На сьогодні вже всі спостерігачі й політичні важковаговики погодилися, що президент США Дональд Трамп ламає світовий порядок: тільки одні від цього в захваті, інші ж - висловлюються в діапазоні від обережності до різкого осуду. При цьому чіткого плану дій у цій буремній ситуації ні в кого немає.
Ця ситуація та те, що відбувалося на Мюнхенській безпековій конференції 14-16 лютого, багатьом нагадали події у тому ж Мюнхені в 1938 році. Але наскільки виправдані такі паралелі? Про це - читайте в матеріалі РБК-Україна.
Перенесемося у 1938 рік, коли прем'єр-міністр Британії Невіл Чемберлен, прем'єр-міністр Французької республіки Едуард Даладьє, рейхсканцлер Третього Рейху Адольф Гітлер та прем'єр-міністр Королівства Італія Беніто Муссоліні підписали Мюнхенську угоду.
За цією угодою частина Чехословацької республіки переходила Гітлеру, ще частина - королівству Угорщина, та частка - Польщі. І всі домовленості були досягнуті без участі уряду Чехословаччини, яка на той момент була вже частково окупована нацистами.
"Як жахливо, що ми маємо рити окопи через зіткнення в далекій від нас країні між народами, про які ми майже нічого не знаємо. Хоч би як ми симпатизували маленькій країні, яка зіткнулася з великою і потужною державою, ми за жодних обставин не можемо дозволити залучити Британську імперію у війну тільки з цієї причини", - саме так звернувся Чемберлен до народу Великої Британії у 1938 році.
Керівники Франції та Великої Британії на той момент дотримувалися політики "умиротворення" Гітлера, і Мюнхенська угода стала останньою перед тим, як Гітлер почав просуватися далі по Європі.
За Мюнхенською угодою до Німеччини відійшли Судети (Судетська область), яка займала 1/5 частини території країни, де знаходилося понад 5 млн населення та 33% промислових підприємств.
"За Мюнхенською угодою від Чехословаччини відокремили території, на які претендували нацистська Німеччина (переважно Судети), а також Угорщина і Польща - під приводом, що на цих землях проживали німці, угорці і поляки відповідно. При цьому про зміст документу чехословацький уряд дізнався з "других рук". "Великі держави" - Британія, Франція і Італія (ну й, звісно, Німеччина) його просто "поставили до відома", а союзники (Лондон та Париж) ще й наполегливо рекомендували не опиратися й виконати по суті самовбивчі умови угоди - в Празі її досі називають "Мюнхенським диктатом", - каже публіцист та автор книжки "В ліжку з ведмедем. Сусідство з Росією як історичній виклик" Олексій Мустафін.
Чи врятувало це Чехословаччину та й усю Європу? Звісно, ні. Бо вже у 1939 році Третій Рейх захопив усю територію Чехословаччини, і чеська армія майже не чинила опору окупантам. А нацисти забрали усе озброєння армії та чеські військові заводи. Потім вони на чеських танках і в'їхали спочатку до Польщі, а потім і до СРСР.
Після Чехословаччини Гітлер висунув претензії на польські міста, далі - на Клайпедський край.
А 1 вересня, фактично за рік після підписання Мюнхенської угоди, почалася Друга Світова війна. Чи знав Чемберлен, що стримати Гітлера буде неможливо і він почне рухатися Європою далі, як тільки виникне нагода?
"Іноді кажуть, що саме внаслідок поступливості Заходу у Мюнхені через рік почалася Друга світова війна. Звісно, це не так. Угода насправді була відчайдушною спробою зупинити війну, до якої Європа котилася і до Мюнхена. Спроба, звісно, боягузлива. І невдала. За фразою, яку наполегливо приписують Вінстону Черчиллю (а йому чого тільки не приписують), союзники між ганьбою та війною обрали ганьбу, і врешті-решт отримали й війну. Британський прем'єр Невілл Чемберлен, звісно, вважав тоді інакше. При поверненні до Лондона він цитував Дізраелі про "привезений з Німеччини мир з честю для нашого часу" - це теж було 30 вересня. Але, на відміну від Берлінського трактату 1878 року, угода 1938 не обмежувала загарбника, а задовольняла його вимоги, а тому заохочувала до нових загарбань. Врешті-решт, залишки чеської держави - Богемію і Моравію - нацисти окупували вже через кілька місяців. Всупереч Мюнхенській угоді! А після нападу на Польщу війну Німеччині змушений був оголосити навіть "миролюбець" Чемберлен", - продовжує Мустафін.
Варто не забувати, додає він, що поведінку західних лідерів навіть постфактум намагалися пояснити складними розрахунками, зокрема й щодо підготовки до війни (бо та ж Британія до неї станом на 1938 готова не була).
Серед тих, хто дотримувався такої точки зору, був, зокрема, і майбутній американський президент Джон Кеннеді.
Втім, це цілком відповідало й тодішній політиці США, які опиралися вступу до війни до останнього - адже зрештою Гітлер оголосив їм війну, а не навпаки.
