Про зйомки в умовах війни, батька та рідних, які захищають Україну на фронті, про найулюбленіші ролі та готовність кардинально змінюватися заради нових амплуа - в інтерв'ю РБК-Україна розповіла акторка Олена Олар.
Акторка, яку нині можна побачити у прем'єрних серіях "АТП Перевізники" на ICTV2, грає не лише на ТБ, а й в театрі. Олар не боїться непростих ролей й не приховує, що готова повністю віддаватися роботі.
РБК-Україна розпитало артистку, якими ролями вона пишається, як розділяє світ кіно та реальність та кого вважає найважливішими людьми у своєму житті.
– Зараз серіал "АТП Перевізники" з вашою участю має високі телерейтинги та перегляди на платформі Netflix. Чи вірили ви в успіх проекту під час знімань?
– Ще під час зйомок я відчула, що цей серіал має величезний потенціал. У нас була неймовірна команда: талановиті актори, професійні продюсери та фантастичний режисер, який досконало відчував атмосферу серіалу. Він розумів, про що знімає, і майстерно передавав це нам на майданчику.
Коли головна людина усвідомлює суть історії, яку вона розповідає, це відчувається в кожній деталі. Ми вкладалися у цей проєкт емоційно, з любов'ю, і щиро радію, що глядачі це помітили. Успіх на Netflix і високі рейтинги - це результат спільної роботи людей, які з першого дня горіли цією ідеєю. Я безмежно щаслива, що стала частиною цієї історії. Величезна подяка кастинг-директору Ані Сахаровій за можливість долучитися до такого чудового проекту!
– Розкажіть про свою роль і відкрийте завісу знімального процесу.
– Я граю головного гримера на майданчику. На перший погляд, це тиха, спокійна дівчина, яка просто виконує свою роботу. Але насправді вона сповнена таємниць, які поступово розкриваються протягом серіалу. Це один із тих персонажів, яких не варто недооцінювати. Її роль у сюжеті набагато глибша, ніж здається на початку.
Мені неймовірно пощастило працювати в команді з талановитими акторами - Остапом Ступкою, В’ячеславом Довженком та Володимиром Гладким. Я безмежно вдячна їм за можливість спостерігати за роботою майстрів і навчатися у них.
– Чи близька вам автотематика? Чи доводилося вам стикатися на дорозі з такими ситуаціями, які легко можна було б зняти в кіно?
– Це справді захопливий світ. Хоча я ще тільки вчуся водити, вже маю кілька цікавих моментів, які могли б стати основою для кінематографічних сцен. Одного разу під час зйомок серіалу мені довелося сісти за кермо автомобіля з механічною коробкою передач. Сцена здавалася нескладною - просто заїхати та виїхати з автосалону. Але насправді це був справжній виклик! Добре, що в мене були базові навички керування механікою.
Мій тато - військовий, і саме він навчив мене водити УАЗ. Це була справжня школа водіння! Хоча я ще вдосконалюю свої навички за кермом, можна сказати, що дорога вже "зіграла" в кількох сценах. І хто знає - можливо, одного дня це стане частиною справжнього екшн-фільму!
– На знімальному майданчику актори завжди знаходять нові знайомства, або ж зустрічаються з друзями. З ким з акторів та акторок вам довелось працювати вперше і хто найбільше вразив?
– Цей знімальний майданчик став для мене особливим. Хоча нових знайомств тут не було, це зовсім не означає, що не було відкриттів. У кожному спільному моменті я знову і знову переконувалася у професіоналізмі колег. Я більше не дивуюся рівню їхньої майстерності, адже всі ми прийшли сюди, щоб робити свою справу якісно.
Але що дійсно вразило - це атмосфера. Тут не було випадкових людей, кожен був на своєму місці, і разом ми створювали щось неймовірне. Найцінніше, що залишається після такої роботи, - не лише задоволення від процесу, а й особливе коло людей, з якими хочеться підтримувати зв’язок, зустрічатися за чашкою кави та ділитися новими історіями.
Це більше, ніж просто спільна робота. Це спільне переживання, яке зближує. І я точно знаю, що ми ще не раз перетнемося е на інших майданчиках, у нових проєктах і навіть поза ними. Тож я безмежно щаслива: хай цей проект не подарував мені нових знайомств, але він приніс неймовірні нові враження від людей, яких я давно знаю.
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що акторство "це коли ти постійно балансуєш на межі: між собою і своїми героями, між реальністю і вигаданим світом". Також ви зізнавались, що найгірше в кіно - це фальш актора. Як вам вдається балансувати між цими двома світами в такий важкий період, коли доводиться глибоко занурюватись у ролі та проживати ще й життя героїні паралельно зі своїм?
– Зараз справді важко зберігати баланс. Адже, граючи роль, потрібно повністю занурюватися в персонажа, проживати його емоції, і водночас пам’ятати, хто ти є, що ти - акторка, яка просто виконує свою роботу.
У цей складний час, коли навколо стільки болю, втрат і страху, ми маємо пам’ятати, яку страшну ціну платимо. Для мене роль - це ніби можливість на мить втекти від реальності. Але водночас я намагаюся не дозволяти героям забирати надто багато моїх емоцій, адже це може вплинути на мій і без того нестабільний психічний стан. Ми всі знаємо, чому так.
Виходить, що я ніби проживаю все двічі: спочатку через роль, а потім - через реальність, яка нас оточує. Тому я свідомо намагаюся не змішувати ці два світи. Сьогоднішня реальність настільки жорстока, що, якщо зануритися в неї безмежно, можна просто втратити себе. Саме тому я концентруюся на тому, що це - моя робота. Тут і зараз я на майданчику, і моя задача - донести емоцію, прожити цей момент і віддатися йому повністю. Не думаючи ні про що інше.
