Тюлень-монах, тур і навіть росомаха: 10 "українських" тварин, які зникли назавжди

Головне:

• Причини зникнення видів: Головними факторами винищення унікальних тварин в Україні стали активне господарювання людини, надмірне полювання, руйнування природних оселищ та поширення вогнепальної зброї.
• Втрачені велетні степів та лісів: Повністю зникли тури (останні вбиті у XVII ст.) та дикі коні - тарпани (останній помер у 1918 році). Також з території України зникли кулани та сайгаки (останній дикий представник вбитий у 1898 році).
• Втрати гірської та водної фауни: У Карпатах більше не водиться козиця (скельниця), а в акваторії Чорного моря через полювання повністю винищено тюленя-монаха.
• Зниклі риби та гризуни: Атлантичний осетер офіційно вважається зниклим у водах України. Також в історії залишилися такі види як росомаха, політуха (летяга) та пискуха степова.
• Сучасні загрози: Приклади вимерлих тварин є попередженням для сьогодення. Наразі особливого захисту та системної охорони потребують рідкісні види з Червоної книги - бурий ведмідь та рись євразійська.

Широкими степами України колись мандрували тарпани - дикі коні, а у лісах мешкав тур - дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби. Ці та інші види були важливими елементами природних екосистем, формували рівновагу та біорізноманіття наших ландшафтів.

Сьогодні ці види залишилися лише в історії, фольклорі та наукових описах. У Всесвітньому фонді природи WWF-Україна наголошують: зникнення цих тварин - результат тривалого впливу людини на природу.

Активне господарювання без урахування потреб інших мешканців цих земель, надмірне полювання та руйнування природних оселищ призвели до повного знищення і зникнення цих та багатьох інших унікальних істот.

Топ-10 тварин вимерлих тварин, які колись жили в Україні

Тур (Bos primigenius)

Предок бика свійського, колись населяв українські степ, лісостеп та ліси. Вважався мисливською твариною.

Тури були одними з найбільших травоїдних тварин голоцену: бики досягали 180 см у холці та важили до 1000 кг. Характерною рисою тура були його масивні, вигнуті у формі чаші роги, довжина яких сягала 70 сантиметрів. Зовнішній вигляд дикого бика також доповнювала помітна грива.

В українській міфології та фольклорі тур часто символізував силу, відвагу, а також родючість та любов. Спадщина турів закарбувалася в українській топоніміці: корінь "тур" і досі звучить у назвах багатьох міст, сіл та річок (наприклад місто Турка на Львівщина, або річка Тур'я на Закарпатті).

Про надзвичайну силу цих велетнів свідчать і літописи, де часто згадується полювання київських князів на турів. Зокрема, князь Володимир Мономах у спогадах про свої лови описував небезпечне зіткнення: "Два тури підняли на роги мене разом із конем".

Дикі тури поступово зникали через полювання та інтенсивну вирубку лісів і освоєння земель людиною. Тур був повністю винищений на території України у XVII столітті.

Тарпан (Equus ferus ferus)

Тарпан відзначався невеликими розмірами (висота в холці становила 107-130 см). Характерними рисами тварини були темний "ремінь" уздовж хребта, відсутність чубчика та пряма, неповисла грива.

Це був травоїдний вид, який у минулому був досить поширений у степових і лісостепових зонах Європи. Водночас через значну шкоду, якої дикі коні завдавали сільськогосподарським посівам, їх почали цілеспрямовано знищувати.

На початку XVII століття в окремих європейських містах діяли спеціальні загони стрільців, які полювали на диких коней, що спустошували поля.

Цей дикий кінь колись був широко поширеним і у степах України, однак розорювання степів і господарська діяльність призвели до повного зникнення виду.

Останнього дикого тарпана в Україні відловили у 1886 році біля села Нововоронцовка на Херсонщині, а в 1918 році в маєтку поблизу Миргорода (Полтавщина) помер останній представник цього виду.

Росомаха (Gulo gulo)

До кінця XIX - початку XX століття цей вид траплявся на Поділлі, Наддніпрянщині та Поліссі, однак повністю зник унаслідок тривалого переслідування людиною.

Фото: Росомаха (Zefram/wikimedia.org)

Останню дику особину було застрелено у 1880 році поблизу Канева.

Тюлень-монах (Monachus monachus)

Тюлень-монах - рідкісний морський ссавець, поширений у Середземному морі та прилеглих районах Атлантики. Водночас у межах української морської акваторії цей вид вважається зниклим.

Фото: Тюлень-монах (G.dallorto / wikimedia.org)

До 1950-1970-х років тюлень-монах траплявся у Чорному морі, зокрема біля узбережжя Криму, однак був повністю винищений через інтенсивне полювання заради шкіри, жиру та м’яса.

Довжина тіла дорослих особин може сягати 275 см, а маса - близько 300 кг і більше.

Осетер атлантичний (Acipenser sturio)

Міжнародний союз охорони природи (IUCN) визнав осетрових найвразливішою групою видів у світі: до 23 із 26 видів перебувають на межі зникнення.

