Волинь, Трамп і провокації РФ: що псує стосунки України та Польщі і як це змінити

Україна та Польща регулярно переживають спади та підйоми у відносинах, хоча їх обох об'єднує спільний інтерес – боротьба з російською загрозою. 

Журналіст РБК-Україна Роман Кот під час поїздки до Польщі поспілкувався з багатьма місцевими політиками й експертами, шукаючи відповідь на питання: що сприяє, а що заважає відносинам між двома сусідніми країнами. І наскільки нездоланними є історичні суперечності.

Головне:

• Тестування НАТО: В Польщі російські провокації вважають спробою знайти вразливі місця в системі оборони НАТО.
• Невизначеність гарантій: Польське керівництво розуміє, що автоматично НАТО навряд чи розпочне колективну оборону у відповідь на нинішні дії РФ.
• Стратегія стримування: Польща робить ставку на два стовпи стримування РФ: розвиток власних збройних сил та військову присутність військ США.
• Суспільний фактор: Повернення загального військового обов'язку не стоїть на порядку денному через суспільні настрої та обмеженість ресурсів.
• Прагматична солідарність: Збройна допомога Україні сприймається в Польщі як спосіб тримати війну подалі від власних кордонів.
• Історія як бар'єр: Суперечки щодо національної пам’яті досі є важливим фактором, який ускладнює співпрацю з Україною.

"Ми цінуємо участь президента Трампа у спробах припинити війну між Росією та Україною. Але в Польщі ми вважаємо, що це принесе плоди, якщо тиснути на агресора, а не на жертву", – така заява голови МЗС Польщі Радослава Сікорського прозвучала 12 жовтня на тлі загострення антиукраїнської риторики президента США.

Буквально за кілька місяців перед тим міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна матиме "суттєві проблеми" з європейською інтеграцією, якщо діячі ОУН та УПА залишаться національними символами.

"У ЄС неможливо ставити на п'єдестал тих, хто руйнує європейську співпрацю. З Бандерою Україна не увійде до Європейського Союзу", – сказав він 30 червня.

У цих двох заявах – квінтесенція політики Польщі щодо України. З одного боку – прагматичне розуміння спільної загрози, з іншого – складнощі відносно деяких світоглядних питань.

Поза тим, Київ і Варшаву пов'язує надто багато, починаючи з економічної співпраці та культурної близькості, закінчуючи мільйонами українців, які знайшли прихисток у Польщі ще до 2022 року й особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Сьогодні ж цей комплекс спільних інтересів цементує головний виклик – необхідність разом стримувати російську агресію. Адже Кремль вже давно не обмежується війною проти України.

Аби розібратися, що відбувається в українсько-польських відносинах та баченні викликів щодо цього, РБК-Україна поспілкувалося з ключовими польськими та українськими посадовцями, а також соціологами та політичними експертами.

Оцінка зовнішніх загроз

Факти свідчать, що Польща наразі є однією з головних мішеней російських операцій. Перший відкритий заліт російських дронів на територію країни відбувся ще у вересні минулого року. З того часу такі інциденти трапляються регулярно.

Як раніше писало РБК-Україна, за 8 місяців 2026 року польські правоохоронці відкрили щонайменше 40 проваджень за статтею 130 Кримінального кодексу Польщі (шпигунство та діяльність на користь іноземної розвідки).

Читайте також: У Польщі розкрили статистику по справах про шпигунство: цифри вражають

Втім, у вищому керівництві країни домінує думка, що таким чином Росія лише тестує реакцію Польщі та інших країн-членів НАТО.

"Росія сьогодні не розпочне повномасштабний напад на Польщу. Вона не має сил атакувати таким чином сьогодні. Однак такі типи атак також є спробою перевірити відповідь НАТО", – каже РБК-Україна співрозмовник у вищому керівництві Польщі, наближений до президента країни Кароля Навроцького.

Йдеться не лише про готовність союзників підняти винищувачі чи збити черговий дрон, а й про глибший аналіз реакції всієї державної системи. Ворог шукає прогалини в законодавстві, вивчає алгоритми дій польських служб і намагається намацати внутрішні страхи суспільства.

Головна мета таких операцій – спровокувати політичний розкол усередині країни, паралізувати ухвалення рішень та зрештою змусити Варшаву й західних партнерів згорнути підтримку України.

Втім, як реагувати на російські атаки "тут і зараз" – окреме складне питання, на яке, схоже, немає остаточної відповіді. Тим більше, що така відповідь має бути узгоджена і з НАТО.

