Балістичний терор і пастка для Путіна: що задумала Росія і чи можливе перемир'я цього року

Путін входить у другу половину року без переможних проривів, але й без готовності зупиняти війну. Україна, своєю чергою, намагається стримати тиск на фронті й дедалі глибше переносити бойові дії в російський тил. 

Про те, чого чекати від війни до кінця року та чи залишаються шанси на переговори – у матеріалі РБК-Україна.
 

Очікування швидкого завершення війни дедалі більше розходяться з реальністю на фронті. Росія намагається продовжувати наступ, супроводжуючи його ударами по нашому тилу. Україна шукає способи підвищити для Москви ціну її агресії, розширюючи масштаби та географію атак по військових, промислових і логістичних об'єктах.

"Ще кілька місяців тому президент доручив шукати всі способи, як змусити Росію до кінця року зупинитись і сісти за переговори. Мовляв, якщо ми зайдемо з війною в зиму – росіяни будуть нас гасити і ця зима виявиться ще важча, ніж попередня. Це завдання не скасовувалось і всі продовжують його виконувати", – розповіло одне з поінформованих джерел РБК-Україна.

Що відбувається на фронті

На відміну від попередніх років, коли в другій половині весни темпи просування противника помітно зростали і влітку виходили на пік, у цьому році вони в рази нижчі ніж в аналогічні періоди, і навіть ніж були взимку.

Наступ у Запорізькій області, який Москва намагалася активізувати раніше, загальмував під впливом українських контратак. Там мета росіян полягала в тому, щоби підійти якомога ближче до міста Запоріжжя. Це, однак, не означає, що росіяни остаточно відмовилися від цього напрямку: навіть обмежена активність там змушує Україну утримувати сили, які могли б знадобитися на Донбасі.

Саме Донецька область залишається головним театром бойових дій. Поточна ціль ворога – захоплення Краматорсько-Костянтинівської агломерації – основи української оборони на півночі Донеччини. Росіяни намагаються підійти якомога ближче до Слов'янська та Краматорська – ключових фортець там під контролем України.

Найзагрозливіша ситуація залишається у Костянтинівці. За словами співрозмовників видання, на більшій частині міста вже фіксуються ворожі військові – вони (угруповання військ "Юг") не лише пролазять туди, а й намагаються відрізати його від доріг та логістики.

Південніше ворог силами УВ "Центр" намагається пробитись до Добропілля, щоб обійти Костянтинівку, Дружківку та Краматорськ із заходу. Ще одна небезпечна ділянка – район Лимана, куди окупанти хочуть протиснутись зі сходу.

Опитані РБК-Україна співрозмовники у військово-політичних колах не бачать передумов для швидкого оперативного прориву всієї української лінії оборони на Донеччині, однак припускають, що в найближчі місяці Україна може втратити контроль над Костянтинівкою. І такий же ризик, за їхньою оцінкою, може до кінця року нависнути над Лиманом та Добропіллям.

Росія в найближчі місяці буде концентрувати зусилля довкола Краматорсько-Костянтинівської агломерації (карта: Deepstate)

"За несприятливого для України розвитку подій до кінця зими війська РФ можуть впритул наблизитись до Слов’янська та Краматорська. Однак щоби підійти до цих міст, росіянам недостатньо повільно рухати лінію фронту вперед. Їм доведеться послідовно долати підготовлені оборонні рубежі, розширювати фланги та підтягувати логістику, постійно перебуваючи під ударами українських дронів", – вважає одне з джерел видання.

Досі під питанням залишається можлива нова операція росіян з Півночі. Джерела видання схиляються до того, що Росія може провести операцію обмеженими силами зі спробою прорвати кордон у Чернігівській або навіть і у Київській області. Плацдармом для наступальних дій у такому разі може стати Брянська область. Безпосередня участь Білорусі наразі не розглядається як обов’язкова.

Навіть за такого сценарію метою можливого наступу на Півночі навряд чи буде глибокий прорив до Києва. Росія може офіційно називати це "спробою" створити так звану буферну зону вздовж нашого кордону. Але і це буде радше інструментом ширшого задуму – розтягнути нашу оборону вздовж кордону та змусити Україну забирати сили звідти, де росіяни намагаються досягти основного результату – на Донеччині.

