Я проти мігрантів, але ця тема шкодить Україні: інтерв'ю з мером Франківська Марцінківим

Якщо не брати кілька найбільших міст, то очільник Івано-Франківська Руслан Марцінків є, напевно, одним з найвідоміших українських мерів.

Його коментарі на деякі суперечливі теми, зокрема щодо прав ЛГБТ-спільноти чи мігрантів, завжди спричиняють чимало галасу в ЗМІ та соцмережах – "свободівець" Марцінків дотримується жорстких консервативно-християнських поглядів.

Втім, жителі Івано-Франківська, вочевидь, ці позиції цілком поділяють – в 2020 році вони переобрали Марцінківа мером з результатом у майже 85% голосів (хоча, звісно, до цього результату долучилися й багато інших факторів).

Нещодавно заяви мера Івано-Франківська знову обговорювали у всеукраїнському масштабі. Марцінків виступив різко проти залучення мігрантів (в конкретному контексті – з Індії) для того, щоб компенсувати брак робочої сили в Україні. Але згодом, коли в місті збирали антимігрантський протест, виступив проти цієї ініціативи, зауваживши в ній російський слід.

РБК-Україна обговорило з Марцінківим цю історію та інші його резонансні заяви. Але інтерв'ю з мером Івано-Франківська – перше з циклу розмов з мерами та керівниками ОВА – РБК-Україна розпочало з фундаментального для будь-якого місцевого керівника в Україні питання: як підготуватися до наступної зими.

– Як Івано-Франківськ готується до прийдешньої зими? Чи вкладались ви у когенерацію, наприклад? Можливо, були зроблені якісь уроки з попередніх зим?

– Для Франківська ця зима була більш-менш нормальною, ми не мали таких проблем, як Київ, як інші міста.

Навпаки, ми давали бригади, які допомагали місту Києву перебути цю зиму. Але для Франківська важливим є перехід від централізованого опалення на індивідуальне, на невеликі котельні. Тому ми реалізовуємо цей проєкт вже кілька років поспіль.

Фото: Руслан Марцінків – про дискусії щодо мігрантів в Україні (інфографіка: РБК-Україна)

Відключили вже понад 400 будинків. Будуємо зараз невеликі котельні, дякуємо уряду, який надав також італійські котли, для будівництва трьох більших котелень. Тобто ми відходимо від величезних котелень до невеликих, де є можливість – переходимо на індивідуальне опалення.

Крім того, в нас когенераційні установки встановлені на ряді підприємств, зокрема, на наших теплогенеруючих підстанціях, де є така можливість. Тому ми себе в декількох районах забезпечуємо електрикою від когенерації.

Працюємо з міжнародними партнерами, завдяки їм нам вдалося отримати багато генераторів і інших приладів.

Для нас дуже важливе водопостачання. Зважаючи на те, що можуть бути удари по водопостачанню, по каналізаційних потужностях і насосних станціях, ми відпрацьовуємо цю загрозу також. Але сподіваємося, що спільними зусиллями ми гарно підготуємося до зими і запустимо опалювальний сезон.

Особливість Франківська в тому, що вода у нас йде самотоком. Тобто вона фактично з гірських річок спускається вниз. Тому нам дещо легше. Навіть якби тиждень не було світла, то до третього поверху вода буде.

Але ми також і альтернативні джерела зробили. У кожному мікрорайоні у нас є колонки, хоча б з технічною водою.

Ми повідновлювали, де була можливість – нові зробили. Скажу так: я би на тверду "четвірку" оцінив підготовку. Ще треба багато зробити, і ми готуємося.

– Як ви в місті вирішуєте дилему між допомогою Силам оборони і благоустроєм? Грубо кажучи, між дронами і тротуарами, чи лавочками, чи дорогами.

– Так, люди хочуть, і люди вважають, що бюджет безрозмірний, і ти маєш і то робити, і то робити. Насправді, десь близько 15% бюджету ми виділяємо на потреби Збройних сил України.

