Про джерела натхнення, найбільший виклик для українських жінок, цінності й виховання дітей, ритуали для подолання вигорання і гендерні стереотипи - в інтерв'ю РБК-Україна (проект Styler) розповідає співачка Ольга Старовойт.
Ольга Старовойт - українська співачка, волонтерка, громадська діячка, мама чотирьох дітей та співзасновниця Соціального Центру "Перспектива-Оболонь". Її життя - це поєднання творчості, материнства та активної громадської діяльності. Вона активно займається благодійністю, підтримує багатодітні родини, військових та соціально вразливі верстви населення. Її пісні, зокрема "Напереможна" та "Мамине серце", також відображають особисті переживання та виклики, з якими зіштовхуються мільйони українок.
В інтерв'ю РБК-Україна (проект Styler) Ольга розповіла про творчість, війну, натхнення і виснаження, силу жінки в Україні сьогодні, цінності, які вона передає дітям, а також про вибір між правильним і чесним.
– Оля, з чого почалася твоя кар’єра? Як і коли ти визначила для себе, що хочеш займатися саме музикою?
– Мій творчий шлях розпочався під час вагітності четвертою дитиною. Цей період став для мене джерелом натхнення та нових відкриттів. Тоді я відчула потужний приплив творчої енергії, що вилився у реалізацію пісні "Непереможна". Кожна її нота, кожне слово відображають мої переживання і почуття, що супроводжували мене протягом останніх років. Під час вагітності я зняла два відеокліпи.
– Чим надихаєшся у створенні нових пісень зараз?
– Найбільше мене надихає те, що я переживаю у своєму житті - моменти радості та болю, перемоги та поразки. Я вірю, що кожна емоція, кожен досвід - це матеріал для творчості. Ще одним великим джерелом натхнення для мене є люди, їх історії, їх переживання. Я намагаюся слухати, розуміти і вбирати в себе те, що дає мені світ навколо.
– Що спонукало тебе долучитися до заснування Соціального Центру "Перспектива-Оболонь"? Чому цей проєкт важливий?
– Мене надихнули люди. Більшість наших проєктів ініційовані активними киянами, які живуть поруч і, як ніхто інший, знають проблеми нашого району і міста загалом. Особисто для мене пріоритетніші проєкти, спрямовані на розв’язання соціальних проблем, пов’язаних із дітьми. Це, зокрема, допомога дітям наших захисників, сиротам, дітям з інвалідністю, організація навчальних та розважальних заходів для дітей тощо.
– Ти якось зараз заохочуєш своїх дітей до волонтерської діяльності? Які загалом цінності прагнеш передати своїм дітям через власний приклад?
– Я прагну передати своїм дітям цінності, які формують не лише їхнє життя, а й суспільство. Найголовніше - це любов до людей і готовність допомагати, щоб вони розуміли важливість спільноти, особливо у складні часи. Я також вчу їх відповідальності за свої вчинки та щирості, адже це основа довірливих стосунків. І, звісно, гордість за свою країну - я хочу, щоб вони знали нашу культуру та історію, цінували свободу і гідність. Усі ці цінності намагаюся втілювати у своєму житті, адже діти вчаться, спостерігаючи за дорослими.
– Які уроки або принципи, на твій погляд, найбільш важливі для виховання дітей у сучасному світі?
– Я вважаю, що відповідальність і свобода - це дві сторони однієї монети. Не можна просто "відпустити" дитину, якщо вона не розуміє, чому важливо нести відповідальність за свої вчинки. З іншого боку, я розумію, що самовираження потребує простору і підтримки. Тому я намагаюся дати своїм дітям свободу у виборі, що вони хочуть робити, водночас навчати їх дисципліні та відповідальності за свої рішення.
– Як ти бачиш розвиток своєї творчості та громадської діяльності після завершення війни?
– Війна змінила все: і наше бачення, і пріоритети. Ми зрозуміли, що наша діяльність має стати ще більш адаптивною і чутливою до потреб людей. Ми активізували роботу з волонтерськими командами, запустили нові програми допомоги для Збройних Сил України, родин військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та багатьох інших.
– Озвуч свої мрії та амбіції на найближчі п’ять років.
– Моя найбільша мрія зараз - щоб нарешті закінчилась війна й ми всі повернулися до життя, в якому є місце мріям, а не лише боротьбі. Я хочу бачити, як мої діти зростають у країні без сирен, без страху, з вірою у завтрашній день.
А якщо говорити про амбіції - я прагну розвивати свою творчість так, щоб мої пісні були не просто саундтреком до чиїхось емоцій, а підтримкою для людей у непрості моменти. Я хочу створити дебютний музичний альбом, у якому буде багато історій про стійкість, про любов, про людяність.
