Українську економіку варто будувати на інноваціях і технологічних розробках, а освіта має стати державним пріоритетом "номер один", переконана Ксенія Семенова. Про вищу освіту, зміни в авіаційному університеті та реалії навчання під час війни – в інтервʼю президентки КАІ для РБК-Україна.
Останніми роками Київський авіаційний інститут (колишній НАУ) зʼявлявся в новинах переважно через негатив – від корупції до забудови території вишу житловими комплексами.
Врешті колишнього ректора вдалося усунути з посади у зв'язку з роз'єднанням НАУ і створенням КАІ та Української державної льотної академії. Навесні 2024-го в.о. ректора призначили науковицю і освітянку Ксенію Семенову. Вперше за всю історію університету його очолила жінка. В КАІ запровадили урядовий експеримент з Наглядовою радою і змінили організаційну модель, щоб мати більше можливостей для розвитку.
26 серпня 2025-го Наглядова рада КАІ обрала Ксенію Семенову новою президенткою вишу. РБК-Україна публікує перше інтервʼю з Ксенією вже у новому статусі.
Головне:
– У вас студенти зараз вчаться офлайн?
– Так. І вже давно треба розмежувати: якщо дистанційно, то мають в дипломі писати, що людина вчилася дистанційно. Є такі, хто вимагає: "а я хочу денну форму, але вчитись хочу на дистанційній". В дипломі ж пишуть "денна форма", а по факту це дистанційна. В чому логіка?
Міносвіти це не намагається зупинити: університети набирають на денну форму, а вчать віддалено. Але треба визнати правду і встановити: денна – значить денна. Дистанційна – значить дистанційна. Так, по якихось напрямках можна вчитися дистанційно. У нас є студенти, які вчаться онлайн. Але й у них у дипломі буде це написано. В КАІ так зробили, але загалом це має вирішувати МОН.
– Ви не єдиний університет, який це запровадив?
– Так є ще в Шевченка, частково в КПІ. Чому ми досі не називаємо речі своїми іменами? Ось людина вступає до університету, їй заявляють, що у неї будуть пари в офлайні. Вона приїздить, а пар немає. То куди вона вступала і де денне навчання?
– Як зараз виглядає у вас навчання офлайн? Студенти спускаються в укриття під час тривоги?
– Чесно кажучи, якщо нічого не летить (на Київ – ред.), то не спускаються. Стоять під корпусом і чекають відбою. Але під час тривоги ми не проводимо заняття в аудиторіях, студенти мають йти в укриття. Якщо це початок пари, залишається ще час, тут в укритті є викладач, щось проводить. Це не так зручно, як в окремій аудиторії, але вони намагаються.
Якщо до кінця пари залишається півгодинки, то не чекають відбою, викладач їх відпускає. Всі навчилися це швидко моніторити: якщо реально щось летить, то йдуть в укриття.
– Яка у вас ситуація з укриттями, чи на всіх студентів і викладачів вистачає?
– Так. Укриттів у нас вистачає і на гуртожитки, і на корпуси.
– У вас були руйнування в одному з гуртожитків. Яка ситуація там зараз, чи робиться ремонт?
– На початку червня була масована атака на Київ дронами, і тоді був приліт в гуртожиток. Ми зібрали трохи коштів у спонсорів, запустили тендер на відновлення вікон. Чекаємо рішення комісії МОН по виділенню додаткових грошей на ремонт ліфтів і сходової клітини. Частково на тому стояку, де пошкоджені кімнаті і де немає вікон, ми переселили студентів.
– Після цього випадку студентам вистачає місць в гуртожитках?
– Так, у нас дуже багато гуртожитків. Зараз у нас біля 13 тисяч студентів. З них 7 тисяч живе в гуртожитках. А кампус розрахований на вдвічі більше людей, ніж у нас вчиться.
Ми в цьому плані гнучкі. По-перше, ми почали селити всіх, киян теж. Це не користується аж таким попитом. Мені здається, половина не зрозуміла, що ми готові їх селити. Але селимо всіх, хто має потребу. Наприклад, родина переселенців вже живе в Києві, і умови житлові не такі, щоб вчитися.
