Промислова інфляція 42,5%. Чи буде нова хвиля зростання цін?

У липні 2026 року промислова інфляція в Україні різко прискорилася – ціни виробників зросли на 3% лише за один місяць, а в річному вимірі – на 42,5%. Для порівняння: споживча інфляція становила 7,7%.

Такий розрив може створити хибне враження, що споживчі ціни неминуче мають зрости на десятки відсотків. При тому – це не так. Індекс цін виробників та індекс споживчих цін мають різну структуру, вагове значення й охоплюють не однакові етапи формування вартості товарів.

Однак промислова інфляція є важливим випереджальним сигналом. Вона показує, наскільки швидко зростають витрати підприємств і який ціновий тиск може бути перенесений на кінцевого споживача протягом наступних місяців.

Нинішня ситуація небезпечна передусім тим, що основним джерелом промислової інфляції стала енергетика. А енергетичні витрати присутні практично у кожному товарі та послузі.

Чим відрізняються промислова та споживча інфляції

Індекс цін виробників (ІЦВ) відображає зміну цін, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам, торговельним компаніям або державі. Він охоплює енергетику, добувну і переробну промисловість, сировину, напівфабрикати та проміжні товари.

В той же час індекс споживчих цін (ІСЦ) вимірює вартість кінцевого набору товарів і послуг, які купують домогосподарства. Тому між промисловою і споживчою інфляцією немає прямої пропорції.

По-перше, частина промислової продукції взагалі не входить до споживчого кошика. Наприклад, залізна руда, промислові метали чи окремі види обладнання впливають на споживчі ціни лише опосередковано.

По-друге, підприємства не завжди можуть одразу перекласти зростання витрат на покупця. В умовах слабкого попиту вони певний час зменшують власну рентабельність, скорочують інвестиції або економлять на інших витратах.

По-третє, у кінцевій ціні товару присутні не лише виробничі витрати, а й торговельна націнка, податки, логістика, оренда та вартість послуг – тому навіть значне подорожчання промислової продукції може дати набагато менший внесок у загальний ІСЦ. Але відсутність прямої залежності не означає відсутності ризику: якщо зростання виробничих витрат стає тривалим, бізнес рано чи пізно починає переносити його у відпускні та роздрібні ціни.

Головним джерелом тиску стала енергетика

У липні ціни у сфері постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря зросли на 6,4% за місяць а у річному вимірі вони перевищили минулорічний рівень майже у 1,8 раза. Енергетика забезпечила 2,5 відсоткового пункту із загального місячного приросту промислових цін на 3% – тобто понад 80% липневої промислової інфляції було сформовано одним сектором.

Це важливе уточнення – річний показник у 42,5% не означає, що ціни однаково швидко зростають у всій промисловості. У переробній промисловості ціни збільшилися на 0,9% за місяць і на 14,2% за рік, у добувній – лише на 0,3% за місяць і на 5,7% за рік.

Проте концентрація інфляції в енергетиці не робить ситуацію безпечнішою, навпаки, електроенергія є універсальною складовою виробничих витрат, вона впливає на собівартість харчових продуктів, будівельних матеріалів, ліків, одягу, транспорту, торгівлі, складського зберігання та надання послуг.

І особливе занепокоєння викликає те, що внутрішні енергетичні ціни зростали на тлі зниження світових цін на нафту та природний газ, а це свідчить, що основний тиск формувався не зовнішньою кон’юнктурою, а внутрішніми чинниками: руйнуванням інфраструктури, дефіцитом потужностей, витратами на ремонт, мережевими обмеженнями, зміною структури генерації та особливостями ціноутворення на енергетичному ринку.

Як промислова інфляція переходить у споживчі ціни

Перший канал – пряме подорожчання товарів. Якщо дорожчає виробництво продуктів харчування, одягу, меблів, побутової хімії чи фармацевтичної продукції, підприємства поступово підвищують відпускні ціни. Після цього зростання проходить через оптову і роздрібну торгівлю та відображається у споживчому кошику.