Чи вистачить їм сил для такої операції, залежатиме передусім від мобілізаційних рішень Кремля. Уже зараз армія ворога відчуває дефіцит особового складу. І хоча план набору контрактників, за словами джерел, виконується майже на 100%, цього недостатньо не лише для формування нових частин і з’єднань, а й для повноцінного поповнення втрат. Протягом останнього місяця, за даними РБК-Україна, вони вже дійшли до 40 тисяч, із них понад 60% вбитими.

Найбільше просідання Москва має з набором до своїх сил безпілотних систем: cтудентам і молоді пропонують службу в підрозділах БпС як нібито безпечніший та престижніший варіант. Однак потоку охочих все одно немає.

Джерела у військових і політичних колах не беруться впевнено прогнозувати, що після вересневих виборів у РФ Кремль уже восени проведе нову хвилю мобілізації. Якщо Путін все ж піде на такий крок, за оцінкою поінформованих співрозмовників, може йтися про 100-300 тисяч людей паралельно з продовженням набору контрактників.

Найімовірніше, таку мобілізацію розтягнуть на кілька місяців. Це дасть Кремлю, з одного боку, змогу уникнути одномоментного суспільного шоку, з іншого – зменшить навантаження на навчальні центри: одночасно прийняти, одягнути, озброїти й підготувати сотні тисяч людей російська система просто не здатна. Відтак, ефект від цієї нової хвилі мобілізації може проявитися вже взимку або навіть наступного року.

Загострення в небі

Боротьба на землі супроводжується інтенсивнішим обміном ударами. З весни Україна дедалі більше переносить війну в далекий тил, нарощуючи удари по Росії. Їхня географія постійно розширюється, а самі атаки поступово перетворюються з окремих операцій на системну кампанію проти воєнної економіки ворога. Саме це і є елементом українського плану щодо того, як змусити Путіна до реальних перемовин про мир.

"Зараз на Росію щось летить щоденно. Якщо про це нічого не повідомляється публічно – то тільки в тому разі, коли не вдалось вразити те, що хотілось б уразити", – уточнив один із інформованих співрозмовників РБК-Україна.

Основними цілями українських ударів залишаються підприємства ВПК і об'єкти нафтопереробної галузі. На початку липня український Генштаб повідомляв, що внаслідок атак виведено з ладу 42,74% від загальної проектної потужності нафтопереробки РФ. З середини весни Україна почала блокувати логістичні шляхи окупантів у прифронтових регіонах, щоб одночасно створювати проблеми з постачанням ворожої армії, і ускладнити життя росіянам в Криму. Тепер до цього переліку додались і великі логістичні комплекси – хаби російських маркетплейсів.

За обсягом застосування далекобійних дронів Україна вже фактично зрівнялася з Росією, стверджують співрозмовники видання. За їхніми словами, Київ поки що зберігає і технологічну перевагу: рішення, які першою застосовує Україна, у РФ нерідко з’являються приблизно через чотири місяці.

Москва, зі свого боку, теж ескалює, нарощуючи атаки. Противник почав системні атаки на українські оборонні підприємства, логістичні об’єкти й портову інфраструктуру, щоб унеможливити роботу зернового коридору. Окремою ціллю стали автозаправні станції, щоб ускладнити постачання пального та повсякденне життя в регіонах поблизу фронту.

Змінилася і тактика ударів по українській столиці. Противник дедалі частіше робить ставку на балістичні ракети, знаючи про гострий дефіцит зенітних ракет PAC-3 для систем Patriot.

"Росіяни побачили на прикладі Ірану, як він кошмарив Близький Схід здебільшого за допомогою балістики та дронів. І взяли собі це за урок. Навіщо їм розплановувати складний комбінований удар з різними маршрутами, часом підльоту цілей? Тепер вони просто пускають на столицю 10-20-30 балістичних ракет, розуміючи, що якась частина з них прилетить з огляду на наш дефіцит", – каже один із офіцерів у розмові з виданням.

