Багато людей продовжують жити з думкою, що впоратися з труднощами можна самостійно. Водночас вони бояться осуду або сприйняття своєї вразливості як слабкості. Саме тому вони знаходять багато пояснень, чому не звертаються до психолога. Навіть, коли зовсім погано.
Психологиня платформи Betobee та психоедукаторка Анастасія Бикова розповіла для РБК-Україна, звідки береться це переконання, чому воно заважає і що насправді означає звернення по допомогу.
Дехто сприймає похід до психолога як визнання поразки, намагаючись довести собі та оточенню, що може впоратися самостійно. Та часто за цим стоїть не сила, а глибокий страх - подивитися в обличчя своїм думкам і почуттям.
"Часто ця історія починається з того, що "я сам/сама впораюся", що піти до психолога - це ніби показати, що "я слабка/слабкий". Хоча одночасно це може бути страх йти на зустріч своїм проблемам чи думкам", - каже експертка.
Багато хто не має чіткого уявлення про те, у чому полягає робота психолога і що може дати терапія. Через це звернення до фахівця часто відкладають або взагалі відкидають, вважаючи, що "нічого особливого той психолог не зробить".
"Люди не знають, яке завдання стоїть перед психологами та терапією, чим насправді вона може допомогти й у яких випадках потрібна", - додає Анастасія Бикова.
Ще одна причина, чому люди уникають психологічної допомоги, - негативний досвід після перших спроб. Один невдалий контакт із некваліфікованим спеціалістом може надовго створити враження, що "психологи не допомагають".
"Пробують терапію, стикаються з не кваліфікованим спеціалістом, не підходящим методам - отримують негативний досвід", - підкреслює психологиня.
Психолог порівнює ситуацію з фізичною травмою - якщо людина зламала ногу, вона йде до лікаря, а не терпить біль, і ніхто не вважає це слабкістю. Те саме стосується й емоційних ран, які потребують лікування.
"Коли людина ламає ногу і йде до травматолога - це слабкість? Чи ходити зі зламаною ногою, показувати себе "сильними", не дивлячись на зламану ногу (яку можна полікувати) - це того вартує? Тож коли важко психологічно і є травма "душі", то це випадок, коли варто звертатися до психолога чи психотерапевта", - наголошує фахівчиня.
Не кожна терапія працює з першого разу. Іноді метод чи сам спеціаліст просто не підходить конкретній людині. Психолог наголошує, що пошук "свого" фахівця - це не ознака слабкості, а прояв відповідальності за власне здоров’я.
"Коли лікарі нам можуть не підходити в комунікації, або якщо в одного лікаря не отримуємо результату лікування протягом якогось часу, то це нормально піти до іншого лікаря. Так само якщо вам не підійшов психолог чи психотерапевт - це нормально продовжувати пошук, щоб знайти саме свого спеціаліста", - каже Анастасія Бикова.
Вона додала, що з плином часу може виникнути потреба в завершенні терапії з одним спеціалістом і спробувати попрацювати в іншому підході. Тут варто пам'ятати основну ціль звернення - бажання отримати полегшення і покращити своє життя.
Психологиня платформи Betobee та психоедукаторка Анастасія Бикова (фото надано автором)
Багато упереджень щодо психологічної допомоги мають глибоке історичне коріння. У радянський час звернення до психолога вважалося підозрілим або навіть небезпечним. Людей із незалежними поглядами могли визнавати "психічно хворими".
"Довгий час звернення до психолога супроводжувалося уявленням, що це треба тільки якимось "хворим людям", а ті, хто звертаються, "ненормальні". І частка цих уявлень йде від радянських часів, де всім "неугодним" ставили діагноз "психогенної шизофренії" (а такого насправді не існує) і закривали в лікарнях", - каже психологиня.
Це був і механізм захисту - люди розуміли, що не могли ділитися тим, що хвилювало їх насправді, і що їхнє життя може бути під загрозою.
Сьогодні психологи працюють за чіткими професійними стандартами. І якщо спеціаліст порушує етичний кодекс, він ризикує втратити право на практику.
"Психологи підпорядковуються етичному кодексу, де зазначено, зокрема, і про конфіденційність клієнта. У разі порушення кодексу - комісія розглядає ситуації, і у випадку протиетичних дій спеціаліст може втратити диплом і право консультувати. Тому варто прискіпливо ставитися до вибору спеціаліста, перевіряти освіту (базову і в методі, в якому працює спеціаліст), перепитати про етичний кодекс і уточнити, чи працює психолог із вашим запитом", - радить експертка.
Одна з найпідступніших пасток - переконання, що “"мені ще не настільки важко". Людина порівнює свої переживання з чужими та вирішує, що не має права на підтримку. Така установка лише посилює стрес і виснаження.
"Коли людина порівнює свій біль із "чужими трагедіями" і вирішує, що їй ще не настільки важко - це хибне уявлення. Коли людина можливо і не усвідомлює, що це "не настільки важко", насправді є високим рівнем напруги. Навіть якщо ззовні здається, що виходить триматися, тіло і психіка сигналізують: насправді це важко. Це може проявлятися у вигляді порушення сну, дратівливості, відсутності енергії, емоційних гойдалок, підвищеної тривожності тощо", - підкреслює Анастасія Бикова.
Психотерапія - це не про "схиблених" чи "слабких". Це про зрілість, усвідомленість і бажання дати собі шанс на полегшення.
"Психотерапія - це спосіб розібратися у своїх реакціях, зменшити напругу, зрозуміти, чому постійно втома, злість чи відчуття провини. Це спосіб відновити контакт із собою, це крок, щоб не залишати себе наодинці, коли складно. Це турбота про себе", - резюмує психологиня.