– Скільки коштує проживання в гуртожитках?
– 800, 880 і 960 гривень на місяць.
– Чи скасували форму, яку колись треба було носити студентам?
– Так, зараз форми вже немає. Коли я вчилася, в перший корпус не пускали без форми взагалі. Був такий лайфхак: у нас цей корпус переходами з'єднаний з іншим. У восьмому корпусі охорона була більш лояльна, то ми заходили через восьмий корпус і проходили через восьмий в перший.
– Кажуть, та форма була дуже поганої якості і її неможливо було носити.
– Форма – це була одна зі схем колишнього ректора Максима Луцького. Він тоді працював директором сервісного центру, і він поганої якості форму продавав студентам за великі гроші. Це був один із перших його "проектів". Тому форма була такої якості.
– Нагадайте, які проблеми були з попереднім керівництвом НАУ. Що сталося з університетом за останні роки?
– Як взагалі почалася історія з реорганізацією? Авіаційний університет був класний. Це був лідер вищої освіти, і ми по кількості студентів і кількості бажаючих тут навчатися завжди змагалися з КПІ за перше місце. Часто по кількості вступників ми були на першому місці, а КПІ – на другому.
А потім тут почалася боротьба за владу. Університет став дуже привабливий для тодішньої партії регіонів. Янукович став президентом, Табачник був міністром освіти, кум його був то першим проректором, то головою РДА, то головою Комітету освіти і науки у Верховній Раді. Коли регіонали захопили владу в Україні, університет був частиною їхнього "великого плану", і вони почали його безсоромно дерибанити. Ця історія десь з 2007-го заварилася.
Коли міністром освіти призначили Оксена Лісового, частина співробітників, випускників, студентів, представників оборонних компаній сказали: "Слухайте, це університет, який має готувати кадри для оборони, а там фактично немає освітнього процесу". Вже два роки ми могли вчити студентів офлайн, але цього ніхто не робив. Кафедри розходилися, інфраструктура руйнувалася, ЖК на території НАУ будувалися. Нічого пов'язаного з освітою тут не було.
Луцький, який був сам "регіоналом", був дуже пов'язаний із Росією через родину Януковича. Він втік нібито служити в повітряні сили. Тому я думаю, що всі ці проблеми КАІ – це могло бути не тільки про гроші, а й про саботаж підготовки кадрів для оборонки. Бо НАУ мав би для оборони робити проекти. Але нічого не було.
В уряді зрозуміли, що просто зміна ректорів особливо не впливає на розвиток університетів, починається звичайна боротьба за владу. Михайло Федоров запропонував рішення змінити тут управлінську модель, і почати урядовий експеримент з наглядовими радами (голова наглядової ради КАІ – топ-менеджер і екс-президент мобільного оператора "Київстар" Петро Чернишов – ред.).
Там є неупереджені представники від бізнесу, в них ніяких персональних фінансових інтересів тут немає, крім амбіції спробувати збудувати нову цікаву систему управління в освіті. Також ми змінили організаційно-правову форму з бюджетної установи на державне некомерційне підприємство, щоб мати фінансову автономію.
– А що зараз із забудовою території різними ЖК? Це починалося як ініціатива, коли по регіонах шукали фахівців, які б працювали в університеті, і їм би надавали квартири на вигідних умовах.
– Так, це звучало як красива історія, але це схема, яка працює не тільки тут. Забудовані ЖК на території КПІ, КНУ Шевченка і багатьох інших. Схема працює так: укладається інвестиційна угода, за якою будується багатоквартирний житловий будинок, частина квартир як службове житло передається співробітникам.
І далі ці квартири передаються співробітникам, пов'язаним з ректором. Вони їх приватизують і потім продають, таким чином виводячи їх з державної власності. В законі написано, що державне майно не може бути таким шляхом приватизоване. Чи це вберегло від приватизації? Ні. МОН має ресурси, щоб судитися з цими власниками квартир? Ні.
– Тобто треба в першу чергу законодавчі зміни?
