На Волині перебуває понад 77 тисяч переселенців зі сходу України. Адаптуватись людям допомагають соціально-культурні проєкти. Так у кінці вересня 25 переселенців запросили на вихідні у Жидичин, що за 7 км від Луцька, аби ознайомити з історією та традиціями цієї місцевості. Люди протягом двох днів вивчали село, спілкувались із місцевими, готували локальні страви і навіть долучились до створення ландшафтної фотозони.
Про те, як відбувався захід, читайте у матеріалі РБК-Україна (проект Styler).
У Жидичині розташований один із найстаріших монастирів часів Київської Русі - Свято-Миколаївський. Він уперше згадується в Іпатіївському літописі 1227 року у зв’язку з приїздом до нього князя Данила Галицького. Проте є свідчення, що він існував уже в 975 році. Зараз навколо монастиря об'єдналась місцева громада. Саме найактивніші жителі села погодились у себе прийняти на вихідні переселенців.
Аби усіх налаштувати на позитивний настрій, організатори розпочинають зі знайомства учасників програми. Майже усі - переселенці із Донецької та Луганської області. Декого війна змусила уже вдруге шукати нову домівку - спершу у 2014 році, а тоді у лютому 2022.
"Я сама з Донецька, але більшу частину життя прожила у Лимані. Понад рік назад переїхала у Луцьк. Волинь - це про спокій, умиротворення та знакові історичні постаті", - розповідає Софія.
Ця асоціація регіону зі спокоєм звучатиме протягом вихідних доволі часто. Лише раз вона порушиться - коли гроза із сильним громом нагадає переселенцям звуки вибухів.
Серед учасників є освітяни, яких евакуювали зі сходу, а також дружина і донька військового, який зараз на передовій. А наймолодшим учасником проєкту став 10-місячний Рафаель, який народився уже на Волині у родині переселенців.
"Ми виїхали із Запоріжжя із двома дітками і чоловіком, а коли прибули на Волинь, то дізнались, що я вагітна третьою. Рафаель народився уже тут. У Луцьку я зараз займаюся пораненими військовими. Разом зі швейною ротою міста ми відшиваємо подушечки та адаптивний одяг", - каже Віта. У Жидичин вона приїхала з трьома дітками.
Частина організаторів заходу також переселенці - із Харкова. Тож прекрасно розуміють потреби ВПО. Щоб ознайомити з місцевістю, групі проводять екскурсію селом та розповідають про найвизначніші події з минулого. Найбільше людей вражає монастирська усипальниця, яку кілька років тому знайшли прямо під підлогою церкви.
"Багато старожилів розповідали про те, що під церквою є усипальня, але не залишилось нікого живого, хто б міг показати до неї вхід. Архівні документи також писали, що тут є підвальні приміщення, але входу у них нема. Місцевий 94-річний дідусь розповідав, що тут у труні "невєста у вельоні" лежить, але до цього ставились скептично. Коли дістались підземелля, то знайшли людські рештки, а також добре збережені мощі невідомого святого", - розповідає екскурсовод Мирослава.
Припускають, що ймовірно, це був ігумен, оскільки у похованні були ризи. Мощі повторно похоронили в усипальниці та встановили надгробок. Попри те, що у цьому підземеллі покоїться кілька людей, моторошних відчуттів воно не викликає.
"Це підземелля рятувало нас і під час війни. З 24 лютого 2022 року тут на підлозі протягом місяця ночувало 26 місцевих жителів. Наймолодшій дитині було всього рік", - додає Мирослава.
Найкращий спосіб осісти й залишити щось по собі у цьому житті - посадити дерево. Саме цей принцип використали й організатори заходу. Переселенці разом із місцевими висадили деревця та кущі для створення ландшафтної фотозони у Жидичині на місці, де раніше був пустир.
Тут активність проявили навіть діти, бо з радістю допомагали дорослим - носили воду й ґрунт, висаджували зелень, паралельно граючись із монастирською собачкою, який не відходив від групи. Година фізичної праці допомогла людям відчути себе розкутіше. Розговорились навіть ті, хто до того мовчав.
"Життя набуває сенсу", - жартують переселенці і просять місцевих добре доглядати за їхніми деревцями, бо приїдуть й перевірять.
Створення ландшафтної зони своєрідно прив'язало людей до цієї місцевості.
Ввечері для гостей Жидичина влаштовують фаєршоу, на яке прийшло і багато місцевих. Втім більше цікавість у них викликають переселенці. Дехто навіть намагається завести знайомство із гостями Жидичина.
На ночівлю переселенців приймають місцеві жителі. Саме спілкування з жидичанами допомагає людям відчути культурні особливості регіону, більше дізнатись про звичаї та кухню.
