Наша політика – максимальне введення офлайн навчання: Анатолій Мельниченко, ректор КПІ

Фото: вступ 2026: що враховувати тим, хто йде в КПІ (інфографіка РБК-Україна)

"ЖК будувати не збираємося". Про інфраструктуру КПІ та ремонти гуртожитків

– Ви прийшли на посаду ректора в 2024-му: тоді керівництво КПІ змінилося вперше за 32 роки. Раніше було багато питань і щодо ЖК, які тут зводили замість гуртожитків для студентів, і щодо інших проблемних спадків від попередників. Чого тепер в КПІ точно немає?

– Звичайно, деякі речі передалися нам в спадок. Тому зараз доводиться "розрулювати" проблеми, які накопичилися раніше. Один із гуртожитків фактично функціонував і був зданий в експлуатацію з низкою невирішених проблем.

Нам довелося докласти чимало зусиль, щоб привести його до ладу: унормувати питання з водозабезпеченням та енергогосподарством.

Можу одразу сказати: університет має давно сформований, самодостатній комплекс. Це 35 корпусів, 21 гуртожиток, спортивна та культурно-мистецька інфраструктура. Цих площ повністю вистачає для наших потреб, тому будувати щось нове немає жодного сенсу.

І ми ЖК будувати не збираємося, це точно. Інше питання – потрібно модернізувати те, що є. Ми точно плануємо проекти, які дозволять зробити гуртожитки та навчальні середовища кращими й ефективнішими – передусім з енергоефективної точки зору та з погляду інклюзивності.

Площ та місць для студентів вистачає. Більше того, вважаю, що ми успішно справляємося з викликами сьогодення: за останні два роки збільшили кількість місць в укриттях на 2 000.

– Щодо укриттів у мене теж було до вас питання, яка зараз з ними у вас ситуація?

– Ми знайшли резерви там, де укриття раніше не передбачалися. Наприклад, повністю відремонтували й облаштували сховище під гуртожитком № 11 відразу на 650 місць.

Під час цих сильних зимових блекаутів ми зробили його цілодобовим не лише для студентів, а й для містян і наших викладачів, в яких по кілька днів вдома не було тепла й світла. Забезпечили там автономне освітлення завдяки накопичувачам енергії, облаштували все так, щоб люди могли випити чаю чи кави.

Наш Smart Shelter обладнаний за донорські кошти у 2024-му. Він цьогоріч теж працював як цілодобовий пункт обігріву з потужним генератором, де люди мали доступ до базових умов. Це частково закрило задачу з розширення кількості місць та їхньої доступності.

Якщо порівнювати старі сховища з тими, які ми робимо зараз самі, різниця відчутна. Це не суперлакшері, але ми змінили підхід до якості покриттів і навіть кольорової гами, щоб укриття мали пристойний і комфортний вигляд.

Ці два роки для нас були складними, тому що ви знаєте, за ці два роки суттєво збільшилась кількість атак на Київ. І університету дістається, десь скло вилітає тощо. І часто доводиться кидати сили на усунення пошкоджень. це - виклик, але так у всіх, ми не якийсь виняток. Я думаю, що у всіх з цією війною є якісь речі, які треба робити не за планом.

– Ну і ліквідовуєте зараз наслідки тих рішень, які були в університеті раніше?

– Так, до речі, це може стосуватися дрібних на перший погляд побутових речей. Але це важливі питання модернізації, відновлення інфраструктури. Вдалося перемонтовувати кабелі, які 20 років тому провели з порушенням норм будівельної безпеки та охорони праці. Це ніби дрібні моменти, але вони вимагають часу й коштів.

Щоб повністю виключити будь-які зловживання, я впровадив прозору систему: відтепер всі рішення щодо інвестиційних проєктів розглядаються всією Вченою радою університету. А це 190 осіб, а не якась кулуарна групка людей.

Нам у спадок дістався недобудований корпус і готовий ЖК поруч. Зараз ми чітко кажемо забудовнику: "Будьте добрі, спочатку добудуйте те, що мали за зобов'язаннями". Раз на пів року профільний проректор публічно звітує перед Вченою радою, яка й ухвалює остаточні рішення.

Ми навіть змінили назву посади на "проректор з розвитку інфраструктури" – це підкреслює, що площі треба розвивати, а не просто експлуатувати.

Чи легко це в теперішніх умовах? Дуже складно. Але нам водночас доводиться перебудовувати й внутрішню економіку КПІ. Ми підвищили рентабельність за деякими напрямками надання послуг, бо університет – це також великий господарюючий суб'єкт.

