Жодних "гір брухту" не існує: чому відкритий експорт вдарить по металургії

Заготівля брухту в Україні скорочується

У коментарі виданню директор GMK Center Станіслав Зінченко наголосив, що зупинка металургійних заводів після російських ударів є тимчасовою і не означає, що країні більше не потрібен брухт.

"Жодних гір брухту, про які говорять експортери, не існує. А наявні залишки вичерпаються миттєво", - зазначив він.

За його словами, ключова проблема полягає в тому, що в Україні скорочується сама заготівля брухту. До 80% цього ресурсу історично формувалося у промислових регіонах південного сходу, які зараз перебувають під обстрілами або частково окуповані.

При цьому за сім місяців 2026 року металургійні комбінати закупили близько 900 тис. тонн брухту - майже стільки ж, як і торік. Водночас заготівля скоротилася приблизно на 25%.

Тому 60 тис. тонн, про які заявляють заготівельники як про "законсервовані запаси", у масштабах галузі є незначним обсягом.

Чим загрожує відкриття експорту брухту

До війни Україна збирала близько 4 млн тонн брухту на рік, а один лише "Інтерпайп" у нормальному режимі споживає 1-1,5 млн тонн.

"Якщо знімемо квоти і вивеземо сировину, відновлення сталевої галузі стане неможливим", - каже Зінченко.

Читайте також: Нульова квота або мито для всіх: позиція бізнесу щодо експорту брухту в 2027 році

Категорично проти вільного експорту виступають також у ливарній та металургійній галузі: там називають металобрухт стратегічною і вичерпною сировиною, яка буде критично потрібна для розвитку електрометалургії та виробництва сталі з меншими викидами.

"Нульова квота на експорт була запроваджена після різкого зростання вивезення брухту у 2025 році - на 53%, майже до 500 тис. тонн. Значна частина поставок ішла через Польщу до третіх країн без сплати українського експортного мита. Лише минулого року бюджет через таку модель недоотримав понад 2 млрд грн", - вказує видання.

Які умови для експорту брухту пропонують металурги

Водночас у галузі визнають, що повна заборона не обов'язково має бути постійною. Компромісом може стати дозвіл на експорт лише підтвердженого надлишку сировини та за умови, що держава отримуватиме з цього доходи.

Також серед можливих механізмів - прозорі квоти або експортні ліцензії через аукціони Prozorro, а також мито, яке стягуватиметься незалежно від країни призначення.

У ливарній галузі також підтримують підхід, за якого спочатку потрібно чітко визначити баланс: скільки брухту утворюється, скільки потрібно металургам і ливарникам та який обсяг має залишатися стратегічним резервом. Лише після цього, наголошують учасники ринку, можна говорити про експорт реального надлишку.