П'ять головних запитань про новий обмін даними з податковою: що потрібно знати українцям

Головне:

• Обмін даними: не запускає перевірки автоматично, але дозволяє податковій зіставляти інформацію про доходи.
• Податковий статус: у спірних випадках вирішальне значення має фактичний центр життєвих інтересів людини.
• Бізнес за кордоном: саме підписання документів за межами України ще не доводить управління компанією з-за кордону.
• Практична порада: потенційні спори з податковою краще готувати так, ніби справа вже розглядатиметься в суді.

– ДПС запевняє, що автоматичний обмін даними не означає нових перевірок чи обмежень. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Які практичні наслідки ця зміна може мати для пересічних громадян і бізнесу?

– Сам по собі обмін означає, що податковий орган отримає інформацію, наприклад, про дані українців на рахунках в іноземних банках. Йдеться про ті країни, які підпадають під обмін, і ті фінансові установи, які визначили українця саме як резидента України, а не іншої країни.

Є цілий ланцюжок кроків, які визначають, чи підпадає людина під обмін, і лише після цього відбувається сам обмін.

Я дотримуюся такої позиції: якщо українець фактично живе за кордоном, має постійне проживання та документи, які дозволяють працювати й перебувати в цій країні, то законодавство цієї країни розглядає його як свого резидента.

Існує висока ймовірність, що, наприклад, Польща чи Німеччина, визнаючи такого громадянина своїм резидентом, не передаватиме інформацію про нього Україні в межах автоматичного обміну. Якщо людина переїхала до Польщі, працює там, живе там, її діти ходять до польської школи, то навіть за наявності активів в Україні для Польщі вона є польським резидентом.

Тому перше питання – чи взагалі щодо конкретної людини відбудеться цей обмін. На мою думку, Україна подає інформацію так, що люди плутаються і не можуть зрозуміти, чи стосується їх ця процедура.

Якщо ж уявити ситуацію, коли людина живе в Україні, але має капітали за кордоном і в іноземній країні визначена саме як резидент України, тоді обмін відбудеться.

Що означає сам обмін? Якщо людина в Україні все декларує, сплачує всі податки, але має майно за кордоном, тоді українська податкова просто зіставить дані, які вже є в її базах, із інформацією, отриманою в межах обміну.

Сам по собі обмін не означає автоматичних перевірок. Але якщо з отриманих даних стане відомо, що людина, наприклад, здавала нерухомість за кордоном, отримала 10 тисяч євро доходу і не задекларувала цього в Україні, тоді податкова може надіслати запит.

У такому запиті попросять пояснити, як були оподатковані ці доходи, або запропонують їх задекларувати і сплатити податки. Фактично тут є два варіанти: або людина добровільно все декларує, або починається з’ясування обставин – чи була вона податковим резидентом України, чи повинна була декларувати ці доходи. Тобто або погоджується, або оскаржує.

Податкова не скаже, що це автоматично запускає перевірку. Швидше, це механізм порівняння того, що людина задекларувала, із тим, що про неї відомо за кордоном.

– У ДПС кажуть, що інформація про перетин кордону допоможе точніше визначати податкове резидентство. Для кого це створює найбільші ризики? Чи можуть виникнути проблеми в українців, які тривалий час живуть або працюють за кордоном?

– Щоб точно відповісти на це питання, потрібно розуміти, хто саме підпадає під обмін і як він працюватиме на практиці.

Якщо читати нормативні документи, там мало конкретики. У них лише зазначено, що інформація про резидента однієї країни має передаватися податковому органу тієї країни, де він є резидентом.

Але на практиці ситуація багатьох людей дуже складна. Людина може бути податковим резидентом однієї країни або навіть двох одночасно. У такому разі обидві країни можуть претендувати на оподаткування одних і тих самих доходів.

На мою думку, Україна займає позицію, що претендує на це незалежно від багатьох юридичних нюансів і міжнародних угод. Через це ситуація стає заплутаною.

Твердження про те, що людина залишається резидентом України лише тому, що має тут майно чи роботу, – це занадто спрощене трактування законодавства.

З іншого боку, я завжди кажу клієнтам: а що повинна сказати українська податкова? Сказати: ''Не платіть податки''? Звісно, ні. Її завдання – максимально збільшити податкові надходження.

Найпростіше цього досягти через інформаційну кампанію, щоб люди добровільно задекларували доходи й сплатили податки. Це стратегія, яка потребує мінімум ресурсів і може дати максимальний результат.

Тому заяви про те, що всі українці, які мають хоч якийсь зв’язок з Україною, автоматично залишаються її податковими резидентами, а для виходу з резидентства потрібно оформити виїзд на ПМП, – це різні речі.

