Зараз Україна має перевагу у війні: інтерв'ю з послом Британії Нілом Кромптоном

РБК-Україна зустрілося з послом Великої Британії в Україні, коли не минуло й місяця з призначення нового прем'єр-міністра в Лондоні. Закономірно, що велика частина розмови з ним була присвячена можливим змінам у зовнішній політиці королівства з приходом Енді Бернема. Але цим не обмежилося.

Велика Британія та інші члени НАТО стикаються з безпековими викликами на всьому східному фланзі НАТО – від Фінляндії до Румунії та Туреччини. Головне їхнє джерело – агресивна позиція Росії з перспективою вторгнення на територію однієї з країн Альянсу, де, до слова, розміщені й війська Великої Британії.

Посол Ніл Кромптон підтверджує, що Лондон налаштований насамперед на стримування Кремля від агресивних дій. Водночас задум полягає в тому, щоб британські війська, зокрема в Естонії, "робили все необхідне з урахуванням обставин, що склалися на той момент".

Поза тим, спроможності України в сучасній війні вже давно перетворили Київ з прохача військової допомоги на донора, який може ділитися власними розробками з партнерами.

Тож на додачу до всіх інших вимірів партнерства між обома країнами саме оборонна співпраця залишається пріоритетною, за словами посла Кромптона. Ідея в тому, щоб побудувати "довгострокові партнерські відносини, де частина виробництва відбуватиметься тут, а частина – у Великій Британії".

– Зі зміною британського уряду, що саме зміниться у зовнішній політиці Лондона, а що залишиться без змін?

– У певному сенсі змін не відбулося – це все ще уряд лейбористів, але, звісно, змінився прем’єр-міністр, і ми маємо новий кабінет міністрів. І ми все ще чекаємо, щоб побачити, де відбудуться певні корективи у внутрішній політиці або, можливо, в деяких аспектах зовнішньої політики. Але я вважаю, що в зовнішній політиці, і особливо в політиці щодо України, акцент робиться на її безперервності.

Гадаю, першим світовим лідером, з яким поспілкувався Енді Бернем, був Дональд Трамп, але першим європейським лідером, з яким він поспілкувався, був президент Зеленський – це сталося в його перший день на посаді, коли всі були дуже зайняті. Першим іноземним лідером, який відвідав Велику Британію, був президент Зеленський позаминулого понеділка. Я був там, і Енді Бернем заявив, що в політиці змін не буде, ми цілком віддані підтримці України.

І, наскільки мені відомо, міністр оборони розмовляв із міністром оборони Хмарою. Міністр закордонних справ мав зустріч з Андрієм Сибігою в Лондоні, він також розмовляв з ним. Тож я очікую на потужну політичну підтримку України не лише з боку партії, а й з боку британської громадськості.

Тож я вважаю, що політика продовжуватиметься, як і раніше.

– Протягом своєї політичної кар’єри новий прем’єр-міністр більше зосереджувався на внутрішніх питаннях, а не на зовнішній політиці. Чи матиме це якісь наслідки для України?

– Особисто я в цьому сумніваюся. Наскільки я пам’ятаю, усі прем’єр-міністри насамперед зосереджуються на внутрішній політиці. Це становить приблизно дві третини їхніх посадових обов’язків. Але потім, коли вони обіймають посаду, вони виявляють, що мусять більше залучатися до зовнішньої політики.

У нас з’явився новий міністр закордонних справ, але Енді Бернем залишив на посаді радника з питань національної безпеки з попереднього уряду Джонатана Пауелла, який відігравав важливу роль у таких питаннях, як ситуація в Україні та проблеми на Близькому Сході. Тому я вважаю, що Україні та зовнішній політиці приділятимуть стільки ж уваги, скільки й раніше.

– Міністр оборони Вес Стрітінг нещодавно відмовився гарантувати виділення 3% ВВП на оборону до 2030 року. Чи створює це ризики для спільних оборонних проєктів Великої Британії та України?