До повномасштабного вторгнення я взагалі не замислювалася над тим, що реальність може бути страшнішою за кіно. Тепер усе інакше. Те, що відбувається за вікном, набагато моторошніше, ніж будь-який сценарій, який мені доводилося грати.
– За вашими словами, війна показала, що найважливіше - це люди. Кого зараз можете назвати дійсно близькими людьми, хто надихає на творчість в такі важкі часи?
– Для мене найважливіші люди - це, безумовно, моя родина. Саме вони допомагають мені пройти через ці складні часи. Особливе місце у моєму серці займають чоловіки моєї сім’ї, які зараз стоять на захисті нашої країни.
Щодня я хвилююся за них, бо знаю, що вони перебувають на передовій, на лінії зіткнення з ворогом. Усвідомлення того, що небезпека може настигнути їх у будь-який момент, болить мені до глибини душі. Це неймовірно важко, але водночас саме вони надихають мене на творчість. Вони дають мені сили навіть у ті моменти, коли здається, що їх більше не залишилося.
Вони - мої герої. Я безмежно пишаюся ними. Їхня підтримка й любов допомагають мені продовжувати жити, творити, зніматися, навіть у цей страшний час. Кожного разу, коли я дзвоню татові, братові чи комусь з рідних, розповідаю їм про нову роль чи роботу, вони радіють. Вони кажуть: "Ми за це і стоїмо - щоб ви мали змогу жити нормальним життям".
Тому найближчі для мене люди - це моя родина, яка робить величезний внесок у те, щоб Україна вистояла, щоб у нас була ідентичність, щоб звучала українська мова, щоб ми могли знімати українські серіали, такі як "АТП", і щоб світ їх побачив.
– Відомо, що для вас дуже важливо бути на 100% зануреною в роль. У світовому кінематографі існують приклади неймовірного перевтілення, як от, наприклад, Крістіан Бейл, який здатен на шалені експерименти зі своєю вагою, або ж Генрі Кавілл, який привів себе у неймовірну фізичну форму для "Людини зі сталі" винятково природним чином. Чи готові ви піти на якісь такі зміни заради того, щоб зіграти когось дійсно унікального, автентичного? Які для вас є рамки в цих перевтіленнях?
– Звісно, я мрію про те, щоб в Україні збільшувалося фінансування кінематографа, більше уваги приділялося підготовці до проектів, щоб було більше читок, глибшого розуміння персонажів і того, що ми створюємо. Це дало б змогу акторам не лише внутрішньо перевтілюватися, а й кардинально змінюватися зовнішньо - набирати чи скидати вагу, змінювати зовнішність відповідно до ролі. Це могло б серйозно вплинути на розвиток українського кінематографа. У мене був схожий досвід. Перед пандемією ми приміряли костюми для серіалу "Рідня", де я мала зіграти викладачку танців живота. На той момент мій розмір був XS, але після карантину я набрала вагу, і костюми вже не підходили. До запуску залишалося всього два тижні - якби я не повернулася у форму, костюмерам довелося б повністю змінювати весь гардероб, а це вже було неможливо.
Я зібрала всю свою силу волі, швидко повернулася до потрібної форми, і костюмери досі згадують мене з вдячністю. Для них це був своєрідний подвиг, хоча для мене - лише частина професійної відповідальності. Я глибоко переконана, що актор має змінюватися не лише внутрішньо, а й зовнішньо. Це величезний виклик, який потребує часу, ресурсів і самовідданості. Я у захваті від таких перевтілень, як, наприклад, коли Демі Мур поголила голову прямо в кадрі – це справжня відданість мистецтву. Я готова на будь-які трансформації, якщо вони допоможуть моєму персонажу стати ще більш переконливим і викликати у глядача ефект "вау". Тому тільки вперед!
– Ви граєте як в кіно так, і в театрі. Проте цікаво дізнатися, який кінопроект для вас став улюблений за весь час зйомок? Яка вистава залишила найприємніші спогади?
– Мій найулюбленіший кінопроект - це повнометражний фільм, який зараз іде в кінотеатрах, де я зіграла роль Злати. "Відпустка наосліп" стала для мене справжнім викликом, адже ця роль дозволила мені вийти за межі звичних амплуа й розкрити персонажа з несподіваного боку. Кожен день на знімальному майданчику був наповнений емоціями, вдячністю за досвід і, звісно, неймовірною атмосферою Карпат. Було відчуття, ніби я не працюю, а відпочиваю.
Щодо серіалів, найбільше тепло я відчуваю до ролі Лілії Олегівни у серіалі "Рідня". Цей персонаж дав мені можливість глибше зануритися в роль, відкрити в собі нові акторські грані. Завжди з теплом згадую цю роботу.
Окремо хочу згадати серіал "Дім чужих таємниць", де я зіграла головну молоду героїню. На жаль, цей проект так і не вийшов на екрани через початок повномасштабного вторгнення, адже головну чоловічу роль у ньому виконував російський актор. Попри це, я дуже люблю цю роль - у серіалі було багато сцен, які залишилися в моєму серці. Я безмежно вдячна режисерові Антону Гойді, який відкрив мене для глядача з нового боку. Сьогодні він не лише творець, а й захисник, адже приєднався до лав Збройних Сил України й боронить нашу країну.
З театральних робіт моя найулюбленіша - "Приборкання норовливої", роль Катерини в театрі імені Шевченка в Харкові. Театр для мене - це особлива енергія, це момент єднання з глядачем, коли кожен виступ унікальний. Отримати головну роль у масштабній постановці одразу після закінчення університету - це був величезний виклик, але й велика честь.
Дивіться "АТП Перевізники" о 20:00 з понеділка по четвер на ICTV2.
Вас може зацікавити