"Туди не купиш квиток і за мільйон": як українець досліджує найвіддаленіші острови світу

Колись киянин Вадим Івлєв зачитувався книжками про далекі мандрівки, а сьогодні є одним із небагатьох людей у світі, які побували на найвіддаленіших і найнебезпечніших островах планети. 

Про унікальну природу, яка не змінювалася мільйони років, про небезпечні експедиції, життя диких племен та місця, де за всю історію побувало менше людей, ніж у космосі, відомий мандрівник, дослідник, автор книги "Мандри Киянина Океанією" та колонок для нашого видання Вадим Івлєв розповів в інтерв'ю РБК-Україна. 

Від гуртка радіолюбителів до експедицій на край світу

Ще в дитинстві, Вадим Івлєв захопився вражаючими історіями про мандрівки на незвідані, маловідомі куточки планети. Якось він прийшов на гурток радіолюбителів, і в цій справі він залишається вже 50 років. Обрав професію радіоінженера, і одночасно планував експедиції – туди, де бували іноді буквально десятки людей.

Зокрема, цієї весни він став першим українцем, який висадився на Буве, найсамотніший острів планети.

"У мене з самого початку було бажання: якщо займатися чимось, то займатися серйозно, щоб зробити щось вагоме, вкласти душу, зробити щось таке, що мені давалося", – розповідає Вадим.

Спершу Вадим їздив у такі подорожі самостійно, а останні чотири рази його вже просто запрошували до складу спеціальних експедиційних кораблів і команд.

"Спершу їздив самостійно, а останні чотири рази мене запрошували в експедиції. У світі є різні такі команди, і вони між собою щороку змагаються, хто покаже кращий результат. Зазвичай в експедицію набирають 14 членів – можливо, за кількістю кают чи ліжок на судні", – розповідає він.

Зараз він вважає, що практично завершив те, до чого прагнув ще з дитинства: відвідав п'ять територій французької Полінезії, майже весь Тихоокеанський регіон, побував в Антарктиці.

Про першу віддалену мандрівку та складно доступні місця

Колись, багато років тому, першою великою експедицією для Вадима Івлєва стала поїздка на Соломонові острови в Тихому океані, де саме відбувався фестиваль тихоокеанського мистецтва. Туди він узяв із собою радіопередавач.

"Я взяв із собою радіопередавач, щоб встановити зв'язок і поділитися своїми етнографічними спостереженнями зовсім іншої культури", – згадує він.

У той час радіоаматорство мало в таких експедиціях особливу роль. Супутникового зв'язку, мобільних телефонів ще не було, а наявні технології були надзвичайно дорогими й належали переважно військовим.

Протягом ста років радіоаматори намагалися охопити земну кулю єдиною мережею, щоб передавати новини та повідомлення про надзвичайні ситуації з найвіддаленіших куточків планети, розповідає Вадим.

Фото: киянин Вадим Івлєв досліджує віддалені куточки світу вже багато років (надане співрозмовником)

Існують спеціальні міжнародні переліки – так звані DXCC-території (entities), – куди входять не лише країни, а й безлюдні острови чи антарктичні станції. Вадим почав шукати найскладніші для досягнення точки за рейтингом американських радіоаматорів.

"Є місця, які входять до рейтингу й рекламуються як найбільш важкодоступні, а тому – найбільш цікаві. Я став шукати ці місця... І вийшло, що я відвідав багато місць в такому океані, де взагалі людей не буває. Це азарт, це певне досягнення, це великий інтерес", – зазначає мандрівник.

Згадуючи свою першу поїздку на Соломонові острови, мандрівник зазначає, що колись знав про них лише з книжок Джека Лондона і не знав жодного, хто б там побував.

Тоді все вдалося організувати через знайомих і мережу радіоаматорів: німецькі колеги порадили іншого німця, який жив на Соломонових островах, і той допоміг налагодити зв'язок із місцевими адміністраціями для отримання дозволів на радіозв'язок. Згодом працівниця місцевої турфірми надіслала офіційне запрошення.

