Фальшива пам'ять: як СРСР вигадував міфи про Другу світову
Радянська пропаганда десятиліттями формувала вигідну Кремлю картину Другої світової війни. Героїзовані історії, вигадані подвиги та замовчування злочинів створювали міфологізований образ "великої перемоги". Для мільйонів людей така версія війни ставала єдиною можливою правдою.
Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів завідувач науково-дослідного відділу Другої світової війни Музею війни, кандидат історичних наук Олександр Білоус.
Радянські міфи про Другу світову
"Було багато радянських міфів про війну, легенд, навіть неіснуючих подій. Їх культивували, вбивали кожному в голову, ніби так все і було. На певному етапі починало розмиватися, де правда, а де міф. Незручні питання замовчувалися. Прорахунки, злочини радянської сторони в роки війни - їх якось наче й не було", - каже історик.
У перші десятиліття незалежності українці продовжували жити у світі радянської пам'яті. Зокрема, продовжували вірити в Брестську фортецю - міфологізований образ героїчної оборони в 1941 році.
А також вірили в солдатів-панфіловців - вигадану історію про 28 героїв, які зупинили танки під Москвою. Хоч у 1948 році навіть військова прокуратура СРСР визнала, що цю історію вигадав журналіст. А ще вірили в Олександра Матросова - солдата, який нібито закрив собою амбразуру, і у Валю Котика - юного "піонера-героя" тощо.
"Злам цієї пам'яті про Другу світову відбувся не в 1991-му і навіть не у 2014 році з початком російської війни проти України. Він більшою мірою почав відбуватися з широкомасштабним вторгненням. Певні моменти ми починали заперечувати й раніше. Але тільки тому, що нам починали їх дуже вже нав'язувати", - пояснює Білоус.
Абсурд радянської пропаганди
"Свого часу ходило в наукових школах щось на кшталт анекдоту. Приїжджає молодий історик в далеке село шукати ветеранів, свідків Другої світової. Запитує у бабусі: "Як ви жили в війну?" Вона відповідає: "Дякую, синку, добре. Партизанів у нас не було" (тобто для населення іноді страшнішою за війну були каральні акції нацистів на дії радянських партизанів, - ред.), - каже історик.
Білоус зазначає, що тривалий час партизанів трактували як народних месників, міфічних гераклів, які поодинці воювали проти всієї окупантів. Натомість зараз бачимо зворотну сторону партизанської війни.
"Партизанський ватажок Сабуров у спогадах описував бій в містечку Брагін. Мовляв, ось ми зачепилися за край цього містечка, вже горить три хати, наші вже біжать рятувати. Тоді це сприймалося як щось нормальне. В більш зрілому віці я почав думати: мабуть, спалили не три хати, а третину міста. Але для чого ви його спалили?", - додає науковець.
Також було спалено українське містечко Корюківка, понад 6,5 тисяч людей тоді вбили, бо за два дні до цього партизани там провели "господарську акцію".
"Прийшли, перебили окупаційний гарнізон, забрали на залізниці зброю й продукти і відійшли. І акція знищення містечка була відповіддю на це. Скільки таких акцій у відповідь було по Україні на дії партизанів? Можемо лише здогадуватись", - підкреслює Білоус.
За даними Інституту Нацпам'яті, за час німецько-радянської війни в Україні спалили понад 700 населених пунктів.
"У радянський час про це не говорили, але задачею партизанів було налаштувати місцеве населення проти окупантів. Або окупантів проти місцевого населення. І коли окупаційна влада почне тотальний терор, тоді населення почне вибирати з двох зол легше. Людей штовхали до думки: "Ну забрали в 30-ті роки в репресії двох дядьків із села. Але ж такого жаху не було, хай краще "червоні повернуться", - пояснює історик.
Читайте також про те, чому в СРСР "забули" про завершення Другої світової 2 вересня.
Раніше ми писали про те, за що в СРСР відправляли до Сибіру на 10 років, а іншим - роздавали премії.