Приховано на глибині 2900 км: ШІ знайшов 6 невідомих аномальних зон під Землею
ШІ виявив шість аномальних зон у мантії (фото: Pexels)
ШІ допоміг науковцям зазирнути вглиб Землі й знайти те, що раніше залишалося непомітним. Проаналізувавши понад 2 мільйони сейсмічних записів, дослідники виявили шість суцільних смуг аномалій на межі між ядром і мантією нашої планети.
Про це інформує РБК-Україна з посиланням на Journal of Geophysical Research: Solid Earth (2026).
У чому полягає складність дослідження глибин Землі?
Вчені пояснили: пряме буріння на глибину 2900 кілометрів до межі між ядром і мантією залишається неможливим через технологічні обмеження.
Через це єдиним джерелом інформації про процес у надрах планети є сейсмічні хвилі, що виникають під час землетрусів.
Межа між ядром і мантією відіграє ключову роль у регуляції теплових потоків, циркуляції мантії та формуванні вулканічних плюмів.
У цій зоні розташовані як масштабні утворення, так і дрібні локальні ділянки з відмінною температурою або хімічним складом.
Як ШІ обробив мільйони записів?
Для детального аналізу науковці використали так звані "предтечі хвиль" PKP. Це слабкі сейсмічні сигнали, які прибувають на кілька секунд раніше за основні хвилі і добре підходять для фіксації дрібних неоднорідностей.
Ручний аналіз таких сигналів у тисячах записів вимагав би тривалих обчислень. Щоб вирішити цю проблему, вчені застосували систему глибокого навчання, яка обробила сейсмограми, зібрані по всьому світу з 1990 по 2024 рік.
Основні результати обробки даних:
- ШІ відфільтрував неякісні записи та класифікував хвильові форми.
- Алгоритм виявив 174 929 сигналів-предтеч PKP, що приблизно у 10 разів перевищує обсяг усіх попередніх глобальних каталогів.
- Поодинокі плями аномалій об'єдналися у 6 суцільних протяжних смуг.
Глобальне розподілення точок входу та виходу PKIKP (джерело: Journal of Geophysical Research: Solid Earth (2026). DOI: 10.1029/2025jb033195)
Де розташовані аномальні смуги?
Виявлені зони неоднорідності охоплюють ділянки під Північною Атлантикою, Північною Євразією, Південною Атлантикою, півднем Африки, Тихим океаном та навколо Антарктиди.
Декілька виявлених зон розсіювання сигналів збігаються з раніше відомими областями наднизьких швидкостей.
На думку науковців, така структура нижньої мантії сформувалася внаслідок змішування занурених давніх тектонічних плит, хімічної сегрегації та локального плавлення порід.
Автори дослідження зазначають: створена карта показує ймовірні області розсіювання, а не точні межі підземних структур.
Подальше поєднання цього каталогу з іншими типами сейсмічних хвиль дозволить уточнити деталі будови надр Землі.