Показовими тут є слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського. В ході розмови його запитали, чи впевнена Варшава у 5-й статті Північноатлантичного договору про колективну оборону та скільки має статися прольотів російських дронів чи ракет над польською територією, щоб НАТО визнало це безпосередньою агресією з боку Кремля.

"На обидва питання відповідь, власне, однакова: як ви знаєте, стаття 5 не настільки однозначна, як декому здається. І це не випадково, адже вона свідомо залишена недомовленою – саме таке формулювання було межею, на яку в 1950-х роках міг погодитися Конгрес США", – зазначив Сікорський.

Підготовка до реальної війни?

З огляду на все це, Польща, на відміну від багатьох інших європейських країн, реально готується до можливої війни з Росією. Варшава активно закуповує сучасне озброєння та виділяє на оборонні потреби майже 5% від ВВП, що є абсолютним рекордом серед членів НАТО.

Левова частка контрактів із політичних міркувань укладається зі США – йдеться про винищувачі F-35, танки Abrams та системи HIMARS. Хоча значний обсяг замовлень, зокрема танки K2 і гаубиці K9, отримала і Південна Корея.

Інша справа – наскільки така ставка на класичну військову міць буде ефективною у сучасній війні. Зрештою, серія навчань НАТО протягом останніх років наочно показала нову реальність. Навіть невеликі та мобільні підрозділи операторів БПЛА здатні ефективно зупиняти й знищувати цілі бронетанкові колони.

Читайте також: Зона ризику. Хто в Євросоюзі справді готовий відбивати російську агресію

Варшава має свої аргументи. По-перше, польська стратегія базується на поєднанні інновацій та важкої техніки. Як зазначає заступник міністра оборони Польщі Павел Залевський, країна уважно вивчає український досвід і вже зараз інтегрує безпілотні системи в усі роди військ.

Водночас, зважаючи, що Росія в найближчі роки не матиме ресурсів для відкриття повноцінного фронту проти НАТО, важка бронетехніка потрібна польській армії для збереження маневру, аби в разі кризи не допустити формування суцільної лінії фронту.

З цих же причин запорукою безпеки залишається і союз зі США, важливим чинником чого у Варшаві вважають хороші особисті контакти президента Навроцького з Дональдом Трампом.

Польща розраховує перенаправити на свою територію частину американського контингенту, який планується до виведення з інших країн Європи. А до кінця року від Трампа очікується рішення щодо створення постійної військової бази у Польщі.

Це загалом вписується в теорію перемоги над Росією, яку днями на Варшавському безпековому форумі презентував Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Алексус Гринкевич.

Оприлюднена ним концепція складається з трьох ключових елементів: блокування первинної атаки ворога, виснаження та зупинка його просування і, зрештою, остаточний розгром системи ведення війни противника. При цьому генерал Гринкевич окремо наголосив: демонстровану Альянсом стриманість у жодному разі не варто плутати зі слабкістю.

"Чим більше наших союзників – особливо далеких – буде в Польщі тут, на землі, з їхнім обладнанням та військовими базами, тим менше шансів, що вони не будуть залучені до нашої оборони в майбутньому. І тим сильнішим є стримування сьогодні", – додає джерело видання в оточенні президента Польщі.

При цьому жоден із співрозмовників РБК-Україна у вищому керівництві Польщі не вірить у сценарій, за якого в разі реального конфлікту залученість США виявиться мінімальною, а європейцям доведеться покладатися лише на власні сили.

Втім, якщо на зовнішньому контурі Варшава робить ставку на США та НАТО, то на внутрішньому – постає питання готовності польського суспільства до потенційної війни.

Настрої населення

На відміну від країн Балтії чи Північної Європи, у Польщі професійна армія остаточно замінила обов'язковий призов ще на початку 2010-х років. Відтоді ідеї відновлення загального військового обов'язку періодично з'являються в експертних дискусіях на тлі нових загроз, проте в реальному політичному полі цієї теми намагаються уникати.

За словами Павла Залевського, для цього потрібні великі фінансові ресурси та військовий потенціал. Наразі існує затверджений план розвитку Збройних Сил Польщі, в рамках якого призов не потрібен. Але, зважаючи на об'єктивні чинники, до цієї ідеї повернуться в майбутньому.