– Зараз є можливість передавати майно в статутний капітал університетів. Але для цього має бути рішення МОН. Чи хоче МОН передавати це в статутний капітал? Заступник, який відповідає у відомстві за майно, достатньо консервативний, щоб блокувати сучасні рішення по цій темі.
Наприклад, у нас є договір із чеською льотною школою. Вона велика, заснована в 90-му році, коли Чехія здобула незалежність. Ми хотіли б наших студентів вчити на наших літаках там, бо в нас поки закрите небо. У нас в ангарі стоять два літаки, які не літають. І літак – це не стіл: з кожним роком обслуговувати його дорожче. І якщо ти не обслуговуєш двигуни, через якийсь час доведеться списати їх на металобрухт.
Ми вже півроку просимо передати ці літаки їм в оренду. Ми б отримували за це гроші, а вони зобов'язуються їх повернути, коли відкриється повітряний простір в Україні. Ми вчимо на них наших же студентів. Їх частково вчать наші ж викладачі. А нам це не погоджують. Затягують рішення, потрібні для розвитку університету.
– Чи були випадки з неіснуючими студентами в НАУ?
– Були випадки з неіснуючими співробітниками, з "мертвими душами". Колишній керівник служби безпеки колишнього університету мав пачку зарплатних карток, на цих людей вписувалися премії. І раз на місяць він знімав гроші з усіх карток. Є відеозапис з банкомату, як він це робить.
Поліція вже півроку все ніяк не може розслідувати, зібрати доказову базу і передати в суд. Це дуже показовий кейс. Нас попросили найняти незалежну компанію, яка порахувала б завдані університету збитки.
– Порахували вже ці збитки?
– Збитки були на рівні 200 тисяч гривень на місяць. А тривало це щонайменше 4 роки. І це тільки одна зі схем. За парковки оплата була готівкою. А де МОН? А де правоохоронні органи? Всі наче посилено контролюють. Але тут теж це не допомагало. Це ілюзія контролю з боку держави.
За оренди також платили готівкою, не говорячи про побутове хабарництво на рівні студент-викладач. Із непрофільних активів ще є СТО, де теж платили готівкою. Зараз ні за паркування, ні за інше, готівкою вже не платять.
– Щодо зловживань – чи багато зараз їх з відстрочками?
– Зараз це вже бояться робити, з цим стало краще. Ось ти вступаєш в університет і вчишся тільки на папері, а в тебе є відстрочка. За хабарі закриваєш сесію і тебе 4 роки не відраховують, ти типу студент.
Вже зробили певні обмеження: і по віку, і щоб це було послідовне навчання, і це дуже правильно. І загалом СБУ дуже гарно взялося за розслідування цих кейсів. Я ще не знаю випадків, коли це довели до суду. Але це розслідують, запитують у університетів документи: чи здавала людина іспити, чи взагалі була людина в університеті, чи сиділа за кордоном весь час.
СБУ непогано з цим працює. Хтось думає, що не можна відслідкувати людину. Знаю, є люди, які думають: я не поставлю на телефон Дію чи Резерв+ і держава не буде за мною слідкувати. У мене для них погані новини: держава за цим досить непогано слідкує. В Києві можуть легко прослідкувати по камерах.
– Університет зараз робить багато для оборони. Чи запускаються в КАІ суто для цього окремі спеціальності, пов’язані із дронами, кібербезпекою? Співпрацюєте з виробниками?
– Ми готуємо кадри для оборони, готуємо інженерів. Та база, яку ми даємо в наших освітніх програмах, для цього типу освіти дуже хороша.
Ми почали співпрацювати з компаніями з оборонного сектору, з виробниками дронів. В нас є окремі спільні бакалаврські, магістерські програми по дронах. Це означає, що практичні заняття будуть більш орієнтовані на цю сферу. Стажування, скоріше за все, буде проводитися в цих компаніях. Це провідні лідери ринку.
Насправді немає різниці, ти цю антену робиш для військового зв'язку чи для цивільного. Росія атакує цивільну інфраструктуру так само, в тому числі вишки мобільного зв'язку. Всі цивільні об'єкти вони розцінюють як свої військові цілі. Тому немає різниці, і в цивільній галузі теж є захищені протоколи, відповідний рівень кібербезпеки відповідний. Ми зараз є лідером в кібербезпековій освіті.