Перехід на навчання в аудиторіях та гуртожитки для сімейних пар

– Хто в університеті зараз у вас вчиться офлайн, а хто ще ні? Як навчальний заклад це визначає?

– Перше, від чого ми відштовхуємося – безпека. Університет має квоти за кількістю місць в укриттях корпусів та гуртожитків. Наша нинішня політика – максимальне введення офлайну. Але ми не можемо просто директивно наказати всім вийти, не забезпечивши сховищами.

Тому ми пропонуємо факультетам варіанти, скажімо, ділити навчання на зміни. Великі лекційні потоки з міркувань безпеки ми в корпуси не виводимо, але лабораторні роботи студенти мають відпрацьовувати виключно в офлайні.

У нас 24 факультети та інститути та 106 кафедр – керівники на місцях аналізують свої програми й визначають пріоритетні дисципліни. Більшість освітніх програм має від 30% до 50% предметів саме офлайн.

Така змішана форма дозволяє балансувати. Наприклад, вибіркові дисципліни загальноуніверситетського каталогу (філософію, риторику, психологію особистості та інші предмети для розвитку soft skills) ми виносимо в один конкретний день, який студенти проходять онлайн, щоб не їздити туди-сюди.

Але є факультети, які принципово налаштовані на максимальний офлайн. Це той же факультет електроніки чи Інститут аерокосмічних технологій.

Ми зіткнулися з цікавим феноменом серед айтішників. Багато студентів вже з другого курсу підпрацьовують в IT-компаніях, непогано заробляють і не хочуть витрачати час на дорогу.

Тож не університет, а самі студенти виступали проти офлайну. Але ми все одно наполягли на своєму. Як це так: КПІ – флагман IT-освіти, а студенти сидітимуть вдома?

Щоб повернути їх до навчання, на нашому найбільшому факультеті інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ), де навчається 3 500 студентів – а це як цілий окремий університет – ми за рік підготували укриття спочатку на 300, а потім ще на 500 осіб. Тепер, коли у факультету є сховище на 800 місць, вони можуть гнучко балансувати розкладом і вчитися в офлайні.

– Ті, хто вступатимуть до університету цього року, здійснять свою мрію навчатися в КПІ. Чи побачать вони ту саму атмосферу справжнього студентського життя, яка була раніше?

– Можу з упевненістю сказати, що ми її фактично відновили. Я живу недалеко від університету і недавно, коли почалася сесія, з радістю почув дуже милі для себе звуки: студенти знову масово кричали: "Шаро, прийди!".

Звісно, через комендантську годину це відбувається не вночі на вулиці, а з вікон, але сам факт повернення цієї традиції – чудовий знак.

Відновилися і знамениті батли між гуртожитками. Студенти різних факультетів виходять на балкони та вправляються у гучних словесних перепалках – це суто наша, історична традиція.

Після тривалої паузи через COVID та початок великої війни нарешті повертаються й масштабні студентські активності. В липні ми відновлюємо KPI Open – величезну міжнародну IT-олімпіаду, до організації якої активно долучається саме студентство.

Коли я виходжу на нашу пішохідну Політехнічну вулицю, то бачу, як життя там знову вирує. Ми робитимемо все, щоб першокурсники повністю занурилися у студентське середовище.

Бо університет формує особистість не лише через навчання, а й через соціалізацію: тут знаходять вірних друзів, закохуються та створюють сім'ї. До речі, для студентських родин у нас є спеціальні сімейні гуртожитки, де пара може комфортно жити фактично як в однокімнатній квартирі.

Фото: Анатолій Мельниченко про соціалізацію у КПІ (інфографіка РБК-Україна)

– А яка, до речі, там вартість проживання?

– Наскільки пам'ятаю, в сімейному гуртожитку для студентів (бо є ще для працівників) біля 3-4 тисяч гривень на місяць. Це набагато менше, ніж орендувати житло десь. І тут ти прямо на території університету живеш, тобі 10 хвилин пройти фактично до будь-якого корпусу, і в тебе все є. Кухня, санвузол – все своє, індивідуальне.

Де високі шанси на бюджет? Про вступ до КПІ у 2026 році

– Які особливості вступної кампанії до НТУУ "КПІ" цього року, що головне треба враховувати?

– Якщо можна, я б навіть хотів передати важливий меседж вашим читачам, абітурієнтам і їхнім батькам. Перше, на що треба звернути увагу: цього року зменшилася кількість заяв.

