Про значні перекоси ринку праці під час війни, ситуацію з неформальною зайнятістю, шалені зарплати і дефіцит кадрів, працевлаштування ветеранів, інвалідів та пенсіонерів, про жіноче обличчя чоловічих професій та умови повернення біженців, – в інтерв’ю директорки Державної служби зайнятості Юлії Жовтяк для РБК-Україна.
Зміст
Ринок праці під час війни яскраво продемонстрував структурні диспропорції вітчизняної економіки. З одного боку, Україна отримала прогнозований результат багаторічної недалекоглядної кадрової політики, підсилений викликами воєнного часу. З іншого боку, в суспільстві і державі нарешті прийшло усвідомлення необхідності кардинальних змін на ринку праці, без яких українська економіка приречена пасти задніх.
Про те, як виглядає вітчизняний ринок праці під час війни, як міняється кадрова політика держави, що конкретно робиться для виправлення помилок минулого, і чого чекати далі, – розказала очільниця Державної служби зайнятості Юлія Жовтяк.
– За даними Міністерства соціальної політики України, до грудня 2024 року з близько 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб повернулися до попереднього місця проживання 29 тисяч осіб. З цих 29 тисяч: одна тисяча – повернулись на тимчасово окуповані території; 18,9 тисячі – на умовно безпечні території; 9 тисяч – на території можливих бойових дій. Одна з причин повернення – труднощі з оплатою житла на підконтрольних Україні територіях. Зрозуміло, що ці труднощі є похідними, зокрема, від відсутності роботи для ВПО. Чому так відбувається? Що в цій ситуації робить Служба зайнятості? І що буде далі?
– Повномасштабне вторгнення Росії стало викликом для кожної людини в Україні, в тому числі для державних структур. Потрібно було ухвалювати багато критичних швидких рішень. Такого досвіду в умовах широкомасштабної збройної агресії не було ні в Україні, ні в інших країнах світу. Коли мільйони людей в Україні реєструвались як внутрішньо переміщені особи, вони вказували, чи потребують працевлаштування. Насправді багато людей серед ВПО – пенсійного віку, багато хто працює дистанційно, а дехто переїхав разом з релокованим підприємством.
Ще на початку 2023 року ми зателефонували усім ВПО, хто потребував працевлаштування, і запропонували свої послуги. Я не можу сказати, що до нас звернувся мільйон людей. Після того були запроваджені законодавчі зміни щодо порядку отримання виплат по безробіттю. Зокрема, після трьох місяців отримання соцвиплат людина має або працевлаштуватися, або шукати роботу, або, наприклад, взяти ваучер на навчання, тобто сприяти своєму виходу на ринок праці. Тоді я очікувала, що в Службу зайнятості прийде багато людей. Але я помилилась. До Служби звернулись не більше 100 тисяч. Хоча серед тих, хто звертався до нас, кожна третя людина була працевлаштована.
– Якій кількості людей ви зателефонували?
– Ми обдзвонили 68 тисяч людей.
– А прийшли 100 тисяч людей?
– Так. 100 тисяч – це загальна кількість осіб, які зареєструвалися в Службі зайнятості як ВПО. Загалом у 2024 році в Службі зайнятості були зареєстровані як безробітні майже 400 тисяч осіб. Через центри зайнятості по всій Україні 250 тисяч були працевлаштовані. Загалом зайнятістю були забезпечені 330 тисяч наших громадян. Що я маю на увазі? Є пряме працевлаштування, коли людина звернулась до Служби зайнятості і ми їй знайшли роботу. А є працевлаштування через активні програми зайнятості. Наразі ми працевлаштовуємо на тимчасові, суспільно корисні роботи на кшталт будівництва укріплень та фортифікацій, ремонту, пошиття амуніції тощо. Також працевлаштовуємо через видачу грантів, навчаємо, перенавчаємо, перекваліфіковуємо, і це теж сприяє зайнятості. Люди знаходять роботу після навчання, або ж завдяки компенсаціям від Служби зайнятості для роботодавців. Загальна кількість людей, працевлаштованих безпосередньо, а також через різноманітні програми, і складає 330 тисяч осіб.
– Відомо, що від початку повномасштабної війни кількість зареєстрованих в Службі зайнятості безробітних зменшилась в рази. Чи правда, що це пов’язано, зокрема, з небажанням чоловіків реєструватися через ризик бути мобілізованими?
– Перевірити цю версію досить важко. І це не є функцією Служби зайнятості. До повномасштабного вторгнення Служба щороку обслуговувала близько мільйона громадян. Відповідно, майже всі ці люди отримували статус безробітного. А протягом 2024 року в Службі було зареєстровано 400 тисяч безробітних. Чому так? Причин декілька.