І з державним сектором працюємо, з "Укроборонпромом", заводом Антонова. Крім того, що там стажуються наші студенти і у нас викладають їхні фахівці, є кілька проектів, де ми робимо роботи на їхні замовлення. Це наукові дослідження.
– Які цікаві можливості для студентів і викладачів в КАІ є зараз?
– В університеті обов'язково має бути наука. Це те, що ми зараз розвиваємо. У нас є проект розвитку аерокосмічного дослідницького центру. Там будуть проводити аеродинамічні, радіочастотні дослідження, композити. Все, що пов'язане з авіацією.
І це не тільки про дрони. Велика авіація є, компанії працюють. "Прогрестех", "Боїнг Україна" – це два великі підрядники глобального "Боїнгу". В них є замовлення, і вони набирають інженерів, які фізично знаходяться в Києві. Компанія сама платить податки в Києві. У нас є спільні освітні програми. На одну з них ми набрали дуже багато студентів, і ми цьому дуже раді. Це справжні авіатори, конструктори.
Є стереотип в інженерно-технічно-авіаційних колах, що Київський авіаційний інститут готує експлуатантів. В СРСР була поділена ця історія: літаки придумують росіяни. І ще Харків придумував літаки, там працювали розробники. А в Києві готували лише обслуговувачів повітряних суден. Ми піднімаємо історію університету і бачимо: тих фахівців, які були схильні до проектування, відразу забирали в Москву. Бо вважали: літаки мають будувати росіяни.
Мені в групах пишуть люди старшого віку: "Этот университет никогда не готовил конструкторов". Так, ніколи не готував, а ось тепер готує. Якщо ми не будемо готувати інженерів-конструкторів, тоді ми ніколи не будемо проектувати літаки. Проектувати літаки буде Росія.
– Ми не будуємо військові літаки зараз, принаймні поки.
– Ні, не будуємо. А Південна Корея будує, хоча в них така сама дуже болюча, складна історія. Після війн це була повністю знищена економічно і інфраструктурно країна, там була просто випалена земля.
Вони за відносно невеликий період часу просто збудували промислово сильну країну. Вони будують ядерні реактори, танкери і будь-які великі кораблі. Вони будують військову авіацію і зараз мають претензію на те, щоб будувати цивільну. Ми зараз з ними починаємо партнерство. Їм дуже цікаві наші спеціалісти з цивільної авіації.
– Чи є у України амбіція будувати, крім цивільних, і військові літаки?
– Ця амбіція має бути. Це складно і довго, але цього ніколи не буде, якщо не почати над цим працювати. Цивільні ми будуємо. У Антонова зараз інший фокус з огляду на війну. Але ось недавно всюди була новина: в небі над Києвом помітили цивільний літак. Вони доставляли літак, який саме летів, хоча повітряний простір закритий. Це Антонов під час війни завершив під час війни модернізацію літака і доправив його в місце призначення.
Антонов обслуговує свої літаки. У них є авіакомпанія, вони працюють в Європі і по світу. Українська авіакомпанія SkyUp працює в Європі, у них чартерні рейси туристичні і не тільки. Nova запустила свою авіакомпанію з карго-перевезень.
– Україна готує пілотів зараз?
– Ми готуємо пілотів цивільної авіації в Чехії. В Україні вони проходять теоретичну частину, а потім їдуть в Чехію отримувати ліцензію пілота, бо у нас закритий повітряний простір. Але ми готуємося до відкриття свого навчального центру, це буде авторизована авіаційна організація. Готуємо всі документи і регламенти, щоб як тільки відкриють небо, ми не замовляли цю послугу, а самі її надавали.
Двоє із двадцяти студентів, які вчаться в Чехії, залишилося в цій компанії викладати, стали інструкторами. Вони дуже чекають, поки можна буде літати в Україні, і нам буде їм що запропонувати. Вони класні, дуже мотивовані. Всі ці 20 людей вчилися за гроші уряду Чехії. За гроші USAID, поки фонд ще працював на Східну Європу. Водночас 8 людей вчаться за власний кошт. Це ті, чиє навчання не покриває грант.
