"Від мобілізації відійти не можна, але підхід треба змінити": Костянтин Немічев, KRAKEN

Поки на фронті триває перелом технологій, питання мобілізації та комплектування війська залишаються найгострішими. Мобілізація потребує якісних змін, а професійна армія повинна базуватися на чітких контрактах та технологічній перевазі над ворогом. 

В ексклюзивному інтерв'ю РБК-Україна заступник командира полку безпілотних систем KRAKEN  Костянтин Немічев відверто розповідає про те, як медійність допомагає рекрутингу 3000 бійців, чому технології наземних і повітряних дронів змінюють правила гри на Борівсько-Лиманському напрямку, та як йому вдалося вижити після чотирьох замахів російських спецслужб. 

Про медійність

– KRAKEN став одним із наймедійніших підрозділів за час війни. В мережі часто чути хейт, нібито медійність заважає воювати і що це просто піар на успішних операціях. Яке ваше ставлення до цього?

– Ми живемо у 21-му столітті, де маємо право комунікувати із суспільством. Через медійність ми показуємо, чим і як живе підрозділ, яке тут ставлення до бійців. Людина, яка хоче мобілізуватися, може зважити наші успіхи й умови та обрати нас. Тобто це насамперед допомагає рекрутингу.

Також це інститут репутації. Люди стежать за підрозділом, поважають його й довіряють. Через це є підтримка – і донатами, і морально, що теж необхідно. Зараз вік технологій, і ми маємо користуватися всіма методами. Це один із методів пропаганди, можливість показувати розвиток підрозділу.

– Чи вважаєте ви, що саме медійність допомогла залучити досвідчених і класних бійців?

– Завдяки тому, що ми з першого дня показуємо свою діяльність – і успіхи штурмів, і поразки. Люди приходять, адаптуються й долучаються до нас. Зараз полк безпілотних систем KRAKEN налічує близько 3 000 осіб. Це велика кількість.

До нас приходить десь 250-270 людей на місяць. Це гарний результат. Такі питання якраз і впливають на тих, хто хоче мобілізуватися. Тому це працює, завдяки цьому ми ростемо й розвиваємося.

Про замахи

– Якщо запитати майже будь-якого харків'янина, та й не тільки, що таке "KRAKEN", усі знають відповідь. Це показує роботу вашої медійності. Але саме ви, як заступник командира, зараз перебуваєте в топ-10 розшуку РФ. Як ви це розцінюєте? Це показник ефективності чи тривожний дзвіночок?

– Мені не дуже подобається, що російські спецслужби так стежать і постійно намагаються зробити капості. За час повномасштабного вторгнення на мене було здійснено чотири замахи. Завдяки нашим спецслужбам, які змогли попередити ці історії, ми зараз із вами спілкуємося. Це один бік медалі.

Інший – для мене це честь. Це означає, що я все роблю правильно. Якщо я ворог для нашого ворога, то я на правильному шляху. Ми робимо надважливі справи не лише на фронті, а й у тилу.

Кремлівський режим зосереджений на тому, щоб ліквідувати нас, але ми витримаємо й переможемо, розбудуємо сильну та незалежну Україну. Ворогу це заважає, тому вони максимально намагаються цьому перешкодити.

– Ви згадали про чотири спроби замаху. Можете розповісти детальніше?

– Зараз не можу їх підсвічувати, бо тривають розшукові дії, виходять на конкретних людей. Коли все реалізується й затримають учасників цих операцій, тоді спецслужби розкажуть, і я зможу розповісти детальніше.

Про фронт

– Добре, залишимо це в інтризі. Хочу торкнутися теми обстановки на фронті. Наприклад, Лимансько-Борівський напрямок – там зараз гарячі, запеклі бої. Як оцінюєте ситуацію на сьогодні?

– Можемо відмотати рік назад, коли ми доєдналися до Третього армійського корпусу і коли він узяв цю смугу відповідальності. На той момент у противника були успіхи, територія реально сипалася. Ворог максимально інфільтрувався в наші порядки.

Деякі експерти казали, що Лиману та лівому берегу Осколу залишається кілька місяців. Але завдяки правильному менеджменту, коли зайшов Третій армійський корпус під командуванням Андрія Білецького, розставили правильних командирів, змінили підхід до людей і прибрали зайву бюрократію, фронт вирівнявся.