– Не думаю. Тобто, зобов’язання щодо досягнення рівня видатків на оборону у розмірі 3 % ВВП існує.

Єдина суперечка стосується того, коли ми цього досягнемо. І я вважаю, що ми пройшли через довгу та складну дискусію щодо нашого плану інвестицій в оборону, який наразі узгоджено. Але для цього все ще потрібно знайти певні додаткові кошти.

Отже, у нас новий міністр оборони, новий міністр фінансів. Тож коли я прочитав висловлювання міністра оборони, він не казав, що це неможливо. Він просто не хотів брати на себе зобов’язання, поки не виконано всю підготовчу роботу.

Тож напрямок руху є чітким.

– Чи є якісь плани щодо візиту Енді Бернхема до Києва?

– Ми сподіваємося, що так. Гадаю, президент Зеленський, безперечно, запросив прем’єр-міністра до України. Він обіймає цю посаду лише три тижні.

Тож йому треба визначитися з пріоритетами. Але, на мою думку, намір полягає в тому, щоб здійснити візит якомога швидше.

– А чи можливий візит короля до України в майбутньому?

– Гадаю, про це треба запитати самого короля. Король уже відвідував Україну раніше, багато років тому, коли був принцом Уельським. Тож він дійсно виявляє до цього пильний інтерес.

Я не знаю, скільки зустрічей він мав із президентом Зеленським. Припускаю, що їх було більше, ніж із будь-яким іншим іноземним лідером. Тож ця тема йому не байдужа. А президент Зеленський публічно заявив, здається, після їхнього останнього візиту до Лондона, що запросив його. Тож подивимося.

– Пане посол, раніше ви зазначали, що, на вашу думку, стратегічні позиції Росії слабшають. Тож з точки зору Лондона, хто наразі володіє ініціативою на полі бою та у війні загалом? І на чиєму боці зараз грає час?

– Це хороше запитання. Коли я раніше говорив, що стратегічні позиції Росії слабшають, я мав на увазі два аспекти. Отже, є, якщо хочете, пряме протистояння між Україною та Росією.

Я приїхав сюди наприкінці жовтня минулого року. На основі мого аналізу ситуації, який поділяють мої колеги в Лондоні, мені здається, що протягом останніх кількох місяців, скажімо, з кінця зими, яка, очевидно, є дуже складним періодом, траєкторія війни змінилася. Тому я вважаю, що це має три аспекти.

Гадаю, на полі бою, на сході, у Донецькій області, триває війна на виснаження. Але, на мою думку, Україна завдає російським військам надзвичайно великих втрат. Так, я вчора прочитав, що, за словами начальників штабів, лише у липні було вбито або важко поранено 42 700 російських солдатів.

Фото: посол Великої Британії Ніл Кромптон (інфографіка РБК-Україна)

У травні та квітні ця цифра становила 35 000. Гадаю, у червні ця кількість була дещо меншою. Коли розгортається листя, солдатам трохи безпечніше пересуватися.

Але це надзвичайний показник. Якщо я пошукаю в Google радянські втрати у війні в Афганістані, там вказано, що загинуло 15 000 осіб.

Президент Путін дуже вправно заявляє, що він швидко просувається вперед. Але наш колишній начальник Генерального штабу колись сказав, що равлик насправді просувався швидше, ніж російські збройні сили. І це відбувається за величезну ціну. Але я вважаю, що справжня велика зміна полягає у посиленні та впливі українських ударів середньої і великої дальності.

Наприклад, удари середньої дальності в Криму. Президент Путін був змушений оголосити надзвичайний стан. Російські відпочивальники не їдуть до Криму.

Люди змушені виїжджати. Це завдає реальної шкоди лініям військового постачання. І Крим має значення для обох сторін з різних причин.

Але для росіян це "перлина в короні" війни. Тож я вважаю, що для Москви це політично складна ситуація. І, як ми бачимо з новин, це все не є таємницею.

