Система на межі: понад 3 мільйони українців потребують догляду, держава покриває лише 21%
Понад 3 мільйони жителів України потребують постійного догляду через вік, інвалідність або за станом здоров’я. Однак держава забезпечує лише частину цієї потреби, решта лягає на родини або взагалі залишається без допомоги.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на дані дослідження Центру ініціатив "Повернись живим" спільно з аналітичною компанією Saturday Team Analytics .
Головне:
- Дефіцит допомоги. Держава покриває лише 21% потреби у догляді; решта лягає на родини або взагалі не надається.
- Вплив війни. Кількість осіб з інвалідністю внаслідок війни зросла на 26%, але єдиної бази обліку досі немає.
- Кадрова криза. Випуск молодших медсестер скоротився на 56%, а молодь становить лише 1,4% працівників сфери.
- Низькі зарплати. У держсекторі платять 7-8 тис. гривень, тоді як у приватному - понад 20 тис. гривень.
- Старіння кадрів. Середній вік доглядальників - 55 років, що ставить систему під загрозу колапсу.
Система є, але вона не покриває потребу
За результатами дослідження, держава забезпечує лише 21% реальної потреби у догляді.
Іншу частину закривають:
- родини - 39%,
- неофіційні доглядальники - 14%.
При цьому ще 26% людей взагалі не отримують необхідного догляду.
Тобто фактично значна частина системи тримається не на державі, а на близьких або неформальних послугах.
Війна різко збільшила кількість тих, хто потребує допомоги
Після початку повномасштабної війни ситуація ускладнилася. Кількість людей з інвалідністю внаслідок війни зросла на 26%. Серед них - ветерани та ветеранки, люди після поранень і травм, які потребують щоденного догляду, реабілітації та підтримки.
Водночас система не має повного уявлення про ці потреби. У реєстрах використовується лише загальна категорія "особи з інвалідністю внаслідок війни". Через це держава не бачить цю групу як окрему і не може точно планувати допомогу.
Люди "губляться" між різними системами
Ще одна проблема - відсутність єдиної бази даних. Інформація про людей, які потребують догляду, розподілена між різними структурами: Міністерством охорони здоров’я, Міністерством соціальної політики, НСЗУ.
Обмін даними між ними обмежений. У результаті людина може отримувати допомогу в одній системі, але залишатися "невидимою" для іншої. Це ускладнює і планування послуг, і розуміння реального масштабу проблеми.
Головна проблема - нестача людей, які можуть доглядати
Одна з ключових причин кризи - кадровий дефіцит. В Україні досі немає чітко визначеної професії асистента з персонального догляду. Через це обов’язки розподілені між різними спеціалістами - соціальними працівниками, медсестрами, фахівцями із соціальної допомоги.
У результаті функції розмиті, а працівники перевантажені.
При цьому зарплати залишаються низькими. У комунальних закладах молодші медсестри отримують 7-8 тис. гривень, тоді як у приватному секторі - понад 20 тис. гривень.
Через це люди йдуть у приватний або неформальний сектор. На ринку вже відчувається дефіцит: на одне резюме припадає 2,6 вакансії.
Проблему посилює те, що нових фахівців стає менше. У 2022-2025 роках випуск спеціалістів із догляду скоротився на 19%. Особливо помітне падіння серед молодших медсестер - мінус 56% порівняно з 2021 роком.
Це означає, що система не лише не покриває поточні потреби, а й не готує достатньо кадрів на майбутнє.
Проблеми у сфері догляду
Ще один виклик - вік працівників. Середній вік у сфері - 55 років, а 62% працівників старші за 55 років. При цьому 90% - жінки.
Молодь майже не приходить у цю професію: частка працівників віком 18-25 років становить лише 1,4%.
Не менш важливою є проблема доступності. У багатьох громадах немає лікарень, реабілітаційних центрів або спеціалізованих служб. Через це людям доводиться їхати в інші міста.
Додаткові бар’єри:
- висока вартість послуг,
- нестача інклюзивного транспорту,
- недостатня поінформованість.
Як пояснює аналітикиня Центру Повернись живим Ганна Самчук, проблема значно глибша, ніж здається.
"Якщо не почати діяти вже сьогодні, є ризик, що система охорони здоров’я не витримає навантаження", - зазначає вона.
Фактично система догляду в Україні зараз тримається на родинах і людях, які беруть на себе цю відповідальність. Водночас через війну кількість тих, хто потребує допомоги, лише зростає.
І без системних змін - у підготовці кадрів, обліку людей і доступності послуг - ця проблема буде тільки загострюватися.
Раніше РБК-Україна розповідало про державну програму, за якою ветерани з інвалідністю І-ІІ групи можуть отримати грошову компенсацію на купівлю житла. Йдеться про умови участі, покрокову процедуру оформлення та строки використання коштів, які надаються через спецрахунок для самостійного придбання оселі.
Також ми писали про розширення державної підтримки ветеранів - житлові пільги, зокрема компенсацію за оренду, та нові програми працевлаштування і перекваліфікації. Також передбачено розвиток ветеранського бізнесу й створення спеціальних просторів у громадах, щоб полегшити адаптацію ветеранів до цивільного життя.