Євген Клопотенко: Зі своїм рейтингом впізнаваності я можу легко йти в політику

 

Звісно, все тягнеться з дитинства. Хтозна, яким ми знали би зараз Клопотенка, якби в ранньому віці він не їздив би світом, і якого б не надихали (спочатку, звісно, шокували) побут, спосіб мислення і лайфстайл представників західної цивілізації, яких навіть за 15-20 років після розвалу "совка", багато хто з задурманених радянською пропагандою українців вважав якимись бездушними троглодитами…

"У сім-вісім рочків супермаркети мене дивували… В Чехії була вулиця - як Бориспільська траса - і я загубився, не знав, як перейти на інший бік, і просто почав переходити цю дорогу у непристосованому для цього місці. А машини під'їжджали, зупинялися і... пропускали. Ніхто не пищав, не кричав. І я був дуже здивований! Для мене було здивування, коли люди кажуть "вибач". І ти думаєш: а так можна було? Відношення до влади взагалі інше там… А у нас спитай людей, хто зараз міністр соціальної політики - скажуть: а що, у нас є таке міністерство? Дивували традиції святкування свят: усі ходять, обіймаються, грає музика, немає оцих бутербродів зі шпротами, майонезом та часником на батоні… Ставлення до дітей… І немає агресії! Для мене то був шок. Але тоді мене це все й сформувало. Я зрозумів, що можна допомагати й робити добро для інших і всі інші тобі будуть таке робити", - розповідає Клопотенко.

До речі, до бутербродів зі шпротами у Євгена "особливе ставлення". Вони, як і ще багато страв, які їли (і до цих пір їдять) мільйони українців, присутні у списку наїдків, які лишили негативний відбиток на все його життя. 

"90% їжі, яку я їв, - це було повне г*вно, яке я ненавиджу і не хочу ніколи про це згадувати", - говорить кулінар.

У цьому списку: смажена риба, шуба, олів'є, квашена капуста з огірками, "єврейський салат" з плавленим сиром, котлети, "від яких ригати хочеться ще годин 10, бо там багато часнику", голубці з перевареним рисом, манна каша, яка злипалася, чай з молоком, печінка з прожилками, які ледь не намертво застрявали в зубах, пожарські котлети, булочки з корицею, ромова баба, "яка була полита цукровим сиропом і в тебе, мабуть, наступав діабет", кисіль, капусняк, "бо його і на весіллі давали, і на поминках", розварені пельмені. А ще "батон з молоком і цукром, як символ бідності, й що ніколи в тебе не буде майбутнього". 

"Це зросійщені світові страви. Вони були вкрадені, перероблені в гіршому стані і закинуті людям, щоб вони не могли нічого більше їсти крім них", - пояснює блогер.

Євген Клопотенко у юності (фото: facebook.com/ievgen.klopotenko)

І хоча багато хто з нас має негативні й подібні до Євгенових асоціації з перерахованими вище стравами, але відмовлятися від них не поспішаємо… Більше того, наш герой впевнений: ми, українці, будемо ще років 20-30 жити у парадигмі цих пострадянських правил, бо зараз "країною переважно управляють люди, які молодість провели у 90-х роках, а дитинство у СРСР". Тому навіть "на рівні підсвідомості, по Фрейду, вони не можуть сповна впроваджувати європейські цінності тут". 

"Чому моя мама, мої друзі, яким по 50 років, мають переходити на іншу їжу? Чому я маю говорити українською, а не російською?.. Багатьом людям не прийде розуміння цього… Бо "і так в житті все погано", а ті страви (по суті - бідність) лишаються єдиною радістю. Люди не готові відмовлятися від своїх спогадів: коли ти викидаєш батон з молоком і цукром, то наче дитинство викидаєш. У когось нема нічого, це єдине, що лишилося. І ми будемо наказувати: викинь ще й це? То нащо тоді людині жити… Це нормальні процеси", - пояснює Клопотенко.

Їжа - вагомий інструмент в управлінні нацією

Звісно, ситуацію можна було б змінити. Але впливати на гастрономічні вподобання людей тоді треба не просто аргументами експертів та інфлюенсерів, а за допомогою ведення відповідної гуманітарної політики на рівні держави. Цим міг би займатися якийсь, наприклад, міністерський орган впровадивши відповідні нормативно-правові акти. Орган, який "вважав би, що їжа - важливий культурний аспект і вагомий інструмент в управлінні нацією".

