Судний день Нетаньягу. Чому вибори в Ізраїлі загрожують підірвати Близький Схід

Сьогодні, 27 жовтня, в Ізраїлі відбудуться парламентські вибори. Це перше голосування з часів атаки на країну угруповання ХАМАС, двох воєн з Іраном та поширення нестабільності по всьому Близькому Сходу. Ключове ж питання виборів – чи втримає владу чинний прем'єр Беньямін Нетаньягу.

Які на це шанси, що роблять влада та опозиція для перемоги, чому результати виборів можуть знову призвести до великої війни на Близькому Сході і що вибори значать для України – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Головне:

• Розстановка сил: Провладному правому блоку протистоїть коаліція чотирьох політсил, об'єднаних прагненням змістити Нетаньягу.
• Клінч: Жоден із таборів, за опитуваннями, не отримує достатньої кількості голосів для більшості в парламенті.
• Розрахунок влади: Аби зберегти позиції, Нетаньягу робить ставку на політичні маніпуляції та розкол опозиції.
• Плани опозиції: Противники чинної влади намагаються мобілізувати власний електорат на емоціях безпосередньо проти Нетаньягу, але їм може забракнути єдності.
• Ризик ескалації: Одразу після виборів Нетаньягу може ініціювати нову фазу конфлікту з Іраном, аби під цим приводом запропонувати уряд національної єдності на чолі з самим собою.

Натовп розлючених чоловіків у темних костюмах заблокував стратегічну магістраль та перекрив рух міського транспорту. У бік поліцейських патрулів і конвойних автомобілів полетіло каміння, пляшки та підручні предмети. За кілька хвилин юрба штурмом пішла на урядовий призовний центр, аби силою витягти затриманих ухилянтів.

Накази розійтися протестувальники ігнорували, вигукуючи гасла про "зону смерті" та відмову підкорятися державній машині. Для приборкання заворушень владі довелося кинути в бій спецпідрозділи та застосувати водомети зі світлошумовими гранатами.

На тлі цього та багатьох інших внутрішніх інцидентів лідер країни публічно заявляє, що держава "має стати фортецею" – герметично закрити всі кордони, покладатися лише на власну силу й готуватися "жити за мечем" ще довгі роки.

Ідеться, однак, не про Україну. Це Ізраїль, а в ролі глави держави – прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу. Саме в такій атмосфері крайньої поляризації країна підходить до нових парламентських виборів, які мають усі шанси стати доленосними. І не лише для самого Ізраїлю.

Читайте також: Нетаньягу показав "ядерний вибух" над Ізраїлем напередодні виборів

Як політика цієї країни може впливати на весь світ та Україну, показали події цієї зими: внаслідок війни США та Ізраїлю з Іраном ціни на пальне досі б'ють рекорди, а знайти нові перехоплювачі до систем Patriot стає завданням з усе більшою кількістю зірочок.

Хто проти кого

Ізраїль – парламентська республіка. Тож саме від виборів до Кнесету залежить, хто здобуде виконавчу владу та формуватиме політичний курс країни через призначення прем’єр-міністра й членів уряду.

Практично щоразу це широкі коаліції з великої кількості партій, адже ізраїльське суспільство вкрай неоднорідне. Воно складається як із єврейських громад, що репатріювалися з найрізноманітніших куточків світу, так і з арабської меншини. Але навіть усередині цих груп є власний поділ – за рівнем релігійності, ставленням до держави та прихильністю до конкретних політичних лідерів.

Тому у Кнесеті нинішнього скликання було 12 політсил (на всього лише 120 крісел) – і це звична ситуація для Ізраїлю. До наступного ж парламенту шанси пройти мають з десяток партій. Більшість із них уже розділилися на два табори.

З одного боку – нинішня влада на чолі з партією "Лікуд" прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньягу. Коаліцію з ним формують партії правого спрямування – ШАС, "Яхадут га-Тора", "Оцма Єгудіт", а також на межі проходження партія "Релігійний сіонізм – Зегут". Хоча поділ за політичною орієнтацією в країні є умовним.

"Той, хто в Ізраїлі говорить про економіку – лівий. А хто про безпеку – правий", – пояснює співрозмовник РБК-Україна в навколополітичних колах країни.

Протягом багатьох років, і особливо після терористичного нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року, Нетаньягу проводив жорстку політику щодо Ірану та його союзників. Втім, усі ці зусилля були половинчастими.

Ба більше, низка стратегічних прорахунків призвела до того, що Ізраїль зіпсував відносини з Європою і, як наслідок, опинився у частковій політичній залежності від США. Що ж до України, Нетаньягу веде дуже стриману політику рівновіддаленості від України та Росії.

Усе це, а також невирішеність низки внутрішніх проблем Ізраїлю, є об'єктом критики з боку опозиції.