Щодо благоустрою – робимо найнеобхідніші речі. Наприклад, це питання доступності, це завершення будівництва моста на Пасічну (мікрорайон Івано-Франківська, - ред.), це скверики, декілька сквериків зараз в роботі, але ми стараємося залучати кошти ще й від Європейського Союзу.

Тобто у нас дуже багато таких речей реалізовується за міжнародні гранти.

Міжнародні партнери не дадуть кошти на Збройні сили України за цими програмами, але вони дають кошти на медицину, на реабілітацію, на інші речі. Тому, стараємося цей баланс утримувати. Але ви праві, сьогодні люди дуже так розділилися.

Одні вимагають дороги, тротуари, сквери, а інші вимагають на оборону. На жаль, відчувається цей поділ людей.

– Скільки станом на зараз у місті є переселенців? І який це відсоток до кількості містян, що була до великої війни?

– 42 тисячі зараз є внутрішньо переміщених осіб. Це достатньо велика кількість. Це офіційно зареєстрованих. За моєю оцінкою – 50 тисяч. Не всі чоловіки реєструються з відомих причин. Кожен шостий сьогодні у Франківську – це є внутрішньо переміщена особа.

– Місто "переварило" такий великий наплив людей? Вони влаштувалися в систему міського життя, міської економіки?

– Я б не сказав, що "переварило", але триває процес інтеграції, у нас є програма інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Проходять курси української мови, люди спілкуються, діти ходять в дитячі садочки, в школи. У нас немає шкіл винятково для ВПО.

Все відбувається природно. Бувають якісь моменти, але мені здається, що сьогодні Франківськ з цією задачею справляється. Ми пізнаємо один одного, десь переймаємо якісь позитивні речі один від одного.

– Наскільки масштабна релокація бізнесу до Івано-Франківська, і чи має це позитивний вплив на економіку міста? Маю на увазі, що в місті більше грошей, більше людей з грошима, більше бізнесів, більше податків.

– Я би так не сказав. У нас 79 релокованих бізнесів. Сказати, щоб вони зіграли ключову роль… Це добре, це якийсь додаток до економіки. Але левову частину економіки тягне місцевий бізнес, який переорієнтувався на оборонну промисловість, на машинобудування, на легку промисловість. А це так добре додає.

Але зараз дуже складно говорити, тому що дуже багато внутрішньо переміщених осіб купують житло, стають мешканцями, працюють, створюють нові підприємства.

Загальна кількість людей не можна сказати, що збільшилася, але не зменшилася. Хтось виїхав, хтось приїхав. Тож це позитивно для економіки міста Івано-Франківська.

– Чи дозволяє такий великий приплив людей до міста вирішувати кадрові проблеми в структурі міського господарства? Бо, наприклад, в Києві це дуже гостра проблема.

– На відміну від прифронтових міст, де є 100% бронь, наприклад, якщо ми беремо Харків – там 100% бронювання, то, на жаль, в тилових містах ми можемо говорити плюс-мінус про 50% бронювання. І дійсно, це проблема: водії автобусів, водії тролейбусів. Не скрізь можемо жінок залучати, хоча ми стараємося їх зараз залучати максимально.

Але це є проблема. Сказати, що повністю замінили внутрішньо переміщеними особами, я не можу. ВПО працюють в нас у кожному комунальному підприємстві, але я не можу сказати, що це панацея від всіх бід.

– Ми з вами перейшли до кадрових питань, і, звичайно, я не можу не підняти тему залучення мігрантів з-за кордону.

Була дуже гучна ваша заява, що ви, як міський очільник, виступаєте проти залучення людей, приміром, з окремих азійських країн. Але згодом, коли почалися протести в різних містах України, ви теж публічно сказали, що бачите в тому "російський слід".

Як так вийшло? Є популярна думка, що ви були одним з тих, хто якраз допоміг цій історії набути такого тренду в медіа, а особливо в соціальних мережах.

– Насправді так історично склалося, що один з ЖЕКів оголосив про те, що він розглядає можливість взяти на роботу трудових мігрантів. Хоча цих трудових мігрантів з Індії – 36 в цілій області.

