Китайський акцент. З чого роблять українські дрони та яких деталей не вистачає оборонці

Які комплектуючі зараз у найбільшому дефіциті?

Українська оборонка активно працює над локалізацією виробництва комплектуючих. Попри це, лише на компоненти з Китаю залежно від компанії приходиться до 40%. У різних виробників різні продукти, й не все можна виробляти на місці.

Найбільший дефіцит сьогодні – це високотехнологічні компоненти, кажуть опитані РБК-Україна українські виробники ОПК.

"Проблема не лише в доступності, а в стабільності постачання. Для війни критично важливо, щоб компонент можна було отримати не разово, а системно і у великих обсягах", – зазначив у коментарі виданню СЕО BlueBird Tech Борис Будеянський.

У компанії "Генерал Черешня" додали, що ключова проблема сьогодні не стільки в абсолютному дефіциті окремих компонентів, скільки в прогнозованості їх доступності.

Передусім, мова йде про мікроелектроніку та навігаційні модулі (GNSS, інерціальні системи), сенсори та оптику, зокрема тепловізійні матриці, а також акумуляторні системи й окремі спеціалізовані чіпи для управління та стабілізації польоту.

Як розповів виконавчий директор NAUDI Сергій Гончаров, в частині дронів найбільший дефіцит з оптоволоконним кабелем. Проблема полягає в тому, що в Україні його не виготовляють, таке виробництво – доволі складний процес. У світі на "оптоволокно" останнім часом ціна зросла в рази через попит оборонки і бум дата-центрів.

Дефіцитними також є певні види вибухівки, які в Україні не виготовляються. У цьому випадку українські виробники залежать від імпорту і формування ціни за кордоном.

Для виробників дронів критичним фактором є не лише наявність компонентів, а й можливість гарантовано отримувати однакові компоненти протягом тривалого часу в необхідних обсягах.

Заміна навіть одного елемента часто потребує повторного тестування виробу, адаптації програмного забезпечення та переналаштування виробничих процесів.

Чи є альтернатива Китаю?

Китай досі залишається ключовим гравцем у глобальних ланцюгах постачання, й для української оборонки зокрема. Це факт, який неможливо ігнорувати. Проте останніми роками спостерігається також поступовий "географічний" перехід. Частина закупівель переходить у Євросоюз, Сполучені Штати, Тайвань і Південну Корею.

Поступово зростає й роль диверсифікації постачальників, коли один компонент має кілька альтернатив. Окрім того, з низки причин українські виробники все частіше будують гібридні ланцюги постачання, щоб уникнути критичної залежності від одного ринку. При цьому китайські компоненти часто є найдешевшими.

Оскільки Китай залишається найбільш доступним ринком за масштабом і швидкістю, мова йде не про його повну заміну, а про зменшення критичної залежності.

У березні видання The New York Times повідомляло, що Україна досягла важливого прориву і тепер може виробляти дрони практично без використання китайських компонентів.

Водночас у статті зазначалось, що найближчим часом Україна навряд чи почне масове виробництво дронів без китайських комплектуючих, оскільки вони набагато дешевші, і складно назвати якийсь дрон по-справжньому позбавленим китайської "сировини".

Українські та російські компанії часто закуповують комплектуючі на одних заводах у Китаї, а китайські менеджери "суворо дотримуються графіка роботи виробничих майданчиків, щоб українські та російські покупці не перетиналися".

"Важливо чесно визнати, що Україна не єдина залежить від китайських компонентів. Китай давно перестав бути просто "фабрикою дешевих товарів". Сьогодні це ключовий виробничий гігант світу", – підкреслили у BlueBird Tech.

За словами Бориса Будеянського, від Китаю залежать виробництва значної частини планети. Просто для України ця залежність стала не економічним ризиком, а фактором бойової стійкості.

При цьому у XTI Engeneering зазначають, що їх основними партнерами є європейські виробники, адже вони вже довели свою надійність у тривалій експлуатації.

Компанія виробляє складну інженерну техніку невеликими серіями, а не масовий продукт, їй легше планувати закупівлі та підтримувати необхідний запас комплектуючих.

Україна нарощує виробничі потужності

За останні роки українські підприємства суттєво наростили обсяги виробництва компонентної бази, що дає можливість бути більш мобільними в прийнятті рішень, які саме комплектуючі будуть використані у тій, чи іншій розробці.