– Скільки коштує вивчитись на пілота?
– З усім-усім, біля 30 тисяч євро. Це півтора роки, щоб отримати ліцензію комерційного пілота. На приватного пілота – це швидше, але не знаю, який сенс вчитись на нього зараз, бо нема де літати.
– Україна не фінансує навчання пілотів за державний кошт?
– На жаль, ні. Україна не фінансувала навчання пілотів і до війни взагалі. Оця вартість контракту, 30 тисяч гривень, – це базова бакалаврська освіта і теоретична підготовка. Звісно, підготувати за 30 тисяч гривень пілота неможливо.
У нас були навчальні авіаційні тренінгові центри. Це був цілий ринок, але він був приватним. Ми вже створюємо свою тренінгову організацію. Хочемо, щоб вона була в складі університету і ми не замовляли зовні цю послугу.
Але загалом є проблема, що держава соромиться підтримувати авіаційну галузь. Бориспіль на четвертий рік повномасштабки отримав нарешті державне фінансування, а три роки вони жили самостійно. Авіація – це дуже специфічна галузь. Якщо не підтримувати кваліфікацію співробітників, інфраструктуру в аеропорту, то доведеться будувати все з нуля. І обійдеться це дорожче, ніж це підтримувати.
Мені в групах пишуть: "Этот университет никогда не готовил конструкторов". Так, не готував, а ось тепер готує, – Ксенія Семенова (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Бориспіль, Львівський, Запорізький аеропорти – вони намагаються юридично все підтримувати, як можуть. Бориспіль навіть розробляє правила, як можна літати в інших умовах, як це робить Ізраїль. Це вже політичне питання в тому числі, але такі плани розробляються. Бо навіть якщо буде перемир'я, загроза нападу Росії все одно буде дуже велика. Це в Європі розуміють, і вони теж оновлюють свої протоколи.
– Періодично з'являються новини, що якийсь аеропорт може відкритися, але до конкретики не доходить.
– Ми це дуже хотіли б, але хто візьме на себе відповідальність за це? Бо ризик все одно є. З точки зору того, як повітряні засоби літають, як вони відслідковуються, комерційні вантажні рейси можна було б вже організувати.
Авіація насправді працює. Військова, вантажна. Кияни хіба гелікоптерів не бачили? Росія їх не збиває, бо не може. Після певної висоти вже ніякий засіб літак не дістане. Час, за який літак цієї висоти досягає, достатній, щоб втекти. Але загалом хтось має прийняти таке рішення, взявши на себе відповідальність.
В авіації є питання, де Державна авіаційна служба України чомусь дуже не допрацьовує. Є моряки, які легально можуть пересуватися за кордон на кораблях. А пілоти не можуть. Моряків ми пускаємо, тому що там дуже потужне галузеве об'єднання, і дуже потужне лобі, в тому числі на рівні деяких депутатів. А інтереси пілотів немає кому лобіювати.
От ми послали в Чехію студентів, де вони отримали ліцензію комерційного пілота. Чехія заплатила за них 30 тисяч доларів, і якщо вони сюди повернуться, то де будуть працювати зі своєю ліцензією комерційного пілота?
– А вони взагалі хочуть сюди повернутися?
– Та звісно. Це ж зовсім інша справа, коли ти працюєш у своїй країні. Так, авіація – це дуже інтернаціональна галузь. Команди екіпажів часто інтернаціональні, все англійською мовою. Але все одно на своїй землі – це на своїй землі. Вони переживають, і хочуть повернутися. І родини в них тут, багато в кого тут друга половинка залишилася.
Ми з усіма ними тримаємо зв'язок, вони стануть нашою основою для повернення авіації в Україну.
Це не ті, хто втік за кордон, щоб там сидіти. Є набагато простіші способи втекти за кордон, ніж навчатися на пілота. Це дуже дорого, це дуже складно, і це все англійською мовою.