– Тобто на всю Івано-Франківську область – 36 людей. Просто щоб зафіксувати.

– Я хочу ще раз підкреслити: я категорично проти трудової міграції. Все-таки треба шукати шляхи, як забезпечити ті чи інші галузі економіки своїми мешканцями, через перепрофілювання, перенавчання, залучення жінок тощо.

Але в цій ситуації я побачив, що в принципі це використовує російська пропаганда, і тому я про це мусив сказати. Я просив навіть деяких активістів у Франківську не проводити заходи протесту, щоб не підігрувати московській пропаганді.

Тому я проти цього. Але ми сьогодні в часі війни, і ми повинні 10 разів обдумати і тільки після того робити якісь заходи, щоб не нашкодити українській державі. Я думаю, що це правильно.

Ми не живемо в мирному часі, де ми собі легко можемо проводити якісь там заходи, акції, це демократично. А сьогодні ворог використовує такі речі в своїй пропаганді. Тому я проти мігрантів, але я вважаю, що використання цієї теми може шкодити Україні.

Фото: Руслан Марцінків – про ЛГБТ-спільноту та їхню активність (інфографіка: РБК-Україна)

– Чи не вважаєте ви, що лідерам суспільної думки, якраз у період великої війни, варто було би утримуватися від коментування окремих тем, щодо яких немає консенсусу в суспільстві, наприклад, прав ЛГБТ-спільноти?

Бо зокрема ваші коментарі на цю тему робили багато галасу у всеукраїнському масштабі.

– Я, в принципі, цю думку підтримую. Але, на жаль, журналісти кожен раз цікавляться темою, вони задають ці запитання, і приходиться відповідати. І це не виходить в першу чергу від політиків, чи не виходить від мене в першу чергу, це журналісти піднімають цю тему.

Тобто ми повинні в часі війни якось максимально обмежити коментарі щодо певних речей. Я це підтримую, але ще раз підкреслюю: в переважній більшості ці речі продукуються на запити журналістів.

– Менше з тим, ставити питання – це робота журналістів. А ви є посадовець. І ви раніше говорили, що фашизм, путінізм, комунізм – "людиноненависницькі ідеології". І з цим важко або неможливо сперечатися, бо це так і є.

Більше того, тут абсолютно зрозуміло, кого саме ненавидять носії цих ідеологій, і як вони підкріплюють чи підкріплювали свою ненависть агресивними діями.

Однак ви також зарахували і ЛГБТ-рух до людиноненависницьких ідеологій. А кого вони ненавидять тоді, на вашу думку?

– Дивіться, для нашої держави дуже важлива проблема – депопуляція. Тобто проблема народження дітей. Для мене це надзвичайно важлива тема, тому що я бачу, що кількість народжених дітей різко впала не тільки в прифронтових громадах, а й в тилових.

І я вважаю, що сьогодні, навпаки, держава повинна популяризувати сімейні цінності, сім'ю, народження дітей. І я вітаю, що держава підтримала програму виплат в 50 тисяч гривень.

Це не є, скажімо, мотивація для народження дітей, але це правильний крок. І у Франківську ми давно, ще з 2023 року, таку програму запровадили, ще до держави.

Знову ж таки, ми не говоримо про конкретну групу людей. Ми говоримо про ідеологію, коли підміняються поняття сім'ї і коли це не призводить до народження дітей і до зменшення депопуляції.

Тому я вважаю, що сьогодні це така тема, про яку варто, знову ж таки, менше говорити, а більше популяризувати, і більше робити заходів щодо стимулювання сім'ї, для того, щоб народжувались дітки, особливо щодо наших військових, тобто різні програми реалізовувати.

Тому я більше хотів би концентрувати увагу саме на таких речах. Тому що це для України проблема. Депопуляція, виїзд молоді, виїзд за кордон, зменшення народжуваності.