Логістика виявилася непростою: він купив квиток і летів через Австралію, потім дістався до острова, а звідти довелося вирушати далі маленьким літачком на дикий і віддалений острів. Окрім того, він побував у Папуа – Новій Гвінеї, де поїздка також перетворилася на справжню пригоду з пошуком шляхів туди.

Як багато у світі місць, куди не ступала нога людини?

Чи залишилися на Землі куточки, де взагалі не бували люди, або бувало дуже мало? Вадим зазначає, що таких місць практично немає. Проте існують локації, куди вкрай важко дістатися через складні логістичні перешкоди.

"Звичайно, таких місць на Землі вже не залишилося. Є місця, які просто мало людей відвідують. І це просто важкодоступні місця, тому що туди потрапити неможливо літаком, гелікоптером чи просто якимось кораблем напряму, без численних пересадок", – пояснює він.

Попри те, що тисячі суден постійно перетинають океани, а на деякі віддалені станції чи острови щороку приїжджають тисячі туристів, існують унікальні точки, висадка на які пов'язана з величезним ризиком.

"Потім ще потрібно, щоб був гелікоптер, тому що дуже небезпечно просто висаджуватися. До таких островів можна віднести той же острів Буве", – додає мандрівник.

За рідкісністю він порівнює ексклюзивність таких подорожей із космічними польотами, адже за всю історію на цьому найсамотнішому острові побувало менше людей, ніж літало в космос в цілому. Станом на кінець липня 2026 року, у космосі побувало приблизно 670-680 людей, включно з орбітальними польотами та суборбітальними туристичними місіями.

Зазвичай у подібні віддалені місця, куди складно добратися, їздять науковці у дослідницьких цілях. Та й те – такі поїздки іноді стаються всього раз на десять років або й рідше.

Без впливу людини. Місця, які збереглися такими, якими були мільйони років тому

Унікальна цінність подібних мандрівок і в тому, що такі подорожі дозволяють побачити планету такою, якою вона була до появи людини. На відміну від звичних міст, де все змінено людиною, зведено дороги й будівлі, там панує абсолютно інше відчуття часу, каже Вадим Івлєв.

Навколо нас ми бачимо будівлі, дороги, збудовані кілька десятків років тому. Деякі споруди – 100 років і давніше. Тобто так чи інакше все навколо нас якось змінене людиною.

"А там – зовсім інше уявлення про час. Коли потрапляєш, наприклад, на острів Буве, то чітко розумієш, що навколо все залишається незмінним уже сотні тисяч років – ще з часів, коли там востаннє вивергався вулкан. Там немає будівель, асфальту. Берегова смуга зроблена океаном. Там відчуваєш надзвичайну цінність всього. Це останні клаптики на планеті, де можна щось подивитися в первозданному вигляді", – пояснює він.

Фото: унікальні місця, які не заселені людьми, зберегли природу такою, якою вона були тисячі, а то й мільйони років тому (wikipedia.org, пейзаж острова Гендерсон)

Порівнюючи такі дикі куточки зі звичним міським середовищем, мандрівник зауважує, що навіть історичні будівлі чи вулиці в цивілізації постійно зазнають людського втручання.

"От я в Києві, наприклад. Можна сказати, що це старі будівлі, але вони все разів вже перебудовані і пофарбовані", – пояснює Вадим.

Натомість природа в екстремальних точках планети зберігає первісний вік і незмінного свідка епох, адже там кожен елемент ландшафту формувався тисячоліттями чи мільйонами років.

"А льодовики – це, скажімо, дві тисячі років, коли він формувався, а каміння на островах – це мільйони років. Тобто кожен камінець, який ви можете взяти, це вже мільйони років", – розповідає він.

Подорожі до таких локацій кардинально відрізняються від звичайних поїздок, адже туди неможливо дістатися швидко чи спланувати поїздку на вікенд. Проте нагородою за складну логістику стає унікальне відчуття подорожі крізь століття.

"Це вже не ті місця, куди можна поїхати чи злітати на вихідні. Туди треба добиратися дуже довго. Але в деяких таких місцях ви наче переміщуєтеся з машиною часу. Часом навіть на 200-300 мільйонів років до того, як земна куля виглядала тоді", – підсумовує мандрівник.