"Поки президент не виступив і не сказав, що не треба класти бруківку - всі клали (мова йде про звернення Володимира Зеленського до місцевих влад, в якому він сказав, що ремонт бруківки та фонтанів недоречні під час війни - Ред.). І як тільки він сказав, то всі зрозуміли, що політика країни - не класти бруківку. Так треба і з їжею. Щоб президент (чи хтось з високопоставлених політиків) виступив і сказав, наприклад: не їжте олів'є. Або ж сказав, що батон з молоком і цукром - не наші цінності, й до України мають нуль відношення. Люди спитають: а що ж нам робити? Візьми будь-який інший хліб, намасти згущеним молоком! Той самий смак, але ідеологічно нам - ближче", - висловлює своє бачення вирішення проблематики Євген.

Ця місія могла бути б покладена, наприклад, на міністерство культури. Але для цього "має бути інтерес до державотворення". Однак всі попередні потуги створити якийсь подібний орган, про який говорить Клопотенко, не увінчалися успіхом. Зокрема й через регулярні перестановки у владних кабінетах…

Клопотенко міг би бути "прикольним" політиком (фото: РБК-Україна)

Можливо, якби самого Євгена Вікторовича обрали до Ради, то у нього б вийшло змінити ситуацію? Хтозна. Але думки про те, аби стати частиною українського політикуму, у нього присутні.

"Зі своїм рейтингом впізнаваності я можу легко піти в політику. Придумаємо кампанію, наберемо політтехнологів… Але куди мені йти? Депутатом бути й писати закони? Я не буду писати закони - не вмію і ніколи не хотів. Очолити міністерство? Супер! Я "за" очолити міністерство. Але мені треба відмовитися від своїх бізнесів публічно. Я відмовлюся, буду заробляти 48 тисяч гривень. Я не проти. Але всі свої ресторани куди дівати? Закрити просто? Щоби що? Щоб країна процвітала? Я радий… Але я придумав іншу стратегію", - ділиться Євген.

Насправді, цю стратегію він не придумав, а запозичив у одного з найзнаменитіших українців усіх часів - мецената, провідника національного руху Андрея Шептицького, який "побудував молочний завод, всю молочку продавав у Польщу, а зароблені гроші вкладав в українські школи". 

"Я створю величезну бізнес-імперію, яка буде приносити безліч грошей. І я 50-60% цих грошей буду віддавати на розвиток країни. Це набагато простіше. Мені зараз на написання програми для шкільного харчування треба 150 тисяч доларів. У міністерстві кажуть: давай ми тобі дамо. Я кажу: не треба. Я не хочу брати гроші у держави. Я візьму свої, які бізнес приносить, напишу програму і зміню шкільне харчування. Це ж набагато легше. Я вже в політиці, якщо можна так сказати, бо змінюю якісь громадські процеси, в мене є якась думка, яка впливає на суспільство. Просто я не отримую зарплату від громадян і громадяни мене не обирали. Я ніби й не політик, але я активно консультую, допомагаю, даю свої сили й енергію, душу, гроші - все даю, аби тільки наша країна ставала кращою", - розмірковує Євген. 

Безпосередньо в політику поки що неодружений і бездітний Клопотенко готовий йти, якщо у такому ж сімейному статусі "дотягне до 45-50 років".

"Тоді я всі бізнеси віддам, буду робити рок-н-рол. У 55 мене посадять або уб’ють. Бо точно я реформую цю країну!" - впевнений ресторатор.

Клопотенко вдало реформує систему шкільного харчування (фото: facebook.com/ievgen.klopotenko)

Отже, можна сказати, що реформа шкільного харчування, яка нині триває, - це один з "політичних" кроків Євгена, які він здійснює, не перебуваючи безпосередньо при владі. 

Звісно, змінювати те, що укорінювалося десятиліттями у освітніх закладах, не просто. Навіть - складно. Та процес повільно, але невблаганно суне вперед. 

Нещодавно в рамках реформи 60 шкільних кухарів пройшли інтенсивне навчання, і тепер вони поділяться досвідом з колегами.  

"Вони мають навчити кожен по 40 кухарів. Ми створили місця, куди можуть громади відправляти своїх кухарів вдосконалювати їхні навички і вміння, щоб вони потім готували кориснішу і якіснішу їжу. Також ми в процесі написання нового великого збірника меню і його цифровізації", - каже Клопотенко.

Цифрове меню буде доступне в майбутньому на платформі "Мрія" - це такий собі аналог "Дії", присвячений дітям. У цьому додатку шкільні кухарі зможуть у три кліки згенерувати гарне й смачне меню. Разом з тим у батьків буде змога слідкувати за тим, чим годують їхніх дітей у навчальному закладі, а у експертів-реформаторів - "фільтрувати котлети по-пожарськи і жахливу печінку".