Більшість людей не оформлювали виїзд на постійне місце проживання. Вони просто живуть за кордоном. А оформлення ПМП означає фактичний розрив більшості зв’язків із Україною: виписку з місця проживання тощо.

Тому тим, хто не розуміє, яка ситуація стосується саме їх, я рекомендую не читати окремі роз’яснення чи блоги, а звернутися до законодавства. Саме закон визначає, хто є податковим резидентом і за яких підстав.

На мою думку, якщо людина живе, працює й проживає разом із сім’єю в іншій країні, то інформація про неї взагалі не повинна передаватися Україні в межах автоматичного обміну, тому що для цієї країни вона є її резидентом.

– Податкова також зазначає, що використовуватиме дані для виявлення випадків, коли керівник компанії підписував документи, перебуваючи за межами України. Наскільки це справді може стати підставою для претензій до бізнесу? Які ситуації можуть опинитися в "сірій зоні"?

– Це дещо інше питання. Сам факт того, що людина підписує документи за кордоном, ще нічого не означає.

Інша справа – доведення того, що людина фактично керує бізнесом в Україні. Якщо вона веде переговори з українськими клієнтами, постійно управляє українським бізнесом, підписує документи, це може бути одним із доказів на користь того, що центр її життєвих інтересів залишається в Україні.

Але сучасна людина може керувати бізнесом одночасно в кількох країнах. Якщо я веду бізнес в Україні, Німеччині, Польщі, Іспанії та США, то чому сам факт підписання документів має автоматично означати, що саме Україна має пріоритет у визначенні мого податкового резидентства?

На мою думку, це занадто спрощений підхід. Податкова намагається зібрати якомога більше доказів того, що людина має тісніший зв’язок з Україною. Але можна зібрати й протилежні докази. Кожну ситуацію потрібно розглядати окремо.

– Які потенційні підводні камені або ризики ви бачите у запровадженні такого автоматизованого обміну даними? Чи є категорії платників податків, яким уже зараз варто звернути увагу на свої документи або податковий статус?

– Україна, наприклад, аналізує інформацію про перетин кордону.

Якщо людина стверджує, що постійно проживає в Польщі, але регулярно повертається до України, кількість таких поїздок також може враховуватися. Це один із факторів, які можуть свідчити про тісніший зв’язок з Україною.

Так само враховуються інші обставини: чи є житло в Україні, чи проживає сім’я за кордоном, де людина працює, отримує дохід, веде бізнес.

Якщо сім’я проживає разом із людиною за кордоном, це сильний аргумент на користь того, що центр її життєвих інтересів знаходиться саме там. Якщо ж в Україні залишилися робота, бізнес або підприємницька діяльність, це, навпаки, може свідчити про тісніший зв’язок з Україною.

Один із варіантів мінімізувати такі аргументи – знятися з реєстрації місця проживання в Україні. Якщо немає реєстрації, отримати довідку про податкове резидентство України практично неможливо, адже система перевіряє наявність постійного місця проживання.

Але це серйозний крок. Потрібно повідомляти банки, виникають інші практичні наслідки. Це рішення для тих, хто справді більше не планує жити в Україні.

– Чи є в українському законодавстві достатньо запобіжників, щоб такий обмін інформацією не призвів до зловживань або помилкових претензій з боку податкових органів?

– Якщо говорити про ризики передачі інформації третім особам, то деякі країни вже заявляли, що не готові обмінюватися даними з Україною, доки не буде гарантований належний рівень їхнього захисту.

Наразі у переліку є понад 10 країн, зокрема: Польща, Іспанія, Італія, Литва, Естонія, Велика Британія, Німеччина, а в 2026 році долучилась і Швейцарія – ред.

Щодо можливих зловживань, ця процедура є новою, тому практики поки що немає.

Якщо людина розуміє, що може отримати запит від податкової, їй варто заздалегідь готувати документи й аргументи. Я завжди кажу клієнтам: готуйтеся так, ніби вже перебуваєте в суді. Не просто пояснюйте свою позицію податковій, а збирайте докази такого рівня, які можна буде одразу використовувати в суді.

Тоді ваша позиція буде значно сильнішою.

Багато людей дивляться різні консультації та відео, але нерідко консультанти зацікавлені в тому, щоб максимально налякати клієнта, адже це стимулює звертатися за платними послугами.

Найпростіше сказати: ''Податкова все забере''. Набагато складніше – пояснити, як юридично правильно побудувати свою позицію, щоб вона була справді захищеною.