Повернемося до сучасного світу, де тільки-но закінчилася Мюнхенська конференція. Про те, що жодного мирного плану Трамп не має, говорилося там хіба що не з трибуни. Вже тепер секретом це ні для кого не є. Ба, більше - мирного плану немає зараз ні в кого.
Що ж було насправді? Був… обмін думками. Паралельно відбувалася спроба взяти "нахрапом" українську команду з боку американців - через відому "пропозицію" про право на українські корисні копалини без надання гарантій безпеки.
"Нахрапом" не вийшло. Але вийшло підвищити градус напруги заявами про те, хто, з ким та де буде проводити перемовини, про те, що Україна може і не мріяти про кордони 1991 року, і що доведеться піти на поступки. Тобто доведеться приймати поразку?
Досягнення домовленостей - це поступки з двох сторін, не раз повторювали Трамп і його представники. Але на які поступки має піти країна-агресор? І найголовніше питання - чи існує взагалі хоч якесь уявлення про те, що дійсно зможе зупинити Путіна в його маніакальному бажанні знищити Україну та українців?
"Гадаю, ми повинні оцінювати Трампа через призму пошуку ним "історії успіху". В очах Трампа стосовно російсько-української війни таким успіхом є досягнення миру. Паралелі з Чемберленом, на мою думку, не є актуальними. Все-таки Чемберлен був людиною своєї епохи. Авжеж, він проводив політику умиротворення щодо гітлерівської Німеччини. Проте й тримав у думці загрозу з боку Радянського Союзу. Зі свого боку, Трамп тримається політики ізоляціонізму, яка для Америки, в принципі, не є чимось новим. Зрештою, складно співставляти бізнесмена, який успадкував бізнес батька, і спадкового ж аристократа", - розповів РБК-Україна кандидат історичних наук, доцент Київського авіаційного інституту Євген Брайлян.
Він додав, що фактично Третя світова вже йде, і почалася вона тоді, коли Путіну у 2008 році "пробачили" напад на Сакартвело.
"Далі ми спостерігали дедалі більшу ескалацію - і з боку Росії, і з боку КНР, якщо брати, зокрема, той же кібертероризм. Старі правила вже цілком зруйновано. Мюнхенська безпекова конференція, яка ось днями відбулася 62-й раз, показала, що жодного плану досягнення миру Трамп не має. І, мені здається, нам варто звернути увагу не тільки на те, що говорить Трамп, а й на те, що він може, чи не може, зробити. Ми демонізували Трампа - в тому значенні, що тепер усі сидять і чекають, а що зробить Трамп. У Вашингтоні ж, мені здається, хочуть побачити, а що запропонують росіяни - і вже тоді діяти. Як сказано в Писанні, "по ділах їхніх впізнаєте їх" - каже Брайлян.
Він вважає, що одна з проблем - це брак у Трампа експертизи по Україні. Той слухає своє оточення, але на Україні там майже ніхто не розуміється (хіба що можна згадати генерала Кіта Келлога).
"І тут нам слід би, разом із європейцями, формувати й проводити своє бачення. В розумінні того, що ми можемо запропонувати американцям, що було б вигідним і нам, і їм", - додав історик.
Але поки що здається, що Трамп разом зі своєю командою не дуже хоче розумітися на Україні і єдине, що його цікавить - це досягнення власних інтересів та лаври "миротворця".
"Відмінність між Невілом Чемберленом і Дональдом Трампом є вже в тому, що перший ціною поступок хотів зберегти статус-кво, а другий хоче все змінити. При цьому досі не дуже ясно, як саме. Якщо і з намірами, і з результатами Чемберлена тепер все очевидно, то з Трампом - ще ні", - вважає автор книги "Міфи Другої світової війни" Дмитро Шурхало.
Чехословаччина на 1938 рік мала майже таку ж за розмірами армію, як і Німеччина. А Верхмат не мав достатньо підготовлених частин. Попри це, Прага погодилася на анексію частини території. У цьому її переконали Лондон та Париж.
Нещодавно Bloomberg озвучив три сценарії для України: так звані базовий, ідеальний та жахливий.
У базовому, і найімовірнішому, окупована територія України так і залишиться в такому стані, як зараз, і у найближчому майбутньому буде під контролем Росії. Натомість Україна отримає гарантії безпеки, і зараз вирішується, наскільки вони будуть сильними.
Але, згадуючи, як це було в історії, вірити у те, що такі гарантії дійсно спрацюють - не варто. СРСР свого часу підписав угоду з Францією та Чехословаччиною безпекову угоду, згідно з якою радянська Червона Армія встане на захист Праги. Але там були цікаві умови: СРСР міг виступити з захистом тільки після того, як це зробить Франція. І у 1938 році Червона Армія безпомічно стояла на західному кордоні, оскільки Франція у гру не вступила, а Польща відмовилася пропускати радянські війська, побоюючись, що Сталін почне просувати свій комуністичний режим.
Доброю гарантією безпеки було б членство у НАТО, але це зараз вже навіть не обговорюється. І все, що може запропонувати Європа - це надавати фінансову й гуманітарну підтримку та поставляти зброю.