Навіть зараз ми маємо стабільний фронт, а на деяких ділянках можемо контратакувати. Це приклад здорової системи, яка працює. Восени цього року противник накопичив сили для штурму: застосував 50 одиниць техніки та понад 500 осіб особового складу.

Але завдяки бригадам на передній лінії та полку безпілотних систем ворога знищили на підступах. До першої лінії доїхала лише одна БМП, яку знищила піхота Третьої штурмової бригади.

Це показник того, що ми повністю контролюємо зону відповідальності й можемо давати контрдії на всі випади противника. В цьому й полягає успіх корпусу.

– Тобто наразі ви позитивно оцінюєте міцність нашої оборони на цьому напрямку?

– Та й загалом зараз іде перелом технологій. Росіяни з кінця 2023 року звикли використовувати тактику малих груп. У них багато населення, вони просто кидають людей на м'ясо: хтось та й дійде. Вони намагалися так діяти майже три роки.

Але завдяки прориву технологій та новітнім засобам ми можемо відповідати технологіями на масовість особового складу ворога. Ми воюємо технологіями проти їхньої живої сили. У 2023-2024 роках ми цього не могли собі дозволити, бо вони реально перли й накопичувалися. Що ми бачимо зараз?

За минулий місяць ми знищили та важко поранили 38 000 окупантів. Це з відеопідтвердженням, лише за місяць. А в них мобілізаційний потенціал – 32-35 тисяч. Тобто вже видно паритет. Цей паритет треба нарощувати, щоб виснажити ворога й висмоктати з нього всі сили.

– П'ятий рік повномасштабної війни, людям складно бачити позитив, навколо багато негативу. В чому ви бачите щось позитивне, чим пишаєтеся?

– Стосовно втоми – втомилися всі, і це відверто. І бійці на фронті, які воюють хто п'ятий, а хто й дванадцятий рік, і цивільні в містах від обстрілів та новин. Але в нас немає іншого варіанту, крім як зберегти й захистити державу.

Якщо зараз цього не зробити, можна збирати валізи й їхати в Польщу, потім Росія нападе на Польщу – їхати в Німеччину і так далі. Путіну не потрібен просто Крим чи Донбас, його мета – знищити нашу країну й рухатися далі.

Потрібно знаходити мотивацію. Для мене мотивація – зберегти країну. Позитив у тому, що у 2022 році ми її втримали. Жоден американський чи європейський аналітик не вірив, що ми встоїмо проти "другої армії світу".

А українці – люди, які працювали в супермаркетах чи викладали – вийшли й захистили країну. Ще одна моя мотивація – моє місто Харків. Хочу максимально відкинути від нього війська РФ, убезпечити його за допомогою ППО та дронів-перехоплювачів, щоб місто не страждало щодня.

Про демобілізацію

– Демобілізація – наразі найболючіше питання у війську. Багато військових п'ятий рік на фронті, ефективність падає. Як із цим боротися?

– Демобілізація має бути, у всього має бути початок і кінець. Якщо людина розуміє, що йде в армію назавжди, вона туди не піде. Якщо встановити чіткий контракт, наприклад на два роки, з подальшим звільненням – буде більше добровольців і прилив нових людей.

Я розумію ризики: першими пішли вмотивовані люди з ідеєю, і якщо вони зараз підуть, буде важко. Але треба готувати фундамент. Потрібні конкретні терміни служби, щоб вибудовувати еліту української армії, яка розвиватиме її й після війни, адже зараз армія на високому рівні.

Якщо всі цивільні, які прийшли у 2022 році, просто підуть і ми нікого не підготуємо, то повернемося в 2013 рік, коли армію розпустили, а озброєння розпродали. Армія та ВПК – наші гаранти безпеки.

Про мобілізацію ув'язнених

– Брак людей намагаються закривати нововведеннями, наприклад мобілізацією колишніх ув'язнених. Як ставитеся до цього?

