Рекордний бюджет і бідні вчителі. Чому ріст витрат на освіту не рятує від дефіциту кадрів
Фото: чому ріст витрат на освіту не рятує від дефіциту кадрів (Getty Images)
У 2026 році на українську освіту запланували виділити рекордні 459 млрд гривень. Здавалося б, цих грошей має вистачити на відчутне підвищення престижу вчительської праці. Проте на практиці більшість педагогів, особливо молодих, продовжують отримувати значно менше, ніж передбачено законом.
Чому нова програма підвищення зарплат не спрацювала на повну силу та які неефективні витрати заважають забезпечити гідний дохід освітянам – читайте в авторській колонці економістки Центру економічної стратегії (ЦЕС) Олександри Мироненко для РБК-Україна.
Головне:
- Історичний максимум: у 2026 році на освіту заклали рекордні 459 млрд гривень, а нова програма мала підвищити оклади вчителів на 50%.
- Реальність проти закону: замість обіцяного законом окладу у 3 мінімальні зарплати (близько 26 тисяч гривень), середня зарплата в галузі у березні зросла лише до 19,4 тисяч гривень.
- Приховані проблеми: централізоване рішення про підвищення не врахувало можливості місцевих бюджетів, через що громади почали скорочувати надбавки.
- Неефективні пріоритети: виділення 14,4 млрд гривень на безкоштовне харчування для всіх школярів забирає ресурс, якого вистачило б на підвищення зарплат до законного рівня для половини вчителів країни.
Важко знайти політика, який не згадував би у своїх промовах про несправедливо низькі зарплати вчителів. На жаль, за роки незалежності питання престижності професії так і не було вирішено. У 2026 році на освіту планують витратити 459 млрд гривень – більше, ніж будь-коли. Проте цього все ще недостатньо, щоб забезпечити гідні зарплати вчителям. Що можна виправити?
Проблеми, що накопичувалась роками
Упродовж багатьох років зарплати в освіті залишались одними з найнижчих в економіці. У 2025 році вчителі заробляли на третину менше, ніж у середньому по інших галузях. До початку повномасштабного вторгнення цей розрив був меншим – 16%.
До того ж вчителі отримували і менше, ніж це передбачає Закон "Про освіту". У ньому йдеться, що оклад педагога найнижчої кваліфікації має складати три мінімальні зарплати – 24 тис. гривень у 2025 році, а насправді освітяни в середньому отримали лише 16 тис. гривень.
Фото: наскільки зарплати освітян менше за середні по країні (інфографіка ЦЕС)
Окрім цього є і проблема системи оплати праці. Вона складається з низького базового окладу та великої кількості надбавок: за керування класом, перевірку домашніх завдань, вислугу років, почесні звання тощо. Ці надбавки "підтягують" фактичний заробіток, але не для всіх.
Найбільше програють молоді вчителі – більшість надбавок для них недоступна, тому вони отримують значно менше. Саме тому освіта для них не є привабливою сферою, і молодь обирає краще оплачувані галузі.
Це призводить до дефіциту кадрів: на початку 2024-2025 навчального року зафіксовано 2117 вакантних ставок. За даними нового дослідження Центру економічної стратегії (ЦЕС) найгостріше бракує вчителів з англійської мови, інформатики та математики.
Низькі зарплати сприяють і старінню професії – 43% педагогів вже старші за 50 років (з них 17% – пенсіонери), тоді як молодь до 30 років складає лише 10%. Якщо ситуацію не змінити, старіння професії буде поглиблюватись.
Спроба вирішити проблему
Ситуація мала змінитись у 2026 році, коли запровадили нову бюджетну програму "Підвищення престижності праці у сфері освіти" з фінансуванням майже 65 млрд гривень.
Важливий контекст: освітня субвенція – головне джерело фінансування зарплат вчителям – з 2022 року номінально "заморозилась" на рівні ~103 млрд гривень, а реально, з урахуванням інфляції, скорочувалась. Тобто підвищення зарплат у 2026 році відбувалось на фоні кількох років зменшення ресурсу.
Мета програми – підняти зарплати освітянам на 50% (+30% з січня та +20% з вересня). Це мало б наблизити зарплати до законодавчо встановленого рівня в три мінімальні зарплати. До того ж, зросла мінімальна зарплата – з 8000 гривень у 2025 до 8647 гривень у 2026 році. Таким чином, тепер встановлений законом оклад педагога вищий – близько 26 тис. гривень.
Вже у березні середня зарплата у сфері зросла до 19 400 гривень – на 20% (не 30%, але вже непогано). Отже підняти оклади вдалось не у повному обсязі.
Проблема виявилась не тільки у нестачі коштів, але й у тому, як вони розподіляються всередині системи.
По-перше, зарплати освітянам фінансуються одночасно з державного і місцевих бюджетів. Центральне рішення підняти оклади не супроводжувалось відповідним перерозподілом коштів між рівнями – тому громади опинились перед видатками, які не були закладені в їхні бюджети.
По-друге, місцева влада самостійно визначає розміри надбавки "за престижність" – від 5% до 30% до базового окладу. У деяких громадах надбавки були скорочені або скасовані, щоб збалансувати місцеві бюджети.
Хоча загальний обсяг фінансування освіти є рекордним – всередині системи кошти розподіляються так, що до вчителів доходить мало.
Гроші є – але витрачаються не на вчителів
Показовий приклад неефективного розподілу – програма безкоштовного шкільного харчування. У 2026 році її поширили на всіх учнів шкіл (раніше безкоштовно годували лише молодшу школу) і виділили 14,4 млрд гривень.
Державна підтримка здорового харчування школярів ідейно є гарною ініціативою. Проте не для всіх підряд: частина сімей в змозі самостійно забезпечити харчування, а частина просто не буде споживати ці обіди.
Якби кошти з програми харчування направити на зарплати вчителям, можна було б підняти їх до 26 тис. гривень (законодавчо встановленого рівня, три мінімальні зарплати) – для половини всіх вчителів країни.
Отже, ключова проблема – не обсяг фінансування освіти, а логіка його розподілу. Поки кошти спрямовуються на масштабні, але менш ефективні ініціативи, реальні оклади вчителів продовжуватимуть відставати від норм прописаних у законі.
Якщо цю логіку не змінити, старіння кадрів і дефіцит вчителів лише посилюватимуться – незалежно від того, наскільки рекордним буде бюджет освіти наступного року.
