Ростислав Смірнов: Росія - це гопнік, якого не треба боятися

Якщо погортати ваші соціальні мережі аж до початку минулого року, можна знайти відео, де ви вчитеся стріляти. Ви знали про повномасштабну війну та готувалися до неї?

Я засновник такої організації як Київська школа державного управління. І для своїх випускників ми робили такі заняття як певний вид нетворкінгу. Я не можу сказати, що ми прагнули війни або щось у цьому ключі. Це більше про певну підготовку.

Я цього не публікував, але проводив навчання навіть коли вже почалася війна, оскільки маю досвід служби два роки. Не стоїть питання, що потрібно буде втілювати ці навички в життя, але готовим потрібно бути завжди.

Наскільки мені відомо, ви радник МВС…

Коли почалася війна, ми з товаришем поїхали отримувати зброю, тому що готувалися до оборони Києва. Але Денис (Монастирьский - ред.) подзвонив, оскільки ми довго дружили, і сказав, що йому потрібні люди, які можуть генерувати ідеї та керувати певними процесами.

Ростислав Смірнов із загиблим Міністром внутрішніх справ Денисом Монастирським (фото: facebook.com/rostislavsmirnov)

Тоді ми взяли на себе великий блок інформаційної війни, оскільки розбиралися в цьому. Запустили на базі МВС успішний на той час проєкт "Ищи своих", який навіть блокував Роскомнадзор.

Ключова історія була в тому, що ми публікували відео їхніх полонених, їхніх вбитих. Наша задача була в деморалізації військ противника та демонстрації нашим, яким повинне бути ставлення до ворога.

Знаєте, у мене є таке порівняння, що Росія - це "гопнік". Найсильніша зброя "гопніка" - це страх. От поки в нього є на тебе вплив, поки він навіює на тебе цей страх, він працює.

Коли ти побачиш людину на ділі, у тебе цей страх просто нівелюється. Ти потім розумієш, що це було твоє уявлення, що він набагато сильніший.

Те саме з Росією. Вона показала, на що спроможна її армія. Усі ті мільярди, які вони кидали на переозброєння, були часто розпиленими. Зараз ми бачимо, що в них немає передової непереможної другої армії світу.

Це, до речі, один із моментів, які ми використовували для того, щоб Білорусь не вступила у війну. Я не хочу сказати, що це наша заслуга, тому що там є ряд конкретних факторів, але ми також зіграли свою невелику роль.

Ми дуже багато працювали на інформаційному просторі Білорусі, показували, як розбивають росіян, тому що білоруси дуже сильно вірили в міф про армію РФ. Тому, коли війська Білорусі були під Києвом, були саботування саме зі сторони військових. Вони писали рапорти, підривали колії.

У нас була ще інша спецоперація. Якщо ви пам'ятаєте, в перші дні війни матері російських солдатів не знали, де вони перебувають. Ми зробили спеціальний бот, куди вони забивали дані з метою пошуку. Ми сказали, що дамо інформацію, якщо будемо її мати, і кілька таких випадків справді було.

Але насправді ми збирали дані, і нам вдалося ідентифікувати понад 30 000 військових. Це також буде одним із фрагментів доказів злочинів тих солдатів, які перебували на території України.

Тобто ви використали таку хитрість, можна сказати.

Я вам більше скажу: ми робили багато хитростей, однак не про все я можу розказати. У нас і зараз є ряд телеграм-каналів, які працюють на території РФ як нібито російські. Ми будемо продовжувати це робити, у нас досить великий спектр.

Зараз ми дуже працюємо на закордон, тому що росіяни продовжують запускати достатньо багато ІПСО на Європу. Вони зараз готують багато акцій Європою з лозунгами "Нет войне". Але ми розуміємо, кому це на користь.

Хочу повернутися до вашого порівняння, що Росія як "гопнік", якого ти спочатку боїшся, а на ділі вже ні. Хіба це не нівелювання того всього, що вони вже зробили в Україні з огляду на зусилля наших військових?

Це навпаки було важливим для наших військових. Знаєте, є українське прислів'я, яке тут гарно лягає: "Не такий страшний чорт, як його малюють". Нашим військовим було важливо показати, що його можна не боятися, його можна вбивати. Вони теж люди.

Ці "кадирівці" не зі сталі та не супергерої. Це звичайні люди, які прекрасно горять, як і інша русня. Вони точно так само підриваються, їхні танки так само можна підривати. Це треба було показати.

Я порівнюю нас і РФ особливо на початку війни. Ви ж розумієте, чому нам давали три дні всі розвідки світу? Це те саме, що в спорті. Хтось коли-небудь задумувався, як роблять ставки? Це звичайна математика насправді.

Так само й тут. Нам не давали зброю не тому, що не вірили в Україну або хотіли їй чогось поганого, ні. Тому що є об'єктивні дані. З одного боку мільйонна армія, з іншого - 200 000; 3 000 танків проти 200; стільки-то артилерії, стільки-то авіації, боєголовок.