– Усе залежить від підрозділу та менеджменту. Я чув і негативні відгуки, але є живий приклад – Третя штурмова бригада. Там до людей, які відбували покарання, ставлення таке ж, як і до інших бійців. Там немає окремих "загонів зеків", як у деяких інших підрозділах.

Ці люди готові воювати за країну й показують непогані результати. Вони проходять відбір, щоб довести, що хочуть скористатися шансом на виправлення. Ситуації бувають різні: хтось із кимось поштовхався, людина впала, розбила голову й померла – за це саджають.

Ця людина нічим не відрізняється від тих, хто зараз ходить мирними містами. До кожного потрібен підхід. В армії є психологи та реабілітологи. Кожна людина – це пазл, треба знайти їй правильне місце, і тоді буде результат.

Про ТЦК

– Чи є у вашому полку примусово мобілізовані через ТЦК?

– Саме примусово мобілізованих немає зовсім. Є люди, яких примусово мобілізували в інші підрозділи, а вони потім через СЗЧ переводилися до нас. Але така людина ментально вже обрала шлях добровольця і готова до нашого підрозділу.

– Виходить, що система ТЦК програє рекрутингу окремих підрозділів. Чому?

– Я б розділив це питання. Рекрутинг є лише в поодиноких підрозділах, а фронт тримають близько 150 бойових бригад. Тільки за рахунок рекрутингу ми не зможемо укомплектувати всю армію, тому від мобілізації відійти не можна. Але підхід до неї треба змінити – зробити нормальне ставлення до людей.

ТЦК потрібні, бо треба комплектувати військо. Основна помилка в тому, що мобілізацією займаються люди, які не проходили для цього навчання. У нас є правоохоронні органи, які вчаться в інститутах, проходять курси й мають навички розшукових дій.

Якщо людина ухиляється від служби, її не треба ловити силою на вулиці – потрібно завести справу в ЄРДР і працювати з нею як з ухилянтом. Якщо цим займатиметься поліція або спецпризначенці МВС, які мають потрібні методи й навички, таких ситуацій на вулицях стане значно менше.

Про мобілізаційний вік

– Наступна тема – зниження мобілізаційного віку до 21 чи 18 років. Як ви до цього ставитеся?

– Ми зараз на стадії того, щоб втратити покоління. Молоддю ніхто не займається, їй дозволили виїжджати за кордон. Якщо ми зараз ще й примусово мобілізуватимемо її в армію, ми просто втратимо тих, хто має розбудовувати й розвивати країну після війни.

Потрібно підходити з іншого боку – надавати більше соціальних гарантій і можливостей при підписанні контракту. Зараз статус учасника бойових дій дає хіба що знижку на комуналку, так не повинно бути. Люди ризикують життям і здоров'ям, соціальний пакет має бути більшим, як і національна ідея.

Я в 18 років розумів, що мені треба йти захищати країну, бо армія була розпущена, а озброєння розпродане. У мене була національна ідея, я запитав себе: "Хто, як не я?", і пішов, хоча навіть стріляти з автомата не вмів. Кожен має ставити собі це запитання.

– А у вашому полку багато молоді до 25 років?

– З 2016 по 2021 рік ми займалися розбудовою українського руху в Харкові й організовували патріотичний табір для дітей. Багатьом із тих, хто через нього пройшов, уже виповнилося 18 років, і зараз у нашому підрозділі служать 33 такі особи. Це показник того, що ми заклали правильне зерно.

Стосовно контрактів 18-24 роки: до нас щомісяця доєднується приблизно 25–30 молодих хлопців. Працює сарафанне радіо – друзі розповідають друзям, є довіра до підрозділу. Технології – це більше про молодь. Багато хлопців, які зараз ефективно нищать росіян, мають вік 18-19 років.

Про відбір та зарплати

– Відомо, що у вас непростий відбір. Яка найпоширеніша причина, чому люди його не проходять? Стан здоров'я чи внутрішня безпека?

– Зараз відбір трохи спростився, бо ми займаємося безпілотною складовою. Коли виконували спеціальні піхотні задачі, потрібна була дуже сильна фізична витривалість. Бували випадки, коли людина сильна фізично, але не тягне морально. Моральна складова дуже важлива.

