Україна збільшила урожай зернових та олійних культур у минулому році. І хоча експорт в ЄС впав, цей ринок залишається пріоритетним для агровиробників. До того ж там і наші аграрії можуть претендувати на дотації. Про боротьбу за квоти Європи та конкуренцію з Росією на світовому агроринку – в інтерв'ю РБК-Україна заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тараса Висоцького.
Урожай зернових і олійних культур у 2025 році перевищив показник попереднього року
Європейські аграрії намагаються максимізувати обсяг урожаю, а українські – рентабельність з кожного гектару
Експорт агропродукції до ЄС скоротився, але цей ринок залишається пріоритетним
Український АПК має перейти на стандарти ЄС у найближчі роки, найскладніше – замінити пестициди
Україна прийняла стандарти ЄС і рухається до статусу країни без ГМО
Російська пшениця створює конкуренцію на світовому ринку
Українські агрокомпанії можуть отримати доступ до європейських дотацій, які покривають третину-половину витрат на гектар
Попри обстріли та замінованість територій, у 2025 році Україні вдалося збільшити врожай, особливо зернових. Це вдалося зробити завдяки роботі морського коридору в Чорному морі, говорить РБК-Україна заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький.
В той час як європейські фермери можуть збільшувати врожайність та покладатися на компенсації від уряду, український АПК розраховує лише на власні сили і оцінює реальну можливість збуту продукції. Проте, у наступних роках наші компанії все-таки планують позмагатися за можливість доступу до європейських фондів. Для цього, за словами урядовця, вже створюється необхідна юридична інфраструктура.
В 2026-2028 роках український АПК має впровадити багато європейських стандартів. Найважче, говорить Тарас Висоцький, - це перейти на пестициди, які виробляються в ЄС. Разом з тим, вже впроваджуються стандарти утримання тварин, а також Україна прийняла законодавство для того, щоб бути країною, яка вільна від ГМО.
Читайте також: Окупанти встановили ручний контроль над агросектором Херсонщини, - ЦНС
Аграрії продовжують експортувати значну кількість продукції на європейський ринок, проте світовий ринок – мінливий і важливо зберігати диверсифікацію напрямків постачання. Тому український урожай продається на Близький Схід, в країни Африки та інші регіони. У розмові Тарас Висоцький також зазначив, що значним конкурентом українського експорту залишається Росія, яка застосовує політичний вплив на уряди країн-покупців.
– Як можна охарактеризувати урожай 2025 року?
– Передусім хочу подякувати українським аграріям. Майже чотири роки повномасштабної війни вони працюють у надзвичайно складних умовах, але продовжують засівати максимум доступних площ і фактично тримають на собі продовольчу безпеку як України, так і глобальних ринків.
У цифрах 2025 рік можна оцінити як доволі успішний. Урожай зернових становив 61,8 млн тонн – це більше, ніж у 2024 році, коли було зібрано близько 56 млн тонн. Країна повністю забезпечена зерном і має значний ресурс для експорту. Експортний потенціал в цьому сезоні оцінюється в 47 млн тонн, тоді як внутрішнє споживання перебуває на рівні близько 16 млн тонн.
По олійних культурах показники у 2025 році скромніші – близько 18,5 млн тонн проти майже 22,5 млн тонн у 2024 році. Така динаміка пояснюється як погодними умовами, так і зміною структури посівів. Водночас у сукупності зернові та олійні культури забезпечили понад 80 млн тонн врожаю.
З огляду на війну, логістичні ризики та кліматичні коливання це об’єктивно сильний результат і ще одне підтвердження стійкості українського агросектору.
– За рахунок чого збільшився урожай зернових?
– Загалом зростання відбулося по всій країні, хоча ситуація була нерівномірною. Південні та південно-східні регіони найбільше постраждали від заморозків і посухи, тож там показники подекуди нижчі від середніх. Водночас північні, західні та центральні області спрацювали значно краще і, по суті, компенсували ці втрати.