Цього разу проти влади Нетаньягу виступила об'єднана опозиція з чотирьох досить різношерстих сил: це альянс "Разом" (Нафталі Беннета та Яїра Лапіда), право-світська "Наш дім Ізраїль", центристська "Яшар" Ґаді Айзенкота та лівоцентристська партія "Демократи".

"Партії опозиції на декларативному рівні набагато більше за Україну, ніж партії коаліції. А щодо Ірану, ХАМАСу – їх позиція у питаннях безпеки, можливо, трошки відрізняється в плані риторики від того, що говорить Нетаньягу, але великої різниці тут немає", – каже РБК-Україна адвокат, журналістка ізраїльського видання Maariv Софі Рон-Морія.

Для Києва це означає принаймні активізацію діалогу щодо протидії Ірану, можливо більш ефективний обмін досвідом в протидії дронам, та в низці інших сфер. Крім того, для опозиції пріоритетом є спроба відновити відносини з Європейським Союзом, що само по собі означає для України позитив.

"Єдине, в чому опозиційні партії відрізняються від влади, – вони все ж таки не готові продовжувати війну в тому форматі, у якому її веде Нетаньягу", – каже РБК-Україна директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Один зі співрозмовників РБК-Україна наводить аналогію з нинішньою Угорщиною – з відходом Орбана зміни в зовнішній політиці держави очевидні, але вони обмежуються суспільною інерцією.

Втім, зміна влади в Ізраїлі аж ніяк не гарантована.

Клінч в умовах невідомості

Коаліція Нетаньягу опинилася у найглибшій кризі за останні роки. Цьому сприяють затяжна війна, яка триває фактично три роки на різних фронтах, складна економічна ситуація і банальна втома значної частини населення від постаті прем'єра, який перебуває при владі з перервами вже понад два десятки років.

До всього, у разі відсторонення від влади Нетаньягу майже гарантовано загрожує відповідальність за низкою корупційних справ.

У партії чинного прем'єра зберігається потужне ядро прихильників та союзники, яких, втім, недостатньо для більшості. Згідно з опитуванням видання Maariv, "Лікуд" та його партнери можуть розраховувати на 48 мандатів. Своєю чергою чотири опозиційні партії разом отримують 54 депутатські місця при необхідних для більшості 61. Ще 18 набирають ті, хто не приєднався до жодного з блоків – передовсім арабські партії.

Втім, як зазначає політтехнолог, спеціалістка з комунікацій Анна Магіна, опитування не до кінця відображають ситуацію. Навіть офіційно заявлена похибка є досить високою і сягає 4,5%, що чимало. Для порівняння, прохідний бар'єр – 3,25%.

"Ризик статистичної похибки ще вищий, тому що вибірки доволі маленькі. Усі ці експрес-опитування, які кожні кілька днів видають новинні канали, охоплюють від 500 до тисячі респондентів у кращому випадку, і лише зараз останнє опитування провели на 2 тисячі", – пояснює Магіна.

За її словами, серйозне відхилення від опитувань можливе, якщо до Кнесету не пройдуть дві малі партії, які зараз балансують на межі, – партія "Амха Ізраїль" на чолі з Офером Вінтером та блок "резервістів і економістів".

Читайте також: У Тель-Авіві тисячі людей вийшли на мітинг проти Нетаньягу

Другий фактор – активність виборців. Магіна підкреслює, що саме явка вирішить результат цих виборів.

За потенційно рекордних для Ізраїлю 80% опозиція отримає навіть теоретичний шанс самостійно вийти на заповітний 61 мандат з урахуванням перерозподілу голосів. Але базовий сценарій – коли жоден із таборів не набере достатньо голосів для більшості.

Власне, з цим і пов'язана стратегія чинного Нетаньягу щодо збереження влади.

Ставки Нетаньягу

Між двома таборами практично немає перетоків голосів. Тож ключовим для Нетаньягу є використання нюансів ізраїльського виборчого законодавства та політичні маніпуляції.

Ключове для нього – набрати більше голосів, ніж найбільша опозиційна партія, – "Яшар" на чолі з Ґаді Айзенкотом.

Як пояснює РБК-Україна співрозмовник у навколополітичних колах Ізраїлю, це пов'язано з тим, що саме партія чи блок з найбільшою кількістю голосів першою отримує право сформувати й призначити уряд. Для цього не потрібна більшість у 61 голос, а лише відносна більшість від депутатів під час голосування.

Такий уряд меншості буде вразливим, оскільки для ухвалення будь-яких важливих законів або бюджету йому доведеться шукати підтримку поза межами своєї коаліції. Але якщо право на формування уряду отримає опозиція, це означатиме відставку Нетаньягу.