У найкращому варіанті США та Європа зобов'язуються втрутитися, якщо Росія відмовиться від угоди. На жаль, і цей сценарій здається доволі примарним, оскільки навіть зараз залишається дуже багато політиків, які бояться прямого конфлікту з Росією. І якщо називати речі своїми іменами - конфлікт між Росією та Заходом є вже зараз, немає тільки фізичного військового контакту. А його ось вже три роки намагаються не допустити будь-якими способами, і будуть робити це далі.
Санкції, відмова від газу, закручування "гайок" усіма доступними способами (які не надто зашкодять економіці інших країн, звісно) - це все добре, але явно недостатньо. Оскільки після трьох років війни і щоденних обстрілів українських територій Росія все ще має таку кількість живої сили, "заліза" і ракет, яких коли й не стане на прямий конфлікт із НАТО, то на продовження бойових дій в Україні вистачає. Поки що.
У найгіршому сценарії - Трамп втратить інтерес до майбутнього України ще до того, як зупиняться військові дії. А це призведе до припинення допомоги і поставить перед фактом усю Європу - "а далі самі". І останні заяви Трампа змушують замислитися, що ми рухаємося саме в цьому напрямку.
"2021 року я переклав українською книжку колишнього аналітика ЦРУ Девіда Кілкаллена "Дракони і змії". Там міститься глибокий аналіз еволюції загроз, які виникли і зміцнилися після падіння 1991 імперії СРСР (зростання Китаю, російський реваншизм, дії Ірану та Північної Кореї, нарешті, «недержавні» загрози від різних інтернаціональних терористичних мереж). І висновок не дуже втішний. Кілкаллен стверджує, що мілітарні засоби стримування загроз, які виникли протягом другої половини ХХ століття у наддержавах - у першу чергу, США - не встигають за видозмінами самих цих загроз. Це, спрощено кажучи, як колись гігантські, броньовані, але дуже неповороткі травоїдні динозаври заіграшки ставали жертвами значно менших, але швидких і хитрих хижих рапторів. Конкретний висновок автора полягає в тому, що США, які свого часу взяли на себе майже весь тягар протистояння радянській загрозі, не "витягують" ролі забезпечення ладу в однополярному світі, після падіння СРСР", - каже перекладач та політичний оглядач Олександр Михельсон.
Він наголосив, що до Першої Світової війни головним рушієм Західної цивілізації була Велика Британія, але далі почався процес занепаду. І хоча навіть після Другої Світової Лондон був у лавах переможців, але війна стала для британської імперії фіналом: вона більше не була світовим гегемоном, а тепер ще й швидко втратила практично всі заморські колонії.
"У західних істориків не раз доводилося читати, що Чемберлен розумів цю перспективу - саме тому й хотів відтягнути неминучу Другу світову. Імперія була йому буквально рідною, аристократ усе-таки. Тоді, як пише Кілкаллен, місію провідника Заходу перебрали на себе США. А тепер і вони мусять передати цю місію - от тільки немає кому…", - продовжує Михельсон.
Він додав, що можливо, Трамп у цьому контексті - стихійний прояв цього занепаду.
"Колишнє уособлення Західної цивілізації, тобто Америка, більше не може виконувати роль єдиного полюсу сили на планеті - а плавно і достойно передати цю роль немає кому, і все сиплеться саме собою, хоч і руками Трампа. Який навряд чи усвідомлює, що його історична місія - це не "Зробити Америку великою знову", а поховати ту Америку, яку ми все ще знаємо", - каже політичний оглядач.
Україна, на відміну від Чехословаччини 1938 року, вирішила не віддавати свої території новоявленому "Гітлеру" і встала на захист. І продовжує боротися вже майже три роки.
Якби Київ впав за три дні або за три тижні, то сталося б те саме, що почалося 1 вересня 1939 року. Дуже схожа картина, але трохи змінені дійові особи.
"Для Москви всі угоди, які можуть та будуть підписані, служитимуть тільки для відтермінування того моменту, коли Путін почне рухатися далі (при чому не тільки на танках: напади варто очікувати на будь-яку країну, і в будь-якій спосіб) підштовхує те, що нинішня агресія Росії стала її raison d`etre - сенсом буття. Від кондової пропаганди й до заяв офіційних осіб на кшталт вимог до України віддати навіть неокуповані території - все показує, що Росія в її нинішньому форматі не може не тільки відступити, а й навіть зупинитися в своїй агресивній поведінці, причому не щодо України, а щодо "Заходу" в цілому", - вважає Михельсон.
Інакше кажучи, якщо її не зупинити в Україні, світова війна буде тільки питанням часу, а економічна, інформаційна, політична агресія проти ЄС, яка є вже зараз, посилюватиметься - аж до переходу у відкриту форму тієї ж таки світової війни.
Хоча, як ми бачили вище, остаточно оцінити цю перспективу - і роль Трампа - можна буде тільки згодом. Як тільки з часом історія оцінила дії Чемберлена.
Раніше ми писали про те, що заяви Трампа щодо України перевершили всі очікування Кремля.
А ще розповідали про те, що Трамп зробив заяву про Третю Світову війну.