Якщо говорити по культурах, то пшениця з урожаєм близько 23 млн тонн і ячмінь – близько 5 млн тонн – показали майже ті самі обсяги, що й торік. Основний приріст забезпечила кукурудза: аграрні компанії збільшили площі її посіву, саме це дало ключовий внесок у загальне зростання виробництва зерна.
– Чому агровиробники збільшили площі кукурудзи? На неї є попит на світовому ринку?
– Рішення було передусім економічно вмотивованим. Кукурудза – це культура зі стабільною врожайністю, прогнозованим збутом і зрозумілою ціновою кон’юнктурою на світових ринках. Попит на неї залишається високим, а маржинальність – конкурентною порівняно з іншими культурами.
Окремо важливий фактор – відновлення та здешевлення логістики. Якщо раніше обмеження в перевезеннях суттєво знижували економічну доцільність експорту зернових і змушували аграріїв переорієнтовуватися на олійні культури, то сьогодні логістика працює значно стабільніше і з меншими витратами. Це напряму підвищило економічну привабливість кукурудзи й стало підставою для розширення площ під цією культурою.
Читайте також: Морози и снігопади 2026: як зимова погода вплине на урожай в Україні
– Логістика – це коридор в Чорному морі вздовж узбережжя Румунії та Болгарії?
– Так, основний експортний потік зерна та олійних культур проходить саме через Чорне море – понад 90% від загального експорту продукції. Ще 7-8% забезпечує залізниця, решта обсягів припадає на автомобільний транспорт.
Морський коридор залишається ключовим маршрутом з точки зору економіки: він забезпечує найбільші обсяги перевезень і є найбільш ефективним за собівартістю для експорту аграрної продукції.
– Яка в Україні урожайність з площі гектара у порівнянні з європейськими виробниками? Чи є вона нижчою, ніж в Європі?
– Якщо брати середні показники по основних агрокультурах, то врожайність в Україні дійсно дещо нижча за європейську. Зокрема, по зернових у 2025 році вона становить у середньому 5,1 тонни з гектара, що приблизно на 14% менше за середній показник по ЄС.
Водночас цей розрив не є критичним і пояснюється як кліматичними факторами, так і структурою виробництва та технологічними обмеженнями, з якими агросектор працює в умовах війни.
– Чому в нас нижча урожайність?
– Ключова різниця – в економічній моделі виробництва. Українські агровиробники працюють без системних дотацій, тому орієнтуються передусім на максимальну рентабельність з гектара, а не на максимальний фізичний обсяг продукції.
У країнах ЄС, де аграрний сектор значною мірою підтримується субсидіями, виробники можуть собі дозволити працювати на максимізацію валового збору: застосовувати більш інтенсивні технології, більше вносити мінеральних добрив і засобів захисту рослин. Це підвищує врожайність, але не завжди означає вищу економічну ефективність.
В українських умовах ключове питання для аграрія – не лише скільки виростити, а й чи можна цей обсяг продати і з якою маржею. Тому базова стратегія забезпечувати фінансову самодостатність і стабільну прибутковість, а не гнатися за рекордними показниками врожайності.
Читайте також: Ще один рік війни? З якими ризиками та очікуваннями бізнес заходить у 2026-й
– Наш АПК технологічно не відстає від європейців?
– За технологічним рівнем український агросектор немає принципових відставань від виробників у Європейському Союзі. Багато підприємств використовують сучасну техніку, насіння, системи точного землеробства та цифрові рішення, що дозволяє досягати врожайності на рівні або навіть вищому за деякі європейські країни в окремих випадках.
– Поговоримо про експорт. Найбільше ми експортуємо до ЄС?
– Агропродукція залишається ключовою складовою українського експорту. У 2025 році загальний обсяг агроекспорту склав 22,6 млрд доларів – це близько 56% від усього експорту країни.