– Чи подорожчало навчання в НАУ цього року і які це спеціальності, де зростання ціни найвище?
– Навчання подорожчало. Ми ще минулого року провели суттєве підвищення вартості щонайменше на 20% по всіх спеціальностях. А по суперпопулярних спеціальностях підвищили подекуди і на 40%. Найпопулярніші, як і по країні,це маркетинг, менеджмент. Там ціна – 59 тисяч гривень на рік.
Ми прийняли таке рішення, ще коли ще держава не запровадила індикативну собівартість. Індикативна собівартість – це коли є умовно ціна, скільки держава витрачає на одного студента. І університет не може демпінгувати і брати зі студента-контрактника менше, ніж платить за студента-бюджетника держава. Це виглядає несправедливо.
Тому вартість поступово зростала. Але практика показала, що нічого страшного. Чи зменшився набір в університет Шевченка на найдорожчу спеціальність "міжнародні відносини"? Ні, не зменшився. Хоча це коштує біля 100 тисяч гривень на рік.
Держава натомість додала інструмент грантів, максимальний обсяг якого – 32 тисячі гривень. Десь він покриває вартість навчання повністю, десь – частково. І там не треба змагатися, як за бюджетне місце. Якщо ти маєш бал НМТ з двох предметів вище певного рівня, ти 100% маєш цей грант. Це дуже крута історія.
– Бачила, люди дивувалися цінам. Казали, буває часто співмірно по ціні вчитись за кордоном. Чи не сприятиме таке подорожчання витоку абітурієнтів в інші країни?
– Це виклик для університетів. Але я не думаю, що це головна причина. Головна причина, чому люди їдуть, це безпека. Ну і призов для хлопців. Вони виїздять, і це велика проблема. Але в першу чергу це безпека. Припустимо, буде перемир'я або перемога. Тоді ми все одно будемо конкурувати з західними університетами. І дуже часто це конкуренція не за рівень знань.
Бакалаврські програми в українських хороших університетах кращі, ніж бакалаврські програми в середніх польських. Ми не говоримо про топові західні виші типу в Delft University, ETH Zurich. Більшість студентів не туди вступають. Там дуже високий поріг входу, платне навчання дуже дороге.
В середні польські університети йдуть через те, що там класні умови. Там кращі гуртожитки, кращі аудиторії. Там тепло в аудиторіях, парти нормально виглядають, інтерактивні дошки є в кожній аудиторії. Батьки вибирають отак, бо треба, щоб дитина була в нормальних умовах, і де не будуть вимикати опалення взимку.
Бакалаврські програми в українських хороших університетах кращі, ніж бакалаврські програми в середніх польських (nau.edu.ua)
І нашим університетам треба про це думати. Поки в наших університетах будуть фізичні умови, як в поганій сільській школі, ми не виграємо цю конкуренцію. І міністерствам це теж треба зрозуміти. Закрийте третину університетів, виділіть ці гроші суто на інфраструктуру.
Ми не зможемо розвиватися, поки повністю не перебудуємо свою енергоінфраструктуру. Ми забагато витрачаємо на тепло і на електроенергію. А щоб витрачати на порядок менше, нам треба великі інвестиції.
Ми пробуємо це фандрейзити з приватного сектору. Також стикаємося з питаннями довіри до державного сектору, до державних університетів. Але ця довіра щоразу все краща. В цьому, мені здається, ключ до того, щоб вирости і стати конкурентними в Європі, а не лише в Україні.
Зараз університету 92 роки, і у нас ціль – до ста років університету потрапити в топ 10 технічних університетів Східної Європи.
– Це реалістична ціль?
– Так, реалістична. Але пов'язана і з об'єктивними фізичними умовами, з комфортом навчання. У нас має бути в аудиторіях просто нормально. Також якщо в університеті не буде класного, дорогого наукоємного обладнання, то не будуть приходити класні викладачі. Ми там не захантимо когось з Нідерландів і навіть з Польщі.
