Українська мова - це не лише правила, а й безмежна кількість діалектів, що віддзеркалюють історію, культуру та душу народу. Одне й те саме слово в різних куточках країни може звучати зовсім по-іншому.
Як називають "дзеркало" у різних регіонах України, розповідає РБК-Україна з посиланням на популяризатора української мови Андрія Шимановського в Instagram.
Виглядка - так кажуть на Волині. Слово походить від "виглядати", тобто дивитися на себе.
Зерцало або скварцадло - на Поліссі. Обидва варіанти мають давньослов'янське коріння.
Гладец - на Гуцульщині, ймовірно, від "гладкий", бо поверхня дзеркала рівна, блискуча.
Прозирало - на Лемківщині. Тут у слові чується сенс "дивитися крізь".
Оґлінда - на Буковині. Це запозичення з румунської мови (oglindă).
Свічадо - на Чернігівщині та в деяких центральних областях. Давнє поетичне слово, яким користувалися ще козаки.
Люстро або люстерце - поширене на Поділлі й Харківщині. Походить від польського lustro.
Зеркало - так кажуть на Слобожанщині, зберігаючи архаїчну форму.
У Закарпатті можна почути навіть такі цікаві варіанти, як спогляд, глядишко або знову ж люстро.
На популярному порталі "Словотвір" українці запропонували свої варіанти слова "дзеркало":
Такі слова не просто різняться звуком - вони показують, як формувалася мова під впливом історії, сусідів і побуту. На заході - більше запозичень із польської, словацької та румунської, а на сході – слов'янські архаїзми.
Кожен діалект - це маленька частинка великої картини української ідентичності. У них звучить не лише різниця вимови, а й інтонація життя, властива кожному регіону.
Мовознавці наголошують, що діалекти - це не "помилки" та не суржик, а жива історія мови. Саме в них зберігаються давні слова, якими говорили ще наші пращури.