Водночас структура поставок поступово змінюється. Якщо у 2024 році частка ЄС в агроекспорті становила 52,1%, то за підсумками 2025 року вона знизилася до 47,5%. Відповідно, зростає частка так званих "третіх країн" – ринків Азії, Африки та Близького Сходу. ЄС залишається нашим найбільшим торговельним партнером у агросекторі, але експортна географія поступово диверсифікується.
– Це пов'язано з тим, що на 2026 рік механізм торгівлі з ЄС передбачає квоти на певну продукцію. Ці обсяги менші ніж у 2024 році – першій половині 2025 року, коли діяв "зерновий безвіз"?
– Так, квоти дійсно стали обмежувальним фактором, якщо порівнювати з періодом, коли обмежень фактично не існувало – з другої половини 2022 року до першої половини 2025 року, коли діяв режим Автономних торговельних заходів. Це вже відобразилося на статистиці: за підсумками 2025 року експорт агропродукції до ЄС скоротився на 2,1 млрд доларів у порівнянні з 2024 роком.
Проте впливають і ринкові фактори – ціни чи внутрішній попит. Наприклад, найбільше скорочення за обсягами валютної виручки минулого року припадало саме на кукурудзу – мінус 0,85 млрд доларів, або 40% від загального скорочення. При цьому кукурудза може надходити на ринок ЄС без квотних обмежень.
Експорт продукції АПК зріс до Європи у порівнянні із 2021 роком (інфографіка РБК-Україна)
Водночас коректніше порівнювати параметри торгівлі 2026 року не з періодом "безвізу", а з довоєнним 2021 роком. Тоді експорт агропродукції з України до ЄС становив 7,7 млрд доларів, тоді як за підсумками минулого року – 10,7 млрд доларів. Тобто навіть в умовах повернення до квот ми фактично наростили обсяги експорту до Євросоюзу приблизно на 3 млрд доларів у порівнянні з довоєнним рівнем.
– В результаті переговорів з ЄС ми все-таки вибороли кращу позицію, ніж у була до 2022 року?
– Так, станом на сьогодні вона краща, ніж була довоєнна, але трішки гірша, ніж коли діяв зерновий "безвіз".
– На який період часу ми отримали такі умови?
– Запроваджені квоти є безстроковими, але з можливістю перегляду. Відповідна умова передбачає проведення перегляду у 2028 році, саме тоді планується початок переговорів щодо корекції цих параметрів.
– Що від нас вимагає європейська сторона, що ми маємо зробити до цього часу?
– Ключова вимога з боку ЄС – це гармонізація українських стандартів виробництва з європейськими. Йдеться про те, щоб до кінця 2028 року Україна привела регуляторну базу та практики в агросекторі у відповідність до вимог Європейського Союзу за якістю, безпечністю продукції, екологічними та санітарними нормами.
Саме прогрес у цьому напрямку буде одним із базових аргументів для перегляду торговельних умов і квот у майбутньому.
– Які з цих стандартів є найбільш жорсткими та складними для реалізації?
– Найбільш складним і тривалим з точки зору адаптації буде перехід на правила ЄС щодо використання засобів захисту рослин, зокрема пестицидів.
Проблема в тому, що ці зміни неможливо реалізувати швидко. Повноцінний цикл сівозміни в українських господарствах триває 5-7 років, і за один сезон перебудувати систему виробництва фізично неможливо. Тому це найтриваліша і найдорожча зміна для агросектору, яка потребує повної перебудови технологій і значних інвестицій.
Перехід на нові пестициди, які використовуються в ЄС, - найбільш складний для українського АПК (інфографіка РБК-Україна)
– Чому агропідприємство не може змінити набір пестицидів за рік?
– Агробізнес працює не в річній, а щонайменше у п’ятирічній логіці планування. На цей період формується технологічна карта: що і де сіяти, які засоби захисту застосовувати, під це вже закуплена техніка, прораховані бізнес-плани, собівартість і економіка виробництва.