"Демографія невблаганна, і зрештою нам доведеться знайти таке рішення. Наразі механізми створення привабливості військової служби існують, і ми здатні виконувати щорічні плани набору", – каже Залевський.

Польське суспільство демонструє вкрай обережне ставлення до безпосередньої участі країни у потенційному збройному конфлікті.

Як зазначає польський соціолог, голова правління дослідницької компанії ARC Rynek i Opinia Лукаш Мазуркевич, поляки починають сприймати економічні досягнення останніх 30–40 років як значущу цінність, яку потрібно плекати та берегти, а не "безглуздо витрачати".

Постійні російські диверсії та атаки дронів з регулярними тривогами в східних воєводствах Польщі таки даються взнаки.

Згідно з опитуванням IBRiS, проведеним у липні 2026 року на замовлення Wirtualna Polska, загалом 50,7% поляків декларують готовність захищати країну зі зброєю в руках у разі прямого військового нападу. Із них 19,9% готові піти на фронт добровільно, а 30,8% – взяти участь у бойових діях після отримання обов’язкової мобілізаційної повістки.

Водночас майже кожен п’ятий опитаний (19,7%) намагався б виїхати з країни в пошуках безпеки, 12% прямо відмовилися б воювати навіть за умови призову.

"Наші дослідження у сфері безпеки показують значний рівень обережності громадськості щодо дій Польщі, які, умовно кажучи, можуть втягнути її у війну. Ось чому, наприклад, більшість поляків виступають проти відправлення будь-яких військ НАТО чи Польщі, особливо до України, за певних сценаріїв", – додає соціолог.

Очевидно, з цих причин Польща навіть не долучалася до обговорення концепту європейського контингенту в Україну, яке активно просували минулого року президент Франції Емманюель Макрон та тодішній прем'єр Великої Британії Кір Стармер.

Читайте також: Живий щит. Чи зможуть європейські миротворці гарантувати безпеку в Україні

За таких умов підтримка Збройних сил України стає для Варшави найкращим способом утримати ворога на дистанції, визнає більшість польських співрозмовників, як у команді прем'єра Дональда Туска, так і в оточенні президента Кароля Навроцького.

І це попри жорстку внутрішньополітичну боротьбу та міжурядові суперечки щодо тактичних питань – через які, до слова, вже тривалий час немає повноцінного посла Польщі в Україні, а лише тимчасовий повірений у справах.

Протягом вересня-жовтня Варшава передала Україні невеликі, але критично важливі партії ракет-перехоплювачів до систем ППО Patriot, а також спеціалізовані боєприпаси 20-мм калібру для мобільних груп та артилерії, покликаних збивати реактивні Шахеди.

Але далеко не завжди Польща готова надавати таку допомогу відкрито та публічно. Причиною цього є складні суспільні настрої. Вони пов’язані з двома чутливими темами: перебуванням українських біженців у Польщі та неврегульованими питаннями спільної історії.

Претензії до українців

Щодо першого складного питання – українських біженців – статистика свідчить, що працюючі мігранти платять у Польщі більше податків, ніж отримують соціальної допомоги. Крім того, вони суттєво підтримують демографію країни.

Читайте також: Не "дешева робоча сила": вся правда про роботу та зарплати українців у Польщі

Проблема, однак, у тому, що раціональні аргументи далеко не завжди доходять до пересічного виборця.

Натомість інформаційний простір регулярно підживлюється скандальними новинами за участю окремих громадян України. Як-от резонансний інцидент з блогером, який попри заборону приїхав на спорткарі до озера Морське Око, чи історія з виловленим у варшавському озері сомом, якого багато поляків вважали місцевою легендою.

Лукаш Мазуркевич називає подібні сюжети "піною на воді". Гучні епізоди швидко з'являються в медіа, але так само швидко зникають. Натомість, за його словами, причина змін у ставленні до українців криється в іншому.

Для сучасного покоління поляків є психологічно незвичною масова присутність мігрантів. Протягом століть Польща була багатонаціональною, але люди, які пам'ятали ті часи, вже пішли з життя. Сьогодні активну участь у житті країни беруть покоління, що сформувалися в умовах національно однорідного суспільства після Другої світової війни.

Цією чутливістю майстерно користуються політичні сили, яким вигідно заробляти електоральні бали на антимігрантській риториці.

До того ж, свою деструктивну роль відіграє і Росія. Одразу кілька співрозмовників видання висловили думку, що часи, коли поляки мали імунітет до російської дезінформації – у минулому.