По-перше, велика кількість працездатного населення виїхала за кордон. Але люди, які знаходяться за кордоном, навіть маючи можливість зареєструватися в статусі безробітних, зокрема через портал "Дія", не мають права отримувати виплати.
– Тобто людям просто немає сенсу реєструватися як безробітні?
– Так. На мій погляд, основна причина зменшення кількості зареєстрованих безробітних полягає в тому, що велика кількість чоловіків і жінок захищають Україну. Ця частина українців потенційно могла би бути нашою цільовою аудиторією.
Крім того, багато українців були змушені виїхати за кордон.
Ще одна причина полягає в тому, що всі військовозобов’язані при реєстрації в Службі зайнятості мають надати військово-облікові документи. Такий підхід відповідає принципу "Працюй або воюй!". Це дійсно зменшило кількість зареєстрованих безробітних чоловіків. Якщо до повномасштабного вторгнення в структурі безробітних пропорція чоловіків і жінок традиційно складала приблизно 50 на 50, то зараз 80% – це жінки і 20% – чоловіки.
– До речі, з чим пов’язаний той факт, що частіше гранти на власну справу від Служби зайнятості отримують жінки? Чи не з тим, що зареєстрованих безробітних жінок в рази більше?
– У випадку з грантами не така суттєва різниця – жінки отримують приблизно 52% грантів. Я розцінюю це позитивно. Це свідчить про те, що жінки дедалі більше адаптуються до нових викликів, особливо в умовах, коли багато чоловіків задіяні у захисті країни. Жінка в складні часи проявляє лідерство. Жінка сьогодні – не лише мати, а й військовослужбовиця, політикиня, волонтерка, успішна бізнесменка. Такі зміни та лідерство руйнують гендерні стереотипи, що складалися роками. Тому активна участь жінок у всіх сферах життя, це не тільки питання рівності, а й стратегічний інструмент, що має позитивний вплив на економічне зростання.
Крім того, можливим фактором, що вплинув на бажання людей реєструватися в Службі зайнятості, є скорочення термінів виплат допомоги по безробіттю під час дії воєнного стану. Якщо раніше виплати здійснювалися протягом одного року, а для деяких категорій населення (громадян передпенсійного віку) – до двох років, то зараз мова йде про три місяці. А для людей передпенсійного віку – один рік. Кошти, що вивільнилися, ми спрямували на розвиток та можливості, гранти для створення власної справи або його масштабування, навчання людей, розширили компенсації для роботодавців, на працевлаштування та створення нових робочих місць.
– А яка ситуація із фактичним рівнем безробіття в країні?
– Це правильне питання. Неформальна зайнятість існувала в Україні і до повномасштабного вторгнення. Війна посилила негативні тенденції.
Я завжди наполягала на тому, що працівники мають бути офіційно оформлені на роботі. Не завжди люди розуміють, навіщо це потрібно, особливо молодь. Часто вони недооцінюють важливість страхового стажу, вважаючи, що достатньо заробити багато грошей до пенсії. Але неможливо прогнозувати, що буде через 20 – 25 років.
Що дає офіційне працевлаштування? По-перше, це страховий стаж, від якого залежать майбутні пенсійні виплати. По-друге, це гарантії державних виплат при нещасних випадках на виробництві. Про це ніхто ніколи не думає, поки не настає цей випадок на виробництві. Я вже не кажу про оплату лікарняних.
Крім того, наші податки та збори йдуть на фінансування війська, шкіл та лікарень, пенсій тощо.
Побороти неформальне працевлаштування – задача непроста. Країни Європейського Союзу теж проходили цей шлях, у них раніше також був значний неформальний сектор зайнятості.
– Як, на вашу думку, можна примусити бізнес офіційно оформлювати працівників на роботу?
– Я якось запитала у своїх європейських колег, як вони борються з неформальним працевлаштуванням. Перше, про що вони сказали, це – превентивні заходи. Їхня податкова служба через відповідні реєстри бачить обороти підприємств і кількість найманих працівників. Якщо кількість працівників не відповідає оборотам компанії, то керівництву такого підприємства надсилається "мотиваційний" лист. Суть такого листа умовно наступна: аналіз діяльності компанії виявив ознаки можливого неформального оформлення співробітників на роботу, тож керівництву рекомендується підійти відповідально до оформлення працівників. Наступний контрольний захід відбудеться через певний визначений час. В разі, якщо ситуація з оформленням працівників не виправиться, компанію чекає перевірка.