Перехід на інший пестицид означає зміну технологій: потрібно адаптувати або оновлювати техніку, перенавчати персонал, переглядати виробничі карти і всю фінансову модель. Це напряму впливає на собівартість і змушує заново рахувати, чи залишається культура рентабельною, чи її взагалі потрібно замінювати.
Оскільки в агросекторі один виробничий цикл на рік, зробити таку перебудову швидко фізично неможливо. Саме тому ми говоримо про необхідність перехідного періоду – щонайменше 10 років.
Ми не заперечуємо саму необхідність змін і готові до них, але треба виходити з реальних виробничих циклів і економіки.
Окремий ключовий фактор – це пропозиція на ринку пестицидів, яка структурована і далека від "відкритого супермаркету". Виробничі програми європейських виробників пестицидів формуються заздалегідь відповідно до потреб фермерів у всьому світі, а не під різкі сплески попиту. Якщо Україна одночасно перейде на нові пестициди, потрібних обсягів просто фізично не буде – виникне дефіцит у масштабах українського агросектору, що паралізує весь виробничий процес.
– Яких інших стандартів ЄС важко досягнути, можливо, утримання тварин?
– У частині благополуччя тварин ми, по суті, вже заходимо в європейську рамку. Вимоги, аналогічні до стандартів ЄС, в Україні починають застосовуватися з січня 2026 року. Підприємства поступово інвестують у переобладнання та модернізацію виробництва під ці норми.
Важливо, що це – не нова тема для галузі. Усвідомлення необхідності таких змін було ще з моменту підписання Угоди про асоціацію з ЄС понад 10 років тому, тому значна частина бізнесу готувалася до цього переходу заздалегідь.
– Наскільки складно підприємствам змінити умови утримання, наприклад, свиней, корів? Що конкретно треба змінити – це приміщення, освітлення?
– Для кожного підприємства це індивідуальна ситуація і залежить від стартових умов. У когось інфраструктура більш застаріла – там обсяг змін і інвестицій більший. Хтось почав готуватися заздалегідь і вже значну частину роботи виконав.
Загалом йдеться про модернізацію приміщень, покращення умов утримання, вентиляції, освітлення, а також про навчання персоналу і зміну підходів до управління виробничими процесами.
Ми бачимо, що бізнес поступово адаптується до нових вимог. Зі свого боку держава ініціювала низку навчальних програм і консультаційних заходів, щоб цей перехід був більш системним і керованим.
– Які кроки необхідно зробити у 2026 році для наближення до стандартів ЄС?
– Ключовий фокус 2026 року, це практична імплементація законодавства у сфері благополуччя тварин. Відповідна нормативна база вже ухвалена і набрала чинності, тепер завдання – забезпечити її виконання на рівні господарств.
Передусім виробники тваринницької продукції мають привести у відповідність до вимог ЄС інфраструктуру та обладнання для утримання тварин – зокрема, стійла, системи утримання та догляду. Паралельно необхідно забезпечити підготовку персоналу: працівники, які безпосередньо працюють із тваринами, мають пройти навчання і отримати підтвердження знання європейських правил поводження та догляду.
Окремий блок – це дотримання вимог до транспортування і забою тварин. Інші напрями адаптації до стандартів ЄС будуть впроваджуватися поетапно, починаючи з 2027 року.
– Чи дотримується Україна європейських стандартів щодо частки ГМО в агропродукції?
– Україна вже перейшла на європейську модель регулювання у сфері ГМО і рухається в статусі країни, вільної від ГМО. В Україні не реєструються і не дозволені до вирощування ГМО-культури. Оновлене законодавство, що повністю імплементує норми ЄС, набирає чинності з вересня 2026 року.
Станом на сьогодні в Україні немає жодного офіційно дозволеного ГМО-сорту, зокрема заборонене вирощування ГМО-кукурудзи. Для експорту в ЄС використовується виключно не-ГМО продукція.
