Для того, щоб відкрити чи винайти щось нове й унікальне, вчені проводять спеціальні дослідження та експерименти. Проте інколи вони виходять поза межі адекватного. Тоді їхня праця набуває химерних і навіть страшних ознак.
РБК-Україна (проект Styler) розповідає про деякі з найстрашніших наукових експериментів, що назавжди залишили свій слід в історії людства.
При підготовці матеріалу було використано такі джерела: LiveScience, MicroHealthllc, Wikipedia.
У 1822 році торговець хутром на острові Макінак (штат Мічиган, США) Алексіс Сен-Мартен отримав кулю з мушкета. В результаті в його шлунку з'явився отвір розміром майже з кулак.
Лікувати потерпілого взявся доктор Вільям Бомонт. Однак замість боротися з "дірою" (яка довго не заживала, попри стабільний стан Сен-Мартена), він вирішив дослідити, що відбувається з їжею, яка потрапляє до шлунку.
В межах експерименту, дослідник прив'язував їжу до нитки, а потім вводив її через отвір у шлунку торговця. Так він розміщував всередині курку, яловичу відбивну і навіть устриці. Через кілька годин він виймав частково перетравлену їжу (через ту ж саму дірку).
Попри дикість метода, експеримент Бомонта виявився новаторським в області дослідження травної системи людини. Він довів, зокрема, що травлення є хімічним процесом, а не механічним.
Вже у 1824 році англійський лікар і біохімік Вільям Праут визначив, що кислотою, яка входить до складу шлункового соку, є соляна кислота.
Дехто навіть вважає Бомонта засновником цілої медичної галузі - фізіології шлунка.
У 1939 році психолог Уенделл Джонсон з університету Айови (США) і його аспірантка Мері Тюдор провели психологічний експеримент, який згодом назвали "жахливим".
В межах проекту 22 дітей-сиріт з Девенпорта розділили на дві групи.
Експерименти над дітьми - жахливо (ілюстративне фото: Рixabay)
Учасникам першої групи експериментатори розповідали, наскільки чиста й правильна їхня вимова, хвалили за сказане, в різний спосіб заохочували говорити й читати вголос.
Ці діти помітно прогресували у мовленні, проявляли активність і комунікабельність, були відкритими до спілкування.
Водночас у другій групі дітей дуже жорстко висміювали. Підмічали найдрібніші недоліки вимови, називали їх жалюгідними заїками і в різний спосіб переконували, буцімто їм краще мовчати взагалі, ніж говорити так жахливо.
З часом діти з другої групи ставали все більш мовчазними, невпевненими в собі, тихими й закритими. Більшість із них почали дійсно заїкатися, хоча раніше ніколи не мали проблем з мовленням.
Інформацію про цей експеримент впродовж довгого часу замовчували, оскільки його наслідками були вражені навіть самі дослідники.
Дещо пізніше Тюдор ще тричі поверталась у притулок, щоб виправити шкоду, завдану дітям, але їй нічого не вдалося - зміни були незворотніми.
Знущання нацистів з людей під час Другої світової війни дехто називає медичними експериментами.
Такі експерименти над дітьми-близнюками в концентраційних таборах проводились для того, щоб виявити схожість та відмінності в їхній генетиці.
Очільником звірських експериментів був Йозеф Менгеле. З 1943 року до 1944 року він проводив в "Освенцимі" експерименти над майже 1 500 парами ув'язнених близнюків. Вижили лише близько 200 з них.
Близнюків розподіляли за віком і статтю й тримали в бараках. Експерименти включали ампутації, зараження різними хворобами, введення барвників в очі (щоб перевірити, чи можна змінити колір очей).
Такі знущання часто закінчувалися сильним болем, зараженням, тимчасовою чи постійною сліпотою.
Менгеле намагався також штучно створити "зрощених близнюків" - зшивши двох дітей разом. Це викликало гангрену і, зрештою, смерть.
Часто одного близнюка піддавали експериментам, а іншого залишали як контрольний зразок. Причому якщо один близнюк помирав, другого також вбивали, а потім лікарі розглядали результати експериментів і порівнювали обидва тіла.
Starfish Prime - американський проект, в межах якого вивчали вплив ядерного вибуху в умовах космічного простору.
9 липня 1962 року ракета "Тор" запустила ядерну боєголовку із зарядом W49 потужністю 1,44 мегатонни на висоту 400 кілометрів над атолом Джонстон (Johnston Atoll) - за 1 328 км від Гонолулу (Гаваї) на півночі Тихого океану.