Якщо ж це право залишиться за чинним прем'єром, у нього буде простір для маневру, аби продовжити своє політичне життя.

"Що можуть зробити Лікуд та його партнери – перешкодити опозиції перемогти. Тобто щоб створити ситуацію з нічиєю на користь опозиції, але все-таки нічиєю, щоб Айзенкот і його союзники мали менше ніж 61 мандат", – каже РБК-Україна Софі Рон-Морія.

У такому разі Нетаньягу залишиться головою перехідного уряду, а далі розпочнуться коаліційні переговори, на яких він може сподіватися пересварити між собою опозиційний табір.

Для цього одним із ключових завдань було домогтися зняття з виборів так званих малих партій. Це політсили, які не проходять або можуть не пройти електоральний бар'єр, але все ж беруть участь у виборах із різних причин. Йдеться про вже згадані "Амха Ізраїль", блок "резервістів і економістів", а також низку дрібніших проєктів.

"Якщо такі сили не знімаються і зрештою не проходять, виграє насамперед опозиція, адже найбільша партія отримає найбільшу частку перерозподілених голосів. Саме тому Нетаньягу робить усе можливе, щоб зачистити фланг від дрібних кандидатів", – пояснює Софі Рон-Морія.

Урядовий табір пропонував їм посади та майбутні коаліційні альянси в обмін на вихід із перегонів, а соратники Нетаньягу вдавалися навіть до чорного піару та прямого публічного тиску.

Втім, напередодні виборів жодна з цих сил із перегонів не знялася. Зокрема Офер Вінтер публічно заявив, що не поступиться тиску й боротиметься до кінця, хоч і зауважив, що не планує об'єднуватися з лівоцентристською опозицією.

За словами співрозмовника РБК-Україна в навколополітичних колах Ізраїлю, у разі проходження до Кнесету Офер Вінтер більше схиляється до коаліції з Нетаньягу, тоді як "резервісти" – до опозиції.

Водночас, за словами Анни Магіної, за умов високої явки, яка очікується, шанси малих партій подолати прохідний бар'єр зменшуються.

Плани опозиції

Стратегії опозиційного табору здебільшого будуються на критичному наративі проти Нетаньягу та спробах мобілізувати свій електорат довкола ідеї його відсторонення від влади.

"Опозиція персоніфіковано бореться проти Нетаньягу. Тобто Нетаньягу для них є фігурою неприйнятною. Принаймні, на словах ми це чуємо. І це, так би мовити, єдине, що їх об'єднує", – каже Ігор Семиволос.

У кожної з чотирьох партій свій план кампанії, проте наразі їхні виборці більше перетікають між самими партіями блоку, ніж від провладних політсил. Тож опозиційний блок також працює над явкою, аби привести на виборчі дільниці якомога більше своїх прихильників.

Опозиційні партії також провели роботу з тими виборцями, які перебувають за кордоном. На відміну від багатьох інших країн, в Ізраїлі проголосувати можливо лише на території держави. Тож очікується повернення значної кількості людей під самі вибори. Проте наскільки це суттєвий чинник – відкрите питання.

Уже після виборів опозиції могли б допомогти арабські партії. Тим більше що серед арабського населення також очікується висока явка, що ще більше може ускладнити конфігурацію Кнесету. Але вже зараз проти співпраці з арабськими партіями виступає опозиціонер Авігдор Ліберман, лідер партії "Наш дім Ізраїль".

"Ліберман зараз перетворює свою партію із секторальної, орієнтованої на вихідців з колишнього СРСР, на загальнонаціональну, правого спрямування. Крім того, він бере до уваги довгостроковий розрахунок – не лише ці вибори, а й кілька наступних", – зазначає обізнаний співрозмовник видання.

Цим розбіжності всередині опозиційного табору не обмежуються. Між правими світськими силами, центристами та лівоцентристами існують суперечності щодо ролі релігії в державі, призову ультраортодоксальних євреїв до армії (самі ці події описано на початку матеріалу) та майбутнього врегулювання з палестинцями. На майбутнє все це потребуватиме окремих переговорів.

"Комусь із учасників опозиційного табору доведеться порушити свої обіцянки, щоб вийшла коаліція, тому що їхні обіцянки та їхні меседжі іноді абсолютно протилежні", – підкреслює Магіна.

Якщо втримати ряди опозиційного блоку та сформувати більшість у 61 мандат усе ж вдасться, першим вирішальним кроком стане обрання нового спікера Кнесету. Контроль над цією посадою дозволить опозиції перехопити президію парламентських комітетів і формувати порядок денний ще під час коаліційних переговорів.