В Україні вже прийняте все законодавство, яке відповідає європейським стандартам щодо вмісту ГМО (інфографіка РБК-Україна)
Наступний крок – це посилення інституційної спроможності та системи контролю за дотриманням цих вимог. Але в цілому з європейськими партнерами у нас немає принципових розбіжностей щодо цієї політики. Більше того, Україна має отримувати конкурентну перевагу як виробник продукції без ГМО.
Українські аграрії в цілому підтримують роботу в межах європейського законодавства і роблять ставку саме на не-ГМО виробництво. Водночас варто враховувати, що в окремих країнах ЄС дозволене використання певних ГМО-сортів, наприклад, для виробництва кормів. У перспективі ці норми, відповідно до правил внутрішнього ринку ЄС, можуть поширюватися і на Україну.
– Чи ми встигнемо все зробити до кінця 2028 року і вийти на нову переговорну позицію з ЄС?
– Це наша ціль і наша амбіція. Ми будемо докладати максимум зусиль, щоб підійти до 2028 року з виконаним домашнім завданням і сильнішою переговорною позицією.
Обсяг роботи дійсно дуже великий, а часові рамки – досить стислі. Але іншої стратегії в нас немає: або ми системно проходимо цей шлях, або втрачаємо можливості для подальшого розширення доступу на ринок ЄС.
– Які ринки третіх країн для нас цікаві у світлі зменшення експорту до ЄС?
– Крім ЄС, нашими основними з ринками залишаються Близький Схід, Північна Африка та Південно-Східна Азія. Йдеться, зокрема, про такі країни, як Індія, Китай, Південна Корея, Індонезія, Бангладеш, В’єтнам та ін. Окремий напрям – це країни субсахарської Африки, а також Центральна Азія і ринки Далекого Сходу.
– Чим ці ринки гірші за ЄС, можливо, складніша логістика, нижча ціна?
– Однозначної відповіді тут немає. Дійсно, для частини напрямків логістика може бути дорожчою. Водночас у більшості випадків йдеться про країни, які є імпортозалежними за продовольством, тобто попит там структурно високий.
Цінова ситуація постійно змінюється залежно від року і регіону. Наприклад, якщо в ЄС через погодні умови менший урожай і ціни зростають, то в тій же Південно-Східній Азії може бути рекордний врожай і, відповідно, нижчі ціни. Наступного року ситуація може бути дзеркально протилежною.
Саме тому оптимальна стратегія – це диверсифікація і глобальна присутність на різних ринках. Бізнес не може спрогнозувати погоду або форс-мажори, а концентрація на одному напрямку завжди несе додаткові ризики. У певний рік окремий ринок може просто не потребувати імпорту.
При цьому економіка поставок у різні регіони суттєво відрізняється. У ЄС вищі регуляторні вимоги до продукції, що означає вищу собівартість для виробника. На ринках третіх країн ціни можуть бути нижчими, але й вимоги, наприклад, щодо пестицидів, – значно м’якші. Тому прибутковість різних напрямків змінюється з року в рік.
– Чи значно присутня Україна на ринках Китаю та Індії?
– Україна присутня на цих ринках, але частка поставок може змінюватися з року в рік, залежно від кон’юнктури. Наприклад, останнім часом присутність на китайському ринку дещо скоротилася, хоча раніше вона була вищою. Водночас ми стабільно працюємо і в Китаї, і в Індії, і на інших азійських ринках.
Якщо говорити в цілому, то у 2025 році Україна експортувала агропродукції на 22,6 млрд доларів. Із цього обсягу поставки до ЄС становили 10,7 млрд доларів, на Близький Схід – 4,4 млрд доларів, до країн Африки – 2,8 млрд доларів, у Південно-Східну Азію – 1,7 млрд доларів.
У розрізі окремих країн найбільшими ринками збуту для української агропродукції залишаються Єгипет, Нідерланди, Італія, Іспанія, Польща та Туреччина.
