Тривога замість життя? Як вибратися з пастки очікування поганих новин та страху майбутнього
Ранковий неспокій без жодної причини став для багатьох новою реальністю. Тільки-но відкриваєш очі, а всередині вже на повну потужність працює тривога.
Чому наш мозок поводиться саме так, і як навчитися жити в умовах постійної фонової тривоги, розповіла в ексклюзивному коментарі для РБК-Україна психолог, спеціалістка з екзистенційного аналізу, експерт платформ Betobee та Meclee Світлана Логвиненко.
Більше цікавого: 10 антистрес-філософій світу, які потрібні українцям
Чому мозок постійно чекає на удар
Думки зранку і неспокій - це нормальний процес існування кожного українця. У мирний час це б збивало з пантелику, але у часи війни - це абсолютно логічний процес, бо навколо - суцільний неспокій.
Багато хто починає сварити себе за цей ранковий неспокій, вважаючи це слабкістю. Хвилюється "що зі мною не так?", вмовляє себе менше читати новини, більше спати, інакше дихати. Проте Світлана Логвиненко запевняє - з вами все абсолютно в порядку.
"З вами все так. Просто ваш мозок робить рівно те, для чого він створювався. Десь у глибині мозку є структура, яка не вимикається. Ніколи. Вона сканує простір і шукає ознаки того, що щось іде не так. Її завдання не робити вас щасливими. Її завдання - щоб ви вижили. Ми всі нащадки людей, які хвилювалися", - каже експертка.
Коли загроза не зникає місяцями, наша нервова система просто не встигає відновлюватися. Як наслідок - гостра тривога перетворюється на хронічну, стає постійним сірим фоном нашого життя.
"Є різниця між тривогою, що минає, і тривогою, що не зникає і живе всередині постійно. Перша - нормальна. Почули щось тривожне, напряглися, відреагували, відпустили, розслабилися. Так працює здорова система. Друга - не зникає, вона стає фоном", - пояснює психолог.
Страх майбутнього та втрата контролю
Найважче сьогодні - це навіть не страх конкретної фізичної загрози. Це глибоке відчуття, що земля під ногами стала хиткою.
"Усе, що здавалося стабільним: плани, сенси, "ось коли закінчиться і ми" - висить у повітрі. Це екзистенційна тривога. Та, що приходить не від конкретної загрози, а від усвідомлення власної крихкості. Від того, що ви раптом дуже чітко бачите: контролю набагато менше, ніж ви думали", - пояснює Світлана Логвиненко
Кіркеґор писав про це: справжня тривога - це не страх чогось певного. Це запаморочення від свободи і невизначеності. Від того, що ви живете у відкритому часі, де нічого не гарантовано. Війна не створює цей досвід - вона просто робить його неможливим ігнорувати.
Чому порада "заспокойся" - це абсурд
Коли людина знаходиться в епіцентрі такого стану, банальні фрази на кшталт "просто заспокойся" зазвичай викликають лише роздратування. І цьому є цілком логічне біологічне пояснення.
"Коли тривога вже запущена - та частина мозку, яка відповідає за логіку і самоконтроль, майже вимкнена. В момент небезпеки мозок перемикає ресурси від "думати" до "виживати". Тому порада "заспокойся" - це як казати людині зі зламаною ногою "просто іди". Технічно правильно. Практично - безглуздо", - каже психолог.
Як перестати витрачати сили на війну з собою
Найгірша стратегія - це спроба випалити тривогу силою волі. Страх відступає лише тоді, коли ми дозволяємо йому бути й перестаємо з ним боротися.
"Тривога слабшає не тоді, коли ми від неї тікаємо. А тоді, коли перестаємо її боятися. Не "мені не тривожно". А "так, мені тривожно - і я можу це витримати". Людина, яка навчилася бути з власною тривогою, просто перестала витрачати сили на боротьбу з собою, повернувши собі здатність жити далі. Ви не зобов'язані бути спокійними" - додає Світлана Логвиненко.
Ваше завдання - залишатися присутніми у своєму житті, навіть коли це важко.