Є певна ефективність у припиненні судноплавства через Азовське море та Керченську протоку, що, на мій погляд, є ще одним дуже важливим розвитком подій. А новим виміром є діп-страйки. Мені подобається, як про це говорить президент Зеленський.

Він каже, що Україна не хоче наносити удари по російському цивільному населенню, але російські цивільні мають відчути політичні наслідки війни. Тож ми всі бачили парад (в Москві на 9 травня, - ред.) – указ президента Зеленського, який дозволив провести цей парад.

Фото: посол Великої Британії Ніл Кромптон (інфографіка РБК-Україна)

Гадаю, ми бачили, що сталося на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі. Гадаю, ці події мають політичний ефект. Раптом війна перестала бути чимось віддаленим для суспільства в Москві та Санкт-Петербурзі. Але ми також бачили реальні наслідки діп-страйків по російських нафтопереробних заводах та "тіньовому флоту". Це завдає шкоди російській економіці. І, знову ж таки, це не таємниця.

Ми знаємо, що це завдає шкоди російській економіці, бо росіяни говорять про це на повсякденному рівні. Ми бачили черги за бензином у Москві та в інших містах. Тож я вважаю, що ці події мають реальний вплив.

У певному сенсі мешканці Москви трохи відчувають те, що ви відчували протягом останніх чотирьох років. Але, на мою думку, зараз здається, що ініціатива на боці України. Звісно, тут є виклики, пов’язані з протиповітряною обороною, нестачею систем "Патріот" та війною в містах.

Але війна в містах – це не односторонній процес. Коли я вперше приїхав у жовтні, Путін просував наратив, що Україна програє, поразка неминуча, тож навіщо взагалі намагатися? А тепер, щоразу, коли я відкриваю журнал "Foreign Affairs" чи одне із цих міжнародних видань, там пишуть про те, що Україна має перевагу. Тож я думаю, саме так ми це бачимо.

Гадаю, друга частина вашого запитання стосується саме стратегічного становища Росії. На мою думку, якщо в Москві сидіти й дивитися на події останніх двох-трьох років – НАТО раптом стало набагато більшим. До нього увійшли Швеція та Фінляндія.

Європейські країни різко збільшують свої видатки на оборону, щоб протистояти виклику з боку Росії. На нещодавньому саміті НАТО в Анкарі альянс зобов’язався фінансувати оборонний бюджет України протягом наступних двох років. Це не короткострокова ініціатива.

І Путін, на мою думку, втрачає довіру в міжнародній спільноті. Тож його не лише вважають таким, що не виграє війну, але й таким, що втратив багато... Я вважаю, що його відносне стратегічне становище погіршилося.

– Отже, загалом, на вашу думку, час грає на нашу користь?

– Так, я так думаю. Я б сказав, що, на мою думку, наразі ви маєте певну перевагу.

Ви – велика країна, але проти вас виступає дуже велика країна. Але я вважаю, що стратегія України правильна: потрібно посилювати тиск на Росію, щоб змусити її вести серйозні переговори, продемонструвати, що вона не зможе захопити весь Донбас, як про це заявляє, і чинити на неї достатній військовий тиск. А за допомогою друзів – чинити на неї достатній економічний тиск через санкції, щоб зрештою Москва дійшла висновку, що їй потрібно вести переговори.

– То що могло б стати поворотним моментом, якщо такий існує, щоб змусити Росію розпочати змістовні переговори?

– Ми, дипломати, використовуємо вислів "стратегічне терпіння".

На жаль, це війна на виснаження на полі бою, і я вважаю, що це також свого роду війна, змагання між двома військово-промисловими комплексами.

А український оборонно-промисловий сектор за останній рік досяг вражаючих успіхів – як у сфері інноваційного озброєння та вартості, так і в кількісному плані. Гадаю, цього року ви виготовите 10 мільйонів дронів.

Росія, звісно, реагує на це, але у вас є ця якісна перевага. У вас є перевага демократії та людей, які мислять інноваційно. Це не статична система. У вас є розумні люди, які працюють, обмінюються ідеями та роблять речі по-іншому. Тож, на мою думку, вам треба продовжувати.