І ті ідеологи, які сповідують, що не потрібно дітей, не потрібна сім'я, не потрібна родина, можна по-іншому... Є ще цей рух, що жінці не потрібно народжувати.

– Чайлдфрі, досить популярна ідеологія, серед жінок, серед чоловіків. Люди роблять добровільно свій вибір.

– Я вважаю, що це сьогодні саме такі теми, до яких можна дуже обережно ставитись. Бо це виживання нашої держави. Стоїть питання, чи ми виживемо як держава. Щоб депопуляція не дійшла до критичної межі.

– Тобто відповідні акції чи, наприклад, відкриття громадських центрів докладаються до загроження українській нації, можуть мати вплив в глобальному масштабі на демографію?

– Це елемент, який, мені здається, міг би в часи воєнного стану менше популяризуватися.

Я ще раз підкреслюю: я за сімейні цінності. Я не проти якоїсь групи людей. Але я вважаю, що сьогодні така ідеологія шкодить українській державі, нашій нації.

– А загалом, як ви вважаєте, як змінилося ставлення до різних світоглядних питань в українців за час повномасштабної агресії Росії?

Окрім, звичайно, наростання антиросійських настроїв, що абсолютно очевидно, природно і, певно, добре би, щоб так сталося раніше. Регіональні відмінності стали меншими, аніж вони були, умовно, між Франківськом і, нехай, Харковом, ніж 5 чи 10 років тому?

– Ми переживаємо пришвидшений обмін людьми. Напевно, те, що ми мали в мирний час робити, обмін думками, пожити один в одного, зараз відбувається пришвидшено.

І це позитивна річ для України. Тому що це дає нам можливість один одного пізнати і ставати єдиним. Тому я вважаю, що це позитивно.

Війна, на жаль, – це великий негатив і втрати, але саме в цих речах, що ми більше один одного пізнаємо, є позитив. Що люди тимчасово приїжджали в 2022 році чи зараз приїжджають, живуть в місті, це дає можливість нам обмінятися.

Так само коли я йду по Павлограду чи по Запоріжжю, на заправці я дуже часто зустрічаю франківців, хлопців-військових.

– І складається таке враження, що ти всюди вдома.

– Я вважаю, що такі речі треба шукати. Вони об'єднують, вони роблять нас краще, вони роблять нас єдиною державою.

– Як політик ви задоволені тим, як ведеться загалом боротьба із російським впливом? В різних сферах, наприклад, в церковній, але не лише – достатньо інтенсивно? У всеукраїнському масштабі.

– Мені здається, що треба рішучіше, з московським патріархатом. Все-таки вони мають визначитися, з ким вони. Чи вони все-таки є московським патріархатом, чи вони українська церква.

Фото: Руслан Марцінків – про ініціативу "мовних патрулів" у місті (інфографіка: РБК-Україна)

Щодо Франківська, ми давно вирішили це питання, але щодо інших регіонів, мені здається, що держава має бути активніша в цьому напрямку.

– У Франківську, в принципі, залишились релігійні громади, які пов'язані з Москвою?

– У нас є одна громада, яка зареєстрована – вони ж не заборонені – але вони виконують свої релігійні обряди в індивідуальному будинку. Храмів, як таких, у них немає. Тобто громади перейшли.

А на вулиці Чорновола, де вони орендували приміщення, ми зараз зробили сквер.

– Була ваша цікава ініціатива, яку вся Україна обговорювала, здається, десь дворічної давнини, – це ініціатива щодо "мовних патрулів".

Скажіть, чи реалізувалась ця ініціатива, якщо так, як це все на практиці відбувається, конкретно на вулицях міста, чи бували якісь інциденти абощо?

– Це був такий вияв реакції на збільшення кількості російської мови в Івано-Франківську, і вона свій ефект дала. Тобто це була громадська ініціатива. Зараз вона вже не діє, але ми діємо в іншому напрямку, це наліпки, матеріали і курси української мови.

– Тобто конкретно зараз на вулицях не працюють вже ці люди, так?

