Від циркової арени до елітного спецназу ГУР: історія захисника Дениса "Діо" Струннікова

Цирк, родина і дитинство в дорозі

Мати Дениса Тетяна Струннікова згадує його як допитливого і невгамовного хлопчика - такого, що постійно хотів пізнавати світ. Його цікавили нові люди, заняття і місця. Він сам навчився їздити на роликах, опанував велосипед, а з чотирьох років почав жити у цирковому середовищі, де працювала його мама.

Денис займався акробатикою та гімнастикою, постійно тренувався і розвивався фізично. Його дитинство минало за лаштунками цирку та в постійних переїздах - він змінював міста і школи іноді по 5-7 разів на рік. Спостерігав за жонглерами, акробатами, вершниками і переймав їхній досвід.

Хлопець зростав без батька, а у вихованні важливу роль відігравала бабуся Людмила В’ячеславівна. Вона жила в Алушті, де Денис пішов у перший клас. Згодом він потоваришував із рятувальниками на місцевому пляжі, які навчили його рятувати людей на воді та надавати першу допомогу. Там він також вдосконалив навички плавання і не боявся навіть бурхливого моря.

Циркова кар’єра і пошук свого шляху

Любов до руху і ризику переросла у професію. У 16 років Дениса запросили до номера "Акробати на турніках", що стало початком його кар’єри у цирку. Він гастролював у різних країнах - Ізраїлі, Німеччині, Естонії, Казахстані.

Після навчання в естрадно-цирковому училищі він виступав у складних акробатичних номерах, зокрема з гігантським велосипедом. За легкістю виступів стояли роки тренувань, дисципліни і довіри між артистами.

Попри це, Денис відчував, що має інше покликання. Ще зі школи він мріяв про службу і хотів працювати в поліції. Згодом здобув професію реабілітолога і працював масажистом, але з часом вирішив обрати власний шлях.

Історія кохання

Історія знайомства з дружиною Наталією почалася під час гастролей у Тернополі. Вони домовилися про зустріч через знайомих, не знаючи одне одного. Денис пожартував, що буде "найкрасивішим" - і дівчина одразу впізнала його серед інших.

Після вистави вони разом гуляли містом, і вже незабаром стали подружжям. Тернопіль став для Дениса рідним домом і місцем його найбільшого щастя.

Денис Струнніков із мамою та дружиною (колаж: РБК-Україна)

Війна у житті Дениса

Війна вперше увірвалася в життя Дениса у 2014 році, коли він перебував на гастролях у Луганську. Тоді він на власні очі бачив захоплення адмінбудівель і військових частин.

"Мамо, я чув, як свистять кулі", - розповідав він.

Тоді йому було лише 17 років, він дослухався до матері й не пішов на фронт. Але цей досвід і внутрішній поклик залишилися з ним.

У вересні 2024 року Денис став добровольцем і приєднався до елітного спецпідрозділу ГУР МО "Артан". Він виконував складні бойові завдання, але матері про службу майже не розповідав, щоб її не хвилювати.

Побратими згадують його як людину з почуттям гумору і водночас дуже відповідальну. Йому пророкували сильну військову кар’єру. Цирковий досвід навчив його головному - відповідальності за тих, хто поруч.

Особлива звичка та останній бій

У Дениса була особлива звичка - перед бойовими виходами він ішов у поле і співав. Хотів навчитися добре співати і думав, що його ніхто не чує. Але побратими знали про це.

За час служби він лише кілька разів приїжджав додому. Востаннє - за кілька днів до останнього бою, коли навідав маму в Польщі.

Денис Струнніков загинув 22 серпня 2025 року поблизу Новомихайлівки на Донеччині. Під час відходу група потрапила під мінометний обстріл. Машина підірвалася, бійці розбіглися. Одна з мін впала поруч із Денисом.

Він отримав тяжкі поранення, але зміг піднятися і побіг до побратима, щоб накласти турнікети.

Банер пам'яті Дениса Струннікова (фото: "Артан")

Денис боровся за життя ще 12 годин. Побратими несли його на собі, як колись він виносив інших поранених. Його евакуювали, але врятувати не змогли.

Пам’ять про Дениса Струннікова

Дениса Струннікова поховали у закритій труні. Для матері він назавжди залишився живим - таким, яким вона бачила його востаннє.

"Я не приймаю те, що його немає", - каже Тетяна Струннікова.

Денис "Діо" Струнніков став Почесним громадянином Тернополя. Він також отримав відзнаки від Івано-Франківська та Головного управління розвідки посмертно.