Ми не бачимо жодних ознак того, що президент Путін поки що хоче змінити стратегію. Але ми бачимо – чи то в соціальних мережах, чи то в "The Economist", чи то в міжнародних ЗМІ – що в Росії все більше людей турбуються через витрати на війну.

Матері хвилюються, що їхніх синів можуть мобілізувати. А що стосується стратегії, то з чогось треба починати. Путін не обирається, тому він не переймається опитуваннями громадської думки так, як це мусять робити демократичні лідери, такі як президент Зеленський чи ваші міністри.

Але з чогось треба починати. І ми сподіваємося, що президент Трамп також говорив про зміну динаміки на полі бою. Це буде одним із чинників.

Тож я думаю, що Україна – я впевнений, що так і буде – проявить стратегічне терпіння, демонструватиме рішучість і, за підтримки союзників, продовжуватиме тиск, тож ми сподіваємося, що зможемо досягти мети.

Як дипломат, я отримую зарплату за те, щоб завжди бачити можливості, але ми також маємо бути реалістами. І я вважаю, що саме в цьому полягає ваша стратегія: намагатися вести переговори, але водночас посилювати військовий тиск.

І я вважаю, що цього року ви діяли в цьому напрямку дуже ефективно.

Фото: посол Великої Британії Ніл Кромптон (інфографіка РБК-Україна)

– Росія дедалі частіше порушує повітряний простір країн-членів НАТО: Румунії, Польщі, країн Балтії. Як Лондон визначає межу між провокаціями, такими як запуск ракети по Польщі, та актом агресії, що вимагає військової відповіді з боку НАТО?

– Ми погоджуємося з вашим аналізом, що відбувається низка інцидентів. Маю на увазі, що це відбувається не лише цього року, а вже протягом багатьох років. Люди вживають різні терміни: гібридна війна, кібератаки тощо.

І я вважаю, що країни НАТО як окремо, так і колективно, певною мірою інвестують у зміцнення своєї оборони – чи то у сфері розвідки, чи то у кіберпросторі, аж до військової сфери. Росія проводить випробування і, так би мовити, "прощупує грунт", і я вважаю, що НАТО колективно регулярно обговорює відповідні заходи реагування.

Гадаю, в Анкарі НАТО охарактеризувало Росію як довгострокову загрозу безпеці Європи. Тож, на мою думку, люди будуть аналізувати кожен інцидент і визначати, який військовий відгук буде найдоцільнішим, щоб уникнути ескалації конфлікту з дня на день.

– Чи задоволені ви реакцією НАТО на нещодавню ситуацію в Польщі? Як ви вважаєте, чи вистачить цього, щоб стримати Путіна від подальших провокацій? Він сидить у Кремлі. Він щось зробив. Він бачить їхню реакцію. Чи вистачить цієї реакції – того, що сказали й зробили союзники по НАТО, – щоб утримати його від подальших ворожих дій?

– Я знаю, що зараз у Брюсселі, у штаб-квартирі НАТО, точаться численні дискусії щодо того, як найкраще реагувати. І я вважаю, що це схоже на гру в кота й мишу.

Путін, я впевнений, випробує ситуацію в іншому регіоні, і НАТО доведеться реагувати. Але я повторюю це в контексті того, що, на мою думку, частково завдяки діям України, а частково завдяки діям НАТО як блоку, стратегічне становище Росії з часом слабшає.

І, знаєте, це створює свої власні виклики для Москви.

– Як ви оцінюєте ризик і ймовірність прямої російської агресії проти однієї з країн-членів НАТО, особливо в Балтії? У найближчі місяці, роки.

– Я маю на увазі, що це один із сценаріїв, і його багато обговорюють. Знаєте, моє особисте відчуття полягає в тому, що рішучість НАТО захищати держави членів Альянсу є сильною, і це було б прорахунком з боку Росії. Але нам, звісно, не слід бути наївними, і ми маємо не лише готуватися до таких непередбачених ситуацій, а й запобігати їм.

