Більше не "дитячий" співак: РуханкоМен - про кризу Нацвідбору, заздрість і мат у піснях

– Ігоре, цього року на Нацвідбір було подано рекордну кількість заявок. Ти був серед тих, хто надіслав свою пісню, але вона не потрапила до списку. Які твої думки щодо рівня цьогорічного конкурсу?

– Досить скептичні. Я взагалі завжди скептично налаштований щодо процесу відбору. Мені здається, завжди можна обрати краще, ретельніше прослухати пісні та підійти до процесу професійніше. Я розумію, що заявок багато, але загалом вибір оргкомітету та журі на самому фіналі часто не збігається з вибором глядачів. 

Коли я почув ці шість пісень, які претендують на 10-те місце у фіналі,  зрозумів, що моя пісня потенційно могла бути як мінімум у лонглисті, а як максимум - у шортлисті. Я чітко бачу її там, бо вона сильна й зовсім інша порівняно з моїми попередніми роботами. Вона здатна конкурувати з піснями минулорічних виконавців, які брали участь у Нацвідборах і навіть представляли нашу країну на "Євробаченні".

– До речі, нещодавно OKS натякнув на нечесність голосування через наявність фанбази у KHAYAT (який, власне, і пройшов у фінал). Мовляв, все ж варто звертати увагу на пісню, а не персону. Водночас чимало українців зауважили, що в цьому немає нічого поганого, адже артист роками своєю творчістю вибудовував аудиторію прихильників...

– Я теж вважаю, що нам потрібно було обирати в першу чергу пісню. Кожна пісня має право на існування, але ми обираємо представника на міжнародний конкурс "Євробачення". Пісня має вирізнятися. Коли я почув лонглист,  здивувався й навіть обурився. У TikTok бачив уривки інших пісень, які звучали набагато потужніше. У тих, що пройшли, можливо, є правильні сенси, але вони "рівні", без розвитку. На жаль, є з чим порівнювати з минулого.

– Тобто ти вважаєш, що пісні, які пройшли до Нацвідбору, не зможуть "запалити" європейську публіку?

– Як на мене, це низький рівень. До прикладу, у тих піснях, які брали участь у голосуванні через "Дію", немає розвитку, немає "хукових" частин, за які могла б зачепитися Європа. А у деяких взагалі відсутнє сенсове навантаження - просто повторення однієї фрази чи мелодії. Дещо взагалі звучало як ретро-пісні початку 2000-х. А ми ж маємо показувати сучасність, демонструвати, що йдемо в ногу з часом і слідуємо світовим трендам.

Звісно, щороку ми бачимо, як деякі країни йдуть протоптаною стежкою і показують приблизно однакові номери. Якщо це лірика, то вони співають подібні балади з року в рік. Якщо щось епатажне - щоразу виставляють фрікових учасників. Це або "залітає", або ні.

А не спрацьовує це тому, що людям набридає дивитися на одне й те саме. Вони хочуть розвитку, як це було з "Шумом" від Go_A - такого в Європі раніше не чули. Або як Вєрка Сердючка, яка досі є бажаною гостею на всіх євровечірках. До цього треба прагнути, а не бути нішевим артистом, якого після відбору ніхто не згадає.

Тому я, наприклад, не голосував за десятого фіналіста - не бачив там гідного представника. Переміг той, у кого більша фан-база. А нові обличчя, таким міг бути і я, знову залишаться непочутими.

– Коли ти вперше побачив список фіналістів і не знайшов там свого імені, якою була твоя найперша думка?

– Найперша думка була: "Мабуть, ще не всіх оголосили" (Усміхається).

Я чекав, що ось-ось побачу назву свого проєкту, або що це якийсь інший етап оприлюднення імен.  Хотілося вірити, що я заплутався в правилах і в шортлист ідуть ті, хто вже точно у фіналі, а лонглист - це люди, з яких обиратимуть глядачі. Але сталося не так, як гадалося. 

Довго розмірковуючи, я зрозумів - конкуренція велика, є імена, які вже закріпилися в шоу-бізнесі. Це була моя перша спроба, тому не засмутився. Але коли почув нинішніх претендентів, зрозумів: блін, а моя пісня таки краща! Це суб’єктивно, я не вішаю собі корону, але вона точно могла б гідно змагатися у фіналі.

– Окей, давай тепер про твою "конкурсну" пісню. Як виникла ідея написати саме "My Voice"?