– Зараз вже ні, тому що ми етап пройшли, ми масово роздавали листівки про курси української мови, наліпки, соціальна реклама, бігборди, сіті-лайти. І хочу сказати, що знову більше стало української мови. Тобто люди почали цікавитися, у нас курси української мови постійно проходять, як онлайн, так і офлайн.

Тобто люди записуються, вчаться і нам вдалося переломити цю ситуацію. Тому вважаю, що це була позитивна історія. Так, вона десь була на межі, скажімо, так…

Але це дало свій ефект, психологічний ефект. Ми говоримо про психологію, тому я вважаю, що це дало свій ефект.

Знов-таки, я переконаний, що держава тут має бути більш активною у пропагуванні української мови. Курси мають бути постійно.

Я розумію, що, можливо, старше покоління – його так не зміниш. А от діти, молодь, тут якраз треба працювати, щоб це покоління вважало повноцінно українську мову рідною. Це трошки так звучить дико в українській державі, але, на жаль, такі наші реалїї.

– Не знаю, чи це, в принципі, можна оцінити, але суто інтуїтивно – зараз Франківськ україномовний десь відсотків на 90?

– Я думаю, що це десь так, на 90%.

Принаймні люди стараються говорити в публічних місцях. Ми ж не говоримо про те, як на кухні говорити. Ми говоримо про ЦНАП, міську владу тощо.

– Пара політичних питань на завершення. Які зараз відносини між міською владою і центральною владою, з Офісом президента, з обласною військовою адміністрацією? І чи змінилося щось в цих відносинах після того, як Офіс Президента очолив Кирило Буданов?

– Хочу сказати, що більше конструктиву зараз. Я не можу сказати, що це тільки пов'язано з паном Кирилом, але взагалі з політикою адміністрації.

І нормальна комунікація, як з обласною військовою адміністрацією, так і з Офісом президента, зараз ця комунікація покращилася. Більше спілкування, більше можливості висловити свою думку.

Я хочу подякувати за це, тому що насправді цього бракувало за попередників. Тобто, це було якось так, в одну сторону тільки. Зараз все-таки, може, не все, що б подобалось місцевому саморятуванню, відбувається, але дають висловитися, дають свою думку сказати.

– Певний час тому були новини щодо кримінальних проваджень по деяких посадовцях в міськраді. З чим ви їх пов'язуєте? Чи бачите ви тут якийсь політичний компонент, як окремі ваші колеги-мери в аналогічних випадках, приміром, Борис Філатов з Дніпра?

– Я б про політичні розрахунки тут не став говорити, просто люди повинні нести відповідальність за свої вчинки. Якщо ти, вибач, напився і ударив в стовп, то ти повинен відповідати за цей вчинок, тобі не треба було сідати за кермо.

Так само, якщо йдеться про питання корупції, я тут не лояльний. Хоча є презумпція невинності, і поки немає рішення суду, я про це не можу говорити.

Тому я би не передбачав, що це є політичне якесь переслідування. Інша справа, що сьогодні багато органів правоохоронних працюють, їх стало в рази більше. Але це, в принципі, є непогано.

Ніяких політичних переслідувань я не вбачаю. Є політична боротьба, але політична боротьба – це одне, а є боротьба з корупцією. І люди повинні відповідати за свої вчинки, якщо вони щось неправильно зробили.

– Ваше відчуття чи прогноз: чи можемо ми розраховувати на завершення великої війни, скажімо, в цьому році? Ніхто цього не знає, але всім це цікаво.

– Дуже хочеться, тому що найгірше – це втрата людей, навіть не майна, а втрата людей. Ми втрачаємо кожен день франківців, українців, і це найгірше. Це ніколи не поповниться.

Я сподіваюся, що з божою поміччю буде якийсь момент, що зможе призвести до закінчення. Тому що, може, ми, як люди, не бачимо цього, як воно завершиться. Але може бути так, що в один момент війна завершиться якоюсь мирною угодою, або просто зупиниться на лінії бойового зіткнення.

От зупинка на лінії бойового зіткнення – я в це вірю. Такий сценарій можливий.