На відборі у нас була доба без їжі, доба в мокрому одязі. Ми відтворювали реальні умови, щоб людина розуміла, що це не кіно й не красиві відео. Щоб дійти до бою, треба пройти багато кілометрів тиловою зоною пішки, пронести провізію, боєкомплект і закріпитися.

Армія – це кров, піт і сльози. Зараз ми більше зважаємо на те, як людина володіє технологіями. Фізичний стан усе одно має бути нормальним, бо логістика ускладнена й оператору БПЛА теж треба нести на собі генератор чи паливо. Акцент змістився на технології та здатність виконувати конкретну задачу залежно від посади.

– Яку зарплату отримує людина без досвіду, яка щойно доєдналася до вас звичайним солдатом?

– Грошове забезпечення солдата становить приблизно 20 000 гривень, сержанта – 22-25 тисяч. За перебування в зоні виконання бойових завдань автоматично нараховується ще 30 000 гривень.

Якщо людина безпосередньо воює на передньому краї, вона отримує додатково 70 000 гривень (так звану "сотку" разом із тими 30 тисячами). Плюс базова зарплата. Разом боєць на передовій отримує від 120 000 гривень.

Зараз ідеться про нові контракти та підвищення заробітних плат. Сподіваюся, військовослужбовець у тилу отримуватиме більше, ніж охоронець в АТБ. Людина на тиловій посаді або обмежено придатна отримує 20-25 тисяч гривень.

Якщо вона працює в зоні виконання завдань (наприклад, робить підвози на позиції), то отримує в районі 50-55 тисяч гривень разом із додатковими виплатами. Намагаємося забезпечити комфорт.

Про мобілізацію жінок

– Чи є у складі вашого полку жінки? Жіноча мобілізація – теж актуальна тема, було багато вкидів у медіа для розсіювання паніки, ніби жінкам треба готуватися. Офіційних заяв не було, але люди вірять. Яке місце жінки на війні?

– Армія – це не лише бойові посади, це тил, логістика, бухгалтерія. Жінки доєднуються добровільно й займають посади відповідно до свого фаху. Від них багато користі, у них інше бачення й підхід. Багато жінок служать у тилу.

Мобілізація жінок – це нісенітниця, це питання не варто навіть піднімати. Жінка відрізняється від чоловіка насамперед фізичними можливостями. Боєць на передньому краї несе на собі близько 30 кг (шолом, броня, автомат, БК, провізія) – мало яка жінка це витримає.

Другий фільтр – гігієна. В бліндажі важко реалізувати окремий туалет та інші моменти. Попри це, у нас є жінки, які виконують бойові завдання безпосередньо на лінії фронту. Нещодавно наша дівчина отримала опіки та поранення під час обстрілу позицій, її евакуювали, зараз вона в лікарні в Києві. Такі кейси є, але це під силу не кожній.

– Які саме бойові завдання вони виконують? Наведіть кілька кейсів.

– У нашому полку безпілотних систем дівчина, яка отримала поранення, була оператором БПЛА. В Третій штурмовій бригаді є дівчина, яка зараз є заступником напрямку РЕБ в одному з батальйонів, а до цього вона була безпосередньо в піхоті на передньому краї й виконувала роль бійця-піхотинця.

Зараз вона успішно розвиває напрямок РЕБ. Бували випадки, коли жінки проходили відбір, їхали на першу бойову задачу, поверталися й казали, що не можуть. Але людина вже оформлена в армії, доводиться шукати їй інше місце. Шлях назад для жінки є, наприклад, через вагітність – так можна покинути лави ЗСУ.

Треба завжди зважувати не лише фізичні, а й моральні сили. Людина на полі бою може побачити пораненого чи мертвого побратима, втратити орієнтацію. Життя без рук і ніг – це абсолютна норма на війні, не кожна психіка до цього готова. Навіть не всі чоловіки готові, а жінки й поготів.

Про "наступ із Білорусі"

– В інфопросторі багато розмов про наступ із Білорусі, проведення там навчань, нібито завтра вони наступають і забирають Київ. Telegram сильно впливає на людей.

Наприкінці 2021 року на кордоні теж були навчання, і ви помітили нетипові речі. Чи спостерігаєте ви зараз як військовий якісь нетипові моменти, до яких варто готуватися?