– Все почалося з невеличкої демки та аранжування. Я одразу придумав уривок вокальної партії. Тексту ще не було, я просто наспівував "пташиною мовою", як кажуть музиканти, щоб відчути ритміку мелодії. Коли були готові перші 20 секунд, то зрозумів: це щось нове для проєкту РуханкоМен. 

Раніше мені часто радили подаватися на "Євробачення". Я подумав: можливо, настав час спробувати. Пісня мала такий початок, який можна було розвинути у щось масштабне, міжнародне та глибоке.

Коли я нарешті склав усе докупи й записав фінальну версію, то вирішив презентувати її своїй команді просто в гримерці після одного з виступів. Я не просто ввімкнув запис на телефоні, а давав кожному слухати в навушниках. Хотів, щоб вони відчули повний спектр емоцій, насиченість аранжування та бек-вокалів - усе, що я заклав у цю роботу. Ми домовилися: жодних коментарів, доки не прослухає останній, щоб не спотворити враження одне одного.

Коли останній учасник прослухав, усі видихнули й почали емоційно обговорювати почуте. Мене засипали компліментами та не приховували здивування, адже команда очікувала чогось звичного для РуханкоМена, а почула зовсім нове звучання. Команда запевнила, що ця пісня може стати успішною на Нацвідборі. Можна сказати, вони мене благословили, тож я з чистою душею доробив фінальну версію та подав заявку на "Євробачення".

– Щодо "глибини" "My Voice". У чому сенс цього треку?

– Оскільки ви ще не чули повної версії пісні, опишу її структуру: вона починається майже без вступу - одразу йде текст. У ньому червоною ниткою проходить думка про те, що мої рухи та мій голос можуть змусити все навколо завмерти.

Далі йде частина, де я розповідаю слухачеві, що так само мій голос може змусити будь-кого рухатися, може ламати перешкоди та пробиватися крізь стіни. Це має як пряме, так і переносне значення. Тому в мене не було жодних сумнівів щодо назви - тільки "My Voice". Адже зараз усе залежить від голосу кожного з нас, від голосу кожного українця.

Думаю, за тим шматочком пісні, який я вже виклав, ви помітили, що це зовсім інша робота. Згодом я планую детально поділитися у своїх соціальних мережах усім залаштунковим процесом: розповім, як створювалася пісня та відео. Скільки використано звуків та доріжок. Це був надзвичайно цікавий творчий досвід для мене, і я хочу, щоб аудиторія побачила, скільки зусиль та ідей було вкладено в кожен кадр і кожен звук.

–  Коли ти подавав заявку, чи була впевненість, що саме цей меседж  -  це те, що зараз необхідно Україні на європейській арені?

– Звісно, я цілеспрямовано вкладав у пісню той меседж, який буде зрозумілий і європейській публіці, і нашим українським глядачам. Адже ми, як ніхто, тонко відчуваємо прихований сенс таких творів. Наприклад, коли Джамала виступала з піснею "1944", на світовій арені звучав один меседж, але ми в Україні знали, про що вона насправді. Ми чули той глибокий зміст, який авторка заклала від самого початку. Сьогодні вже ні від кого не треба ховатися, тому я можу прямо сказати, про що моя пісня.

Вона про голос кожного українця. Про тих, хто залишається вдома, щодня ходить на роботу, працює як ФОП, сплачує податки та висловлює свою позицію в соцмережах. Про українців за кордоном, які виходять на мітинги та влаштовують флешмоби. Про наших людей на окупованих територіях, які, не боячись загарбників, розклеюють оголошення про те, що тут чекають на Україну, і чіпляють жовті стрічки.

Це також і про лідерів нашої країни, зокрема про президента, який виступає на міжнародній арені. Наразі надзвичайно важливо підтримувати своїх, щоб голос кожної окремої людини був максимально підсилений. Ми маємо бути рупором одне для одного: якщо один голос залишиться непочутим, то до тисячі мільйонів голосів світ обов’язково прислухається.

– Наскільки "My Voice" створювався як конкурсний трек, чи це все ж таки була передусім особиста історія, якою ти просто не міг не поділитись?

