Під час війни невизначена втрата стала спільним досвідом для тисячі людей. Вона може стосуватися близьких, що зниклих безвісти, важких хвороб, а також втрати дому.
Що таке невизначена втрата, у яких випадках вона з'являється та як це пережити, розповіла для РБК-Україна психологиня платформи Betobee та психоедукаторка Анастасія Бикова.
Невизначена втрата відрізняється від "визначеної втрати" через відсутність остаточної інформації та завершеності.
Людина не може поставити "крапку", бо відсутні підтвердження, це стан двозначності, коли водночас надія і відчай, любов і біль.
Найчастіше про невизначену втрату кажуть в контексті фізичної відсутності при психологічній присутності - безвісти зниклі, полон.
Людина відсутня фізично, але постійно присутня в думках. У того хто чекає, надія бореться з болем, тримаючи в постійній невідомості.
Ті хто переживають невизначену втрату часто відчувають:
"В межах однієї сім'ї та близьких до сім'ї можуть виникати різні реакції. Хтось тримається за надію, що рідний повернеться. Хтось відчуває потребу рухатися далі. У кожного є право на власне проживання ситуації. Важливо не забирати надію, але й не давати марних обіцянок", - каже психологиня.
Вона додала, що близькі можуть шукати знаки у снах чи прикметах - це природний захисний механізм психіки.
"І скоріше віддалення від реальності, тому на противагу варто повертатися в реальність, це непросто, тому в таких випадках помічним є звернутися до психолога. В терапії є можливість дати місце невизначеній втраті, важким емоціям, переслідуючим думкам, отримати підтримку і віднайти опору", - підкреслює експертка.
Зараз існують різні ініціативи та проєкти, які надають благодійні консультації чи організовують групи підтримки для рідних людей, що переживають подібний досвід. Часто саме місцеві спільноти координують такі можливості та діляться актуальною інформацією про них.
Чи можна себе підтримати та як це зробити
Також невизначена втрата може бути у вигляді психологічної відсутності при фізичній присутності.
Людина поруч, але її психіка чи поведінка змінилися настільки, що контакт який був раніше втрачено (це може бути деменція, залежність, фізична травма, що впливає на мозок).
Людина яка переживає цей вид невизначеної втрати може відчувати з одного боку любов, турботу та відповідальність. А з іншого - сум, розпач, навіть злість і відчуття несправедливості.
"Особливо складно переживати те, що людина може змінюватися хвилеподібно - іноді з'являються "проблиски" колишньої особистості, короткі моменти впізнавання, після яких знову повертається відсутність. Це ще більше підсилює емоційні "гойдалки", від радості й надії до відчаю й втрати. Важливо пам'ятати, якщо навіть звичного контакту вже немає - любов може набувати інших форм", - пояснює Анастасія Бикова.
Чи можна себе підтримати та як це зробити
Якщо колишнього спілкування немає, можна знаходити інші способи - через дотик, музику, просту присутність. Це може допомогти зменшити фрустрацію від "неможливості повернути як було".
Дозвіл собі на складні емоції - любов і злість, турбота і розпач можуть співіснувати й це нормально в цій ситуації.
Втрата дому може бути буквальною фізичною, коли є втрата оселі, особистих і цінних речей, зв'язків з сусідами, громадою. Може бути психологічною - це про втрату відчуття безпеки в рідному домі, належності до громади.
"Це може бути й про вимушений переїзд при тому, що дім цілий. Коли доводиться жити в іншому місті чи країні, рідний дім ніби залишається "на карті" і стає недосяжним. Це схоже на ситуацію, коли близька людина жива, але ви не маєте змоги бути поруч", - додає психологиня.
Вона пояснила, що коли дім вцілілий, людина може відчувати горювання, знаходячись далеко, але одночасно відчувати провину і сором, нібито в таких обставинах не має права на співчуття і розуміння.
"У результаті людина може не сподіватися і навіть не очікувати на підтримку, ніяковіти та відмовляти собі в допомозі, аргументуючи: "В мене ще не так погано, он у людей буває гірше". Та навіть у таких обставинах втрата дому залишається реальною, а те що ви відчуваєте - важливо", - пояснює експертка.
Чи можна себе підтримати та як це зробити
Цінно бути поруч - можливо не розрадити, не намагатися робити людину сильною і швидше закрити тему. Можна сказати: "Я бачу, що тобі зараз важко, і я поруч".
Якщо людина не готова говорити, важливо не тиснути, не вимагати рухатися далі.
Іноді достатньо запитати: Чим я можу тобі допомогти? Що буде для тебе підтримкою?
А також практична допомога - це можуть бути оформлення документів, супровід у державних установах. Можуть бути й побутові справи, допомога з дітьми.
"Потрібно дозволити собі сум, гнів, тривогу, але й радість, це природні "емоційні гойдалки". Але якщо вони тривають довго і затягують в певні стани (панічні атаки, тривожні епізоди, затяжна апатія, постійна зміна настрою) - то варто звернутися до психіатра для діагностики стану і можливої медикаментозної підтримки", - пояснює Анастасія Бикова.
Невизначена втрата - це не "примха" і не "вигадана проблема". Вона справді впливає на психіку, стосунки, здатність планувати й відчувати сенс життя. Проживання втрати потребує часу у тому, щоб навчитися жити з "і":
"Інколи може здаватися, що ділитися своїм досвідом з іншими небезпечно, ніби ніхто не зрозуміє, або ще гірше - можуть засудити чи знецінити. Буває, що біль настільки великий, що людина взагалі не хоче ні з ким розмовляти. Усе це нормально і саме для цього існує простір психолога - місце, де є право на будь-які емоції, навіть ті, які складно озвучити, місце де можна проживати біль. Бережіть себе", - резюмує психологиня.