Як європейська цивілізація доходить до автентичних племен

Сучасний світ часто страждає від надмірного туризму, який суттєво шкодить автентичним і колись малозаселеним місцям. "Сліди цивілізації" – пластик і різне інше сміття, – сьогодні можна знайти навіть у найвищих чи найвіддаленіших точках планети.

"Зараз навіть на Евересті банки, склянки, нескінченні черги. Скрізь, на жаль, це змінюється, і якщо зникнуть ці острови, то я думаю, що ми вже безповоротно втратимо таку цінну частину планети", – ділиться емоціями пан Вадим.

З цим стикнулися і в Європі. Венеція кілька років тому ввела обмеження на відвідування міста, бо воно знаходиться під ризиком затоплення. А торік у Венеції ввели нові міри – збільшили кількість днів з обмеженим доступом.

Водночас "дикі" віддалені землі збереглися до нашого часу саме тому, що вони не приваблюють великий бізнес чи промисловців, впевнений Валим Івлєв.

"Такі землі не заселені, бо там немає корисних копалин, там немає нічого, що привабило б бізнес. Плюс – в таких погодних умовах далеко не всі готові бути. Тобто фактично такі острови й збереглися, бо вони мало кому цікаві", – пояснює він, додаючи, що навіть тварини знаходять там прихисток від людського впливу, як-от риба у природному заказнику поблизу острова Дюсі.

Зміни торкаються й місцевих культур, які поступово переймають атрибути глобалізації, хоча й поєднують їх із давніми традиціями.

"І культури, на тих же Соломонових островах. Зараз там уже ходять у європейському одязі, зі смартфонами, але водночас із кам'яними сокирами", – зауважує мандрівник.

Фото: на острові Малаїта (надане співрозмовником)

Він наводить приклади з поїздок французькими островами архіпелагу Острал, де місцеві мешканці, маючи вдосталь власної риби, часом чекають на завезені консерви, а традиційні сувеніри, як-от місцеві намиста, насправді виготовлені в Китаї. Схожі процеси спостерігаються і в Папуа – Новій Гвінеї.

"Папуа – це зараз такий останній форпост, де ще можна щось подивитися, таке, що не схоже на нашу традиційну класичну культуру. Та й навіть там уже малюють картини в західному стилі, з тінями, в 3D, а не так, як там робили раніше. Це вже таке поєднання давнього і сучасного", – розповідає він.

Особливою ознакою прагнення наслідувати західний світ стали смартфони, які місцеві жителі використовують як статусний аксесуар.

"Щодо смартфонів, то вони хочуть копіювати європейців. У них є смартфони, і на вулицях часто можна побачити, як вони прикладають їх до вуха, навіть коли телефони вимкнені. Таким чином роблять вигляд, що говорять по телефону. Це для них одна з ознак приналежності до західної цивілізації", – пояснює Вадим.

Окремим етапом його експедицій була мрія наживо побачити острів Малаїта, описаний у книгах Джека Лондона. Знаходиться в Тихому океані, входить до складу архіпелагу Соломонових островів. Це один з найколоритніших куточків планети, де досі живуть племена, які повністю відмовляються від європейського одягу й сучасного способу життя.

Через ворожнечу з жителями джунглів корінні громади традиційно селяться на штучних морських островах, захищаючись від зовнішнього світу та зберігаючи первозданний побут із кам'яними сокирами.

"Я мріяв подивитися на це своїми очима, та вийшло, що там якраз була напружена ситуація між племенами, ми пливли поруч, і вони дивилися на нас вороже. Мені казали: "вони не пускають в ліс, раніше нас атакували, вбивали. І тому через це ми живемо у морі на штучних островах, щоб захиститися від мисливців за черепами", – згадує мандрівник.

Підготовка до експедицій вимагає чіткого дотримання сезонів та отримання складних дозволів від міжнародних агентств. Через сувору погоду висадка на ізольовані острови іноді можлива лише на лічені години, каже мандрівник.

Організувати таку поїздку самостійно сьогодні дорого й складно, втім, іноді експедиції фінансуються меценатами.

Досвід, який стається раз у житті. Місця, куди не купиш квитка навіть за мільйон

Шлях до віддалених куточків планети вимагає чимало часу, витримки та складних логістичних рішень. Згадуючи свої дороги, Вадим пригадує масштабні перельоти та пересадки.

