Що зробив Дональд Трамп за рік свого другого президентства і чого від нього очікувати в наступному році – читайте в колонці почесного президента Ради з міжнародних відносин (США) та старшого радника Centerview Partners Річарда Хааса.
На внутрішньому фронті навіть короткий список включав би: найдовше в історії закриття уряду; державний борг, що перевищує 38 трильйонів доларів; постійну інфляцію, а також зростання безробіття та нерівності на тлі прискореного економічного зростання, що стимулюється штучним інтелектом; зростання політичного насильства; зусилля з закриття південного кордону для нелегальної імміграції в поєднанні з масовими депортаціями; розгортання військ Національної гвардії в Лос-Анджелесі та кількох інших американських містах; напади на університети та програми, спрямовані на сприяння різноманітності; введення масових імпортних мит; скорочення зайнятості в державному секторі, включаючи Агентство США з міжнародного розвитку; та значне скорочення фінансування наукових досліджень.
Не менш важливими були події у зовнішній політиці. Сполучені Штати приєдналися до Ізраїлю в збройних атаках на іранські ядерні об'єкти, що відкинуло його збройову програму на роки назад. Дипломатичні зусилля США не привели до миру в Газі, але призвели до звільнення ізраїльських заручників і тисяч палестинських в'язнів, а також до непевного, неповного перемир'я. Інші дипломатичні зусилля, спрямовані на припинення війни між Росією та Україною, також поки що не привели до миру, але дозволили США налагодити відносини з Росією та ще більше дистанціюватися від Європи.
Ближче до дому, біля берегів Венесуели було зосереджено великі військові сили США, було атаковано понад 20 суден, які, як стверджується, перевозили наркотики, а експорт нафти було частково заблоковано, щоб змусити уряд цієї країни поступитися владою. Суверенітет Канади, Гренландії, Панами та Колумбії в той чи інший момент був під загрозою з боку президента Дональда Трампа. США вийшли зі складу Всесвітньої організації охорони здоров'я та з глобальних зусиль щодо боротьби зі зміною клімату. Водночас вони сприяли виробництву викопного палива та скоротили видатки на вітрову та сонячну енергію. Зусилля, спрямовані на просування демократії та прав людини в інших країнах, були в основному припинені.
Наслідок? У 2025 році як у країні, так і за кордоном виник значний дисбаланс сил.
У країні перший рік другого президентства Трампа відзначився надмірним утвердженням верховенства виконавчої влади. Трамп підписав сотні виконавчих наказів і тисячі помилувань, звільнив державних службовців, які мали здійснювати незалежне судження, тиснув на інших, щоб вони підкорилися його волі, і переслідував своїх політичних ворогів у судовому порядку. Раптове знесення східного крила Білого дому для будівництва великого бального залу та несподівана зміна назви Центру Кеннеді стали символом відмови Трампа від етикету, належного судового розгляду та нагляду.
Не менш помітним, ніж утвердження влади Трампом, було небажання республіканців у Конгресі контролювати президента та повага, яку йому виявляв Верховний суд. З часів Франкліна Делано Рузвельта (ФДР) жоден президент не накопичив такого рівня контролю, але на відміну від ФДР, який міг посилатися на Велику депресію та Другу світову війну як виправдання своїх дій, Трамп не успадкував жодної надзвичайної ситуації. Він просто робив те, що хотів, а інші поступалися.
Необмежена президентська влада Трампа суперечить американській політичній традиції. Центральним елементом американського уряду і демократії є поняття стримувань і противаг – три гілки федерального уряду повинні спільно керувати країною і не допускати домінування жодної з них. Це повністю провалилося: Трамп діє, а мало хто реагує.
За кордоном Трамп приділяв безпрецедентну увагу Західній півкулі – що найкраще розуміти як продовження внутрішньої безпеки, сфери, де перетинаються проблеми наркотиків, імміграції та торгівлі – та просуванню комерційних інтересів усюди. Ця стратегія означала дистанціювання США від союзників і друзів у Європі та Азії та зближення з Росією та Китаєм. В результаті баланс сил змістився на користь країн, які донедавна вважалися фактичними або потенційними супротивниками.
У перспективі буде цікаво подивитися, як Верховний суд винесе рішення щодо заяв Трампа про надзвичайні повноваження, якими він виправдовує своє активне використання мит, що є його фірмовою економічною політикою. Не менш цікаво буде подивитися, чи продемонструють республіканці в Конгресі все більшу готовність дистанціюватися від Трампа, що може статися, якщо вони вважатимуть, що він стає політичним тягарем.
Ще важливішими будуть проміжні вибори в листопаді 2026 року. Історія показує, що з огляду на низький рейтинг Трампа, партія, яка не перебуває при владі – в даному випадку демократи – отримає додаткові місця, здобувши контроль принаймні над Палатою представників. Це дасть їй можливість не тільки блокувати законодавчі ініціативи Білого дому, але й проводити розслідування щодо адміністрації. Трамп дуже хоче уникнути такого результату. Питання полягає не просто в тому, чи переможуть демократи у вільних і чесних виборах, а в тому, чи будуть вибори вільними і чесними – несподіваний тест для американської демократії лише через кілька місяців після її 250-річчя.
За кордоном акцент Трампа на Західній півкулі та на поваленні режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі означає, що менше уваги буде приділятися Європі та Азії, а також менше ресурсів буде виділятися на врівноваження Росії та Китаю. Цей результат буде ще більш вираженим, якщо Трамп подвоїть використання військової сили проти Венесуели для досягнення своїх цілей.
Це, звичайно, порушує питання про те, що США готові зробити щодо Росії та Китаю. Немає жодних ознак того, що адміністрація Трампа надасть Україні військову, економічну та дипломатичну підтримку, необхідну для того, щоб переконати російського президента Володимира Путіна, що час не на його боці і що подальша війна не принесе додаткових результатів. Але саме цього вимагає підтримка балансу сил і стримування подальшої російської агресії в Європі.
Так само є сумніви щодо готовності Трампа підтримати друзів і союзників Америки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зокрема Тайвань. Його запланована поїздка до Китаю навесні 2026 року може показати, чи його бажання зменшити торговельний дисбаланс Америки має пріоритет над підтриманням балансу сил у регіоні, який має вирішальне значення для майбутнього світу.
Системи, що втратили рівновагу, мають тенденцію розвиватися або в напрямку подальшого дисбалансу, або в напрямку нового чи відновленого рівноваги. Те, що Трамп готовий і здатний зробити, значною мірою визначить цей розвиток – а разом з ним і історію цієї епохи. Таким чином, 2026 рік обіцяє стати вирішальним для США та світу.
Авторські права: Project Syndicate, 2025.www.project-syndicate.org