"Бомби о четвертій ранку - звичні з дитинства". Що треба знати про неймовірний життєвий шлях Ліни Костенко

Вчительська сім'я

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів Київської області у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.

Батько письменниці, крім іншого, був видатним поліглотом - самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети.

У 1936 році його як "ворога народу" засудили на 10 років концтаборів.

Існує навіть легенда - коли до нього прийшли з обшуком енкаведисти й сказали: "Показуй, де ти ховаєш зброю", Костенко нібито усміхнувся і кивнув на колиску (де спала маленька Ліна): "Отам".

Дитинство у "Київській Венеції"

Ще до отримання батьком майбутньої поетеси страшного вироку, родина Костенків переїхала жити до Києва - в робітниче селище на Трухановому острові.

У 1943 році школу №100, до якої ходила Ліна, було спалено разом з усім селищем. Згодом ця подія лягла в основу вірша "Я виросла у Київській Венеції".

Проби пера

Початкову освіту юна Ліна продовжила здобувати в школі №123 на Куренівці.

Крім того, вона почала писати в літературній студії при журналі "Дніпро", якою опікувався Андрій Малишко. У 16 років дівчина почала друкуватися.

Потяг до філософії

Закінчивши школу на "відмінно", Костенко вступила спершу в Київський педагогічний інститут імені Горького (тепер імені Михайла Драгоманова), а згодом - продовжила навчання в Московському літературному інституті імені Горького.

Лише через багато років онучка видатної письменниці Ярослава-Франческа Барб'єрі пригадає, що Костенко з підліткового віку була закохана у філософію, читала Руссо, Дідро, Вольтера й Канта.

Однак на філософський факультет університету імені Шевченка вступ для дівчини був закритий через "неблагонадійність" родини.

Ліна Костенко в 1948 році (фото: uk.wikipedia.org)

Заборони й обмеження

У 1956 році випускниця Київського педагогічного й Московського літературного інститутів вже мала три поетичні збірки.

Літературознавці й критики пророкували їй велике майбутнє, проте книжки Костенко почала забороняти до друку радянська цензура - через політичну позицію авторки.

На жодні поступки письменниця не йшла, тому вірші українки почали виходити у самвидаві.

На тлі заборон і обмежень жінка змушена була писати "у стіл" впродовж 16 років (навіть шедевральний історичний роман у віршах "Маруся Чурай" пролежав нікому не відомим цілих 6 років).

Перший шлюб

Першим серйозним захопленням юної Ліни став її інститутський однокурсник - поляк і майбутній письменник Єжи Ян Пахльовський.

Пара познайомилась в Московському літературному інституті й вже незабаром прагнула узаконити свої відносини. На заваді цьому став указ президії Верховної Ради СРСР щодо заборони шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями.

Лише у 1954 році шлюби з іноземцями були дозволені й молоді люди побралися.

18 вересня 1956 року Ліна Костенко народила доньку Оксану, проте вже за кілька років вони з чоловіком розлучилися - не зійшлися характерами.

Єжи Ян Пахльовський (фото: uk.wikipedia.org)

Підтримка дисидентів і протестів

Костенко була одним із лідерів шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували "антирадянську діяльність та пропаганду".

Вона кидала засудженим квіти, організовувала звернення щодо взяття на поруки, потрапляла "на розмови" з "компетентними органами" й навіть була якось запрошена ввічливим молодиком до КГБ.

Тоді письменниця поцікавилась: "Це запрошення чи наказ?". У відповідь їй пролунало: "Що ви, звичайно ж, запрошення".

"Тоді дозвольте ним не скористатися", - відповіла Костенко й зачинила двері.

Крім того, письменниця їздила на протести проти введення радянських військ у Чехословаччину (лишаючи свою доньку у батьків і ризикуючи не повернутись до неї).

Костенко написала навіть відкритого листа в газету "Літературна Україна" на захист В'ячеслава Чорновола. Проте лист не опублікували, а Костенко отримала остаточне табу на власну творчість.

Ще одна закоханість

Коли Ліні Костенко було 28 років, вона почала зустрічатися зі старшим на 20 років письменником і перекладачем Аркадієм Добровольським (який був тричі засуджений за "контрреволюційну націоналістичну та терористичну діяльність" і на той момент провів у сталінських таборах на Колимі 25 років).

Познайомились вони у 1959 році на кіностудії Олександра Довженка, де разом працювали над кіносценарієм "Перевірте ваші годинники" про українських поетів, які загинули у Другій світовій війні (фільм на екрани так і не вийшов - цензура внесла стільки правок, що Костенко відмовилась від авторства).

Оскільки Добровольський мав дружину й сина, його стосунки з Ліною піддавалися суспільному осуду й врешті-решт пара змушена була розпрощатися.