Наприклад, подорож до островів Полінезії або до острова Дюсі вимагала понад 27-30-годинного перельоту, після чого команду чекали іще додаткові дні подорожі на кораблях у відкритому океані.

Фото: мандрівник на острові Дюсі (надане співрозмовником)

"Знати, що кожна хвилина на острові чогось варта буває максимально фізично і психологічно важко. Ну, з іншого боку, це і є плата... знаєш, за що страждаєш", – пояснює Вадим.

На запитання, чи поїхав би він знову туди, де вже бував, мандрівник зазначає, що зазвичай такі експедиції – це досвід, який стається раз у житті.

Оскільки експедиції на такі ізольовані території, як острів Херд чи Буве, через складність організації та брак фінансування відбуваються раз на тридцять років, він розуміє, що друга поїздка саме туди навряд чи відбудеться.

"Зараз шукають цікаві сайти, а раніше шукали цікаві острови"

З того періоду, як Вадим почав подорожувати та планувати складні експедиції, часи вже змінилися, і жаги до пізнання незвіданих місць у людей навколо він помічає вже набагато менше.

"Колись люди вирушали в море в пошуках нового через брак інтернету та інформації, а сьогодні більшість сидить вдома за екранами. Раніше люди шукали цікаві острови, а зараз люди шукають цікаві сайти в інтернеті", – зауважує мандрівник.

І додає: технологічний прогрес і поява супутникового зв'язку на кшталт Starlink дещо знизили інтерес людства до реальних досліджень.

Втім, принаймні поблизу таких важкодоступних місць бувають не тільки такі мандрівники як Вадим, і не лише науковці. Там бувають команди кораблів, які працюють у таких суворих регіонах. Їм доводиться надзвичайно важко, адже це не розкішні круїзи, а виснажлива праця заради заробітку.

"Коротких VIP-шляхів туди не буває, ні за які гроші. А якщо хтось має мільйон, то туди все одно квитка за будь-які гроші не дістануть, тому що там просто немає аеропортів, немає посадкових смуг, портів, гаваней, причалів, там просто нікого немає", – наголошує співрозмовник.

"Наша особиста історія – те, що ми бачили самі на власні очі"

Попри всі труднощі, нагородою стає неймовірна, недоторкана природа, яку неможливо побачити більше ніде у світі.

"Ось ви стоїте і дивитеся на цей неймовірний вулкан. На водяну пару, що підіймається з кратера вулкана. На величезні, неймовірні водоспади. І льодовики, з яких йдуть струмки, а потім ці струмки замерзають . А поруч – унікальні тварини, і вони на вас дивляться й навіть не помічають, тому що вони не знають, що таке люди", – ділиться спогадами мандрівник.

Для Вадима Івлєва ці експедиції стали повною реалізацією дитячої мрії, яка з'явилася ще в десятирічному віці.

"Моя порада – подорожуйте якомога більше, подорожуйте близькими та далекими місцями, а коли ви опинитися в дикій природі, в такому місці, як ліс, поводьтеся тихо та скромно, як ввічливі гості. Бо дика природа руйнується, дикі місця зникають. Це й джунглі й підводні сади зі святом підводного життя. Треба, щоб була можливість відвідати подивитися ці місця. Звичайно, безлюдні острови... там, де природа дика за рахунок того, що туди дуже важко дістатися, там дика природа знайшла останній куточок, куди сховалася", – зазначає він.

Головне, чого він радить дотримуватися у таких місцях, – це абсолютна скромність і повага до всього навколо.

"Нічого там не можна руйнувати, обережно просто сховатися, подивитися... і запам'ятати, і обов’язково розповісти, якщо будуть бажаючі слухати", – радить мандрівник.

Згадуючи свої попередні мандрівки, Вадим зізнається, що абсолютно задоволений тим, як все склалося.

"Наша особиста історія – те, що ми бачили самі на власні очі. Оце наше життя, його цінність. Звичайно, все це не дарма, тому що я бачив усе це і, я все це відчував, я побачив ці місця особисто. Я вважаю, що це і є реалізація мрії", – резюмує він.