– Загроза є завжди, але треба розібратися, для кого саме. Є кілька варіантів. Перший – загроза для прикордоння України. Другий – Балтійські країни, які межують із Білоруссю. Росія розглядає Сувальський коридор як можливість захоплення та відрізання Балтії від Європи суходолом.

Третій варіант – це маніпуляція. Вони проводять навчання, копають позиції, щоб змусити нас відтягнути війська з фронтової частини України й розтягнути наші сили.

Який варіант спрацює – невідомо, але наша задача – готуватися. На кордоні з Білоруссю наша оборонна лінія готова. Якщо РФ разом із Білоруссю спробує рухатися в наш бік, наші безпілотні системи та піхотні бригади зроблять усе, щоб ця колона була знищена разом із технікою та особовим складом. Тоді в нас розв'яжуться руки для нанесення ударів по центрах прийняття рішень у Білорусі.

Лукашенко це розуміє, тому п'ятий рік єрзає на стільці й не знає, що робити. Ми показуємо на фронті, що можемо нищити ворога.

Сценарій 2022 року, коли колони йшли по Київщині чи Чернігівщині, зараз нереалістичний. Техніку в такому форматі на фронті вже не використовують, колони просто знищать на підступах.

Глобальної загрози великим містам з боку Білорусі наразі немає через ту кількість сил, яка там розташована. Вони можуть накопичувати ресурси, можливі спроби заходу на прикордонні території, у маленькі міста й села (як це робиться в Харківській та Сумській областях для створення так званої буферної зони).

На цю загрозу треба адекватно реагувати, що ми й робимо. Навіть після нашої перемоги провокації та накопичення сил ворогом на кордонах можуть продовжуватися.

Про кордони 1991 року

– Попри адаптацію, в інфопросторі досі лунають наративи про кордони 1991 року. Чи готові ми воювати ще 5-10 років, щоб дійти до цього, чи це наразі просто мрія?

– Я зараз не говорю про кордони 1991 року, тому що зараз іде війна на виснаження. Ми виснажуємо їх, вони – нас. Будь-яка війна закінчується двома шляхами: або військовим розгромом однієї зі сторін, або дипломатичним шляхом (переговорами).

Якщо ми правильно використовуватимемо ресурси – людський потенціал, інновації та менеджмент в армії, ми зможемо переломити хід подій. Ми вже виснажуємо ворога й можемо цей тиск збільшувати.

Коли ми максимально його виснажимо, то підійдемо до столу перемовин не з опущеною головою, а з високо піднятою, з позиції сили. На це треба ставити акцент. Якщо прийти на переговори слабкою стороною, ми підпишемо заморозку, яка розморозиться за рік і почнеться новий етап.

Я хочу, щоб ми підписали нормальні гарантії та сталий мир, щоб більше не повертатися до війни. Для цього є реальні шанси, потрібно масштабувати досвід дієвих корпусів та бригад на всю армію.

Про лист Зеленського Путіну

– В інфопросторі з'явилася інформація, що президент Зеленський написав листа Путіну, на що відреагував Трамп, а Кремль готує заяву. Це прогрів перед спробами домовитися чи сценарій фіналу?

– У Російської Федерації зараз не все так добре на фронті, вони не просуваються так, як у 2023-2024 роках. Це треба використовувати й збільшувати тиск.

Дипломатія була присутня протягом усіх років війни. Це один із гарних кроків, треба постійно клювати Путіна й показувати його місце як агресора, адже він розповідає, ніби щось там своє захищає. В листі вказано кількість їхніх втрат за минулий місяць – можливо, він цього не знає, а тепер побачить.

Дипломатію треба вибудовувати паралельно зі збільшенням тиску на фронті. Це можна розцінювати як перші дипломатичні кроки.

– Але ж Путін готовий воювати довго й заливати фронт кров'ю своїх солдатів, яких там багато.

– У нього є козир, який він ще не використовував – примусова мобілізація росіян. Якщо в нього є плани на країни Балтії, він використає цей козир саме в той момент, коли захоче йти далі й захоплювати нові території. Якщо він викине цей козир зараз, це буде для нього агонією. Подивимося, чим усе закінчиться.