додаткова логістика через порти Дунаю до Чорного моря коштує понад 100 доларів. Якщо врахувати й інші витрати виробника, маємо ситуацію, коли експорт пшениці сьогодні є збитковим.

– Тому компанії не поспішають везти пшеницю за кордон?

– Звісно. Виробники замислюються: можливо, наступного разу варто сіяти менше, адже який сенс продавати продукцію у збиток.

– Яку частку продукції, яку раніше експортери могли вивозити через порти Великої Одеси, сьогодні можна транспортувати альтернативними маршрутами — залізницею через західний кордон, через Дунай та автомобільним транспортом?

– Більш-менш гарантовано альтернативні маршрути можуть забезпечити близько 40% від обсягів, які проходили через порти. Зараз вивозиться близько 38% від того обсягу, який мав би експортуватися.

Якщо все складеться сприятливо, цей показник може зрости до 50%, але це фактично максимум. Більші обсяги альтернативними маршрутами вивезти неможливо.

– Чи є серед українських компаній попит на всю доступну пропускну спроможність альтернативної логістики, чи через високу вартість перевезень експорт суттєво скоротився?

– Попит на рівні 40% від потужностей портів є, але тут потрібно розділяти різні види продукції.

Олійні культури — це близько 20 млн тонн — та продукти їх переробки залишаються прибутковими навіть за дорожчої логістики. Так само експорт зернових із прикордонних регіонів, наприклад Чернівецької області, може бути беззбитковим або навіть мати певну прибутковість. Саме така продукція забезпечує попит на 40% і до 50% пропускної спроможності.

Водночас, навіть якби альтернативна логістика дозволяла перевозити більші обсяги, продукції для такого експорту могло б просто не вистачити. За нашими розрахунками, економіка експорту 26 млн тонн зерна - 16 млн тонн кукурудзи та 10 млн тонн пшениці - за нинішніх умов не складається.

– Як ви взаємодієте із сусідніми країнами для збільшення пропускної здатності альтернативних шляхів?

– Ми звертаємося до наших партнерів, насамперед до Румунії, де бачимо найбільший потенціал, а також до Польщі з проханням збільшити пропускну спроможність їхніх залізниць.

Сьогодні "Укрзалізниця" могла б доставляти до кордону з Румунією чи Польщею більше агропродукції, ніж далі здатні пропустити залізниці цих країн. Тому ми просимо збільшити щонайменше на 50% кількість потягів, які можуть проходити за добу.

Що стосується автомобільного транспорту, то збільшувати обсяги перевезень таким шляхом дуже дорого і складно.

– Раніше ви повідомляли, що з Польщею тривали переговори про збільшення транзиту до 600 тисяч тонн агропродукції на місяць. Наскільки це реально?

– Такий обсяг можливий, якщо все складеться максимально сприятливо. У липні через Польщу ми перевезли 400 тисяч тонн агропродукції автомобільним і залізничним транспортом разом. У серпні вдалося вийти вже на 530 тисяч тонн.

Тобто прогрес є, і мета збільшити цей обсяг до 600 тисяч тонн на місяць цілком реалістична. Можливо, вдасться вийти навіть на 650 тисяч тонн на місяць.

– В 2022-2023 роках в ЄС діяла ініціатива "Шляхи солідарності" – зниження вартості транзиту українських товарів до європейських портів. Чи не планується її реанімувати?

– Ця ініціатива продовжує працювати. Ми одразу відновили комунікацію з Брюсселем та іншими країнами щодо того, де можна пришвидшити огляд товарів, запровадити цілодобовий режим роботи та зменшити бюрократичні процедури.

Те, що на польському напрямку вдалося збільшити транзит з 400 тисяч тонн до 530 тисяч тонн, якраз свідчить про те, що інструменти “солідарності” застосовуються.

Фото: Тарас Висоцький (інфографіка РБК-Україна)

– Чи не буде проблем із потраплянням української продукції на польський ринок, як це було в попередні роки?

– Таких ризиків немає, оскільки зараз уже не діє режим вільної торгівлі, який був у 2022–2023 роках. Для постачання окремих товарів встановлені квоти, і перевищити їх ми не можемо.

У ЄС діє єдина система, яка фіксує обсяги ввезеної продукції. Коли квота вичерпана, система це фіксує, і надалі такий товар може переміщуватися територією ЄС лише транзитом.

– Чи складно нам зараз конкурувати із потужними агровиробниками – країнами Латинської Америки?

– По зернових культурах – так, експорт наших зернових наразі збитковий, а в них – прибутковий.

– Багато компаній перейшли до зберігання, наприклад, зерна в поліетиленових рукавах. Чи можуть такі не проектні рішення призвести до більшої втрати врожаю?

– Ні, досвід 2022-2023 років показав, якщо дотримана правильна технологія закладки, то через 2 роки якість, наприклад, кукурудзи не змінюється. У компаній достатньо рукавів для зберігання зерна, нам допомагають партнери, також є потужності елеваторів. Системної загрози втрати врожаю через нестачу потужностей наразі немає, але в окремих регіонах і в піковий період збирання потреба в додатковому тимчасовому зберіганні залишається.

– Чи можливе скорочення переробки (виробництва олії, цукру, борошна) через блокаду портів?

– Щодо олії – наразі немає підстав говорити про зниження. По борошну та по інших товарах – основи закладені до липня 2027 року і зменшення сировини не прогнозується. В агросекторі застосовуються довгі цикли – мінімум один рік. Поки ми знаходимося в поточному, вже закладеному циклі.

— Ви зазначали, що через проблеми з експортом компанії можуть скорочувати посівні площі. Про які масштаби може йти мова?

— Якщо порти залишатимуться заблокованими понад пів року, ітиметься не так про скорочення, як про менш продуктивне використання землі — на площі до 7 млн гектарів. А це третина всіх посівних площ України.

Що мається на увазі? Просто покинути землю надто дорого: за нею все одно потрібно доглядати, аби вона не заростала бур’янами, ліквідація яких потім коштуватиме ще більше.

Тож, імовірно, на цих площах відмовляться від інтенсивного вирощування на користь технологій із мінімальними витратами. Наприклад, висіватимуть сидерати — культури, які пізніше приорюють у ґрунт як добриво. Землі будуть доглянуті, проте урожаю не дадуть. Якщо ситуація не зміниться, агрокомпанії можуть перейти до такої практики вже наступної весни.

— Чи загрожує блокада портів скороченням переробки — виробництва олії, цукру та борошна?

— Щодо олії підстав для падіння наразі немає. Цукровий буряк ще тільки почали збирати. Що ж до борошна та іншої продукції, то фундамент виробництва закладено до липня 2027 року, тож дефіциту сировини не очікується. Агросектор працює довгими циклами — щонайменше в один рік, і зараз ми рухаємося в межах уже сформованого циклу.