Головна мета такого кроку – негайно винести на голосування пакет законів проти Нетаньягу. Чи не найбільш критичним для чинної влади є законопроєкт, який забороняє обіймати посаду прем'єр-міністра особі, проти якої висунуто офіційні кримінальні обвинувачення або яка перебуває під слідством. Інша ініціатива стосується обмеження перебування на посаді голови уряду двома каденціями. Обидва варіанти апріорі відсікають Нетаньягу від прем'єрської посади.

Вибори – тільки початок

Деякі співрозмовники видання не виключають, що залежно від ситуації після виборів можливе й переформатування в обох таборах.

Насамперед йдеться про можливий розкол всередині "Лікуду" і перехід частини його депутатів у стан опозиції. Інший варіант – відсторонення Нетаньягу як найбільш токсичної фігури та переговори про широку коаліцію. Втім, такі сценарії наразі є суто гіпотетичними.

"Є відчуття, що ми заходимо в тривалу смугу виборів. І якщо хтось переметнеться до ворогів, йому це не пробачать на наступному політичному циклі. Тому ймовірність того, що хтось перебіжить, є, але наразі вона дуже невелика", – розмірковує співрозмовник видання в навколополітичних колах.

З іншого боку, Нетаньягу може спробувати розколоти опозицію, перетягнувши на свій бік одну з партій. Тим більше що подібний трюк він уже успішно провертав раніше.

Після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року в країні створили надзвичайний уряд єдності та воєнний кабінет за участі центристського блоку Бенні Ґанца. Згодом це об'єднання розпалося через глибокі розбіжності щодо подальшого бачення війни та майбутнього Гази. Проте Нетаньягу досі перебуває на посаді, а партія Ґанца навіть не долає електоральний бар'єр.

У цьому контексті на руку Нетаньягу зіграє нова ескалація війни з Іраном, у ході якої він знову зможе запропонувати формування уряду національного порятунку разом із ключовою опозиційною партією.

Як повідомляє Financial Times, прем'єр-міністр Ізраїлю планував серію авіаударів по іранській території ще в першій половині жовтня. Тоді від цієї ідеї його втримав Дональд Трамп, у якого власні й не менш важливі вибори до Конгресу. Водночас американський президент дещо компенсував це, відкрито підтримавши Нетаньягу на виборах.

Втім, за даними The New York Times, США та Ізраїль повернуться до розгляду питання відновлення ударів по Ірану одразу після виборів в обох країнах. У Сполучених Штатах проміжні вибори до Конгресу відбудуться 3 листопада. Ймовірно, саме в цей період стане зрозуміло, чи буде новий виток напруження на Близькому Сході.

Про підготовку такого сценарію свідчать й інші витоки інформації. Так, за даними ізраїльського 12-го каналу, Нетаньягу намагався віддати наказ про проведення військової операції, здатної спровокувати чергову ескалацію з Тегераном безпосередньо перед виборами.

Читайте також: Іран погрожує підірвати інтернет-кабелі в Перській затоці у разі нових атак США, - Reuters

У відповідь начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю Еяль Замір зажадав офіційного письмового розпорядження з підписами всього політичного керівництва, висновку юридичного радника уряду та проведення попереднього обговорення на засіданні воєнно-політичного кабінету.

Джерела каналу в армійському командуванні побоюються, що реальну іранську загрозу та безпеку країни наразі цинічно використовують у внутрішньополітичних і передвиборчих цілях задля збереження влади.

Загалом же вибори в Ізраїлі – це чудова ілюстрація того, наскільки взаємопов'язаним є сучасний світ і як від політичних розрахунків окремих політиків навіть у такій невеликій за розмірами країні може залежати стабільність цілих регіонів.

Питання – відповідь (FAQ):

– Хто є головними фаворитами та кандидатами на посаду прем'єра Ізраїлю?

– Основними суперниками є чинний прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу на чолі партії "Лікуд" та об'єднаний блок опозиції, ключовою силою якого виступає партія "Яшар" під керівництвом Ґаді Айзенкота. Також до опозиційного табору входять альянс "Разом" Нафталі Беннета й Яїра Лапіда, "Наш дім Ізраїль" Авігдора Лібермана та лівоцентристські "Демократи".

– Чому для Нетаньягу критично важливо посісти перше місце на виборах?

– За ізраїльським законодавством партія або блок з найбільшою кількістю мандатів першою отримує від президента право на формування уряду. Для затвердження нового кабінету та складання присяги достатньо здобути відносну більшість голосів присутніх у залі Кнесету депутатів, що дозволяє Нетаньягу сформувати уряд меншості.

– Як вибори в Кнесет можуть вплинути на війну з Іраном?

– Беньямін Нетаньягу може ініціювати новий виток ескалації проти Ірану одразу після завершення голосування. Збройне загострення дасть йому підстави запропонувати опозиції формування уряду національного порятунку та зберегти за собою крісло прем'єра.