– До речі, правильніше називати це "піснею". Треки в РуханкоМена були й раніше - легкі, танцювальні, як "Афірмації", "LABUBU", "Зірка танцполу". А тут є мелодія, більш глибокий сенс і меседж. Коли в процесі роботи я остаточно вирішив, що ми готуємо пісню саме на "Євробачення", усі необхідні музичні патерни підтягнулися ніби самі собою. Ми ж щороку хоча б краєм ока спостерігаємо за цим конкурсом, чуємо найпопулярніші хіти й підсвідомо їх запам’ятовуємо. Тому, створюючи цю композицію, напевно, теж закладав у неї елементи, які вже колись чув і які, на мою думку, найкраще пасують формату конкурсу.

Якраз у цьому й полягає велика проблема, про яку згадувала музична продюсерка Нацвідбору. Багато артистів під час написання пісень та подання заявок керуються лише власним миттєвим відчуттям. Їм здається, що зараз надзвичайно важливо, аби світ почув саме таку їхню музику. Багато хто не враховує, що європейська аудиторія не шукає надто нішової музики. Глядачі хочуть бачити або щось зрозуміле та звичне, або те, що їх по-справжньому здивує. Якщо пісня буде просто "нудною", нехай навіть написаною у власному унікальному стилі, вона ризикує залишити Європу байдужою.

Як би мені не хотілося самовиразитися через творчість, я довго вагався над приспівом: залишити повноцінну вокальну партію чи зробити звичну для мене хукову танцювальну історію з рухами та синхроном. Зрештою я прийшов до того, що на цьому конкурсі ми передусім співаємо. Має бути пісня, адже без вокалу вона втрачає свій сенс.

Навіть якщо виконання не ідеальне, пісня мусить запам'ятовуватися. Це саме той момент, у якому часто плутаються наші глядачі, а інколи й журі. Вони критикують недоспівану ноту чи нечітку дикцію, забуваючи, що це не вокальне шоу. Конкурсів вокалу у нас безліч - від міських до міжнародних, куди везуть дітей та підлітків, і де оцінюють суто техніку. Там неможливо оцінити саму пісню, бо зазвичай співають кавери. Натомість для Євробачення композиція пишеться спеціально, тому тут ми визначаємо найкращу пісню року, а не найкращого вокаліста.

Я досі вважаю, що "My Voice" була гідна як мінімум фіналу. Коли я тільки починав роботу над нею, навіть не думав про обов’язкову перемогу, але вона точно мала право позмагатися. Глядачі, які дивитимуться Нацвідбір у лютому, точно втратять яскравий номер, який міг би бути за участі РуханкоМена.

– По суті з цією піснею ти "трансформуєшся" як артист?

– Моя трансформація триває вже досить давно. Тільки віддані фани помічають, як я росту та розширюю свою аудиторію: за проєктом починає спостерігати більш доросла публіка. Роблю це цілеспрямовано. Пісня для "Євробачення" - це ще один крок, аби показати себе з іншого боку. Я можу співати мелодійні, менш танцювальні композиції. Проте це не означає, що  назавжди занурюся в глибокі сенси й покину танцювальну музику.

РуханкоМен (фото надане командою артиста)

– Ти згадував, що у тексті "My Voice" є потужний заклик до пошуку внутрішньої сили. А де ти сам береш цей ресурс у моменти зневіри, коли здається, що твій голос ні на що не впливає?

– Я вмію вчасно "відключатися" і відпускати ситуацію. Особливо, коли від мене нічого не залежить. Навіщо  даремно виснажуватися?

Пригадую історію, коли я ще їздив на концерти звичайними рейсовими автобусами. Якось рейс зірвався, а мене вже чекають на виступі, до якого їхати півтори години. Я повідомив про це організатору, а він почав дзвонити мені кожні три хвилини з питанням: "Ну що там? Щось вирішилося?". Коли він зателефонував втретє, то здивувався моєму спокою. А я просто відповів: "Що можу зробити в цій ситуації? Я не сяду за кермо автобуса, щоб доїхати швидше. Від мене зараз абсолютно нічого не залежить, тому немає сенсу нервувати й псувати собі настрій". Я волію перечекати, і часто ситуація розв’язується сама собою.

Але якщо я знаю, що результат залежить від мене - буду боротися до останнього: телефонувати, писати, нагадувати про себе, поки не досягну мети. І якщо навіть тоді не вдасться, скажу собі: "Десь недопрацював, наступного разу буду ще прискіпливішим".

– РуханкоМен на сцені дуже відкритий, енергійний і емоційний. А яким ти є поза нею і що з цього глядач ніколи не побачить?

– Поза сценою я на 100% не такий енергійний, щоб посміхатися і бути на позитиві весь час. Я суворий до роботи й до тих, хто поруч зі мною її виконує.