Тож я вважаю, що у НАТО є добрий, узгоджений план, спрямований саме на це. Це складний час, і ви краще за будь-кого знаєте, що зараз дуже непросто мати справу з Росією.

– У Естонії перебуває британський контингент у складі багатонаціональних оперативних сил. Чи готові ці війська негайно вступити в бій у разі агресії, не чекаючи на консультації на рівні НАТО? Як ми знаємо, це може зайняти певний час.

– Це гіпотетичне запитання.

– Так.

– Вони перебувають там як для демонстрації підтримки Естонії, так і для стримування російської агресії. Тож задум полягає в тому, щоб вони робили все необхідне з урахуванням обставин, що склалися на той момент.

– Ваш колега, наш посол у Великій Британії Валерій Залужний, щойно потрапив на перші шпальти газет. Він розкритикував НАТО, заявивши, що вже 12 років чує про те, що Україна стане членом НАТО, але, за його словами, цього ніколи не станеться.

Більше того, він сказав, що нам це не потрібно, оскільки стандарти НАТО застарілі, і країнам НАТО знадобиться багато часу, щоб хоча б досягти нинішнього рівня Росії. Що ви можете сказати з цього приводу? Чи має це для вас сенс?

– Я вважаю, що НАТО є важливим партнером України. Питання про можливість вступу України до НАТО має довгу історію. Позиція Великої Британії полягає в тому, що ми хотіли б, щоб Україна приєдналася, але в рамках НАТО як блоку з цього приводу немає консенсусу. Тож, на мою думку, на ваше запитання можна відповісти двома аспектами.

Я вважаю, що під час переговорного процесу минулого року всі визнали: щоб мирна угода була стійкою, українці мають вірити, що на них більше не нападуть. І ми маємо уроки Мінська – не допустити, щоб окупація Криму переросла в чергове повномасштабне вторгнення.

Тож ключ до цього – надійні західні гарантії безпеки, і, на мою думку, найкраще про те, що це означає, висловився генеральний секретар Марк Рютте під час свого візиту до України та виступу у Верховій Раді. Я вважаю, що першим елементом будь-яких гарантій безпеки є сильні Збройні сили України та оборонна промисловість, які протягом тривалого часу отримують фінансову підтримку від Європи та інших країн.

Я вважаю само собою зрозумілим, що це відбудеться. У вас найбільші та найдосвідченіші збройні сили в Європі, а політична прихильність Європи є очевидною. Другий аспект, про який він говорив, – це присутність європейських військ на землі та літаків у повітрі.

Ці обговорення тривають у рамках коаліції рішучих, а потім Рютте згадав про підтримку з боку США. Наразі переговори не ведуться, але всім буде зрозуміло, що гарантії безпеки мають бути частиною цього процесу. Існує питання щодо відносин України з НАТО, і, на мою думку, цікавим є те, що сказав посол Залужний.

Він – колишній професійний військовий, а зараз – професійний дипломат. Раніше, коли ми вперше налагодили партнерство між НАТО та Україною, Україна прагнула переймати стандарти НАТО та забезпечити взаємосумісність. Гадаю, зараз усі в НАТО усвідомлюють, що ми можемо багато чого навчитися від України.

Сподіваюся, що природним розвитком подій стане зміцнення цих партнерських відносин на військовому рівні, а також – як ми бачимо – між різними компаніями, які хочуть перейняти ваш бойовий досвід, а також те, як ваші інженери й, власне, ваші війська навчилися впроваджувати інновації та адаптуватися в такі короткі терміни, яких ми не бачили в останні роки.

– Однією з найважливіших проблем для України зараз є нестача засобів протиракетної оборони, і США поки що не взяли на себе жодних зобов’язань з цього приводу.

Чи могла б Велика Британія допомогти вирішити цю проблему, зважаючи на особливі відносини між Лондоном і Вашингтоном? Або якось інакше допомогти вирішити цю проблему "тут і зараз"?