Аби учасники програми могли з собою забрати щось із Жидичина на пам'ять, для них проводять майстер-клас із виготовлення гобеленів із трав і квітів. Жінки захопливо сплітають сухоцвіти разом й у голос фантазують, як повісять ці гобелени вдома на кухні.
Запахи рослин викликають спогади - комусь полин нагадує відпочинок на Арабатській Стрілці, яка зараз під окупацією росіян, комусь - рідні місця, які тепер непридатні для життя через війну.
Для декорації гобеленів майже усі вибирають дерев'яну фігурку дому. Про це не говорять, втім відчувається, що саме дому найбільше не вистачає їм зараз.
"Знаєте, як я відчула, що вже адаптувалася на Волині? Коли пішла на ринок і зустріла двох знайомих - прийшло розуміння, що в мене вже тут є свої місця, магазини", - каже Наталя Белімова з Луганська. Спершу жінка з сім'єю переїхала в Старобільськ, а після повномасштабного вторгнення - у Луцьк. Тут Наталія почала робити льодяники, хоч за професією будівельник.
Переселенка у Луцьку разом з іншими організувала ГО "Старт у нове життя", яка морально підтримує ВПО. Для цього Наталія навіть пішла здобувати другу вищу освіту - вступила у Маріупольський університет, який переїхав в Київ, аби вивчитись на психолога.
"У Жидичині мені сподобалося, бо тут дуже гарні люди. Нас прекрасно прийняла сім’я. Господиня переживала так само, як і ми. Сподобався дуже храм, бо я себе там комфортно почувала", - додає Наталія. На програму вона приїхала із 13-річним сином. Чоловік залишився на сході - будує залізничні мости поблизу передової.
Переселенцям також влаштовують гастрономічний майстер-клас. Навчають готувати жидичинські кнедлики - десерт із картопляного пюре та слив. А також пригощають кислицею - це як кисіль тільки із секретним інгредієнтом, який так і не розкрили господині. Більшість учасників зізнається, що вперше у житті куштують такі смаколики.
Після цього усі разом співають народних пісень - серед перших "Ой, у лузі червона калина".
"Ми часто їдемо за кордон, а у нас є багато чого подивитись. Тут цікаві і привітні люди, які готові показати свої традиції. Нас дуже по-сімейному прийняла пані Ольга. Ми гарно поспілкувались, обмінялись досвідом, і я навіть взяла рецепти. Оскільки я зі сходу України, то не знала, що тут є такі храми з тисячолітньою історією. Тут ти відпочиваєш духовно й емоційно, бо не треба кудись поспішати, просто насолоджуєшся свіжим повітрям", - ділиться враженнями Катерина Калюжна.
Дівчина родом з Донецька. У 2014 році вона переїхала в Краматорськ, а торік - в Ковель. Дистанційно працює графічним дизайнером.
Вона зізнається, що встигла адаптуватись до життя на Волині й майже позбулась відчуття "свій-чужий".
"У Ковелі у мене однодумці, мені з ними комфортно і я себе почуваю, як вдома, але хочеться звичайно на Донеччину після перемоги", - додає оптимістичним голосом Катерина.
"Жидичинські вихідні ми хочемо пропонувати широкому загалу людей, щоби занурити їх у тишу. Бо ми постійно метушимося, завжди у якихось справах, а людям дуже хочеться спокою, тиші і побути із самим з собою. Власне подальшу візую розвитку нашого древнього Жидичина ми бачимо в облаштуванні території, як тиші, яка вчить. Тут людина має насититись внутрішньо, побачити багато ідей, відпочити", - каже одна із організаторів заходу Юлія Дащук.
Вона зазначає, що місцеві довго готувались приймати гостей.
"Жидичани дуже хвилювалися, чи добрі будуть ці кнедлі, чи вони всім сподобаються. Чи киселиця буде смакувати. Вони шукали древні рецепти, за якими готували їхні бабусі і вони їх сьогодні відтворили. Вони дуже хотіли вгодити гостям", - додає Юлія.
На останок для групи поставили театралізовану виставу просто неба "ВІЗ", яка переповіла найважливіші події з минулого села.
"Вистава чітко показує тяглість історії. Що будь-яка ситуація сьогодні має передумову в минулому. Будь-які дії чи бездіяльність матимуть наслідки для наших нащадків", - каже Дащук.
Додамо, що проєкт "Жидичинські активні вихідні" відбувся за підтримки програми "Culture Helps/Культура допомагає", яка реалізується Іншою Освітою спільно з zusa за підтримки Європейського Союзу.
Читайте також про те, як переселенцям не втратити виплати, знаходячись за кордоном.
Раніше ми писали про те, скільки можна перебувати за кордоном, щоб не втратити виплати ВПО.