У часи СРСР дітей могли бити ременем за найдрібніші провини й це було нормою. Фундаментом виховання у багатьох родинах ставала не повага, а страх. Такий "стиль покарання" залишив сліди у душі кожної дитини та вплинув на цілі покоління.
РБК-Україна (проект Styler) поспілкувалось із сімейним психологом і психотерапевтом Богданою Янків і розповідає, чому дітей у СРСР часто били й обирали для покарання саме ремінь, а також як це могло вплинути на цілі покоління.
Раніше, ще у ХХ столітті, існували дві основні засади виховання дітей:
Звідси й покарання ременем, який став "інструментом" для підтримування впливу - фізичного, морального, психологічного.
Варто зазначити, що подібний процес стосувався й дорослих, адже радянський режим по суті залякував своїх громадян звільненнями, партійними зборами, штрафами, доганами тощо.
Громадянам з дитинства "прищеплювали" страх покарання, страх невдачі, страх осуду.
"Навіть за дармоїдство (тунеядство) також була якась міра покарання. Тому це вибудовувалося на рівні Союзу, на рівні системи, на рівні сім'ї", - зауважила експерт.
Старше покоління не мало вільного доступу до інформації щодо виховання дітей, адже інтернету не було. Можна було лише почитати газети чи поодинокі статті у журналах.
Навіть люди, що народились незадовго до здобуття Україною незалежності, могли страждати через "радянський менталітет" батьків.
"Психологів взагалі не було. Лише у 2000-х роках почали з'являтися перші психотерапевти - кілька спеціалістів на мільйон людей", - уточнила пані Богдана.
Жорстка цензура та відсутність доступу до відкритої інформації суттєво впливали на людей (ілюстративне фото: pixabay.com)
У радянські часи, як і нині, батьки намагалися передати дітям будь-який власний досвід - хатній, господарський, професійний тощо. При цьому велика кількість дорослих не мала достатнього часу для виховання дітей у тому сенсі, як ми розуміємо його сьогодні.
Діти, переважно, належали самі собі. А для "виховання" батьки могли застосовувати силу.
Ремінь, на думку психолога, міг стати об'єктом фізичного покарання через те, що був завжди "під рукою". Особливо у чоловіків (жінки носили цей елемент гардеробу набагато рідше), які "виховували" дітей з огляду на загальноприйняті тоді норми та розуміння.
Саме тому він ставав "засобом впливу через страх".
"І він висів на видному місці. Так, щоби було видно. Щоб дитина бачила цей "засіб". Переважно ним більше лякали - як можливістю покарання", - зауважила Янків.
Ремінь у чоловіків - майже завжди "під рукою" (ілюстративне фото: pixabay.com)
Фізичне биття як покарання могло суттєво впливати на дітей і змінювати їхнє світосприйняття та відчуття власного "Я".
"Все, що відбувається у сімейній системі, прямо впливає на індивідуальність дитини та її особистість. Хтось "ламається" - стає невпевненим і жертовним по життю... Це може простежуватись і в школі, і в інституті, і в шлюбі", - розповіла психотерапевт.
Вона зазначила, що це - не тип поведінки, а радше особистісна риса, що формується з низької самооцінки, самоцінності, невпевненості, страхів, фобій тощо.
Насилля чи регулярні побиття в дитинстві можуть також призвести до витіснення тілесних відчуттів.
"Коли є така астенія тілесна, що в людини навіть пропадає відчуття власного тіла. Це може проявлятися і в сексуальному плані, і в дотиках, і в обіймах... Особистість починає все менше й менше контактувати з іншими... Або ж навпаки - не відчуває міри (коли занадто часті або сильні фізичні дотики спричиняють дискомфорт іншим)", - пояснила психолог.
Водночас інші люди на тлі регулярних фізичних покарань могли, навпаки, стати сильнішими й мати на меті виховувати власних дітей абсолютно інакше - без ременя чи інших проявів насилля.
Тут небезпечним моментом може стати вседозволеність - коли батьки, з огляду на власний негативний дитячий досвід, дозволяють своїм чадам абсолютно все. Тоді дитина не відчуває меж і може перетворитися на антисоціального підлітка, схильного до кримінальних проступків.
Прикладом людей, що виростають в атмосфері вседозволеності, можуть бути також деякі представники так званої "золотої молоді".
В цілому ж, за словами експерта, близько 70% людей на нашій планеті переносять отриманий в дитинстві досвід на власних дітей. Виходячи з цього, за "антисценарієм" живуть надалі лише 30% населення Землі.
Для справжнього щастя багато не потрібно (ілюстративне фото: pixabay.com)
Сучасне суспільство має доступ до великих обсягів інформації. Ми розповідаємо своїм дітям про права, свободи та обов'язки - вони знають, що такі поняття існують, і живуть згідно з ними.
З огляду на це варто пам'ятати - аби виховати слухняну й хорошу дитину, не обов'язково її бити або, навпаки, завалювати подарунками.
За словами Богдани Янків, найкраще виховання:
"Найстійкіший нейрональний зв'язок формується у тривалих близьких стосунках. Це є досвід, який дуже складно змінити", - наголосила експерт.
З огляду на це, дітям потрібна любов батьків і їхнє адекватне піклування від самого дитинства, а не побиття чи інші фізичні покарання.
Водночас варто пам'ятати, що дорослі теж мають власні емоції та переживання, можуть втомлюватися та мати поганий настрій.
"Тому якщо щось сталося екстраординарне... Раз у пів року чи в рік - шльопнути по попі дитину або потрусити... Це має місце. Адже всі ми люди. Проте це - не про регулярність", - підсумувала психолог.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як батькам реагувати на підлітка-бунтаря і при цьому не зіпсувати стосунки з ним.
Читайте також, чи можуть батьків штрафувати за "провали" дітей у школі з погляду чинного законодавства.