Але є інший фактор, якого ніхто ніколи не враховує, і його неможливо врахувати. Це дух.

Це відбувалося в перші дні війни, коли ми бачили черги до військкоматів, коли дідусь зупиняв танк. Це і є моральна складова, яку ніхто не міг передбачити. І я переконаний, що в перші дні війни ми перемоги саме на такому фундаменті цього духу.

Це зіграло ключову роль, чому ми не пали за три дні. Якби ми оцінювали тверезою головою без мотиваційних моментів, ми б справді не вистояли.

Ростислав Смірнов під час відбудови Київської області (фото: facebook.com/rostislavsmirnov)

Поговорімо про вашу волонтерську діяльність. Ви починали з пошуку зниклих, полонених. Як зрештою прийшли до відбудови та масштабувалися?

Ми нічого не планували. Просто робили все в моменті в потрібний час. І так спонтанно виник "Добробат" під час деокупації Київщини. Ми навіть над назвою особливо не думали.

У перших три дні роботи нам надійшло приблизно 10 000 заявок. Тоді ми задумалися, що можемо допомогти й по інших регіонах. Ще до звільнення Херсону ми сформували херсонський батальйон, де в нас уже було понад 1 000 добровольців.

Зараз у нас сформовані Донецький і Луганський батальйон.

Є багато людей, які хочуть відбудовувати свої міста. Я сам дуже хочу побувати в Донецьку, у мене звідти дружина. Я так і не був у неї в гостях, не знаю, де вона виросла, не бачив її дім. Мені це цікаво.

Зупинімося на відбудові Донецька детальніше. Насамперед ви кажете, що готуєтеся до запуску "Добробату", коли там буде деокупація. Ми бачили, на що перетворюється Мар'їнка, Бахмут. Скільки знадобиться ресурсу для відбудови?

По-перше, не до кінця зрозуміло, як і що ми будемо відбудовувати та чи потрібно це взагалі.

Десь зруйнували 5-поверхову "хрущовку", і там побудують знову те саме. Що ми будуємо? Для чого ми будуємо? Зрештою для кого? Якщо ми просто наставимо будинків там, де вони були зруйнованими, біда нам і нашій економіці.

Візьмімо Ізюм. Місто зруйноване. До війни там проживало 50 000, зараз - 10 000. Цих 40 000 повертати, щоб що? Добре, будуємо житло, даємо клич, люди приїжджають, а роботи немає, поля навкруги заміновані, не так далеко ворог. Що робити з цим містом?

Ми отримаємо місто, яке житиме на соціальні виплати та буде отримувати 2-3 000 гривень. Цього буде абсолютно недостатньо для розвитку, місто буде деградувати.

На сході є таке поняття як "градообрузующее предприятие". Є багато міст, де 90% мешканців працюють на одному підприємстві. Окрім будинків, зруйнували й цей завод, який був радянського зразка. Відбудувати його неможливо, з нуля будувати дешевше.

Інвестор буде вкладатися в будівництво в Мар'їнці чи краще це зробити десь на Закарпатті? Ми повинні розуміти, що якщо завтра війна завершиться, це не означає, що не може бути повтору через 10 років. Тому буде певне зонування по країні.

Це буде надзвичайно велика концепція, яка точно не повинна схилятися до того, що "отут було зруйновано, тут і відбудуємо". По суті ми повинні відбудувати деякі міста по-новому.

Знаєте, якщо погортати коментарі в соцмережах, можна знайти такі тези: "Навіщо вкладалися у велике будівництво? Потрібно було спонсорувати армію". Натомість військові кажуть, що хороші дороги на війні важливі. Ваша думка стосовно цього.

Римська імперія - одна з найбільш розвинених і величних, на мою думку. Тому що навіть до сьогодні ми наслідуємо багато чого, що придумали вони. Вони першими почали будувати дороги для своїх армій. І з тих часів майже нічого не змінилося.

Саме це була їхня конкурентна перевага, тому що вони могли швидко перекидати своїх людей. Тому найпершими відновлюють мости, логістику та інфраструктуру. Це надзвичайно важливо.

Як людина, яка зараз багато їздить по країні, я можу сказати. Коли їхав в Ізюм з Харкова, я офігів. Новесенька дорога, класна, крута. А раніше вся ця дорога 90 км була в ямах, тому тут немає чого прискіпуватися.

Ми стільки помилок наробили за цей час, що чіплятися до бочки меду, в якій ложка дьогтю. Ну, це вже зайве.

У тимчасово окупованому Маріуполі росіяни починають зводити свої будинки. Навіщо їм це? Чому не звернуть увагу на свої болота?

Це частина їхньої пропаганди, де вони показують, що вони відновлюють, будують. Тим самим вони приховують свої злочини, наслідки обстрілів. Вони живуть пропагандою.