За свідченням європейських колег, такий підхід працює. Він не виключає контрольні заходи щодо бізнесу. Іншого шляху я не бачу. Але перед проведенням перевірок варто було би проводити згадані превентивні заходи. Умовно: спочатку – "лист доброзичливості". Якщо ж цей захід не спрацював, то далі – попереджувальний лист, а вже далі – перевірка.
– На жаль, навіть повномасштабна війна наразі не стимулювала значну частину вітчизняного бізнесу змінити підходи до працевлаштування співробітників. Бізнес продовжує оптимізувати податки за рахунок найманих працівників. Що робити далі?
– Вважаю, що саме під час повномасштабної війни на часі переконувати бізнес скорочувати неформальну зайнятість, вести активну роз’яснювальну роботу як серед зареєстрованих безробітних, так і серед роботодавців.
– Ви думаєте, що роботодавці не в курсі?
– Я вам більше скажу, не кожен ФОП в курсі, наприклад, на що він сплачує ЄСВ, куди ідуть ці гроші.
– Яка наразі ситуація на ринку праці в Україні? Що відбувається з попитом і пропозицією робочих місць? В яких галузях найбільший незадоволений попит роботодавців на спеціалістів? На яких спеціалістів найбільший і найменший попит серед роботодавців? На які вакансії найбільше бажаючих, а на які – найменше? Кому знайти роботу найважче?
– Сьогодні ситуація на ринку праці залишається складною. До повномасштабного вторгнення на ринку була нестача вакансій, наразі – проблема дефіциту кадрів. Тобто зараз час працівника.
Практично в усіх видах економічної діяльності є дефіцит кадрів і ми очікуємо подальший ріст конкуренції за працівників: збереження кадрів, пошук нових. Найбільші складності з укомплектуванням вакансій виникають у сфері транспорту, на будівництві, переробній промисловості.
Вочевидь, у період післявоєнного відновлення ситуація загостриться. Вже зараз Міністерство економіки оцінює дефіцит робочої сили у найближчі десять років на рівні 4,5 млн людей.
Сьогодні найбільший дефіцит кадрів серед кваліфікованих робітників, наприклад, швачка, електромонтер з ремонту електроустаткування, сантехнік, електрик, монтер колії, слюсар аварійно-відновлювальних робіт, зварник, електрогазозварник, автослюсар тощо.
– Це не проблема війни?
– Аналогічна тенденція була і до повномасштабного вторгнення. Це так зване структурне безробіття. Але воно загострилося з початком війни. Так, після тимчасової окупації Росією територій Донецької та Луганської областей значна частина місцевих жителів, серед яких багато працівників шахт, виїхали в інші регіони країни, де просто немає потреби в таких спеціалістах. І ось тут починається зона відповідальності Служби зайнятості. Зокрема, ми перенавчаємо таких людей, допомагаємо їм з працевлаштуванням.
Причиною структурного безробіття є те, що Україна багато років не популяризувала ці робітничі професії. Вони роками вважалися непрестижними, низькооплачуваними.
Нещодавно спілкувалась зі спільнотою дизайнерів. І вони говорять, що українці не хочуть працювати, наприклад, швачками. Це відбувається через упевненість, що в цій сфері платять дуже невеликі гроші. Насправді реальні зарплати швачок набагато вищі. А, наприклад, електрозварникам пропонують зарплату до 100 тисяч гривень, а операторам верстатів з числовим програмним управлінням – до 120 тисяч гривень на місяць.
Після війни буде відновлення економіки та відбудова територій, зокрема після деокупації. Отже ми потребуватимемо людей насамперед у сфері будівництва та відновлення житла, відновлення енергетичної інфраструктури, водопостачання, газопостачання. Також потребуватиме розвитку сфера охорони здоров’я. Зростатиме потреба у молодшому медичному персоналі, а також працівниках соціальної сфери.
Наразі питання номер один – це популяризація робітничих професій.
Моя задача як керівника і всієї команди Служби – змінити стереотип сприйняття профтехосвіти. Це виклик не лише для служби, а й бізнесу, центральних та регіональних органів влади. Я завжди і всюди говорю що, зокрема, зі школи потрібно починати профорієнтацію.
Поступово зміни відбуваються. Шлях важкий, але маємо мету і завдання від роботодавців – підвищити престижність робітничої професії і забезпечити бізнес кваліфікованими працівниками.
– За допомогою Служби зайнятості працевлаштовані громадяни можуть вивчитися на ці професії?