Історично у водах України мешкали шість видів осетрових: білуга звичайна, севрюга звичайна, стерлядь прісноводна, осетер руський, осетер атлантичний та осетер шип. Усі вони занесені до Червоної книги України.

Водночас осетер атлантичний (Acipenser sturio) нині вважається зниклим на території нашої країни.

Основними причинами стрімкого скорочення популяцій осетрових є браконьєрство, руйнування природних місць нересту та будівництво гребель, які блокують їхні міграційні шляхи.

Сайга (Saiga tatarica)

Історично сайгаки населяли великі території степів і напівпустель Євразії - від передгір’їв Карпат і Кавказу до Джунгарії та Монголії. Нині їхній ареал значно скоротився: сайгаки збереглися переважно в Казахстані, Узбекистані, з заходами на територію Туркменістану, у Монголії.

У минулому сайга широко заселяла українські степи - від Дону до Карпат (зокрема степ Пантелиха) і навіть доходила до околиць Києва. Проте у XIX столітті вид повністю зник на території України.

Фото: Сайга (Andrey Giljov / wikimedia.org)

Основною причиною стало інтенсивне переслідування людиною, зокрема через поширення вогнепальної зброї.

Останнього дикого представника виду було вбито у 1898 році біля села Преображенка, за 43 км від Асканії-Нова.

Сьогодні у напіввільних умовах сайгаків утримують у біосферному заповіднику "Асканія-Нова".

Кулан (Equus hemionus)

Кулан зовні нагадує африканського віслюка, хоча має багато спільних рис із конем - саме тому його часто називають "напіввіслюком". На відміну від віслюка, кулан ніколи не піддавався прирученню.

Тривалий час кулан був важливим промисловим видом. Його шкура високо цінувалася - з неї виготовляли дорогий сап’ян (шагрень - дрібнозерниста шкіра з характерною текстурою).

Фото: Кулан (Michael Oppermann / wikimedia.org)

М’ясо та жир використовували в їжу, а в народній медицині печінці й жиру куланів приписували лікувальні властивості.

Унаслідок інтенсивного використання та освоєння територій людиною кулани були витіснені з багатьох місць. У деяких регіонах їх повністю винищили, в інших - вони стали вкрай рідкісними.

З території України цей вид зник приблизно у XVII столітті.

Козиця, або скельниця (Rupicapra rupicapra)

Козицю також називають "скельницею" або "гірською сарною" - ці назви відображають її поширення у скельних і гірських місцевостях, зокрема в Піренеях, Альпах, Карпатах і на Кавказі.

У XVII–XIX століттях козиця звичайна була поширена в багатьох частинах Карпатського хребта, а ще на початку XX століття її фіксували й на території Буковини.

Фото: Козиця (Boskar / wikimedia.org)

Втім, приблизно сто років тому цей вид зник з Українських Карпат. За спогадами місцевих жителів, останню козицю в Горганах, на горі Сивуля, було застрелено під час Першої світової війни.

Політуха (Pteromys volans)

Політуха, або летяга звичайна, - це вид гризунів роду політуха (Pteromys) родини вивіркових (Sciuridae). Вона має шкірну мембрану, що простягається між передніми та задніми кінцівками й дозволяє їй планерувати в повітрі.

Водночас, на відміну від деяких інших видів летяг, у політухи відсутня мембрана між задніми кінцівками та основою хвоста.

Фото: Політуха (A.Popov / wikimedia.org)

У краєзнавчих і зоологічних працях XVIII - початку XX століття цей вид згадувався для північних регіонів України, зокрема Сумщини та Чернігівщини.

Пискуха степова (Ochotona pusilla)

Це вид гризунів - найзахідніший за своїм ареалом представник пискух. У історичні часи (до XIX століття) він мешкав на території України, що підтверджують остеологічні знахідки, зокрема на Полтавщині.

У давнину цей вид був відомий під назвою "чекалка", а згодом його почали називати "земляним зайцем".

Чому це важливо знати сьогодні?

Ці приклади демонструють, наскільки вразливою є природа перед впливом людини.

У Всесвітньому фонді природи WWF-Україна наголошують: від рішень, які ми ухвалюємо сьогодні, залежить, чи вдасться зберегти інші види, які досі існують у дикій природі.

Зникнення видів у минулому - це не лише історія, а й попередження для сучасності. Сьогодні під особливою охороною перебувають великі хижаки, які відіграють ключову роль у природних екосистемах.

Йдеться, зокрема, про бурого ведмедя та рись євразійську - рідкісні види, занесені до Червоної книги України та міжнародних природоохоронних списків МСОП (IUCN).

Вони також охороняються в межах Бернської та Карпатської конвенцій, а на рівні Європейського союзу - Оселищною директивою. Ведмідь бурий і рись євразійська - одні із видів, якими опікується WWF-Україна, адже сьогодні вони потребують особливої уваги та системного захисту.