В принципі, я завжди був дуже серйозно налаштований щодо того, що відбувається навколо мене. Тому коли, наприклад, хтось не дотримується свого слова чи визначених планів, для мене це дуже вагомий негативний показник. Ставлюся до інших так само, як до себе: якби я чогось не зробив, то хотів би крізь землю провалитися від сорому. Коли я щось пообіцяв, але не виконав  -  це для мене неприпустимо. Тому сьогодні, домовляючись про зустріч чи плани, я поводжуся обережно. Якщо не впевнений, що зможу це виконати, якщо завантажений або мені просто не хочеться цього робити - не буду обіцяти людині, а потім не робити по факту.

Також, напевно, глядач ніколи не побачить мою посидючість, з якою я створюю треки, монтую відео тощо. На відміну від сценічного РуханкоМена, під музику якого ніхто не може стояти на місці, люблю посидіти вдома, аніж десь гуляти, вештатися вулицями чи постійно кудись їздити. Хоча подорожі я теж люблю, але не так, щоб організовувати собі щось кожні вихідні чи щотижня. Ніколи не був ініціатором такого. Мені краще працювати вдома, подумати, побути просто самим із собою.

А от коли я виходжу на вулицю, йду кудись гуляти (наприклад, нещодавно ходив у парк атракціонів), то зазвичай мене "витягують" друзі чи команда. Вдячний їм за це, бо треба і свіжим повітрям дихати, і відволікатися, а не лише "зависати" у власних думках. Але якщо пропозиції не надходить, то, в принципі, ви мене ніде не побачите, окрім магазину з продуктами (Усміхається).

– До речі, про твоє особисте життя майже нічого не відомо. Це свідомий захист приватності чи зараз просто немає історії, якою хотілося б поділитися?

– Правильно сказано, що це особисте життя, тому на сьогодні немає такої історії, якою хотілося б поділитися. Як тільки вона з'явиться - і якщо я захочу - то обов'язково всі про це дізнаються.

– Власне публічність часто змінює особисте життя. Чи були моменти, коли увага заважала побудувати близькі або дружні стосунки?

– Ні, у мене такого не було. По-перше, я ніколи не мав на меті популяризувати щось із особистого життя. Якщо ви спостерігаєте за моєю сторінкою, то бачите, що я навіть не викладаю страви, які їм, чи кожен свій крок. Тобто не маю бажання вести лайфстайл-блог. Хоча розумію, що таким чином можна було б збільшити прихильність аудиторії, кількість підписників тощо. 

Публічність накладає певну відповідальність. Усе, що ти викладаєш, говориш, може бути використане проти тебе. Тому все, що я роблю, намагаюся робити обережно. Головне - викликати емоцію, і в першу чергу це має бути позитив!

– Чи доводилося тобі зіштовхуватися із заздрістю серед твого оточення на тлі популярності? У чому це проявлялось?

– Звісно, навколо є люди, яким завжди все не так, які намагаються тебе "переробити". Вони нібито знають краще, як треба. І це ніщо інше, як заздрість. Бо вони не можуть зробити цього самостійно: можливо, не склалася доля в професії чи з талантом не склалося. І вони намагаються вчити інших, хоча самі нічого не мають.

Я часто зіштовхувався з цим у студентські роки, коли брав активну участь у заходах коледжу, міських та обласних подіях. Часто, за допомогою мого голосу й таланту закривали певні позиції, "виїжджали" на мені, здобували гран-прі на мистецьких конкурсах. Деякі викладачі це розуміли, а деякі принципово говорили в очі: "Це добре, що ти класно співаєш, але тут англійська, треба мені її здати". Ніхто не хотів йти на зустріч, чи дати трохи часу через те, що я пропустив кілька днів навчання. Якщо я представляю інтереси цілого навчального закладу, то має бути підтримка та взаєморозуміння.

Я був такий не один, таку історію проходили всі талановиті діти, які були "обличчям" коледжу. Всі проходили через сльози й небажання бачитися з деякими викладачами поза парами. А потім ми дізнавалися, що одна така викладачка сама в дитинстві хотіла ходити на гуртки й секції, а їй забороняли. І тепер вона оперує цим прикладом: мовляв, мій предмет - понад усе. Я завжди сприймав це болісно, бо віддавався громадській діяльності на 150%, а натомість отримував зневажливе ставлення перед усією групою. Коротше кажучи, мене принижували.