Тепер абітурієнт може подати максимум п'ять заяв на бюджет і п'ять – на контракт. Ці 10 заяв – загальний ліміт. Можна подати їх усі в один університет або розподілити між різними, але перевищити цю кількість не можна, тому обирати напрямки треба дуже ретельно.

Другий критичний момент – це робота з пріоритетами. Минулий рік показав, що не всі вступники повністю володіють ситуацією. Потрібно чітко визначити, що для вас у пріоритеті: навчатися суто на бюджеті чи навчатися там, де ви справді хочете, навіть на контракті.

Фото: Анатолій Мельниченко про інженерію (інфографіка РБК-Україна)

Якщо ключова задача – за будь-яких умов вступити на бюджет, то варто обирати інженерні напрямки КПІ.

Наш університет має, напевно, найбільшу частку бюджетників по Україні – близько 70% всіх студентів КПІ вчаться за державний кошт. багато з них – це так звані спеціальності з особливою підтримкою держави, де ймовірність пройти на бюджет дуже висока.

Якщо ж обирати кон'юнктурні напрямки, як-от IT чи кібербезпеку, треба тверезо оцінювати свої бали НМТ. Конкурс там традиційно високий, і з посереднім балом пройти на бюджет навряд чи вдасться. Тоді, якщо ви точно прагнете здобути саме цю професію і готові оплачувати навчання, пріоритети треба виставляти зовсім інакше.

Тому під час вступу потрібно чітко враховувати свої бали. Я, звісно, завжди закликатиму: "Приходьте на інженерію, ви точно будете успішними!". Але якщо хтось бачить себе психологом, то це теж абсолютно нормально. Зараз відбувається стрімка трансформація всіх сфер діяльності.

Навіть філологія та лінгвістика суттєво технологізувалися завдяки штучному інтелекту. На багатьох заходах вже не потрібні навушники для синхронного перекладу – достатньо увімкнути спеціальне програмне забезпечення, і переклад виступу одразу виводиться на екран у режимі онлайн. ШІ вже всюди.

Спеціальності не зникнуть, але вони трансформуються. Інженерія – не виняток, ми в КПІ вже активно впроваджуємо штучний інтелект у наші нові освітні програми.

Тому головна порада вступникам: обирайте майбутній фах серцем, але розставляйте пріоритети грамотно. Щоб не вийшло так, що через помилкуу виборі ви не потрапите туди, куди хотіли, і доведеться навчатися за залишковим принципом там, де вам зовсім не цікаво. А це, зрештою, може визначити всю вашу майбутню долю.

Фото: Анатолій Мельниченко пр вибір фаху (інфографіка РБК-Україна)

Дорогі та "дешеві" спеціальності. Про вартість навчання в КПІ

– Які спеціальності зараз в КПІ є найдорожчими, а які — найдешевшими?

– Якщо університети ставляться до процесу доброчесно, то цього року вартість навчання мала піднятися абсолютно в усіх.

По-перше, в січні зросла оплата праці науково-педагогічних працівників. Для бюджетних місць це підняття компенсує держава: при ухваленні бюджету на 2026 рік Верховна Рада заклала на це кошти. Але якщо ми говоримо про контрактників, то зарплатню викладачів потрібно закладати у вартість навчання.

Якщо якийсь заклад не піднімає ціни, це викликає запитання – такий собі університетський популізм і не зовсім доброчесна конкуренція. Окрім зарплат, зростає й індекс інфляції. До того ж держава намагається врегулювати ринок індикативними цінами.

Цього року мінімальна вартість навчання на бакалавраті в КПІ стартує від 50 000 грн – це переважно інженерні спеціальності, які не відносяться до кон'юнктурних. Найдорожчі напрямки доходять до 70-80 000 грн за рік. Магістратура коштує ще дорожче.

– А конкретніше по спеціальностях?

– Наприклад, прикладна механіка, матеріалознавство чи хімічна інженерія коштують близько 50 000 грн. Напрямки IT та кібербезпека стартують від 65 000 і доходять до 80 000 грн. Гуманітарні спеціальності також виходять за 60 000 і тримаються на рівні 70 000 грн.

Якщо перевести це в євровалюту, то та ж прикладна механіка – це трохи менше як 1000 євро на рік. Зрозуміло, в Гарварді чи загалом у США зовсім інша цінова політика, але ми суттєво дешевші за західні виші. При цьому наші інженери за рівнем кваліфікації абсолютно порівнянні з їхніми. Тому я не вважаю, що для якісної освіти це дорого.

Ми маємо враховувати, що триває війна і доходи людей можуть падати. Хоча якщо взяти середню зарплатню по Києву, то за два місячні оклади цілком можна забезпечити рік навчання в КПІ.