Гравці ринку зазначають, що в Україні вже виробляються корпусні елементи та механічні частини, частина плат і електронних модулів, а також розробляється програмне забезпечення, системи управління й активно модернізується наземна інфраструктура.

Фото: які компоненти виготовляє український ВПК (колаж РБК-Україна)

Сьогодні українські постачальники комплектуючих виграють термінами відповідно до логістики, готові йти на виконання задач безпосередньо цього замовника, тобто є більш адаптивними.

"Україна вже не "збирає з імпортних деталей", а формує власну виробничу екосистему, але вона ще в процесі розбудови і потребує часу та інвестицій", – повідомили у BlueBird Tech.

Один із найпомітніших трендів останніх років – це нарощування локалізації виробництва необхідних комплектуючих в Україні.

Зараз у індустрії спостерігаються три паралельні процеси:

• Локалізація простих і середніх компонентів (корпуси, плати, кабельні системи, механіка),
• Формування R&D та інженерних команд в Україні, які вже не просто адаптують, а проектують власні рішення,
• Інвестиції у виробничі потужності для серійного виготовлення окремих критичних компонентів.

Окремо слід зазначити, що держава та кластери на кшталт Brave1 почали стимулювати перехід від прототипів до серійного виробництва. Виробники підкреслюють, що це процес нешвидкий: він вимірюється роками, а не місяцями, але Україна рухається у цьому напрямку вперед.

Фото: ключові вектори української оборонки (колаж РБК-Україна)

За відкритими оцінками, лише за минулий рік частка китайських компонентів у частині українських дронів знизилася приблизно до 38%.

Але у BlueBird Tech підкреслюють, що цю цифру варто сприймати обережно: вона не означає, що весь український miltech має однаковий рівень залежності. У різних виробах різних брендів ситуація може суттєво відрізнятися.

Наприклад, у деяких українських виробників уже є вироби з дуже високим рівнем локалізації (до 90%), а деякі пристрої залишаються суттєво залежними від китайських поставок.

Тому питання локалізації – це не про красиві етикетки "Made in Ukraine", а про те, чи може виробник сам впливати на свій продукт й не чекати, що зовнішній постачальник адаптується під потреби українського фронту.

Гарним прикладом української локалізації є камери для безпілотників. Так, виробництво цих необхідних кожному дрону компонентів переходить вже в формат того, що окремі компанії планують будівництво заводів, які будуть спеціалізуватися на денних та нічних камерах.

Також кілька компаній вже роблять так звані гімбли – системи камер з підвісом та ефективним софтом, який оптимізує роботу пристрою. По якості вони часто не поступаються провідним західним зразкам.

Мета – в найближчому майбутньому забезпечити попит у недорогих камерах для малих FPV, яких фронту треба сотні тисяч і навіть мільйони щороку.

У компанії "Генерал Черешня" при цьому визнають, що якщо говорити про складні мікроелектронні компоненти, то їх локальне виробництво потребує багатомільярдних інвестицій, років підготовки та масштабного внутрішнього ринку. Наразі українські виробники цього не можуть забезпечити.

"Локалізація дає потужний поштовх як для економіки в цілому, так і для виробників. Плюс вона стає базою для створення якісного українського продукту. Ми втілюємо цей принцип на практиці, тому сьогодні понад 80% комплектуючих нашої техніки виробляються в Україні", – заявив директор компанії XTI Engineering Олексій Колеснік.

Він також підкреслив, що власний інженіринг та виробництво дозволяють швидше модернізувати техніку, забезпечувати сервіс і бути менш залежними від зовнішніх факторів.

СЕО TAF Industries Володимир Зіновський у коментарі РБК-Україна зазначив, що локалізація в будь-якому випадку необхідна.

"Ми давним-давно вже почали рухатись по цьому треку. Ми готові використовувати компоненти виготовлені і в Україні, і в Європі, і в Китаї. І навіть те, що виготовляється в Китаї, виготовляється суто за нашими специфікаціями як на заводах підрядників", – підкреслив Зіновський.

При цьому він також запевнив, що поки можна використовувати Китай як найдешевший варіант, варто користуватися цим, але компанія паралельно готується до запуску власної лінії виробництва компонентів в Україні.