Інша історія була колись, що на конкурсі домовилися зі звукорежисером, щоб мені хтось зупинив запис. Так і сталося: фонограма обірвалася майже наприкінці пісні, якраз на кульмінації. Але мені це не завадило, бо я завжди співаю наживо. Я просто доспівав разом із залом під оплески в такт. Це справило навіть краще враження і допомогло завоювати прихильність публіки. Глядач думав, що це технічна помилка, а я згодом дізнався, що люди просто хотіли наді мною познущатися.

– Якщо ти вже згадав за викладачів. Ти ж і сам педагог! Раніше ти в інтерв'ю зізнавався, що був доволі вимогливим викладачем і не терпів, коли студенти намагалися "проскочити" без знань. Чи трапляються зараз у шоубізнесі ситуації, коли хочеться ввімкнути "режим викладача"?

– Та звісно. Мені часто не подобалося, коли люди, які не ходили на пари, а потім казали:  "Це вже кінець семестру, мені б закрити оцінки, бо в мене відмінні результати по інших предметах". Часто виявлялося, що це зовсім не так, людина  у всіх просила. А хтось казав: "Я на індивідуальному плані, ви мені повинні все поставити!" Нічого я не винен - ти маєш принести завдання, і я за них маю ставити оцінку.

Звісно, я завжди підтримував студентів, які активно брали участь в заходах.  

Сьогодні, коли до нас звертаються організатори івентів, ми бачимо велике різноманіття підходів. Хтось  -  справжній професіонал. А є ті, хто займається цим вперше або робить заходи для дітей і вважає, що  можна і сцену меншу, і апаратуру дешевшу, і доступ до артиста не обмежувати - якось воно буде.

Були випадки, коли в робочих чатах моєму менеджеру писали: "Ну і зірка!", бо ми просто попросили поставити в гримерці велике дзеркало і чайник. Для них це було чимось зверхнім. У такі моменти я можу включатися особисто. Менеджери бувають занадто турботливими та стриманими, бо хочуть, щоб усе було добре. Але я вчу їх  відстоювати свою думку і команду.

Так само і в команді я можу бути таким собі "батьком". Інколи зсередини з'являється розхолодженість, і тоді треба всіх об'єднувати та збирати в одне ціле. Буває, що стирається грань субординації  в професійній діяльності, і це треба повертати. Я товаришую зі своєю командою, ми разом відпочиваємо, але в роботі треба нагадувати, що ти на роботі. Якщо у нас саундчек, то він для всіх.

Ще одна ситуація для "режиму викладача" - це автограф-сесії. Ми обговорюємо з організаторами, як усе зробити швидко, щоб ніхто не бився за чергу. Але не всі обговорюють це з охороною чи модераторами. Ти виходиш, а там натовп, яким ніхто не керує. Люди йдуть стіною, б’ються... Тоді мені доводиться вмикати гучний голос: "Одна сторона стає зліва, сфотографувалися - виходить справа". Пояснюю, як зробити правильно, щоб не було тисняви й усім було комфортно.

– А як ти ставишся до артистів, які нещодавно стали викладачами (наприклад, BRYKULETS чи Пилип Коляденко)? Це крута можливість для учнів/студентів чи все ж важливо за плечима мати повноцінний педагогічний досвід?

– По-перше, я не можу судити про їхній досвід, бо не знаю, де вони навчалися і чи викладали раніше. Це відповідальність керівництва тих закладів, де вони працюють.

Я працював викладачем близько 7 років. Якби я зараз задумався про повернення до викладання (а я про це думав), то чітко розумів би, що робити. Звісно, було б складніше втягнутися, бо я звик до вільного життя, де ти займаєшся творчістю, а не лекціями чи пошуком освітніх технологій. У мене не один диплом. Тому, можу в будь-який момент відновити викладацьку діяльність. 

Для студентів це класний досвід - бачити поруч артистів. Можна поспілкуватися на рівні, перейняти досвід і в майбутньому стояти на одній сцені. Питання лише в тому, чи зможуть артисти повноцінно виконувати роботу, якщо вони постійно на гастролях. Тут уже відповідальність на ректорах закладів.

– BRYKULETS описував себе як несуворого вчителя, для якого не існує субординації. Натомість він закликає учнів проживати життя так, аби хотілося творити. А за який метод ти?