Восени ця тенденція, ймовірно, збережеться: Москва продовжить робити ставку на балістику, комбінуючи її з ударами крилатими ракетами та масованими нальотами "шахедів", прогнозують джерела РБК-Україна. Зараз, за інформацією видання, росіяни виробляють близько 66 ракет 9М723 для комплексу "Іскандер-М" та орієнтовно 10 гіперзвукових крилатих "Цирконів" на місяць. Обидва зразки озброєння росіяни останнім часом часто застосовують по Києву та області. Крім них противник періодично також використовує для ударів ракети з комплексів С-400 та північнокорейські балістичні KN-23.

Наслідки ударів по одному з хабів російського маркетплейсу Wildberries (фото: GettyImages)

За орієнтовними підрахунками, за липень ворог випустив більше балістики, ніж здатен виробляти за цей період. Тож, без нарощування виробництва постійно підтримувати такий же кількісний залп під час ударів балістичними ракетами Москва навряд чи зможе.

За даними видання, Кремль зараз намагається насамперед наростити виробництво реактивних БПЛА – як відповідь на активний розвиток Україною своїх дронових перехоплювачів, призначених для збиття звичайних "шахедів".

У повітряній війні обидві сторони мають свої вразливості. Росія фізично не здатна надійно прикрити величезну територію та всі розкидані по ній підприємства. Україна ж змушена захищати значно менший простір, але стикається з дефіцитом найважливіших засобів протиракетної оборони.

Проблема полягає не лише у політичній готовності партнерів передавати нам ракети до Patriot. У світі їх об’єктивно виробляють менше, ніж зараз потребують Україна, США та союзники на Близькому Сході. За оцінкою CSIS, у Штатів на кінець липня залишалось близько 759–827 перехоплювачів сімейства PAC-3, при цьому до початку війни з Іраном у них було близько 2 330 таких ракет.

Новий багаторічний контракт Пентагону передбачає нарощування виробництва PAC-3 до 2 тисяч одиниць, але потрійного збільшення потужностей Lockheed Martin очікує лише до кінця десятиліття. Тобто рішення для майбутнього вже формується, але дефіцит цієї осені воно не усуне.

Поки незрозумілими залишаються перспективи власного українського ПРО. Певною альтернативою має стати франко-італійська система SAMP/T NG. Перші комплекси обіцяли передати Україні вже цього року, однак головне питання полягає не лише в появі самих систем, а в тому, чи зможуть партнери постійно й у достатній кількості постачати ракети до них.

Напередодні зими обмін ударами, найімовірніше, лише посилюватиметься: Росія знову намагатиметься бити по українській енергетиці, розраховуючи використати холод як додатковий інструмент тиску, тоді як Україна відповідатиме дзеркально атаками по російських енергетичних, військово-промислових та логістичних об’єктах.

Ставка Києва полягає в тому, що міцна оборона на фронті у поєднанні з масштабними ударами по російській території має продемонструвати Кремлю реальну ціну продовження війни. Це не лише фізичні руйнування, а й необхідність перекидати ППО, скорочувати експорт, фінансувати ремонт і пояснювати росіянам, чому війна, яку їм подавали як далеку "сво", дедалі частіше приходить у їхні регіони.

Однак самих далекобійних атак для перелому недостатньо. Вони можуть виснажувати противника, обмежувати його можливості й ресурси, але їхній ефект стає вирішальним лише у поєднанні зі стійкістю на фронті, економічним виснаженням і політичним тиском.

Що з переговорами

Реальних перспектив мирного врегулювання цього року майже немає – таку оцінку РБК-Україна протягом останніх тижнів чуло від багатьох співрозмовників в українській владі та закордонних дипломатів.

При цьому ще кілька місяців тому ситуація виглядала дещо інакше. Україна якраз почала помітно нарощувати інтенсивність своїх міддл- та особливо дип-страйків. Відсутність оперативних проривів агресора на фронті та наростання невдоволення всередині самої Росії давали деяку надію на те, що Путін нарешті може всерйоз сісти за стіл переговорів.

Насправді виявилося, що ці дії справили на російське керівництво зворотний ефект — закусити вудила й воювати до кінця. Це видно навіть із загостреної риторики самого Путіна та його підлеглих. Поінформовані про настрої в Москві співрозмовники РБК-Україна це підтверджують: агресор збирається влаштувати українцям ще одну важку зиму з розрахунком на те, що цього разу тил усе ж зламається.