– Гадаю, що в питанні протиповітряної оборони Велика Британія прагне надати допомогу. З практичної точки зору це для нас дещо складніше, оскільки у нас у Великій Британії немає систем "Патріот".

Наші системи протиповітряної оборони здебільшого розміщені на кораблях у Північному морі, тож ці системи озброєння не можна перекинути. Є певні напрямки, у яких ми вже надавали допомогу, наприклад, у сфері засобів короткого радіусу дії.

Але Велика Британія має великий досвід у збиванні дронів. Особливою проблемою є балістичні ракети, для протидії яким потрібні ракети PAC-3, і, очевидно, глобальний контекст змінився через війну в Перській затоці. Світове виробництво ще не набрало необхідних обсягів.

Президент говорив з нами про це в Лондоні, і я думаю, що ми, безумовно, будемо раді лобіювати наших друзів, щоб вони підтримали Україну, щоб ви не залишилися без захисту перед цією загрозою.

Для мене це трохи особисте. Я чую такі речі (вибухи, - ред.) занадто часто.

Але є сильна політична рішучість допомогти. І це одне з тих питань, де інші гравці, які, можливо, мають запаси PAC-3 або ліцензії на їх виробництво, можуть надати більш ефективну допомогу. Але ми можемо з ними поговорити. Тож це завжди є важливою частиною обговорення.

– Україна розвинула дуже високотехнологічну галузь безпілотників, можливо, навіть найсучаснішу у світі, як відкрито визнають навіть деякі генерали Пентагону. Тож як саме новий уряд Великої Британії планує інвестувати в нашу галузь безпілотників – можливо, створити спільні підприємства або інтегрувати наш досвід у вашу військову доктрину?

– Гадаю, є сильне бажання це зробити. Ми вже зробили одну-дві невеликі речі. Так, одна з наших компаній співпрацює з вашою над дронами "Octopus", намагаючись підвищити їхню швидкість та ефективність.

Ми ще не реалізували це в широкому масштабі, але це важливо. І я думаю, що щоразу, коли ми беремося за спільний проєкт, ми стикаємося із законодавством у Лондоні чи в Україні, яке містить проблеми з ліцензуванням експорту, які нам потрібно вирішувати.

І я вважаю, що ми досягли прогресу в цьому питанні. Звісно, Україна робить це й з іншими країнами.

Два тижні тому ми оголосили про систему "Stone Cloak"; як я розумію, вона допомагає підвищити точність ваших дронів. Сподіваюся, ці проекти стануть каталізаторами, які ми зможемо розширити. Приходять все більше британських компаній.

Гадаю, тепер, коли ми узгодили наш план інвестицій у оборону, ситуація з британським бюджетом стала чіткішою, тож, на мою думку, є сильне бажання спробувати розвивати ці напрямки. Я вважаю, що ми вчимося на вашому досвіді, вивчаємо мистецтво інновацій, і, на мою думку, ви маєте значний досвід у сфері ланцюгів постачання.

Гадаю, ми всі пережили низку потрясінь – чи то COVID, чи війна з Росією, чи війна в Ірані, чи подібні "вузькі місця" – і кожен прагне розбудувати міцніші ланцюги постачання серед країн-однодумців.

І я вважаю, що ідея полягатиме в тому, щоб створити ситуацію, де ми матимемо довгострокові партнерські відносини, де частина виробництва відбуватиметься тут, а частина – у Великій Британії, і це можна зробити таким чином, щоб, як ви кажете, ви могли розширити свій військово-промисловий потенціал.

Звісно, ви не можете дозволити собі вилучати системи озброєння з передової, але має бути золота середина, де ми зможемо задовольнити потреби всіх сторін.

І я вважаю, що цього року в цьому напрямку було досягнуто значного прогресу, а війна в Ірані, в певному сенсі, підкреслила, що Україна є "Кремнієвою долиною" західного оборонного сектору, і люди хочуть переймати досвід.

