Капітан ЗСУ, речник угрупування військ "Схід" Григорій Шаповал відверто розповів про понад 10-річний досвід років війни та свою службу - від важкого поранення на Донбасі до повернення в ЗСУ під час повномасштабного вторгнення РФ.
Про життєвий шлях військового - у матеріалі РБК-Україна.
Читайте також: "Я не хочу передавати цю війну у спадок": історія добровольця, який не раз обдурив смерть
Григорій Шаповал - капітан Збройних сил України, військовослужбовець 151 окремої механізованої бригади, має позивний "Українець". Також він - речник угрупування військ "Схід".
Свій бойовий шлях чоловік розпочав у березні 2014 року, коли добровольцем прийшов до військкомату. Його направили до 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. За його словами, тоді підрозділ пройшов складний бойовий шлях як штурмова бригада.
Перші бойові завдання виконувалися на Донеччині - зокрема в районі Амвросіївки, після чого підрозділ просувався у напрямку Луганської області та займав оборону поблизу Зеленопілля. Під час цих дій десантники брали під контроль низку населених пунктів.
На початку війни рідні сприймали службу спокійніше, оскільки бойові дії ще не були такими інтенсивними. Зі зростанням напруженості боїв батьки, за словами Шаповала, постійно перебували на зв’язку й дуже хвилювалися. Він згадує, що батько в той період багато молився.
Під час боїв у районі Дебальцевого Григорій Шаповал отримав тяжке поранення в черевну порожнину. Евакуація була складною, а поранення - критичним. Після цього його служба у 25-й бригаді завершилася.
Відновлення тривало понад рік. Він проходив лікування та реабілітацію як в Україні, так і за кордоном. За його словами, процес був важким не лише фізично, а й психологічно: довелося фактично заново вчитися ходити, долати наслідки серйозних порушень роботи органів травлення та значну втрату ваги.
У період після поранення деякий час він не виходив на зв’язок, а батькам повідомили, що він, імовірно, загинув. Сам Шаповал перебував без свідомості, без документів і засобів зв’язку. Отямившись у харківському шпиталі, він зателефонував рідним. Батьки одразу приїхали до Харкова і залишалися поруч зі шпиталем, очікуючи, поки його стан покращиться і вони зможуть зайти до нього в палату.
Після війни Шаповал намагався знайти себе в цивільному житті, однак, за його словами, психологічно був до цього не готовий. Зрештою він почав працювати в одній із державних структур у Дніпрі, де зміг поєднати роботу з допомогою військовим і родинам загиблих. Він зазначає, що підтримував не лише побратимів зі свого підрозділу, а й військових з інших частин регіону.
Про повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році Шаповал дізнався вдома. Він розповів, що разом із побратимами був готовий повернутися до служби та звертався до ТЦК, однак через наслідки тяжкого поранення йому відмовили.
У 2022 році він зосередився на волонтерській діяльності: разом з іншими допомагав евакуювати цивільних з Донецької, Луганської та Харківської областей, організовував збір продуктів, медикаментів, створення пекарні та простору для допомоги переселенцям.
Згодом Шаповалу вдалося долучитися до служби в новоствореній 151 окремій механізованій бригаді. Він пояснив, що через стан здоров’я не може брати участь в активних бойових діях, але знайшов себе в управлінській та комунікаційній роботі.
За його словами, бригада мала достатньо часу на формування й підготовку. Особовий склад складався як з мобілізованих, так і з людей без військового досвіду. Підрозділи проходили навчання на полігонах, у тому числі за кордоном.
Першим напрямком для бригади став Запорізький, що, за словами Шаповала, дало змогу поступово адаптуватися до бойових умов. Найважчим періодом він називає участь у боях на Донеччині - зокрема на Покровському напрямку, поблизу населених пунктів Прогрес, Гродівка, Новогродівка, Мирноград і Покровськ.
Він зазначає, що на момент прибуття 151ї ОМБр до Покровська російські війська перебували на відстані до 30 км, а життя в місті ще тривало. Згодом ці території зазнали значних руйнувань.
Григорій Шаповал наголошує, що живе цією війною вже понад 10 років. Основною мотивацією він називає родину - дітей, батьків, рідних і свою землю. Він підкреслює, що не хоче, аби війна прийшла в українські міста й родини так, як це сталося на сході країни.
Окремо він згадав про дитячі малюнки, які військові отримували ще у 2014 році. За його словами, один із дітей, який тоді надсилав малюнки, сьогодні разом із ним служить у 151-й бригаді.
Водночас Шаповал зізнається, що служба стала емоційно важчою після народження наймолодшого сина, однак він продовжує виконувати свої обов’язки, залишаючись у строю разом із побратимами.
Раніше РБК-Україна розповідало історії українських військових і ветеранів, які воюють або воювали з 2014 року і під час повномасштабного вторгнення: бойову медикиню, дроновода-добровольця з діабетом, воїна з ампутацією, ветерана, який після поранення відкрив власний бізнес.
Також ми писали про три головні контрнаступальні операції, які українські військові здійснили у 2025 році.