Усе, що продукує РФ, це винятково для своєї внутрішньої аудиторії, для своєї біомаси. Тому що в цивілізованому світі це ніхто не сприймає. Росія не живе добробутом людей, і неї ніколи не буде цінності життя людей. Імперія живе експансіями. Інакше вони не розвиваються, лише методом "хлеба и зрелищ".

З росіянами неможливо спілкуватися мовою логіки. Отак сісти й запитати Путіна або Медвєдєва, де їхні діти. Якщо Захід загниває, чого твої діти там? Чого ви там яхти купуєте? Вони не зможуть відповісти.

Але, на жаль, у нас є спільне майбутнє. Програш Росії не змінить нашого кордону, завтра ми її на Марс не відправимо, і вона все одно буде нашим сусідом до віку. Я веду до того, що загроза від Росії нікуди не зникне.

Хочемо ми чи не хочемо нам доведеться або століттями ворогувати, або рано чи пізно прийти до чогось спільного. Нам у будь-якому випадку доведеться з ними комунікувати.

У такому разі нам потрібно перейняти досвід Ізраїля, облаштовувати багатоповерхівки з бомбосховищами?

Я не аналізував кейси у світі, але мені здається, що ми живемо нашими факапами. Зруйнувався міст, упала маршрутка, загинуло 18 людей. Що робить уряд? "Ми ініціювали перевірку всіх мостів". Тобто до цього це не можна було зробити.

У нас завжди повинна статися якась трагедія. Ті самі бомбосховища. Вони в нас були ще з радянщини, але вони були закинутими. Привели до ладу їх лише тоді, коли почалася війна. Але подивіться на Швейцарію, яка ніколи не воювала, які в них зараз бомбосховища.

Я впевнений, що на фоні цього ми зробимо багато висновків. На жаль, ми платимо за них ціну.

Ростислав Смірнов у звільненому Херсоні (фото: facebook.com/rostislavsmirnov)

Ви сказали, що багато їздите Україною, бачите ці руйнування. Що по собі залишають росіяни?

Горе. Це все. Міста зруйновані, життя зруйновані. Десятки історій, які ми знаємо, та мільйони, які ще не знаємо та не дізнаємося. Є історії, які "летять", а є десятки історій, які розповідають на кухні.

Те, що ми бачимо ці руйнування, катівні, масові поховання, вже кажуть. Мені здається, що світ змінився після Бучі, і ми змінилися. Якщо пам'ятаєте, до Бучі ще були певні спроби перемовин. А після цього ми сказали стоп, а як можна?

Я щодня отримую довідки про кримінальні провадження (стосовно злочинів російських військових в Україні - ред.). В останній було понад 60 кримінальних проваджень про зґвалтування. Наймолодшій жертві - 4 місяці, найстаршій - 82 роки.

Я навіть не буду говорити, як батько, тому що тут усі слова зайві. Просто як чоловік. Це взагалі як? Це ти хто? Я сподіваюся, ця людина вже в пакеті.

Нещодавно прийняли законопроєкт до реформи про містобудування. Відповідно до нього більшість влади передадуть місцевим приватним забудовникам. Як ви до цього ставитеся?

Приватні компанії будуть націлені на прибуток, відповідно будуть давати дозволи на будівництво де завгодно. Але якщо приватнику дати заробити та разом з тим дати відповідальність - це вже інша історія.

Проте як людина, яка бачить, як це все працює, я за розпродаж усього державного. У нас є купа державних підприємств, 95% з яких збиткові. Тоді навіщо вони нам?

Часто кажуть, що треба найняти класних менеджерів тощо. Це практично неможливо. Кого ви б не поставили, рівень спокуси такий…

А якщо компанії будуть державними, корупції не буде? Ми ж наберемо чесних добропорядних менеджерів з конкурентною зарплатою 8 500, які будуть працювати зранку до ночі. Звісно, я вірю (сміється).

У країні, яка воює, розв'язати питання простіше корупційним шляхом, ніж некорупційним. У мене є класична історія. Друг хотів у будинку збільшити подачу енергії. Дзвонить у службу та каже, що потрібно збільшити. Окей, вартість 5 000 гривень, чекати пів року. А можна неформально: вартість 30 000, сьогодні все зробимо. Отак і працює.

Я на 100% переконаний у нашій перемозі. Вона очевидна, це питання часу, але я поки дуже сумніваюся в нашій відбудові.

Чому в кожному селі є гарна церква та не одна? Тому що люди вірять. Якщо ми з таким самим завзяттям будемо будувати країну, у нас велике майбутнє.

Україна - це країна єдності, країна героїв, країна самопожертви. Коли ми єдині, ми непереможні. Тому що ми на своїй землі. І я дуже сильно хочу, щоб та ціна, яку ми заплатили, була недаремною. Я пишаюся тим, що українець, і думаю, що в нас усе вийде.