Поки що харчова промисловість залишається стримувальним фактором. У липні уповільнилося зростання цін на соняшникову олію, подешевшали маргарин і деякі кондитерські вироби, стабілізувалися ціни на макаронну продукцію.

Гарний урожай також може певний час обмежувати продовольчу інфляцію. Але якщо високі енергетичні витрати збережуться, цей захисний ефект поступово слабшатиме.

Другий канал – подорожчання послуг. Підприємства сфери послуг також споживають електроенергію, пальне, воду та промислові товари і зростання промислових цін переходить у тарифи транспорту, вартість ремонту, ресторанні послуги, обслуговування будинків, медичні та побутові послуги.

Саме цей канал часто формує стійку базову інфляцію. Ціни на послуги зазвичай знижуються значно повільніше, ніж ціни на сировину або сезонні продукти.

Третій канал – логістика і зберігання. Подорожчання пального, електроенергії, обладнання та запасних частин збільшує вартість перевезення і зберігання товарів.

У воєнних умовах до цього додаються ризикові надбавки, страхування, об’їзні маршрути, простої та пошкодження інфраструктури; транспортні витрати закладаються у вартість практично всіх товарів, тому цей канал має широкий, хоча й поступовий вплив на споживчу інфляцію.

Четвертий канал – адміністративні тарифи. Зростання витрат комунальних і транспортних підприємств створює підстави для перегляду тарифів.

Уже в липні в окремих регіонах подорожчали:

• водопостачання на 31,9%;
• водовідведення – на 29,8%;
• автомобільні пасажирські перевезення – на 6%.

Якщо накопичені витрати підприємств надалі компенсуватимуться через підвищення тарифів, адміністративний компонент інфляції може стати одним із головних чинників зростання загального індексу споживчих цін.

П’ятий канал – інфляційні очікування. Коли підприємства бачать тривале зростання енергетичних, логістичних і матеріальних витрат, вони починають завчасно переглядати ціни, навіть якщо безпосереднє подорожчання ще не відбулося. Працівники, очікуючи подальшої інфляції, вимагають підвищення заробітної плати, а це створює додатковий витратний тиск.

Шостий канал – скорочення виробництва. Якщо компанія не може підвищити ціни і водночас не може покрити зростання витрат, вона зменшує випуск продукції, відкладає інвестиції або взагалі залишає ринок, а скорочення внутрішньої пропозиції збільшує залежність від імпорту та створює додатковий тиск на ціни й валютний курс.

Коли споживач відчує подорожчання

Перенесення промислової інфляції у споживчі ціни відбувається не миттєво. Підприємства мають запаси сировини, раніше укладені контракти, фіксовані тарифи та певний запас рентабельності.

Для продовольчих і непродовольчих товарів ефект може проявитися протягом двох-чотирьох місяців. У сфері послуг, будівництва та адміністративних тарифів лаг може бути довшим – до шести місяців і більше. Масштаб впливу залежатиме від трьох факторів.

Перший – тривалість енергетичного шоку: якщо липневе зростання було тимчасовим і в наступні місяці ціни стабілізуються, вплив на споживчу інфляцію буде обмеженим.

Другий – стан споживчого попиту. За слабкого попиту виробники змушені довше стримувати ціни за рахунок власної рентабельності, але це погіршує їхній фінансовий стан і обмежує інвестиції.

Третій – валютний курс. При умовах, коли промислова інфляція поєднається з девальвацією гривні, подорожчання імпортної сировини, обладнання, пального та комплектуючих посилить перенесення виробничих витрат у споживчі ціни.

Яким може бути вплив на інфляцію до кінця року

Точний внесок промислової інфляції в індекс споживчих цін неможливо визначити без окремої економетричної моделі. Він залежить від структури виробничих витрат, державного регулювання тарифів, курсу гривні, попиту та здатності бізнесу скорочувати прибутковість. Однак можна визначити декілька сценаріїв.