Ядерний гриб (ілюстративне фото: Getty Images)
Практично повна відсутність повітря на подібній висоті завадила утворенню "класичного" ядерного гриба, однак у небі впродовж семи хвилин можна було спостерігати за загравою (її зняли на плівку з островів Самоа, розташованих за 3 200 км від епіцентру вибуху).
На Гаваях внаслідок електромагнітного імпульсу вийшли з ладу три сотні вуличних ліхтарів, телевізори, радіоприймачі та інша електроніка.
Крім того, повністю виведені з ладу були три космічні супутники. Ще у семи супутників внаслідок утвореного після вибуху радіаційного поясу відбулась швидка "деградація" сонячних батарей та електроніки.
Дехто стверджує, що в цілому цей експеримент вивів з ладу третину космічних апаратів, які перебували на низьких орбітах.
У 1969 році вчені вирішили дослідити вплив наркотиків на організм. Йшлося, зокрема, про швидкість і ступінь звикання людини до наркотичних речовин.
Експеримент проводили на щурах і мавпах, оскільки вони є найближчими до людини за фізіологією.
Тварин розділили на різні групи й привчали самостійно впорскувати собі дозу певного наркотику: морфіну, кокаїну, амфетамінів.
Коли тварини навчилися "колотися" самостійно, експериментатори залишили їм велику кількість препаратів і почали спостереження.
Спершу тварини настільки розгубились, що дехто навіть намагався втекти (перебуваючи під дією наркотиків вони не відчували болю й калічилися).
Дещо згодом мавпи, які перебували під впливом кокаїну, почали страждати від конвульсій і галюцинацій. Нещасні тварини навіть виривали собі фаланги пальців.
Мавпи, які перебували під амфетамінами, висмикували зі свого тіла всю шерсть.
Ті ж тварини, які надавали перевагу "коктейлю" з кокаїну та морфіну, вмирали впродовж двох тижнів від початку прийому препаратів.
У 1971 році американський психолог Філіп Зімбардо провів психологічний експеримент, який оплатив військово-морський флот США (щоб розібратись, чому виникають конфлікти в їхніх виправних закладах і в морській піхоті).
Учасників проекту набрали за оголошенням у газеті. Їм пропонували 15 доларів на день впродовж двох тижнів. Із 70 осіб, які відгукнулись на оголошення, Зімбардо та його команда вибрали 24 найбільш здорових і психологічно стійких (переважно білих чоловіків із середнього класу). Всі вони були студентами (аспірантами коледжів).
На початку експерименту, всіх юнаків випадковим чином поділили на "охоронців" і "в'язнів". Імпровізовану "в'язницю" облаштували на базі кафедри психології Стенфорду. Лаборант-старшокурсник став "наглядачем", а сам Зімбардо - директором.
В'язниці - не місце для ігор (ілюстративне фото: Рixabay)
"Охоронцям" видали дерев'яні кийки, уніформу кольору хакі військового зразка (яку вони самі обрали в магазині) та дзеркальні окуляри (щоб не було видно очей).
Вони мали працювати позмінно і повертатись додому на вихідні (хоча згодом багато хто брав участь у неоплачуваних понаднормових чергуваннях).
"В'язні" мусили носити маленькі ланцюжки (як нагадування про неволю) та вдягатись тільки в навмисно погано підібрані халати без спідньої білизни, гумові незручні пантофлі й тугі капронові шапочки (які символізували новобранців, що проходять початкову військову підготовку в армії).
Зверталися до них не за іменами - лише за номерами, пришитими на халатах.
За день до експерименту "охоронцям" пояснили, що їхній обов'язок - обхід в'язниці (у будь-який зручний спосіб). Інших вказівок не дали, окрім застереження щодо неприпустимості фізичного насильства.
Майбутнім "в'язням" наказали чекати вдома, доки їх не викличуть для проведення експерименту. Після цього їх арештували без попередження, звинувативши у збройному пограбуванні. Причому арешти проводила справжня поліція, що брала участь у цій стадії експерименту.
Після повної процедури поліцейського огляду (зачитування прав, фотографування, зняття відбитків пальців) "в'язнів" привезли у підготовлену "в'язницю", де провели огляд, роздягли догола, "очистили від вошей" і надали ідентифікаційні номери.
Всі учасники експерименту швидко адаптувалися до своїх ролей. Однак його наслідки вразили навіть Зімбардо. Кожен третій охоронець виявився схильним до садизму, а в'язні були морально травмовані.
Експеримент стрімко вийшов з-під контролю (відбувся бунт, почалось цькування, у багатьох почався емоційний розлад, одна людина навіть оголошувала голодування) і його припинили достроково (через шість днів після його початку).
Нагадаємо, раніше ми розповідали про 5 теорій змови, які виявились правдивими.
Читайте також про 7 винаходів, які погубили своїх же творців.