Звичка додумувати за інших - це дуже поширена модель поведінки, яка може здаватися невинною або навіть корисною (нібито допомагає "читати" людей). Проте, це справжня пастка, яка здатна руйнувати стосунки, викликати непорозуміння, посилювати тривожність і псувати життя як тому, хто додумує, так і його оточенню. Як розпізнати цю звичку і вибратися з пастки, яка все руйнує?
Що таке додумування за інших, як це заважає вашому життю і що допоможе вибратися з цієї пастки, розповів для РБК-Україна (проєкт Styler) лайф коуч Віталій Курсік.
Це процес приписування іншим людям думок, почуттів, намірів або мотивів без прямого спілкування та перевірки, на основі власних припущень, страхів чи попереднього досвіду. Це свого роду "читання думок", яке не має реального підґрунтя.
Наприклад:
Бо це ілюзія розуміння. Коли ви додумуєте, ви реагуєте не на реальність, а на власну інтерпретацію, яка часто є хибною. Це веде до хибних висновків, неправильних реакцій і руйнує:
Довіру: ви реагуєте не на дії людини, а на власну фантазію
Псує стосунки: образи, ревнощі, агресія через "придумане"
Підживлює тривожність: мозок вчиться тривожитися без причини
Віддаляє від реальності: ви не знаєте правду, але вірите у свій сценарій
Переважно оце додумування відбувається підсвідомо і ми навіть не фіксуємо у голові, що вже приписали комусь неіснуючі почуття, емоції та думки. Але є абсолютно реальні причини, чому ми так робимо:
Страх невідомого: краще погане "зрозуміле", ніж відкрите питання
Низька самооцінка: людина переконана, що з нею не можуть поводитися добре
Досвід з минулого: мозок автоматично повторює старі шаблони
Потреба в контролі: "Якщо я зрозумію, чому це сталося, мені буде легше"
"Знайомо? Це і є додумування - коли ми приписуємо іншим людям думки, наміри чи емоції, яких насправді не чули й не бачили. Чому ми це робимо? Бо мозок хоче ясності. А ще - захистити нас від болю. Якщо щось здається незрозумілим чи тривожним, наш розум одразу накидує "логічну" версію подій: він мене ігнорує - значить, вже не кохає. Вона щось не договорює - значить, зраджує. І понеслась", - каже експерт.
Він додав, що така самодіяльність мозку має побічний ефект - руйнує стосунки, довіру, внутрішній спокій.
"Бо поки ми думаємо замість інших, ми не даємо їм шансу бути справжніми, не лишаємо простору для щирого діалогу", - наголошує Віталій Курсік.
Помічайте: коли ви "вже все зрозуміли", запитайте себе: а звідки я це знаю? Це факт чи припущення?
Запитуйте напряму. Так, це страшно. Але набагато краще ніж жити в ілюзіях. "Що ти мав (мала) на увазі?", "Я правильно тебе зрозумів (зрозуміла?"
Відокремлюйте почуття від фактів: "мені здається, що він злий" - не означає, що це правда. Просто вам так здається. Навчіться розрізняти те, що ви бачили/чули (факт) і того, що ви подумали про це.
Навчіться витримувати невизначеність. Прийміть, що ви не можете знати все наперед. Незнання - це нормально. Немає потреби заповнювати прогалини уявними сценаріями.
Не поспішайте з висновками. Інколи людина не відповідає на дзвінок, бо дійсно зайнята.
Не випускайте на волю емоції. Не варто починати шторм з емоцій, коли у вас недостатньо реальної інформації. Чекайте на факти. Або на відверту розмову.
Працюйте з тривожністю. Чим більше внутрішньої стабільності, тим менше потреби у фантазіях.
Фокусуйтеся на собі. Замість аналізувати "що там у нього/неї в голові", зосередьтеся на своїх почуттях та потребах. І висловлюйте їх ясно.
"Додумування - це спроба контролю. Але справжній зв’язок народжується не там, де все передбачено, а де є відкритість і чесність. А якщо поки важко розрізняти фантазії та реальність - можна звернутись до коуча. Бо часом хтось зовні допоможе побачити те, що самим помітити важко.
Вас може зацікавити: