Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 23 січня 2015 року й стали одними з найзапекліших у війні на сході України. Проросійські сили підірвали новий термінал. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з термінала, проте бійців потрапили до полону. Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні.
РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на інтерв'ю "кіборга" Андрія, який вийшов з ДАПу, для АрміяInform розповідає, якою була оборона летовища для самих військових.
"Перший мій бойовий виїзд був у Донецький аеропорт. Так би мовити, з корабля на бал. Трошки згодом заїхали у Піски й найбільше нас вразило те, що там абсолютно все горіло та постійно відбувалися ворожі обстріли. Коли заїжджали у Донецький аеропорт, то одразу відчули війну", - пригадує військовий.
БМП, яка повинна була доставити хлопців до аеропорту, потрапила під обстріл.
"Ворог її буквально зрикошетив з усього, що мав на той момент. Коли задні двері відчинилися, то звідти просто почала витікати кров моїх побратимів…" - розповідає Андрій.
У тій автівці був його земляк. Побачивши численні поранення, Андрій зрозумів, що той залишиться інвалідом на все життя.
По приїзду військових до аеропорту там вже лунали вибухи та велися активні бойові дії, тож десантники швидко вирушили займати свої позиції. Проблема полягала в тому, що в самому аеропорту майже немає, де сховатися.
Руїни Донецького аеропорту (фото: armyinform.com.ua)
"Пам'ятаю випадок, коли ми лягали на палети спати, а один з наших хлопців затримався трішки. Як тільки він теж ліг перепочити, буквально за мить туди, де він стояв, у стіну залетів хвостовик від РПГ. Тобто такі секундні моменти для нас за той період стали звичними", - описує захисник.
За 23 доби підрозділ Андрія вивели, на заміну їм прийшов інший батальйон бригади. На той момент окупанти вже зрозуміли, що українські військові не здаватимуться, тому почали просто руйнувати аеропорт, стираючи його з землею.
З початком широкомасштабного вторгнення Андрій воював на Донецькому напрямку, а також на стику Харківської та Донецької областей.
"Ще з 2014 року мене мотивує і дає сил боротися далі з російською навалою пам'ять про мого полеглого побратима, адже я мрію довести нашу спільну справу до кінця. На його честь я назвав свого сина", - каже Андрій.
Його також надихає історія сім'ї товариша, де всі члени родини - військові.
"Тоді ми з моїм другом дали присягу один одному, що якщо ми підемо служити, потрапимо на війну і буде так, що хтось з нас загине, то інший обов'язково привезе тіло друга додому…" - зазначає військовий.
Він також мріє дожити до перемоги, щоб побачити, чи станеться переоцінка цінностей в Україні та чи зрозуміють люди, як мало потрібно, щоб почуватися щасливими.
Раніше ми повідомляли, що дату вшанування пам'яті "кіборгів" перенесли на 20 січня.
Читайте також, чому військовим складно повертатися до цивільного життя після війни.