Те саме – про зарплати. Якщо ми не будемо їх підвищувати, теж не буде за кого конкурувати. В КПІ і університету Шевченка постановою Кабміну визначено, що суто в цих двох вишах викладачі мають подвійний оклад. Всі змагаються за об'єм фінансування за формульним принципом, а університет Шевченка фінансується окремо. Бо є певне лобі.
Освіта – це політично тонке питання. На ньому в широких масах можна маніпулювати. Взяти навіть цю історію, коли не можуть закрити школу, в якій на всі класи – 40 дітей. Тобто ви маєте отримувати державним коштом школу, де 4 дитини в класі? А яка там якість навчання?
– Скорочення вишів і шкіл – непопулярні зміни, які навряд чи будуть вітати на місцях.
– Так, ця реформа – суспільно дуже болюча. Уявіть громаду, де треба в школу і назад їздити на автобусі. Чи задоволені будуть ці люди владою? Зараз, після звільнення Винницького, таке враження, що популістське лобі тут перемагає, і якусь тактичну перемогу вони здобули. Але що вони просувають? Скасування НМТ, скасування реформи нової української школи, скасування об'єднання університетів.
– Вони – це хто?
– Представники місцевого самоврядування, які мають від цього бенефіти у виборців на місцях. Депутати, афільовані з ректорами, які хочуть залишитися на посадах. Або чиї університети, скоріш за все, об'єднають, бо вони або корупційні, або малокомплектні, або неефективні. Тобто ті, хто зацікавлений, щоб все залишалося, як є.
Давайте згадаємо, чому ввели ЗНО. Тому що дитина з села не могла вступити в київський університет. Вступити в медуніверситет без хабаря було неможливо. І через декілька років після введення ЗНО ще була ця історія. Моя молодша сестра колись здавала ЗНО і вступала в мед, і в нашій школі говорили, нібито наші батьки заплатили, щоб вона вступила. І навіть ще 5 років після того говорили, що треба було заплатити за вступ. Хоча вже було ЗНО, і там не було кому платити. Це просто не так працює.
– Я думала, історія з ЗНО вже давно прижилася.
– Ні, щороку піднімають цю тему і кажуть, що треба дати університетам знову можливість набирати по вступних екзаменах. Де можна було б платити хабарі. І дійсно є спроби це відкотити назад.
– На ваш погляд, укрупнення вишів можуть зупинити після того як звільняли профільного заступника міністра Винницького, який займався цим напрямком?
– Не думаю, що згорнуть процес укрупнення вишів. Тому що ресурсу немає. Навряд чи хтось буде тримати виш, де мінімум студентів, тільки тому, що ректор – кум місцевого депутата. Це так не працює.
На це просто не буде грошей. Плюс – фактор демографії, це зараз наша об'єктивна реальність. Або ми всі потихеньку будемо вмирати в цій освіті, або університети будуть скорочувати далі. По школах укрупнення призупинили, але їх все одно будуть закривати, бо їх просто неможливо утримувати.
– Які середні зарплати у викладачів КАІ?
– Низькі, як у всіх. Вони в усіх однакові. Досі діє тарифна сітка, у нас теж. Ми будемо від неї відходити в сторону грейдингової системи оплати, але для цього треба мати фінанси. Треба час, щоб ці гроші заробити.
Але в нас окремі проекти фінансуються партнерами, і там зарплата у керівника наукової лабораторії може бути 40 тисяч додатково до основної. По окремих проектах ми платимо нормально.
В тій же Чехії базова ставка університету невелика. 60% зарплат викладачів – це наукові проекти. Або контракти з бізнесом, або гранти. У нас культури цієї немає. Ми почали платити премії за подачу на грантові проекти. Навіть якщо ти не виграв, мотиваційна премія все одно є. Якщо пройшов в шорт-лист, але не виграв – премія трішки більша.
А базово в усіх університетах країни професор отримує 17-20 тисяч гривень. Це не те що смішно. Ми так країну не побудуємо. Прем'єр-міністр Юлія Свириденко робила презентацію пріоритетів уряду, і там освіта була 7-м пріоритетом. Перший оборона, другий – промисловість тощо. А оборона звідки візьметься? Ми думаємо, що допомогу на оборону нам буде давати захід. Ми поки що, таке враження, що не розраховуємо в цій стратегії на наших людей.