"В обох сторін відсутня стратегія виходу (з війни)", – констатує співрозмовник РБК-Україна в українській владі.

Йдеться про те, що запропоновані раніше варіанти "компромісів" неприйнятні або для Києва, або для Москви.

Наприклад, майже рік пішов на те, щоб поховати "дух Анкориджа". Як пояснював в інтерв’ю РБК-Україна глава Офісу президента Кирило Буданов, у це розмите поняття росіяни вкладали збереження свого контролю над Кримом, частинами Херсонщини та Запоріжжя, а також контроль над усією територією Донбасу.

І, за численними повідомленнями західних ЗМІ, забезпечити Путіну такі умови миру в Анкориджі пообіцяв Дональд Трамп. Але зіткнувся з жорстким спротивом України.

"Американці нас багато разів запитували: ну от чому ви так уперлися в цей шматочок Донбасу, який на карті навіть не знайти?.. Віддайте – і буде вам мир", – розповідав РБК-Україна один з українських переговорників. За словами іншого, деяких співрозмовників з американського боку особливо ставив у глухий кут той факт, що на Донбасі ще й немає покладів нафти й газу – мовляв, за що ж тоді боротися?

Україна, своєю чергою, пояснювала, що просто так віддати противнику частину своєї території разом із людьми, які там живуть – це взагалі не варіант. Це лише безглузда поступка Росії, яка зможе без втрат захопити частину території, після чого одразу або після невеликої паузи продовжить агресію.

Українські джерела вважають, що старі формули, які лунали під час переговорів, не працюють, йде пошук нових ідей (фото: president.gov.ua)

Окремо, за інформацією РБК-Україна, американцям доводилося доводити, що так ситуацію бачить не лише особисто Зеленський, а що з цього питання в українському суспільстві є якщо не абсолютний консенсус, то щонайменше впевнена більшість: і в суспільстві, і в політикумі вважають, що просто так віддавати землі та людей не можна.

У підсумку смерть "духу Анкориджа" публічно констатував державний секретар США Марко Рубіо. Втім, як зауважив один зі співрозмовників видання, для більшої впевненості було б непогано почути ті самі слова особисто від Трампа.

Не пройшла й інша ідея – про створення на Донбасі чи то "вільної економічної", чи то "демілітаризованої" зони, яку з подачі одного з українських переговорників почали іноді називати "Доннілендом", з розрахунком на марнославство Трампа та його манію називати своїм ім’ям найрізноманітніші об’єкти. Наприклад, проект маршруту, який з’єднає Нахічевань з рештою Азербайджану в межах мирного врегулювання карабаського конфлікту, дістав офіційну назву "Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання".

Концепцію "Донніленду" певний час обговорювали в різних форматах між Україною, Росією та США, доки Путін не заборонив своїм переговорникам такі дискусії, поставивши головне завдання – повний контроль над усією територією Донецької та Луганської областей.

"Ми зараз перебуваємо в пошуку нових ідей, оскільки старі не працюють", – говорить РБК-Україна один з українських переговорників. Певні надії у зв’язку з цим покладають на очікуваний у серпні візит Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Києва, після якого – або вже на зворотному шляху – вони заїдуть і до Москви.

"Коли вони до нас приїдуть, будемо сидіти й компонувати щось із різних варіантів", – розмито описує плани співрозмовник видання з українського боку.

За його словами, під час останнього візиту Зеленського до Вашингтона "вдалося оживити переговорний трек", але поки що жодної конкретики немає.

Інші співрозмовники видання оцінюють мирні перспективи доволі скептично. Тим паче що левову частку уваги Трампа, як і раніше, забирає Іран, а через початок чергової війни на Близькому Сході наприкінці зими переговори де-факто й стали на паузу.

***

Поки Москва не демонструє готовності завершувати війну без результату, який зможе назвати перемогою. Кілька поінформованих джерел на питання: "Путін не хоче закінчувати війну?" – відповідають однаково: "Він не може".

"Він визначив для себе те, що зможе трактувати як перемогу. Тепер це навіть не взяття Києва чи повалення влади в Україні – мінімальна перемога в його світогляді, картині світу, в голові – можна називати як завгодно – це захоплення всієї Донецької області, на додачу до Луганської. Ні на що менше він зараз не готовий йти", – міркує одне з джерел видання.