При цьому Кремлю не обов'язково використовувати традиційні медіа, хоч у Польщі є й такі, які можна запідозрити в прямих симпатіях до РФ. Набагато небезпечнішими є дезінформаційні кампанії в соцмережах.

На тлі цього у Польщі помітно зросла побутова напруга. За даними польської поліції, лише за перше півріччя 2026 року громадяни України майже 180 разів повідомляли про злочини на ґрунті ненависті. Це більш ніж на 30% перевищує показники аналогічного періоду минулого року, причому серед потерпілих фігурують і діти, а приводом для агресії нерідко стає українська мова.

Читайте також: Чи готова Польща до прийому нової хвилі українських біженців: відповідь посольства

Крім того, спостерігається падіння підтримки поляками вступу України до ЄС – з 60% у 2022 році до 40% у 2026-му, спричинене економічними страхами. Польський агросектор і бізнес побоюються сильної конкуренції з боку українських товарів.

Історія на двох

В контексті історії, як не дивно, мова йде не про всі суперечності, які накопичились за століття тісного співіснування двох народів.

Фактично єдиною дражливою темою для поляків залишається питання Волинської трагедії 1944–1945 років.

На відміну від України, в Польщі куди більший інтерес до минулого, як на рівні пересічних громадян, так і в політикумі. Ба більше, з істориків рекрутується значна частина польського політичного класу.

"Волинь" стала знаряддям, політичною зброєю. Ще 10 років тому це точно не було темою дискусії такого ступеня, як зараз. Але для нас, поляків, визнання жертв Волинської трагедії, визнання ролі УПА в ній є важливим", – зазначає віцемаршалок польського Сенату, пов'язана з партією "Нова Лівиця" Магдалена Бєят. Треба сказати, що її партія загалом є однією з найбільш прихильних до вирішення суперечностей історії.

Для поляків це важливо з кількох причин. З одного боку, значна частина польських родин має коріння з тих історичних територій Другої Речі Посполитої.

Водночас експерти та співрозмовники видання в польському політикумі наголошують і на суто християнському, етичному вимірі. Для польського суспільства вкрай важливо мати можливість розшукати останки загиблих предків і віддати їм останню шану.

Суспільний запит на це залишається незмінно високим. За даними опитування CBOS, станом на 2026 рік 62% поляків вважають, що Україна повинна офіційно визнати Волинську трагедію та назвати відповідальних за неї осіб, і цей показник упродовж років практично не змінюється.

Водночас близько половини поляків розуміють, що сучасні українці не несуть персональної відповідальності за події минулого століття, тоді як третина респондентів не мають сформованої думки.

Проте і близько 50% переконані, що це питання має бути тісно пов'язане з євроінтеграцією України. Мовляв, вирішення історичних суперечок є обов'язковою умовою для входження до європейської спільноти.

Останній раунд протистояння навколо Волинської трагедії спалахнув у травні 2026 року після указу президента Володимира Зеленського про присвоєння підрозділу Сил спецоперацій ЗСУ почесної назви "Імені Героїв УПА".

Читайте також: Війна нагород. Чому Навроцький забрав у орден у Зеленського і чим це загрожує Україні

У відповідь президент Польщі Кароль Навроцький вимагав скасувати рішення і демонстративно позбавив українського лідера ордена Білого Орла – вперше в історії незалежної Польщі. Це викликало серію відмов від польських нагород з українського боку.

Хоч зараз напруга дещо спала, що робити, аби ця тема зникла з політичного поля – відкрите питання.

Від історії до оборони

Хороші новини в тому, що на відміну від питань біженців та економіки, історичну суперечку частково можна врегулювати. Або принаймні зробити так, щоб вона відігравала менш деструктивну роль.

Українські аргументи на рівні істориків у Польщі відомі – що зараз УПА не має жодного антипольського контексту. Серед частини з них є готовність для компромісу. Один зі співрозмовників видання навіть припустив, що у випадку з указом Зеленського могло б допомогти уточнене формулювання "героїв УПА, які боролися з більшовизмом".

Але до компромісу не готові ті політики, чий електорат особливо гостро реагує на історичні питання – переважно правого спрямування, включно з президентом Польщі. Ба більше, із наближенням парламентських виборів наступного року ця тема буде загострюватися.

Втім, тільки чинник виборів не варто переоцінювати – мовляв, потрібно почекати, поки польські політики заспокояться, а після голосування все повернеться до прагматизму. Як і в будь-якій демократичній країні, в Польщі виборчі кампанії та електоральний процес – річ, по суті, перманентна.