– Нещодавно ЄС уклав торговельну угоду із країнами Південної Америки, які є потужними виробниками агропродукції та входять в організацію "Меркосур". Це серйозні конкуренти для України?
– Якщо винести за дужки тарифне і нетарифне регулювання і дивитися виключно на собівартість, український агросектор є повністю конкурентоспроможним і готовим до чесної конкуренції.
Проблема виникає тоді, коли умови доступу на ринок різні. Якщо продукція з інших країн заходить на ринок ЄС у межах квоти з нульовим митом, а для української продукції діє мито, наприклад, на рівні 17,5%, то говорити про рівні умови конкуренції вже складно. В однакових умовах ми конкуренції не боїмося.
При цьому обсяги нашого експорту до ЄС у будь-якому разі обмежені квотами. Якщо, наприклад, у нас є квота на 100 тисяч тонн з нульовим митом, ми її повністю використовуємо. Якби квота була більшою – використали б і її. Це не залежить від того, з ким ще ЄС укладає торговельні угоди.
Тому угода ЄС із Mercosur не має для України прямого впливу – наші поставки визначаються передусім власними квотами і умовами доступу на європейський ринок.
Читайте також: ЄС змінює "безвіз" на квоти: як Україна торгуватиме з Європою і чого чекати аграріям
– Чи постачають наші компанії продукцію до ЄС поза квотами, сплачуючи мито?
– Так, така практика існує, але вона має обмежений характер. Частина продукції постачається до ЄС із сплатою мита – наприклад, мед, окремі види соків, але йдеться про відносно невеликі обсяги.
Багато компаній працюють за змішаною моделлю: частину обсягу – в межах квоти з нульовим митом, а частину – понад квоту зі сплатою мита. Наприклад, можуть поставити одну тисячу тонн без мита і ще 500 тонн уже з митом, якщо економіка поставок це дозволяє.
Водночас ситуація сильно залежить від конкретного товару. Для деяких позицій мита відносно низькі – наприклад, для кукурудзи, і експорт поза квотами залишається економічно доцільним. Але є продукти, де ставка мита настільки висока, що поставки понад квоту фактично втрачають сенс. Типові приклади, це цукор чи біоетанол.
– Чи є для нас Росія серйозним конкурентом на світовому ринку агропродукції?
– Росія дуже часто застосовує не економічні, а політичні переваги. Вона може, наприклад, в якійсь країні (не хочу ображати певний регіон) субсидувати свої поставки. Росіяни конкурують не лише собівартістю, а тим, що якось впливають на уряди, щось їм пропонують, їх держава включається в умови поставки і торгівлі.
– За якими товарними позиціями ми конкуруємо з Росією?
Крім того, Росія останніми роками нарощує експорт м’яса птиці та соняшникової олії, і за цими позиціями ми також перетинаємося на зовнішніх ринках.
Росія залишається великим агровиробником та гравцем на світовому ринку (інфографіка РБК-Україна)
– Як на експорт впливають обстріли морської портової інфраструктури?
– Обстріли безпосередньо впливають на місячні темпи експорту. В окремі періоди обсяги відвантажень скорочуються на 20–30%. У результаті формується залишок непроданої продукції. Йдеться насамперед про зернові – до 10 млн тонн. Це не критичний для ринку обсяг, але економічно відчутний, тому що це продукція, за яку виробники та держава не отримали валютну виручку.
– Який земельний банк в Україні у порівнянні з іншими європейськими країнами – нашими конкурентами?
– В Україні сільськогосподарський земельний фонд становить близько 24 млн гектарів без урахування тимчасово окупованих територій. Для порівняння: у Польщі це близько 15–16 млн гектарів, а у Франції – одного з найбільших агровиробників у Європі – близько 28 млн гектарів з урахуванням пасовищ.
– Тобто не можна сказати, що Україна – це новий гегемон на агроринку Європи?
– Такого немає, якщо об'єднати декілька інших європейських країн, то там також буде великий земельний банк.