За помірного сценарію липневий стрибок енергетичних цін виявиться переважно разовим і тоді його додатковий вплив на споживчу інфляцію протягом наступних місяців може обмежитися кількома десятими відсоткового пункту.

За інерційного сценарію – енергетичні та промислові ціни продовжать зростати, хоча й повільніше. У такому разі промислова інфляція може додати близько одного відсоткового пункту до загального індексу споживчих цін.

За негативного сценарію зростання виробничих витрат поєднається з новими руйнуваннями енергетичної інфраструктури, логістичними проблемами, девальвацією гривні та переглядом комунальних тарифів. Тоді додатковий внесок може бути значно вищим, а річна споживча інфляція наблизиться до верхньої межі прогнозів – 10-10,5% або перевищить її.

Ці оцінки є сценарними, а не прогнозними. Головне полягає в тому, що збереження промислової інфляції на нинішньому рівні суттєво підвищує ризик прискорення споживчих цін восени та взимку.

Чи може НБУ зупинити інфляцію високою ставкою

Традиційною реакцією НБУ на зростання інфляційних ризиків є посилення монетарної політики. Проте нинішня промислова інфляція має переважно витратний характер.

Висока облікова ставка не відновить пошкоджені електростанції, не зменшить вартість транспортування, не розблокує порти і не збільшить пропозицію електроенергії. Натомість вона підвищує вартість кредитів для підприємств, які мають фінансувати енергетичну автономність, модернізацію та відновлення.

Надмірне монетарне стримування може навіть посилити проблему пропозиції, якщо підприємства через дорогі кредити скорочуватимуть виробництво та інвестиції, дефіцит внутрішньої продукції компенсуватиметься імпортом. Це збільшуватиме попит на валюту і створюватиме новий інфляційний тиск.

Тому боротися з інфляцією витрат лише процентною ставкою – означає лікувати наслідки, не усуваючи причини.

Що потрібно робити

По-перше, уряд має провести детальний аналіз причин різкого зростання внутрішніх енергетичних цін на тлі здешевлення нафти й газу. Потрібно оцінити структуру тарифів, мережеві витрати, ринкові механізми та можливі прояви недостатньої конкуренції.

По-друге, необхідно розширити програми кредитування енергетичної автономності підприємств: малої генерації, систем накопичення, когенерації та енергоефективності.

По-третє, державні програми доступного кредитування слід спрямувати передусім на збільшення пропозиції товарів, модернізацію виробництва і зниження собівартості, а не на підтримання поточних витрат.

По-четверте, потрібно уникати одномоментного перегляду великої кількості адміністративних тарифів. Підвищення має бути прогнозованим, економічно обґрунтованим і поєднуватися з адресною підтримкою найбільш уразливих домогосподарств.

По-п’яте, уряд і НБУ мають координувати політику. Монетарні заходи повинні стримувати курсові та інфляційні очікування. Тоді як фіскальна, енергетична і промислова політика – збільшувати пропозицію та зменшувати виробничі витрати.

В даний час промислова інфляція у 42,5% не означає автоматичного зростання споживчих цін на такий самий рівень. Значна частина показника сформована енергетикою і не буде повністю перенесена у споживчий кошик.

Проте це не привід недооцінювати проблему – енергетичні витрати проникають у собівартість практично кожного товару і кожної послуги. І якщо липневе подорожчання стане тривалим, воно поступово перейде у ціни продовольства, транспорту, комунальних і побутових послуг.

Отже, основна загроза полягає не в миттєвому інфляційному стрибку, а в поступовому формуванні нової хвилі інфляції витрат восени та взимку. Щоб її зупинити, Україні потрібна не лише жорстка монетарна політика, а доступна енергія, відновлена логістика, дешевші інвестиційні ресурси, розвиток внутрішнього виробництва та узгоджені дії уряду і Національного банку.