Крім того, у нас діє багато компенсаційних програм. Учасники бойових дій та діти ветеранів часто вступають за спеціальними квотами. Якщо ж вони потрапляють на контракт, ми робимо все можливе, щоб за першої нагоди перевести їх на бюджетні місця, які звільняються протягом року. Такий самий пріоритет мають внутрішньо переміщені особи та інші пільгові категорії.

Мене в цій ситуації хвилює інше: поки ми тримаємо об'єктивну ціну, деякі заклади безсовісно демпінгують. Але батьки мають розуміти – якщо вони бачать підозріло низький цінник, університет змушений на чомусь економити.

Як правило, економлять на якості освіти, тобто просто імітують освітній процес. Низька ціна – це завжди маркер того, що з навчанням щось буде не так.

Фото: Анатолій Мельниченко про низькі ціни на освіту (інфографіка РБК-Україна)

Оборонні технології та робототехніка. Нові освітні програми в університеті

– В університеті діє понад 300 освітніх програм. Чи створюються зараз ще нові?

– Ці 300 програм розподілені між трьома рівнями: близько 150 – бакалаврські, до 100 – магістерські та ще 50 – рівень PhD (докторів філософії). Попри таку велику кількість, ми постійно відкриваємо нові напрямки, реагуючи на виклики часу.

Сьогодні більшість новинок пов'язані зі стрімким розвитком штучного інтелекту – і я маю на увазі не просто генеративний ШІ, а глибоку, серйозну наукову інтеграцію.

Ми запустили програми з використання штучного інтелекту в електронних комунікаціях (мобільний зв'язок), матеріалознавстві та механіці. Серед інших цікавих нових напрямків – технології візуальних обчислень, комп'ютерний зір роботів, а також інженерія програмного забезпечення ігрових технологій.

Особливий фокус зараз тримаємо на робототехнічних технологіях, безпілотних системах, системах радіоелектронної інженерії.

Робототехнікою в КПІ займаються одразу кілька підрозділів: на "Мехмаші" (Механіко-машинобудівний інститут) працює кафедра робототехніки, на факультеті інформатики вчать програмувати роботів, а Приладобудівний факультет ми навіть офіційно перейменували на факультет робототехнічних систем та приладобудування.

Тобто одні створюють "залізо", а інші – забезпечують його програмний складник.

Роботи – частина нашого майбутнього: від пилососів у квартирах до наземних роботизованих комплексів, які замість людей витягують поранених із поля бою на фронті.

Україна не повинна бути просто користувачем чужих технологій, привезених із Заходу чи Азії. Щоб залишатися самодостатньою державою, ми зобов'язані розвивати власні розробки в тих сферах, де маємо потужний людський капітал, і робити все, щоб цей капітал не втратити.

Зараз інтеграція КПІ з бізнесом дуже активна. У компаній є виробничі потужності, але через міграційні процеси гостро бракує кваліфікованих кадрів. Тому бізнес іде до нас і за готовими інноваційними рішеннями, і за фахівцями.

– Як зараз у вас розвиваються наукові парки?

– Тепер у нас їх аж три. Перший – це наш історичний науковий парк "Київська політехніка", який взагалі став першим науковим парком в Україні. Минулого року ми створили "Фінкордполітех", який більше заточений на міжнародну співпрацю, зокрема з Великою Британією. Третій – Науковий парк Адитивних технологій – наразі один з найактивніших.

Буквально днями разом із послом Чеської Республіки ми відкрили підрозділ постобробки 3D-виробів. Чеський уряд подарував нашому Механіко-машинобудівному інституту промислове 3D-обладнання вартістю 18 мільйонів гривень. Воно дозволяє очищувати деталі, робити їх гладкими та надавати кольору.

Ця потужна промислова база розрахована на найрізноманітніші розробки, але наш головний пріоритет зараз – створення якісних ортезів та куксоприймачів для ветеранів і ветеранок.

Про дефіцит фізиків та образ науковців в суспільстві

– Чому зараз абітурієнти неохоче йдуть на складні технічні та природничі спеціальності? Чому так сталося і як вирішити цю проблему?

– Хімічних інженерів у нас однозначно не стільки, скільки б ми хотіли: обсяг фахівців з хімічної інженерії, який може поглинути Україна, набагато більше, ніж готується зараз.

Такі фахівці потрібні всюди: від індустрії краси до будівництва, де треба кращі будівельні суміші тощо. Так само – по фізиках. Є і класична фізика, як-от у харківському університеті Каразіна, але є і прикладна фізика. Так, це декілька десятків людей. І це, я вважаю, мало для відтворення професії, малувато для того, що потрібно в цілому.

