У радянську епоху дев'ятиповерхові будинки стали невід'ємною частиною міського ландшафту. Чим була обумовлена саме така кількість поверхів?
РБК-Україна (проект Styler) розповідає про поєднання економічних, технічних та безпекових факторів, які визначали оптимальну висоту житлових споруд радянського часу.
Будівництво будинків висотою до дев'яти поверхів дозволяло уникнути значних додаткових витрат. Згідно з будівельними нормами СРСР, споруди вище 28 метрів вимагали встановлення двох ліфтів - пасажирського та вантажного, а також спеціальних систем пожежної безпеки.
Це автоматично збільшувало бюджет проєкту майже на третину, що було критичним для масового будівництва. Дев'ятиповерхівки стали оптимальним рішенням, яке поєднувало економію з достатньою кількістю житлових приміщень.
Крім того, у більшості радянських міст діяв жорсткий обмежений бюджет на житлове будівництво, що стимулювало пошук ефективних архітектурних рішень.
Висота дев'ятиповерхових будинків відповідала максимальній довжині механізованих драбин пожежних машин того часу - 28 метрів. Це забезпечувало можливість ефективної евакуації мешканців верхніх поверхів у разі надзвичайних ситуацій.
Для будинків вище цієї висоти доводилося проєктувати незадимлювані сходи та спеціальні системи димовидалення. Такі конструкції вимагали не лише додаткових коштів, але й складнішого технічного обслуговування.
Враховуючи технічний рівень радянських пожежних служб, оптимальна висота забудови не перевищувала 9 поверхів, що знижувало ризик людських втрат під час пожеж.
Будівельні норми СРСР класифікували будинки вище дев'яти поверхів як висотні, що вимагало застосування спеціальних заходів протипожежної безпеки та інших технічних рішень.
У таких будівлях було необхідно облаштовувати додаткові вентиляційні системи та резервні евакуаційні виходи. Крім того, для дев'ятиповерхівок було достатньо одного пасажирського ліфта, що значно знижувало витрати на обслуговування.
Розміщення електрощитових та інших інженерних комунікацій у межах стандартних поверхів також спрощувало експлуатацію будинків. У межах типової забудови це дозволяло швидко створювати житлові райони з мінімальними витратами.
До початку 1970-х років у СРСР переважали п'ятиповерхові "хрущовки", які не потребували встановлення ліфтів, що знижувало витрати на будівництво. Однак із зростанням населення та урбанізацією виникла потреба у більш містких житлових будинках.
Дев'ятиповерхівки стали компромісом між економічністю та ефективністю використання міського простору, забезпечуючи оптимальний баланс між витратами та кількістю житлових одиниць. Також вони дозволяли створювати більш функціональні та комфортні квартири, ніж у "хрущовках". У багатьох містах ці будівлі досі визначають стиль типового житлового району.
Раніше ми писали, як історики пояснили, чому кухні у "хрущовках" такі маленькі.
Читайте також, які є дизайнерські способи виправити нудний та некрасивий вид з вікна.
При написанні матеріалу використовувалися такі джерела: сайти Ukr.media, Glavred.net, Вікіпедія.