Архітектурні перлини. Аналоги римських акведуків в Україні, збережені до наших днів

Де і коли почали будувати акведуки

Історично акведуки (з латини - aquaeductus - водогін) активно зводили культури із розвиненим землеробством. Їх використовували для зрошення земель і забезпечення населених пунктів питною водою.

Почали будувати акведуки ще у Римській імперії. Це були грандіозні споруди, які складались із кількох ярусів кам'яних аркад.

Зводили акведуки й давні греки (наприклад близько 2,5 тис. років тому поруч із Афінами було збудовано водогін завдовжки 1,3 км).

Будували подібні водогони також американські індіанці.

У XVIII столітті новіші акведуки почали з'являтись на території Європейських держав.

Акведук Пон-дю-Гар у Франції - один із шедеврів римської архітектури (фото: Вікіпедія)

Чим геніальні акведуки римлян

Доктор Рассел Моул у матеріалі для наукпоп-видання IFLScience наголошує, що величні акведуки Римської імперії є свідченням новаторського досягнення, яке не має аналогів у попередніх людських починаннях.

В одному лише Римі було близько 11 систем акведуків, які подавали воду з джерел, розташованих на відстані до 92 км.

До наших днів римські акведуки збереглись у Європі, Північній Африці та на Близькому Сході.

Неймовірним здається те, що планування римських інженерів передбачало ретельне врахування топографії місцевості та стратегічне планування нахилів каналів (оптимальна швидкість течії води була необхідною і для придатності її для пиття, і для довговічності споруд).

Воду, яка потрапляла до міст крізь акведуки використовували також для постачання громадських фонтанів, лазень, приватних осель.

Точному вимірюванню контурів ландшафту сприяло використання римськими інженерами таких інструментів, як:

• грома (жердина завдовжки близько 1,5 метри з перпендикулярними перемичками, прикріпленими до кронштейна - підвішені до кожної перекладини виски допомагали вимірювати прямі лінії та кути)
• діоптрія (нівелірний і кутовимірювальний прилад, який спирався на триногу і використовував зубчасті механізми та гвинти з обертовими пластинами для полегшення горизонтальних і вертикальних рухів)
• хоробат (6-метрова дерев'яна балка, яка завдяки конструктивним особливостям допомагала оцінити рівність (рівень) поверхні - слугувала інструментом для нівелювання)

За словами науковця, всупереч загальноприйнятому уявленню про акведуки, "що нагадують величні кам'яні мости, перекинуті через долини", значна частина цих систем залишається прихованою під поверхнею землі.

Підземна інфраструктура складалася зі складних мереж труб і з'єднувала ці мости з джерелами води (наприклад озерами). Викопані ділянки викладали глиною, щоб посилити гідроізоляцію та запобігти витоку.

Досягнувши міських поселень, вода зберігалася у резервуарах, які називалися кастеллами. Від них відходили свинцеві вторинні труби, які полегшували розподіл води до інших резервуарів, а згодом - до різних точок міста.

Цікавим фактом є і те, що після завершення будівництва акведука спеціально призначені наглядачі брали на себе відповідальність за його обслуговування. У разі виникнення несправностей (що траплялося досить часто), для ремонтних робіт залучалися бригади рабів.

Чи існують акведуки в Україні?

Нині акведуки застосовуються у зрошувальних системах і споруджуються здебільшого із залізобетону.

В Україні невеликі акведуки були збудовані в Криму - задля зрошення сухих степових ділянок, перетворених під орні землі.

Відомий серед науковців, зокрема, акведук Севастополя (Лазарєвський акведук), що був зведений у XIX столітті. Його було навіть занесено до списку національних пам'яток України.

Добре відомі три його фрагменти, які розташовані в Ушаковій балці, Аполоновій балці та у селищі Хмельницьке на річці Чорна.

Фрагмент мосту-акведука через річку Чорна (фото: Вікіпедія)

Крім того римським акведуком вважається Стричавський міст у селищі Великий Березний на Закарпатті.

Унікальність об'єкта полягає в тому, що збудований він із піщаного каменю - з надзвичайною інженерною точністю - але без застосування цементу. Стійкість споруди забезпечував центральний (так званий "замковий" камінь), а інші - ретельно підбирались або обтесувалися до потрібного розміру.

Сьогодні міст - в аварійному стані, в ньому виникають провалля та ями.

Акведук із піщаного каменю на Закарпатті (фото: uzhgorod.net.ua)

Насамкінець у 2017 році під час ремонту Сквирського шосе у Білій Церкві на глибині близько п'яти метрів було знайдено давній міст.

За словами історика Євгена Чернецького, споруда є акведуком. Її висота - близько 6 метрів, ширина - 5 метрів.

Під землею у Білій Церкві знайшли давній міст-акведук (фото: facebook.com/dykyi.ga)

Різниця між акведуком і віадуком

Віадук (на відміну від акведуку) - транспортна споруда мостового типу на високих опорах (арках). Вона може бути споруджена із каменю, залізобетону або металу через глибокий яр чи провалля.

Попри те, що багато хто нині плутає ці два терміни, віадуки не мають жодного стосунку до зрошення чи подачі води.

Спочатку віадуком називали римську дорогу, яка проходила над ущелиною та спиралась зазвичай на аркові опори. Згодом цим терміном стали позначати інженерні споруди для подолання перешкод рельєфу.

На заході України збереглися донині шість віадуків із залізничною колією:

• три у Тернопільській області (у селах Буцнів, Кровинка та Плебанівка)
• один в Івано-Франківській області (у Ворохті)
• два у Львівській області (неподалік Лавочного)

Крім того, віадуки зустрічалися "на підходах" до замків. Наприклад у містечку Клевань Рівненської області зберігся до наших днів цегляний віадук над колишнім ровом, який впирається просто у в'їзну браму.

Віадук у Клевані (фото: Ірина Костенко, РБК-Україна)