Це комплексна проблема, я багато про неї кажу на різних зустрічах, інтерв'ю, на конференціях. Проблема актуальна і для Європи чи Британії через цифровізацію та інші чинники, а в нас вона посилена війною.

По-перше, потрібно підтримувати школи та вчителів. Якщо дитину ще в школі не "інфікували" любов'ю до фізики чи хімії, вона сюди не прийде через страх не зрозуміти матеріал. Тому перший крок – це підтримка шкіл та посилення підготовки вчителів.

По-друге, треба змінювати сприйняття образу науковця в суспільстві. У голлівудських фільмах учений, який рятує світ від колапсу – це успішна й розумна особистість, а не якийсь "ботан". Ці люди рятують країну від російської навали, створюють передові технології безпеки, кібербезпеки, технології очищення води.

Наш Центр технологій чистої води працює над цим, адже доступ до води – глобальна проблема. Навіть на Донбасі до окупації завжди були проблеми з водою, і саме хіміки мають створювати технології її очищення чи опріснення.

Спеціальності для відбудови України та професії майбутнього

– Якраз ваш університет вже готує тих, чий досвід буде корисний в Україні після війни для її відбудови.

– Так, і це стосується не лише будівництва, а й енергетики, де зараз відчувається величезний дефіцит кадрів абсолютно всюди. Це і гідро-, і тепло-, і відновлювана енергетика.

Подивіться, скільки сонячних та вітрогенеруючих електростанцій уже створено на Закарпатті та Волині – і цю інфраструктуру постійно потрібно обслуговувати й відновлювати. Наша теплова енергетика зараз майже зруйнована, росіяни постійно б'ють по ній, тому її намагаються повернути до життя. Що стосується атомної енергетики, то тут перспектива за малими модульними реакторами (ММР).

Майбутнє – за новою, розподіленою енергетичною системою. Коли генерація роззосереджена, її значно важче знищити, а отже – це краща захищеність та висока енергостійкість країни.

Для цього потрібні фахівці, які на цьому розуміються. Ми не маємо просто чекати, коли до нас прийде іноземний бізнес і скаже: "Давайте ми вам усе побудуємо, а ви просто користуйтеся нашими технологіями".

Ні, ми маємо самі створювати ці технології, будувати й навчати своїх людей, щоб кошти залишалися всередині країни. Адже імпорт будь-якої технології, яку ми здатні розробити власноруч, – це фактично виведення грошей з економіки України.

Фото: Анатолій Мельниченко про імпорт технологій (інфографіка РБК-Україна)

Математики теж затребувані. Ми першими в країні запустили програму "Страхова та фінансова математика" спільно з банком ПУМБ. Вони забиратимуть випускників як аналітиків, а зараз підтримують програму й навіть закупили нам енергообладнання для освітнього процесу.

Часи, коли бізнес вважав, що в університеті на нього чекає купа безробітних, минули. Опитування КПІ показують: до четвертого курсу 70% студентів уже працюють, причому більшість – за фахом.

Фото: Анатолій Мельниченко про працевлаштування студентів (інфографіка РБК-Україна)

Ми робимо сертифікатні програми (наприклад, із "Боїнгом") та хакатони, де компанії фінансують захід, ставлять реальну виробничу задачу й забирають найкращих. Бізнес допомагає обладнувати лабораторії та оновлювати програми, хоча нам доводиться прогнозувати технології на 4 роки наперед. Так, в IT ми вже відкрили квантові обчислення.

Зараз ми робимо ставку на міждисциплінарність на стику кодів спеціальностей: електроніка з комп'ютерною інженерією, ШІ в інженерії, автоматизація з комп'ютерним зором. Відкрили програму "Передові технології і матеріали в авіакосмічній техніці" для створення легших і міцніших матеріалів.

Також запустили напрямок у цивільній інженерії – будівництво підземної інфраструктури на базі нашої кафедри геоінженерії. Після війни безпекові ризики не зникнуть. Нам потрібна захищена енергоінфраструктура та капітальні укриття, побудовані за рівнями захисту, а не просто переобладнані приміщення.

В Харкові та Запоріжжі вже будують підземні школи. Радянський житловий фонд, оці панельки, будувався як тимчасовий – від прильотів вони просто складаються. Країні потрібні фахівці з цивільної інженерії та підземної інфраструктури, які вміють будувати під землею з урахуванням підземних річок, і КПІ їх вже готує.