– Який обсяг дотацій отримують виробники в ЄС?
– Рівень підтримки в різних країнах Європейського Союзу відрізняється, але в середньому можна говорити про 250–300 євро на гектар. Якщо перерахувати цю суму на площу сільгоспземлі в Україні (24,5 млн гектар) – то загальний обсяг дотацій для європейського агросектору становить близько 7 млрд євро.
– Давайте порахуємо, яку частку витрат агровиробництва покривають європейські дотації? Наприклад, на один гектар треба 1 000 євро витрат, 300 з них дає уряд.
– Для різних культур це різні значення, але це значення від 600 євро до 1 000 євро на гектар. Дійсно, ця допомога покриває від третьої частини до половини витрат агропідприємства в ЄС. Це досить суттєво.
В Європі агровиробники покривають значну частину витрат за рахунок дотацій (інфографіка РБК-Україна)
– Чи обговорюється можливість доступу українських аграріїв до європейських фондів, які надають дотації?
– Звісно, але щоб мати доступ до фондів, треба виконати певні критерії. Один з них – це створення інфраструктури для опрацювання заявок від наших компаній для безпосереднього здійснення виплат та проведення моніторингу використання цієї допомоги.
Цим буде займатися Виплатна агенція. В кінці жовтня 2025 року президент підписав закон про створення цієї установи. Ця агенція має бути акредитована в ЄС та відповідати їх вимогам, тоді ми зможемо подаватися на фінансову допомогу.
В ЄС є різні фонди – одні для країни-кандидата, інші – для країни-члена. Спочатку ми будемо мати доступ до одних фондів, а потім – до інших, але все це буде впроваджено через Виплатну агенцію.
– Ми будемо забирати частину коштів у європейських фермерів?
– Обсяги європейських фондів переглядаються і змінюються: десь вони можуть зменшуватися, десь збільшуватися. Йдеться не про "забрати", а про можливий перерозподіл у межах загального бюджету.
Наприклад, з певного року Україна отримає доступ до конкретного фонду, і водночас на цей самий період може бути заплановане збільшення його фінансування. Тобто ми не витісняємо інших учасників, а стаємо повноцінною частиною цієї системи та її бюджетного процесу.
Інакше кажучи, Україна долучається до механізму розподілу коштів, а не "перерозподіляє" їх на свою користь за чийсь рахунок.
– Коли має запрацювати Виплатна агенція?
– Наше завдання – завершити створення агенції до кінця 2026 року, пройти процедуру акредитації і запустити її в повноцінну роботу у 2027 році.
В Україні готується вся інфраструктура для доступу до європейських фондів дотацій (інфографіка РБК-Україна)
Тут важливо враховувати бюджетну логіку ЄС. Європейські фонди працюють у межах багаторічних фінансових циклів. Наступний цикл бюджетування починається з 2028 року. Тому для нас принципово важливо встигнути підготувати всю інфраструктуру і зайти в цей новий бюджетний період.
Ці періоди, як правило, довгострокові – п’ять-сім років. Водночас поточний фінансовий ресурс європейських фондів уже розподілений до кінця 2027 року, тому 2028-й є для нас ключовою точкою входу в повноцінну систему європейської підтримки.
– Що можна сказати про страхування продукції АПК?
– Страхування від воєнних ризиків для всіх секторів економіки, зокрема й для агробізнесу, наразі перебуває на етапі запуску.
Уряд ухвалив рішення про запровадження з 2026 року механізму компенсації більшої частини витрат на таке страхування. Це принципово важливо, тому що сьогодні воєнне страхування є дуже дорогим. Для порівняння: у мирний час страхування коштувало близько 1% від вартості вантажу. Зараз у залежності від регіону це може бути 5–7%, а в окремих випадках – 9-10%. За таких ставок страхування для бізнесу стає економічно важким.