До того ж, Україна не збирається відмовлятися від вшанування УПА в принципі, асоціюючи їхній спротив з нинішньою боротьбою проти російської агресії.

Ключове питання зараз – чи впливає історія на співпрацю у сфері безпеки і оборони: від постачань Україні боєприпасів до військових навчань за участі польських військових та логістики.

Співрозмовники видання як з українського, так і з польського боку визнають, що історичні суперечки створюють негативне фонове напруження. Воно неминуче позначається на загальній атмосфері взаємин і в окремих випадках призводить до ексцесів та затримок безпосередньо на практичному рівні.

Паралельно виникають і суто бюрократичні труднощі, за якими криється глибша проблема взаємного сприйняття. Як визнає одне з джерел РБК-Україна в Києві, переважно з українського боку.

"На мою думку, існує фундаментальна відсутність довіри з боку сторін. Українська сторона, наскільки мені відомо, не бажає ділитися технологіями. Польська сторона, з іншого боку, не впевнена у виконанні угод, які будуть укладені", – каже один з топів польського Сейму, чию партію прийнято відносити до ультраправого спектру.

Та навіть він переконаний, що політичні чи торговельні питання не повинні блокувати військову співпрацю. "Але це не означає альтруїзм – адже іноді з українського боку ми бачимо підхід, ніби співпраця полягає лише в тому, щоб віддати все безкоштовно", – додає співрозмовник.

Загалом же, в України та Польщі є кілька способів зняти напругу принаймні щодо історії.

Перший – свідомо не загострювати. Цікаво, що попри високий інтерес до минулого, сприйняття України в Польщі залишається дещо стереотипним.

Головними тригерами для суспільства є сама абревіатура УПА та постаті Степана Бандери й Романа Шухевича, тоді як інших діячів українського визвольного руху пересічні поляки практично не знають.

Саме тому, як зауважує обізнаний польський співрозмовник, непоміченою і без жодного скандалу минула, наприклад, історія із вшануванням останнього головного командира УПА Василя Кука.

З іншого боку, Україна вже робить і може зробити ще більше системних кроків назустріч Варшаві в питанні пошуку поховань та ексгумацій.

Прогрес тут уже величезний, якщо порівнювати з повним мораторієм попередніх років. І цей рух варто посилювати – зокрема, якщо Київ буде готовий видавати дозволи на проведення робіт не поодинокі, а в більших масштабах.

В цілому ж, Польща опинилася у складній розтяжці між політичним реалізмом і внутрішніми протиріччями. Оскільки безпека Варшави безпосередньо формується на фронті в Україні, польський політикум водночас прагне зберегти максимальну свободу маневру та мінімізувати ризики. Для України це означає нову фазу взаємин і перехід від безумовної емоційної солідарності перших місяців великої війни – до прагматики.

Питання-відповідь (FAQ):

– Чи дійсно Росія готує масштабний військовий напад на Польщу?

– У вищому керівництві Польщі вважають, що зараз у Росії немає сил для повномасштабного фронтального нападу на країни НАТО. Постійні провокації з безпілотниками та диверсії є спробою Кремля випробувати швидкість реакції Альянсу, знайти прогалини в польському законодавстві та посіяти паніку в суспільстві.

– Чому у Польщі не відновлюють загальний військовий призов?

– Скасування призову залишається свідомим кроком влади через високу фінансову вартість утримання такої армії та відсутність необхідної інфраструктури. Наразі оборонний план базується на контрактній службі, хоча в майбутньому демографічна криза може змусити Варшаву повернутися до обов'язкової служби.

– Як історичні суперечки впливають на оборонну співпрацю Польщі та України?

– Незважаючи на історичні розбіжності, підтримка ЗСУ залишається для Варшави головним способом утримати російську загрозу на дистанції від власних кордонів. Проте через складні суспільні настрої та тему спільного минулого Польща змушена надавати частину військової допомоги менш публічно та нерозголошено.

– Чому тема спільної історії залишається настільки чутливою для польського суспільства?

– Історичні суперечки переплитаються із сучасною внутрішньою політикою та сприйняттям перебування великої кількості українських біженців у країні. Це змушує польських політиків зважати на електоральні ризики та висувати вимоги щодо неврегульованих питань національної пам'яті.

Матеріал підготовлено за сприяння Центру ім. Юліуша Мєрошевського.