– Так. Тут є два варіанти. Перший – якщо людина без роботи, ви можете стати на облік у Службу зайнятості та отримати сертифікат на навчання. Інший варіант – ваучер на навчання, претендувати на який можуть і працюючі люди. В подальшому вони зможуть змінити роботу. Так, навіть якщо ви працюючий журналіст, ми залюбки приймемо вас на безкоштовне навчання, скажімо, на слюсаря, електрогазозварника, оператора верстата з ЧПУ.
– Наскільки це реально?
– Це абсолютно реально, якщо ви старші за 45 років. Або якщо ви захисник(ця), внутрішньо переміщена особа чи людина з інвалідністю без обмежень по віку.
– А якщо людина не є захисником або не старша за 45 років?
– Тоді людина може пройти навчання за власний рахунок.
– А чому обрано вік саме 45 років?
– У світі вважається, що 45+ є віком, коли людина може втрачати економічну активність і конкурентоздатність на ринку праці. Це стереотип. Але такий вік був обраний не нами – це світовий досвід. Тому така програма і запрацювала в Україні. Багато хто вважає, що віковий поріг для участі в програмі перенавчання варто знизити до 35 років.
– Як виглядає процедура?
– Потрібно подати заявку на сайті Державної служби зайнятості.
– Великий попит на програму перенавчання?
– Минулого року ми навчили по цій програмі 23 тисячі людей, в 2023 – 18 тисяч. У 2019-2021 роках ми видавали максимум 1 тисячу ваучерів на всю країну на рік.
Загалом в нашому портфелі послуг три основні вектори навчальних програм. Перший вектор – навчання зареєстрованих безробітних. Ми навчаємо або під замовлення роботодавця, або якщо людина планує займатися власним бізнесом. Сплачує за це перенавчання Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Наступний вектор – отримання додаткової освіти за рахунок ваучера на навчання. Як я вже сказала, торік ми навчили 23 тисячі осіб. Це люди старші 45 років. Середній вік слухачів, до речі, 51 рік. Також ВПО – їх 2,3 тисячі; люди з інвалідністю, ветерани та ветеранки – їх 2 тисячі осіб.
До речі, для ветеранської спільноти є спеціальна експериментальна програма. В рамках програми можна обрати будь-який навчальний заклад з переліку Служби зайнятості. У нас наразі діє 8 центрів професійно-технічної освіти з 11, які навчають, перенавчають та підвищують кваліфікацію за 98 ліцензованими професіями та понад 400 освітніми програмами. Навчання оплачує Служба зайнятості.
За минулий рік через Службу зайнятості ми навчили 66 тисяч громадян.
– Яка статистика подальшого працевлаштування?
– Після навчання працевлаштовуються до 95% зареєстрованих безробітних. Серед тих, хто отримав ваучер і не мав до того роботу, 28% знайшли роботу після навчання. Серед тих, хто був працевлаштований, 11% змінили роботу, у 10% слухачів - відбулося кар’єрне зростання, у 8% – підвищення зарплати. Близько 1% відкрили власний бізнес. Загалом у понад 40% тих, хто пройшов навчання, підвищилася самооцінка та емоційний стан.
– А держава не примушує тих, хто не працевлаштувався після навчання, компенсувати його вартість?
– Ні. Але ми контролюємо процес навчання. Якщо людина не навчається, то навчальний заклад нам все одно повертатиме кошти.
Ваучер – це не лише про зміну роботи чи підвищення зарплати. Це те, що тримає людину в Україні.
– Які чоловічі спеціальності вже стали жіночими?
– Тракториста, машиніста крану, водія навантажувача, оператора верстатів з програмним керуванням, фрезерувальника. З’являються жінки в будівельній галузі.
Ми дійсно спостерігаємо, що жінки частіше стали йти на "традиційно чоловічі" професії. Наприклад, у 2024 році вже близько 300 жінок працевлаштовані верстатницями, 128 — машиністками крана, майже 200 жінок отримали ваучери на навчання за професією трактористки.
В рамках програми безоплатного навчання для жінок у "традиційно чоловічих" професіях держава покриває витрати на навчання в розмірі до 30 тисяч гривень. Українки зможуть опанувати понад 30 професій та працевлаштуватись у сферах, де вони були менше представлені. Зокрема, і в найбільш затребуваних серед роботодавців. А бізнес отримає можливість підготувати для себе необхідних фахівців, нестачу яких він зараз гостро відчуває.
Я особисто в одному з наших навчальних центрів пробувала управляти трактором John Deere. До прикладу, там гідропідсилювач керма набагато потужніший, ніж в автомобілі. Панель управління – це комп’ютер. Якщо людина має автомобільні права, то за два-три місяці абсолютно реально опанувати управління цією технікою.