– Я ж завжди був за справедливість: якщо я вчитель, а ти учень - давай дотримуватися цих ролей. Звісно, поза уроком можна жартувати й говорити на особисті теми. До мене часто приходили студенти (я був ще й тьютором студради), щоб просто поговорити. Навіть просили вийти окремо, щоб розказати про проблеми з батьками чи особисте. Це було цінно, бо вони мені довіряли. Я підказував, що міг, як бачив вирішення тієї чи іншої ситуації, а інколи давав той самий "чарівний пендель", і вони йшли робити те, що раніше здавалося страшним.

Але як викладач я б усе одно дотримувався субординації. Був би з ними на рівні, щоб розуміти їхні "приколи" і не бути "крінжем" чи "скуфом", але вимагав би віддачі на 100%. Якщо не розумієш - не бійся перепитати. Бо якщо не перепитаєш сьогодні, а завтра я запитаю на контрольній і ти не знатимеш - то це вже твоя провина.

РуханкоМен (фото надане командою артиста)

– Деякі критики називають твою творчість несерйозною. Що допомагає не звертати увагу на хейт?

– Не звертати увагу не виходить. У мене немає SMM-спеціаліста, я особисто читаю всі коментарі й відповідаю там, де вважаю за потрібне. До хейту я звик, він почався ще до РуханкоМена. Комусь не подобалося, що я "хлопчик, який співає у школі". Всі хотіли зачепити словом, але сьогодні я є тим, ким є. Я вважаю, що досягнув  певного успіху і продовжую рухатись далі!

Мені допомагає робота з командою, PR-спеціалісткою, яка розмежовує ризики, які можуть виникнути в моїй комунікації. Але найголовніше - мені хочеться достукатися до аудиторії з меседжем: мою музику можна сприймати по-різному. Вона буває серйозною, попри танцювальність аранжувань. У кожній пісні є сенс. Багато треків створені не для дітей, а для молоді 14+. 

Думаю, через те, що я почав із музики для дітей і вона завірусилася, люди далі продовжують сприймати так усю мою творчість. Кожна моя пісня може стояти в одному ряду з треками Наді Дорофєєвої, BRYKULETS чи Парфенюка. У них теж є як позитивні й легкі пісні, так і з глибоким змістовним навантаженням. Я раджу кожному переслухати мої треки й подивитися на них з іншого боку. Поміркувати, про що вони. Можливо, їх сприймають дитячими, бо в мене відсутня вульгарність, мат чи "любовні трикутники". 

– Ну ось ми знову ніби повертаємося до "My Voice"... Якби ти міг зараз звернутися до кожного українця, який почувається самотнім або думає, що його не чують, що б ти сказав за 10 секунд до того, як прозвучать перші акорди твоєї нової пісні?

– Я б сказав: навіть один голос має значення. Якщо до тисяч голосів додати лише один твій - нас стануть мільйони.

– І насамкінець - про те, з чого ми починали. Нацвідбір. Багато артистів після невдач на відборі кажуть: "Більше ніколи". Які відчуття у тебе зараз? Це закрита сторінка чи ти збираєш сили для реваншу?

– Не хочу казати "гоп", поки не перестрибну. Я не буду заявляти, що вже завтра знову піду в бій, адже на сьогодні в мене немає відповідної пісні  -  а це головний фактор. Якщо така пісня з’явиться до моменту подачі заявок наступного року - то чому б і ні? Я спробую. Якщо матиму сили та відчуття, що можу поборотися за перемогу - зроблю це. Але опускати руки й казати "більше ніколи" точно не буду. Можливо, я пропущу наступний рік, посиджу ще трохи й згодом напишу пісню, яка дійсно всіх вразить.

Live-презентація треку "My Voice" відбудеться 18 січня у ТРЦ DREAM, а вже з 29 січня її можна буде послухати на всіх музичних платформах.

Хто такий РуханкоМен

РуханкоМен - це український тіктокер, співак і автор танцювальних треків для дітей та молоді. Він родом з Нової Каховки (Херсонська область).

Він став дуже популярним у 2023 році завдяки веселим, енергійним пісням-руханкам і синхронним танцям у TikTok.

Найвідоміші треки: пісня про "тривожний рюкзачок" і повітряну тривогу (яка дуже дратувала росіян), "Зірка танцполу", "LABUBU", "MilkShake", "ANTISTRESS", "School", "Чуча-Чача", "Смакота" тощо.

Артист має величезну аудиторію серед дітей і підлітків - його називають "найпозитивнішим тіктокером України" і буквально "легендою" для молодших школярів.