"Форум усної історії України": виклики та больові точки у документуванні досвідів війни
У Києві відбувся перший "Форум усної історії України". Учасники однієї з його панельних дискусій "Усна історія: завдання, ролі, проблематики" говорили про те, як уникнути вигорання інтерв'юєра та ретравматизування людини, яка довіряє йому свою історію, про підготовку до інтерв'ю та етику використання отриманих свідчень, про відповідальність перед співрозмовником та больові точки під час документації досвідів війни.
Про це йдеться в повідомленні організаторів заходу.
Захід ініціював музей "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова у партнерстві з USC Shoah Foundation та Oral History Association, КНУ імені Тараса Шевченка та Університету Марії Кюрі-Склодовської (Люблін).
Жанін ді Джованні, воєнна кореспондент, письменниця, співзасновниця та виконавча директорка The Reckoning Project - розповідала про те, як інтерв’юєрам, які працюють з чужим болем, не ретравматизувати співрозмовника та уникати власної травматизації.
"Іноді потрібно кілька разів пробувати брати інтерв’ю, поки людина не відчує себе в безпеці. Ніколи не намагайтеся брати інтерв’ю в місці, де здійснена атака - людину потрібно відвести до безпечного місця. Необхідно залучати психологів або соціальних працівників, коли ви працюєте з дітьми. Бережіть себе і дбайте про себе фізично та емоційно", - заявила Жанін ді Джованні.
Наталя Ємченко - директор з комунікацій SCM, член наглядової ради Фонду Ахметова - говорила про важливість підготовки до інтерв’ю, відповідальність перед людиною, яка довірила свою історію, та супервізію самого інтерв’юєра. Йшлося і про виклики щодо збирання свідчень.
"Величезний виклик - конфлікт між методологічною коректністю, етичністю, швидкістю й кількістю. Баланс можна знайти у співпраці академіків і практиків, методологів і тих, хто працює в полі. Друге - це проблема щодо спроможності. Багато ініціатив виникло на куражі, і тепер великий виклик є в тому, щоб не втратити вже зроблене, не втратити ту потенцію, яка є", - сказала Ємченко.
Ірина Лопатіна - представниця The Reckoning Project - розповіла про власний досвід травматизації під час збирання великої кількості історій про війну з перших вуст.
"Нас завжди вчили: ніколи не уявляйте кадри того, що ви почули. Не можна дозволяти собі прокручувати ці картинки в голові. Я дозволила - і кілька тижнів у мене були флешбеки. Як завадити цьому? Зважати на себе. Треба бути дуже уважним до себе, до емоцій, бути чесним з собою та вчасно зупинитися", - зазначила вона.
Катя Тейлор - кураторка, культурна менеджерка, засновниця ГО "Порт Культури" - підкреслила важливість мистецтва у переживаннях досвідів війни:
"Ми всі зараз у перманентному стані вигорання. Мистецтво в цьому дуже допоміжне. Арттерапія - це окрема велика практика, яка включає і тілесні практики, і роботу в ком’юніті, щоб людина могла відчути себе якщо не краще, то по-іншому. Такі практики мають бути інтегровані в наше життя на постійній основі".
Андрій Дубчак - воєнний кореспондент, засновник Donbas Frontliner - говорив про те, чому вважає фотографію найбільш універсальною мовою передачі інформації під час війни:
"У сучасному світі людина має дуже короткий проміжок часу на споживання інформації. Тому короткі форми, фотографії, на яких все зрозуміло емоційно, - це передача реального досвіду, одна з важливих частин передачі інформації про Україну. Коли людина дивиться на фотографію і вірить в неї, вона порівнює власні досвіди з тим, що бачить, і робить висновки".
На завершення дискусії модераторка Юлія Манукян - журналіст, редактор, дослідник, співзасновник ГО Urban Republic - процитувала одну зі спікерок Форуму, Олександру Матвійчук з Центру громадянських свобод:
Проведення форуму є ініціативою музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова, який документує свідчення цивільних про війну від першої особи та зібрав вже понад 85 тисяч свідчень. Слідкуйте за новинами про захід, що відбувся, на сайті Музею https://civilvoicesmuseum.org/news