Фото: виробництво дронів (Getty Images)

Європейські конкуренти проти?

Цікаво, що окремі європейські виробники озброєння скептично ставляться до можливостей вітчизняного ВПК.

Так, директор німецької компанії-виробника зброї Rheinmetall Армін Паппергер у березні повідомив, що в українських дронах немає нічого інноваційного.

"Це просто гра з "Лего". Яка тут інновація з боку України? У них немаає якогось технологічного прориву. Вони створюють інновації за допомогою своїх маленьких безпілотників. Ну й гаразд. Але це не технологія Lockheed Martin, General Dynamics чи Rheinmetall", – сказав Паппергер.

Згодом він визнав, що інноваційна сила та бойовий дух українського народу є джерелом натхнення для багатьох союзників.

Про технологічні успіхи українських дронів й загальний дефіцит компонентів також говорить й той факт, що у складі російського угруповання "Південь" на окупованій частині Донеччини працює спеціальна лабораторія, яка буквально модернізує українські дрони для власних потреб.

Так, кожні два тижні у ній нібито збирають від 300 до 400 дронів різних типів, використовуючи компоненти приблизно з 1500 українських безпілотників. Тобто росіяни визнають, що для створення одного робочого дрона їм доводиться розбирати п’ять-шість українських.

Чи варто повністю відмовлятись від імпорту?

На думку представників оборонного сектору, попри гучні гасла, Україна не повинна виробляти все, адже це економічно недоцільно і технологічно неможливо в короткій перспективі. Але є критичні сегменти, які варто локалізувати або контролювати.

Зокрема, мова про елементи, що визначають бойову ефективність – це сенсори, зв’язок, навігація, а також компоненти, від яких залежить стійкість до РЕБ й вузли, які можуть стати ключовими у ланцюгу постачання.

У той же час некритичні компоненти можна і потрібно закуповувати глобально – там, де це швидше і дешевше.

"Україна має не просто збирати дрони чи системи, а контролювати їхню критичну технологічну основу. Бо у війні вирішує не кількість компонентів, а те, чи зможеш ти їх отримати завтра", – додав СЕО BlueBird Tech Борис Будеянський.

У NAUDI додають, що держава також повинна запроваджувати певні кроки для стимулювання використовувати українську компонентну базу. Й мова йде не тільки про цінові критерії.

Так, європейські країни встановлюють дуже суворі вимоги, і в деяких випадках чітко окреслюється не лише походження окремих компонентів та вузлів, а й навіть матеріалів, з яких вони виготовляються.

Фото: виробництво дронів (Getty Images)

На думку багатьох гравців ринку, оптимальна модель розвитку ВПК – це поєднання глобальних ланцюгів постачання з максимально можливою локалізацією критичних технологій.

Головна мета полягає в тому, щоб забезпечити безперервність виробництва та технологічну незалежність у найбільш важливих напрямках.

Україна сьогодні – це один з найбільших ринків комплектуючих для оборонної сфери через чи не рекордні масштаби виробництва кінцевої продукції ОПК, й тому перспективи вітчизняного ринку деталей для оборонки – це масштабування виробництва з поєднанням демократичних цін і варіативності під кожного конкретного замовника.

Питання – відповідь (FAQ)

– Які комплектуючі в української оборонки у найбільшому дефіциті?

– В першу чергу, мікроелектроніка та навігаційні модулі (GNSS, інерціальні системи), сенсори та оптика, зокрема тепловізійні матриці, а також акумуляторні системи й окремі спеціалізовані чіпи.

– Китай – найбільший ринок комплектуючих?

– Більшість українських компаній закуповують масові комплектуючі у Китаї. Для нашого ринку ця залежність стала не економічним ризиком, а фактором бойової стійкості.

– Що з комплектуючих вже локалізовано в Україні?

– В Україні вже виробляються корпусні елементи та механічні частини, частина плат і електронних модулів, а також розробляється програмне забезпечення, системи управління й активно модернізується наземна інфраструктура.

– У чому ключові проблеми локалізації виробництва?

– Виробництво складних компонентів в Україні потребує багатомільярдних інвестицій, років підготовки та масштабного внутрішнього ринку. Наразі українські виробники цього не можуть забезпечити.