При цьому, на питання "як готувати смачну й корисну їжу на допотопному обладнанні, яким укомплектовано більшість сільських шкіл?" Євген відповідає: проблема не у матеріальній базі. Бо є школи, "де і на старих кухнях кухарі готують, як боги". 

Клопотенко невпинно працює на благо України (фото: facebook.com/ievgen.klopotenko)

Тим не менш, зараз реформатори думають, як вирішувати вище озвучене питання. І варіанти є. Наприклад, у нових школах можуть з’явитися фабрики-кухні, які годуватимуть десятки інших закладів. Або обіди з опорних шкіл можна розвозити у кілька сусідніх шкіл.

"ОТГ на місцях спілкуються, знаходять рішення. Не буде так, що ми все переобладнаємо - і все почне працювати. Треба шукати змогу, варіанти. Ми живемо під час війни. І до війни обладнання на кухні це була не найбільша проблема в суспільстві. Проблеми є. Чи можемо ми їх вирішити зразу? Ні. Чи йдемо до їхнього вирішення? Так, йдемо", - запевняє Клопотенко і додає, що жодні хейтери не відіб’ють у ньому ідею реформування шкільного харчування.

"Що скажуть мої виборці, якщо зараз я не доведу почате до кінця?", - сміється він.

Люди хейтять, бо їм треба любов

Загалом до критики і хейту він ставиться нормально. Але воювати і відповідати хейтом на хейт не збирається. 

"Мені пишуть: от галіма їжа в Яблунівському ОТГ. Я погоджуюсь: так, я - гівно. Але потім пишуть з інших ОТГ, де їжа гарна. Але раніше була їжа л*йно скрізь. Тепер їжа л*йно в 30%, а у 70% стала кращою… Люди хейтять, бо їм потрібна любов, їх треба обійняти, поцілувати, підтримати, приїхати до них й поговорити. Вони кричать, бо їм боляче. Ті, яким пофіг, - вони не коментують. Ті, які коментують, - їм це болить. Але я не можу всіх обійняти", - бідкається ресторатор. 

Та сам Клопотенко критикувати теж вміє. Щоправда, його критичні зауваження і претензії - цілком обгрунтовані і аргументовані. Зокрема - до українських артистів, які до 24 лютого виступали в Росії, або виїхали з України одразу з початком повномасштабного вторгнення. Хоча Світлана Лобода, Олег Винник та інші можуть виправдати себе в очах Євгена та багатьох інших наших громадян.

"Виходиш на місці Лободи і кажеш: Путін лох, я українка, а всі росіяни - дебіли, всі російські пісні "пока", я була дурепою, нічого не розуміла, вибачте мене за те, що я була тупорилою, тепер я хочу, щоб ви мене прийняли назад, бо зрозуміла, що таке Україна, зрозуміла сенси. І починає реально щось робити. Якщо просто одягає вишиванку і ходить - зразу "в топку". Але якщо вона реально розуміє, чим живе суспільство, підтримує, робить - тоді окей. Але ж ні! Якби вона могла так сказати - давно б сказала", - наводить він приклад.

А от Винник, який нині живе у Німеччині, на думку Євгена, "просто плюнув на свою мільйонну аудиторію". Але це півбіди…

"Найгірше те, що він повернеться - і його будуть знову слухати. І це одна з найбільших х*рень, які мене бісять.. Це для мене біль", - з сумом в очах каже шеф.

Клопотенко радить усім зіркам брати приклад з Даші Астаф'євої, яка не виїхала з країни, пішла волонтерити з 24 лютого, веде україномовний YouTube-канал. 

"Вона просто свою душу показала. От і все, що треба зробити. А такі люди, як Лобода чи Винник… Вони теж зроблять це, але після Перемоги. Вони скажуть "я ж була/був за Україну". Але буде вже пізно", - впевнений Євген.

Клопотенко не поважає артистів, які не мають чіткої позиції щодо війни в Україні (фото: facebook.com/ievgen.klopotenko)

До когорти тих, хто несе загрозу для соціуму, Клопотенко відносить і Олексія Арестовича, ставлячи того в один ряд з українофобом Анатолієм Шарієм.

"Коли ти лікуєш гнійну рану, але не до кінця промив її, - вона загниється знову… За Шарія роками кричали-кричали, а коли виявилося, що він колаборант - всі очманіли. Або Дубінський. Уже Америка на нього санкції поклала, перевірки, ДБР. А хтось такий сидить і думає: та ні, він нормальний, позвемо на ранкове шоу… А потім, коли його посадять, всі скажуть: та не було схоже, що він покидьок!" - ледь стримує розпач Євген.