Варто зазначити: і він, й інші опитані співрозмовники РБК-Україна у військово-політичних колах розходяться у думці, чи це і є та сама "перемога", після якої Путін захоче зупинитись.

"Він так багато говорив про денацифікацію й інші абстрактно-абсурдні речі, які російський народ виміряти не може – досягнуто воно, не досягнуто. Про так зване звільнення Донецької та Луганської областей він говорив не менше і це те, що там реально можуть оцінити, на відміну від усіх інших цілей "сво". І це пастка, в яку він загнав себе сам", – пояснює інше джерело видання.

Проблема також у тому, що російський президент може мати викривлене уявлення про реальний стан справ на фронті. За словами співрозмовників РБК-Україна, протягом останнього року йому демонструють карти, на яких уся сіра зона вже позначена як окупована, так само, як і населені пункти, куди проник хоча б один російський солдат, навіть якщо після цього він уже був ліквідований.

Через це штабні карти, які лягають Путіну на стіл, можуть випереджати реальну лінію зіткнення приблизно на десять кілометрів. На деяких із них окупаційні війська нібито вже стоять під Запоріжжям. У такій системі кожен наступний рівень командування прикрашає результат.

Якщо Путін справді ухвалює рішення на основі такої картини, це лише зміцнює його віру в те, що Росії треба продовжувати наступ і що бажаний результат перебуває ближче, ніж насправді.

Це теж пояснює, чому Кремль продовжує ставити строки, які щоразу не виконує. За планами Москви, російська армія мала б укотре вийти на адміністративні межі Донецької області до кінця року. Співрозмовники видання сумніваються не лише в реальності цих строків – вони не беруться прогнозувати, чи зможе Кремль досягти цієї мети навіть у 2027 році.

Саме з цією суперечністю сторони увійшли у другу половину року. Росія не має швидкого шляху до бажаної перемоги, але Путін поки не готовий від неї відмовитися. Україна не може миттєво змусити Кремль зупинитися, але намагається зробити кожен наступний місяць війни для нього дорожчим. Питання полягає не стільки в тому, хто завдасть більше ударів, скільки в тому, чия система першою перестане витримувати їхню сукупну ціну.

Питання – відповідь (FAQ)

– Чи можливий великий російський прорив до кінця року?

– Співрозмовники РБК-Україна не бачать передумов для швидкого обвалу всієї української оборони. Водночас Росія може досягти локальних успіхів, зокрема під загрозою захоплення – Костянтинівка, також ризики є для Лимана та Добропілля. За несприятливого сценарію до кінця зими росіяни можуть наблизитися до Слов’янська та Краматорська.

– Чи може Росія знову наступати з півночі?

– Такий сценарій не виключають, але ймовірніше йтиметься про операцію обмеженими силами, а не повторний похід на Київ. Її метою може бути розтягування української оборони та відтягування наших сил із Донбасу. Така операція буде залежати насамперед від того, чи буде мати Москва достатньо особового складу для цього.

– Чи оголосить Кремль нову хвилю мобілізації?

– Це не вважається наперед визначеним рішенням. Якщо мобілізацію все ж проведуть, вона може охопити 100–300 тисяч людей і тривати кілька місяців, тому її ефект буде помітний не одразу.

– Чого чекати від повітряної війни восени та взимку?

– Росія, ймовірно, посилить удари ракетами й дронами, зокрема по енергетиці. Україна у такому разі відповідатиме атаками на російські військові, промислові, логістичні та енергетичні об’єкти.

– Чи здатні українські удари по Росії переломити війну?

– Самі по собі – навряд чи. Вони можуть виснажувати російську економіку й ускладнювати забезпечення армії, але вирішальний ефект можливий лише разом зі стійкістю фронту, економічним та політичним тиском.

– Чому переговори на паузі?

– Запропоновані раніше формули виявилися непрацюючими. Путін прагне щонайменше повного захоплення Донецької та Луганської областей і поки не демонструє готовності відмовитися від цієї мети. Зараз йде пошук нових ідей. Окремі джерела кажуть, що під час останнього візиту Зеленського до Вашингтона "вдалося оживити переговорний трек", інші ж – оцінюють мирні перспективи доволі скептично.