Фото: посол Великої Британії Ніл Кромптон (інфографіка РБК-Україна)

– Гадаю, деякі люди на Заході були досить здивовані тим, що Україна – це не лише країна, яка завжди просить про певну допомогу, а й робить внесок у глобальну безпеку.

– Так, я вважаю, що це дуже важливо. Я чую, як багато західних військових заявляють, що нам потрібно брати більше уроків з досвіду України, а потім люди, деякі люди кажуть: "Ну, Україна зробила дивовижні речі, але ми вели б війну трохи інакше", – українцям довелося пристосовуватися та впроваджувати інновації.

Люди кажуть, що західні країни мали б перевагу в повітрі, але ми щойно побачили війну проти Ірану, де з першого дня була тотальна перевага в повітрі, але потім усі підняли слухавки й запитали: "Чи можемо ми повчитися у вас?"

Я вважаю, що це важливий момент, як ви й сказали, і, на мою думку, так, це допомагає. Україна раптом, замість того щоб постійно просити і створювати враження, ніби вона просить про додаткову допомогу, почала робити конструктивний внесок, і я вважаю, що це дуже важливий пункт у комюніке саміту НАТО в Анкарі, де йдеться про внесок України в євроатлантичну безпеку.

– Велика Британія довгий час вважалася своєрідною "безпечною гаванню" для російських олігархів та їхніх грошей – вони багато інвестували в нерухомість та інші сфери.

Звісно, багато чого вже зроблено, але все ж, чи розглядаються, можливо, якісь нові або додаткові кроки, наприклад, у деяких випадках перехід від простого заморожування коштів до їх конфіскації з метою використання їх для забезпечення безпеки Великої Британії чи України, або для обох сторін?

– Ви маєте рацію, але особливо після 2014 року, а ще більше – після 2022 року, ми вжили заходів, щоб переконатися, що Лондон не є просто притулком для російських "брудних" грошей. І, як я розумію, більша частина цих коштів зникла, і, як ви знаєте, багато людей, які, можливо, перебували в Лондоні, переїхали в інші частини світу або повернулися до Росії.

Але, звісно, ми стежимо за цим, ми не хочемо, щоб це було в нашій системі. Ми, як і інші західні країни, заморозили російські суверенні активи, і триває політична дискусія щодо того, на що слід витратити ці кошти; існує згода щодо того, що ми повинні використовувати отримані доходи.

Ці кошти використовувалися для фінансування певної військової підтримки України. Ми сподіваємося, що війна закінчиться і нам не доведеться вживати подальших заходів щодо суверенних активів, але це питання постійно перебуває на розгляді.

Однак, очевидно, це те, що всі західні країни хочуть робити спільно, і коли трапляються випадки, коли окремі особи зловживають системою в Лондоні, то це стає справою поліції та судової системи, і тоді ми втручаємося.

Фото: посол Великої Британії Ніл Кромптон (інфографіка РБК-Україна)

– Є один цікавий випадок – так звані "гроші Абрамовича" від продажу футбольного клубу "Челсі". Чи не могли б ви пояснити, у чому полягає причина тривалого цьогорічного правового тупика, і коли можна очікувати остаточного рішення?

– Це хороше запитання, і воно дуже складне, і я не претендую на те, що досконало знайомий з усіма деталями. Але, як я розумію, була домовленість, що всі ці кошти можна буде витратити на гуманітарні цілі в Україні.

Ми намагалися дійти згоди, щоб її реалізувати, але потім він оскаржив це рішення в судовому порядку, і зараз справа застрягла в судах. Гадаю, з політичної точки зору уряд вважає, що це останній шанс спробувати досягти угоди, але нам доведеться почекати й подивитися, як це вирішиться в судах.

– Чекати місяці, роки?

– Я не можу дати вам чесної відповіді на це питання, адже будь-які судові справи, як правило, тривають трохи довше, ніж хотілося б кожному з нас.