Також мрію розширити діяльність нашого соціального центру і створити платформу, яка зможе підтримати ще більше родин, зокрема тих, хто постраждав через війну, допомогти дітям із доступом до освіти та розвитку, незалежно від їхніх життєвих обставин.
– Чим надихаєшся у створенні нових пісень зараз?
– Зараз натхнення для мене - це люди. Їх сила, їхні історії, їхня боротьба, особливо у цей непростий для України час. Я співаю про те, що відчуваю сама, і про те, що бачу навколо. Це і материнські переживання, і біль розлуки, і надія, яка живе навіть крізь втрати. Моя музика - це завжди діалог із життям. Наприклад, кліп "Мамине серце" - це дуже глибока пісня про сьогодення українських мам.
– Пригадай найнеочікуваніший фідбек на свою творчість: від кого і чому це запам’яталося?
– Після виходу пісні "Непереможна" я отримала повідомлення від жінки, яка втратила чоловіка на війні. Вона написала, що ця пісня стала її підтримкою у дні, коли світ навколо буквально розсипався. Це був момент, коли я по-справжньому зрозуміла, навіщо співаю. Для мене це не про сцени чи лайки, а про силу тримати людину, навіть коли ти не поруч.
– Чи був момент, коли хотілося припинити творити і що тоді тебе “витягло”?
– Такі моменти були. Особливо, коли втома і реальність зливалися в одне ціле, і здавалося, що творчість - це розкіш, на яку немає права. Але завжди повертала до пісень любов: до дітей, до людей, до своєї країни. І ще - розуміння, що саме музика часто рятує від повного внутрішнього вигоряння.
– Що найнеочікуваніше ти дізналась про людей, коли почала працювати в соціальній сфері?
– Мабуть, найбільше мене вразило, наскільки люди можуть бути сильнішими, ніж здаються. Я зустрічала тих, хто втрачав усе, але не втрачав здатності допомагати іншим. Ця людяність - вона вища за обставини. І це велике відкриття для мене.
– Які найбільші виклики, на твою думку, стоять перед жінками в Україні сьогодні?
– Жінки в Україні сьогодні часто несуть на собі надлюдський тягар: виховання дітей під обстрілами, втрата близьких, волонтерство, бізнес, армія. Але найбільший виклик, як на мене, - зберегти себе, свої цінності, свою гідність і любов до життя навіть тоді, коли світ довкола розбитий.
– До речі, ти сама особисто стикалася з гендерними стереотипами у своїй діяльності?
– Звісно, стикалася. Часто доводилося чути: "Як жінка з чотирма дітьми може ще займатися музикою, волонтерством, громадською діяльністю?" Або: "Тобі краще знати своє місце". Але я завжди сприймала це не як образу, а як сигнал: змінювати світ починається з того, що не згоден мовчати.
– Яке прохання про допомогу, яке ти чула в центрі, було для тебе справжнім шоком?
– Мене завжди вражають прохання, які звучать дуже просто, але за якими - глибока трагедія. Одного разу мама просила для сина не іграшки, не солодощі, а теплі носки й взуття, бо він виріс, а грошей немає. Це було так боляче, бо дитинство має бути іншим. Але, на жаль, для багатьох дітей війна його перекреслила.
– В тебе у житті були ситуації, коли ти не могла комусь допомогти і цей випадок досі не дає тобі спокою?
– Так, і не один раз. Іноді обставини сильніші за наші бажання. Особливо важко, коли мова йде про життя і здоров’я, а ти безсила змінити результат. Це дуже боляче і це вчить миритися з тим, що ти не всемогутня. Але водночас вчить цінувати кожен момент, коли допомога можлива.
– А були моменти в житті, коли доводилось обирати між правильним і чесним?
– Були. І для мене завжди складніше, коли правильне з точки зору системи не збігається з тим, що підказує серце. Я обираю чесність. Навіть якщо це не завжди вигідно чи зручно - для мене внутрішній мир важливіший.
– Що ти зрозуміла про себе завдяки людям, яким допомагаєш?
– Що людяність - це м’яз, який треба тренувати щодня. І що ти набагато сильніший, ніж думаєш. Люди, яким ми допомагаємо, вчать мене вдячності і смиренності перед життям. Вони показують мені, що навіть у найтемніші часи є світло.
– Ти зараз поєднуєш роль мами чотирьох дітей, співачки та громадської діячки. Які маєш ритуали або практики, щоб відновлювати енергію та натхнення? Як загалом справляєшся з емоційним вигоранням та стресом сьогодні?
– Мої головні ритуали - це тиша, приготування чогось смачненького і час із сім’єю. Мене дуже відновлює музика, прогулянки на природі й прості речі: чай із дітьми, обійми, розмова з близькими. Також важливо дозволяти собі бути слабкою - дати собі паузу, коли потрібно.
Вас може також зацікавити