Чому взагалі в Україні так багато колаборантів? Чому люди, які навіть вже у часи незалежності їздили світом, дивувалися благам західної цивілізації, захоплювалися тамтешнім сервісом, інфраструктурою, рівнем життя, повертаючись до свого міста/села, вмикали на повну гучність Басту, вихваляли "Операцію И" та розповідали родичам і сусідам, що "треба тягнутися до Росії", бо "захід загниває"? Відповідь, на думку Клопотенка, доволі проста: "ми не жили в Україні, ми жили в якійсь перехідній Україні".

"Думаю, ті люди щиро не розуміли, яка різниця між Україною і Росією… Вони були впевнені, що ми нічим не відрізняємось: політичний устрій схожий, тебе можуть посадити за просто так, всі бояться міліцію… І зараз ці люди є, вони не зміняться. Вони думають "навіщо ця війна?", "чому я повинен думати про політику?", "у мене одне життя, хочу прожити його по-своєму". Приходять додому, вмикають російську музику, плачуть за своєю молодістю… Треба просто почекати, коли вони помруть", - говорить кулінар і додає, що вся надія сьогодні тільки на дітей, голови яких не зашорені радянським і російським л*йном, що насаджувалося не одному поколінню українців. 

Українець не може не любити борщ

Цікаво, що визначити потенційного колаборанта чи українофоба сьогодні можна за допомогою… борщу. Є навіть конкретний приклад: ще до війни актриса і ведуча кулінарних шоу Юлія Висоцька, яка свого часу "паслася" на одному з українських каналів, заявила в інтерв'ю, що "ненавидить борщ". І вгадайте, чи засудила вона Путіна за напад на нашу країну?..

Так, говорить Євген, борщ як страву можна любити, або не любити ("може, ти в дитинстві просто їв галімий борщ"). Але в контексті національного єднання борщ - це відображення нас, це наша цінність. 

"Жоден українець, який себе ототожнює з Україною в теперішньому і майбутньому (я впевнений, що жоден!), не може сказати, що не любить борщ. Він може сказати "я ще не з'їв свого найкращого борщу", або що "всі борщі, які я їв, були не дуже". Але скаже, що борщ - наш! Це як символ України. Тому ти не можеш сказати, що ти проти борщу", - каже амбасадор цієї страви. 

Ба більше, Клопотенко навіть започатковує певну "борщову філософію", основний посил якої полягає у такому порівнянні: "як кожен борщ має свій унікальний рецепт, але залишається борщем, так само ми всі різні за своєю думкою, але ми - українці". Ге-ні-аль-но! 

Під час нашого спілкування Євген також наголосив, що усі його російськомовні друзі та знайомі люблять борщ як символ. Але звідси наступне питання напросилося само по собі: "чи є майбутнє у російської мови в Україні?"

"Звісно є!" - аж викрикує герой інтерв’ю.

Він переконаний, що "Пугачова перша сюди приїде, буде російською співати, будуть продані всі квитки". 

Чим довше буде війна - тим більше буде української мови

"Те, що української мови стало більше - це все одно не критична маса… Це треба величезну державну політику проводити у школах, в інформаційному просторі. І тоді, можливо, за років 20 всі українізуються", - впевнений Євген.

Ясна річ, що закінчувати нашу розмову не годилось на будь-яких песимістичних нотах. Тому під час бліцу ми з Клопотенком пограли в асоціації. 

Українців, до прикладу, Євген описує як "велику когорту людей, які обожнюють когось п*здити". Олену Зеленську бачить у образі "міфологічної богині". 

"ЗСУ?" - закидаю я.

"Боги", - коротко, але впевнено відповідає Клопотенко.

Окрім всього цього ми також поговорили з Євгеном:

• про долю Житнього ринку, який Клопотенко взявся трансформувати
• про те, що треба зробити зі скульптурою "Батьківщина-мати" та іншими пам'ятниками у Києві
• про "хороших росіян" і загалом росіян
• про страви, які будуть на поминках у Путіна
• про те, як перестати ностальгувати за "совком" і бідним дитинством
• про Бориса Бурду і Іво Бобула
• про дорогі ресторани і погану їжу в них

І це лише короткий список тем, які були підняті в інтерв'ю, повну версію якого ви можете подивитися на YouTube-кналі РБК-Україна прямо зараз.