Держава компенсуватиме одній компанії більшу частину вартості страхування об’єкта або вантажу, щоб фактичне навантаження для бізнесу було на рівні близько 1% від вартості. Максимальний розмір компенсації – до 1 млн грн на одну компанію.
Наприклад, якщо об’єкт коштує 5 млн гривень, у мирний час страхування обійшлося б у 50 тисяч гривень. Зараз воно може коштувати близько 500 тисяч гривень. Новий механізм дозволяє застрахувати об’єкт за повну вартість і компенсувати, умовно, 450 тисяч гривень, залишивши на компанії лише близько 50 тисяч гривень витрат.
Оскільки ліміт компенсації – один млн гривень, цей інструмент передусім орієнтований на малий і середній бізнес. Механізм уже запрацював з 1 січня, подано перші близько 10 заявок. Перші системні висновки щодо його ефективності можна буде зробити за підсумками кварталу.
Читайте також: Між мінами та ракетами. Як бізнес страхує та перевозить вантажі у Чорному морі
– Чи хочуть в Україну повертатися міжнародні перестраховики, такі як група Lloyd’s?
– Це складне питання. Міжнародним перестраховим компаніям потрібен масштаб проектів, великий портфель.
– В минулому році Україна вперше експортувала біометан. Який обсяг експорту прогнозується у цьому році?
– Поставки поступово нарощуються. Для біометану на ринку ЄС наразі немає тарифних чи квотних обмежень. Ключова вимога – пройти сертифікацію і підтвердити походження продукту, зокрема з відходів. Ми бачимо, що кількість виробничих об’єктів зростає, і за підсумками цього року експорт біометану потенційно може збільшитися на 15–20%.
– Як рухається розмінування сільськогосподарських земель?
– За минулий рік розмінували 62 тисячі гектар сільськогосподарських земель. Як буде в цьому році – складно сказати, все залежить від темпу потенційної деокупації, але в бюджеті на ці потреби закладена сума не менша, ніж у 2025 році.
– Чи повернуті в експлуатацію землі в Київській, Чернігівській та Сумській областях, які були деокуповані ще на початку повномасштабного вторгнення?
– В регіонах, де немає активних військових дій, або за межами їх периметру, можемо говорити про відновлення 95-98% земель. Проте є ще дуже багато об'єктів, які треба розміновувати, це ліси, об'єкти комунікацій та інфраструктури.
Чи достатньо у нас людей, щоб все швидко розміновувати? Ні, проте за ці декілька років багато хто навчився, з'явилися нові оператори протимінної діяльності та допомагають міжнародні організації.
– Чи вистачає підприємствам людей для роботи в агросекторі? Як впливає імміграція та мобілізація на кадровий ресурс галузі?
– Кадрове питання залишається одним із системних викликів для агросектору. Попри те, що компанії знаходять рішення: заміни, внутрішні резерви, оптимізацію процесів і забезпечують посівну та збір урожаю, дуже часто це відбувається за рахунок роботи на межі можливостей.
Галузь поки що тримається, але працювати в такому режимі довгий час неможливо. Тому питання доступності робочої сили залишається одним із ключових структурних обмежень для розвитку агросектору в середньостроковій перспективі.
– Що ви можете сказати про мотивацію молодих спеціалістів йти в АПК? Наприклад, оператор комбайну або агроном на підприємстві можуть отримувати гарні зарплати.
– Мотивація формується не лише рівнем заробітної плати. Тут працює одразу кілька факторів – це і дохід, і якість життя, і наявність базової інфраструктури. Для багатьох критично важливо, щоб поруч були дитячий садок, школа, медичні та соціальні послуги.
Зарплати в агросекторі загалом конкурентні, але не кардинально вищі, ніж в інших галузях економіки. Тому компанії змушені конкурувати за кадри не тільки грошима. Багато хто інвестує в розвиток територій, де працює бізнес, пропонує соціальні пакети, додаткове навчання, стажування, допомогу з житлом у сільській місцевості.