"Вони навіть пробували створити сім'ю. Чому це не вийшло - не нам судити", - написав згодом Микола Руденко в книзі "Найбільше диво - життя. Спогади".

Другий шлюб

Другим чоловіком Ліни Костенко став директор кіностудії імені Довженка Василь Цвіркунов.

Пара познайомилась у 1963 році, коли 46-річний Цвіркунов мав сім'ю та дітей, а 33-річна Костенко - доньку й стосунки з Добровольським.

Попри шалений осуд суспільства, за деякий час пара одружилась й прожила разом 25 років - до смерті Цвіркунова.

У цьому шлюбі Костенко народила сина Василя.

Біографи письменниці наголошують, що ці стосунки стали для жінки "тихим сяйвом".

Попри важке фронтове поранення Цвіркунова та ампутацію ноги, вони разом долали "чорні смуги" й ділили радощі, багато подорожували (об'їхавши всю Україну).

Василь Цвіркунов (фото: uk.wikipedia.org)

Чорнобильська активність

Після аварії на ЧАЕС, письменниця неодноразово їздила у Чорнобильську зону відчудження, брала участь у різноманітних експедиціях, які, за її словами, "знімали посмертну маску" з тієї землі.

Про Чорнобильську катастрофу вона говорила й у своїх нечастих публічних виступах на початку 2000-х років.

Відмова від "політичної біжутерії"

У 2000 році тодішній президент Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V ступеня з нагоди її 70-річчя. Проте на церемонію нагородження жінка іти відмовилась.

За президенства Віктора Ющенка Костенко відмовилась від звання "Герой України".

Водночас її вислів "політичної біжутерії не ношу" (як відповідь на намір її нагородити) - став крилатим.

Зазначимо, що в 1987 році Костенко стала лауреатом Шевченківської премії, у 1989 році - Премії Антоновичів, а в 2022 році - отримала орден Почесного легіону Франції.

Нобелівські премії

У 1967 році кандидатуру поетеси висували на отримання Нобелівської премії. Тоді у списку з 70 авторів були також прізвища Павла Тичини та Івана Драча.

Крім того, у 2022 році комітет Верховної Ради повідомляв, що хоче висунути кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році.

На думку онуки письменниці - Ярослави-Франчески Барб'єрі - той факт, що її бабуся досі не отримала належного міжнародного відзначення, - наслідок відсутності державної промоції, перекладів і стилю життя Костенко.

Ліна Костенко в 2006 році (фото: uk.wikipedia.org)

Перший прозовий роман

У 2010 році світ побачив перший прозовий роман письменниці "Записки українського самашедшого", який отримав нечувану популярність серед читачів і став лідером продажу серед українських книжок.

У 2011 році вийшла друком поетична збірка "Річка Геракліта", куди увійшли не лише найкращі твори, але й 50 нових поезій.

Початок війни на Сході

Від початку війни на Сході України в 2014 році письменниця долучилася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО", передавала на фронт збірки своїх поезій і продовжувала творити.

У 2018 році жінка підтримала відкритий лист до ув'язненого в Росії Олега Сенцова.

Повномасштабне вторгнення РФ

У липні 2022 року, після повномасштабного вторгнення РФ, Ліна Костенко під час спілкування з журналістами визнала, що українська нація досі не вилікувалася від хвороб, про які вона неодноразово писала.

"Тому що українська нація - дуже різна. Є українська нація, а є ще малороси. Нам треба, щоб закінчилася війна перемогою України. І тоді розберемося з усім і від усіх хвороб усі будуть вилікувані. Бо зараз люди порозумнішали дуже", - пояснила письменниця.

Водночас вона пригадала, як французи казали про українців: "Перемога або смерть".

Ставлення до країни-агресора

Видатна жінка зауважила, що РФ - імперія давня-предавня, а її народ - невільний.

"Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе... Так ми і прокинулися під час війни", - зазначила жінка.

Робота під час війни

Костенко нагадала, що її дитинство припало на роки Другої світової війни.

"І ці бомби о четвертій годині ранку - мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби. Страшніші. І, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб'є, то уб'є", - розповіла поетеса.

Вона додала, що впродовж першого місяця війни - не дуже писалося.

"Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати. Писати і все. А інші люди - кожен у своїй професії робить своє", - пояснила жінка.

Нові книжки

За словами письменниці, вже незабаром світ побачать одразу три її видання.

"Скоро... Бо я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося", - уточнила вона.

За словами друзів і близьких, Костенко практично не відходить від домашнього комп'ютера - пише, спілкується з рідними по скайпу, відстежує політичні новини.

Водночас у соціальних мережах Ліни Костенко офіційно немає.