Якби ми розраховували на свій власний людський капітал, то ми б освіту ставили на перше місце. Бо щоб будувати оборону і економіку, нам перш за все треба для цього підготувати людей.
Про це треба говорити: треба перестати сприймати освіту як спробу ухилитися від призову. А хто у вас буде служити, налагоджувати процеси в армії? Люди без освіти – середньої, вищої, без профтехосвіти? Освіта – це ключова галузь для держави.
– Як надолужити великі освітні втрати, коли студенти через війну роками не мали практичних навичок і навіть не бували в аудиторіях?
– Це починається ще зі школи. Об'єктивно освітні втрати у нас міряються тестом PISA (міжнародне дослідження якості освіти серед 15-річних учнів, яке проводить ОЕСР – ред.). Він фіксує по математиці і по навику читання-сприймання текстів освітні втрати, і в Україні вони великі.
Є рейтинги по країнах, і ми в них сильно падаємо (У PISA-2022 Україна показала середні результати: математика – 17-те місце, природничі науки – 16-те, читання – 18-те. Ми випередили Болгарію, Молдову й Грузію, але поступилися Естонії, Польщі та Словаччині – ред.)
А з цими освітніми втратами людина вперше вибирає спеціальність.
– Це одна з причин, чому низький попит на інженерні спеціальності? Цього року тільки біля 1% вступників 4-м предметом обирають хімію, фізику – біля 3%. А це інженерія, дрони, оборонка.
– Чому малий попит на інженерні спеціальності, не дивлячись на те, що ринок праці дуже великий і зарплати дуже високі? Та все одно люди йдуть у ці “маркетинг-менеджменти” тощо, бо фізики і математики в школі не вчили. Вони бояться, вони вважають, що це складно, і не хочуть вчитися в цій професії.
Далі в університеті, якщо вони також ніколи на практиці не стикалися з реальними задачами з промисловості, то також якість цієї освіти буде дуже низька.
Плюс – коли вони вчаться постійно онлайн, у них немає міжособистісної взаємодії. Вони не вміють працювати в групах, не вміють самопрезентувати себе, часто не вміють спілкуватися, дуже втомлюються від простих задач. Є ще певні софт-скіли, яких теж сильно не вистачає.
– Чим можуть загрожувати такі освітні втрати країні, економіці?
– Взагалі для нас це загрожує втратою країни. Нам треба якомога більше свого людського капіталу і своїх бізнесів, генерованих нашою власною економікою грошей. Я маю на увазі економіку не ресурсну, а економіку з високою доданою вартістю.
Ми маємо щось виробляти. Це економіка інновацій, знань, штучний інтелект, високоточне виробництво, електроніка. Нам треба в той бік дивитися. Цим шляхом йшли і Південна Корея, і Японія, європейські країни.
Інноваційне виробництво неможливе без людського капіталу. Сировинна країна – це проблема. Ми бачимо, що робить Польща, коли ми продаємо наше зерно. Ми не можемо бути сировинною країною. Якби ми продавали якісь електронні дані, де б нам заблокували їх вивезення? Дуже складно стримати розвиток продукту, якщо це продукт з високою доданою вартістю.
А Росія і до цього вдається. Те, що вони вдарили по СумДУ, це спосіб задушити високоінтелектуальну частину нашої економіки. Без науковців, технологів, інженерів, виготовляти продукцію з високою доданою вартістю неможливо. А це означає, що економіці буде кінець. Бо що із сировини у нас залишиться? Частину ворог спалив, інша окупована, і ще одна блокується афілійованими з Росією структурами на кордоні. Що ми далі збираємось продавати?
Нам треба акцентуватися на інноваціях. У нас досі для цього є хороший потенціал, у нас дуже класні люди. У нас є певна передісторія – і освіти нашої, і науки, і технологій. І в нас точно потенціал не гірший, ніж який був колись у Південної Кореї. І ми маємо всі шанси стати промисловою, інтелектуальною економікою.