Скіфські кургани, слов'янські вогнища та княжі саркофаги: історія поховань в Україні

Трипільська культура (4-3 тис. до н.е.)

Трипільці спалювали свої будинки, а ймовірно - і тіла померлих. Через це знайдено мало скелетів. Однак трапляються поодинокі ґрунтові поховання з глиняним посудом, знаряддями праці, прикрасами.

Оскільки більшість поховальних могил трипільців не знайдено, висуваються гіпотези, що небіжчики могли спалюватися, а урну з попелом виносили за межі поселень або скидали в річку.

Скіфські кургани (7-3 ст. до н.е.)

Скіфи створювали могильні насипи (кургани) над похованнями еліти - від звичайних до чималих символічних горбів, що могли містити багато артефактів й слуг загиблих.

Померлому переважно клали зброю, посуд, коней, навіть дружин або слуг. Знамениті кургани - Чортомлик, Товста Могила.

На місці поховання (фото: Марина Ягодинська)

Сучасний вигляд кургану Огуз (фото: Вікіпедія)

Золота Скіфська пектораль з кургану Товста Могила (фото: Вікіпедія)

Античні поховання (4 ст. до н.е. - 4 ст. н.е.)

У грецьких колоніях Північного Причорномор’я практикували як кремацію, так і інгумацію (поховання в землі). Використовували кам’яні саркофаги, урни, монети для перевізника Харона.

Зевсів курган (фото: Вікіпедія)

Невідомий етруський художник. "Харон з молотом для добивання жертви". Стінопис у похованні етруської родини у Вульчі (поховання Франсуа), стінопис 4 ст. до н. е. (фото: Вікіпедія)

Обол Харона. 5-1 століття до н. е. (фото: Вікіпедія)

Слов’янські поховання (5-9 ст.)

Стародавні слов’яни практикували кремацію, яку виконували на загальних вогнищах, а потім попіл та кістки збирали й ховали в урнах - або розсипали.

Цей обряд відповідав уявленням про те, що покійному "на тому світі нічого не потрібно".

Чорна могила на території Чернігова - це грандіозне поховання, ймовірно княжого походження. Знайдено залишки кремації, воїнів з обладунками, рабів, тварин, зброї, прикрас, монет, навіть ідола Тора - усе в трирівневому обряді, що імітує будинок для поваги померлому.

Чорна могила (фото: Вікіпедія)

Степанівський курганний комплекс, Україна. Зовнішній вигляд кургану (фото: Вікіпедія)

Київська Русь (9-13 ст.)

Після хрещення Русі у 988 році звичай кремації зник, замість нього прийшло поховання в землі - з тілом, покладеним у домовину.

Дослідники знаходять масові інгумації як у курганах (поганої якості виявлення), так і біля церков і монастирів, відповідно до християнської традиції.

У похованнях 9-10 ст. тіло клали в дерев’яну домовину - у багатьох випадках виявляють залишки скоб і металевих застібок (залізних цвяхів).

Голова лежить на південь або схід, ручки складені вздовж тулуба. Часто до могили клали предмети: прикраси (персні, браслети), зброю (мечі, кинджали), кераміку та монети - від слідів язичництва до християнських символів.

Так званий саркофаг князя Ярослава Мудрого, малюнок з видання 1820 р. (фото: Вікіпедія)

Курганний могильник в урочищі "Поруби". Гравюра 19 ст. В. Січинського. (фото: Вікіпедія)

Після занепаду Київської Русі й під впливом православної церкви, основним видом поховання стала інгумація - поховання тіла у землі без спалення. Тіло клали в домовини, часто під західну або східну орієнтацію (голова на захід), що символізувало віру у воскресіння.

Так само як і в період Київської Русі, поховання під підлогою церков залишалося привілеєм знаті, духовенства та визначних осіб.

Відомо багато досліджень, де під соборами та монастирями виявлені склепи з численними похованнями.

З 14-15 століття все більше поширюється практика облаштовувати окремі цвинтарі поза межами міст і сіл. Цвинтарі мали чіткі межі, огорожі, а поховання часто супроводжувались хрестами, пам’ятниками, іноді - написами.

Козацькі поховання (фото: Україна Інкогніта)