До речі, навчання в наших центрах відбувається в тому числі з використанням технологій віртуальної реальності. Тобто, перш ніж перейти до практики, є можливість навчитися на VR, наприклад керувати екскаватором чи опанувати навички електрозварювання.
– Чи правильно я розумію, що якраз на згадані 30 професій найбільший попит з боку роботодавців і найбільший дефіцит працівників?
– Саме так.
– Ким не хочуть працювати українці?
– Українці працювати хочуть, але не завжди їхні професійні навички співпадають з потребами роботодавців. Повторюся, маємо великий дефіцит кваліфікованих працівників.
Кому найскладніше знайти роботу? Це, наприклад, економісти, юристи, спеціалісти державної служби, оператори комп’ютерного набору, бібліотекарі, листоноші. На них відсутній попит роботодавців, тому є значна кількість відповідних шукачів роботи.
– На що готові йти роботодавці заради дефіцитних спеціалістів?
– На ринку зайнятості вже не працюють стандартні підходи. На сьогоднішній день однією лише зарплатою залучити працівника важко, особливо на виробництво.
Роботодавець готовий сплачувати за оренду житла найманого працівника, надавати першочерговий внесок на кредитування за програмою "єОселя", соцпакети, ринкову зарплату, бронювання.
Все частіше роботодавці пропонують медичне страхування. В багатьох компаніях страхують не лише працівників, але і їхні родини. Майже всі роботодавці готові надавати транспорт до місця роботи.
Все частіше роботодавці організовують безплатне харчування для працівників.
Ось свіжі приклади. Були з колегами в Закарпатській області в індустріальному парку, підприємства релоковані з Краматорська. Вони, окрім гідної зарплати, будують житло для своїх працівників, адже більшість з них саме ВПО. Минулого тижня були на Сумщині. Заїхали на хлібозавод, там шукають технолога. Повірте, дуже висока зарплата, навіть для Києва, плюс житло та машина.
– Це тенденція воєнного часу чи, можливо, так було і раніше?
– Так раніше не було. І тут справа не лише у воєнному стані. Просто український бізнес стає сучаснішим. Я бачу, як останніми роками бізнес поступово створює кращі умови для працівників. І це правильно. Бо людей потрібно не лише знайти, але і втримати.
– Наскільки суттєва частка таких прогресивних роботодавців серед українських бізнесів?
– Я не можу сказати у відсотках, але я бачу, що виробництва стають більш інноваційними.
– На що переважно звертають увагу претенденти на вакансії: розмір зарплати, можливість бронювання, соцпакет, інше – що саме?
– В першу чергу, люди потребують більшої зарплати.
– В яких секторах економіки зараз платять найбільше?
– Безумовно, найбільше зараз заробляють військові. І це правильно і виправдано. Серед підприємств невійськового сектору найбільше продовжують заробляти в IT. Крім цього – у сфері нерухомості, транспорту, логістики, HR. Великі зарплати отримують наладчики різноманітного обладнання, оператори верстатів з програмним керуванням. Їхні зарплати сягають 80 – 100 тисяч гривень. Інженерні професії – це мінімум 100 тисяч гривень. Пристойні зарплати – в аграрному секторі.
– Це тенденція останнього часу? І чого чекати далі?
– Так, це тенденція останнього часу, бо спеціалістів стає менше. Бізнес вимушений піднімати зарплати.
– Після війни українські захисники і захисниці повернуться на ринок праці. Як це вплине на ринок праці загалом, і на конкуренцію та зарплати зокрема?
– Зарплати не будуть падати, бо завжди діють закони демографії та конкуренції. Ми нікуди не дінемось від конкуренції з нашими європейськими сусідами.
– Чи можна очікувати, що, умовно, в найближче десятиліття в Україні нинішня структура зарплат збережеться?
– В перспективі десятиліття зарплати в Україні мають зростати, зі збереженням нинішньої їхньої структури. За дефіцитними спеціальностями зарплати лише зростатимуть.
Що стосується працевлаштування учасників бойових дій після повернення з війни – як свідчить опитування Українського ветеранського фонду, 68% нинішніх військовослужбовців і військовослужбовиць після демобілізації хочуть бути підприємцями.
– А чи потрібно Україні стільки підприємців? Як тоді бути з трактористами, комбайнерами і операторами верстатів з ЧПК?
– Насправді, є методики, які допомагають зрозуміти, чи може людина бути підприємцем.
До речі, минулого року ми на базі наших районних центрів зайнятості відкрили 80 офісів "Зроблено в Україні", де консультуємо громадян і бізнес стосовно всіх можливостей, які на сьогодні є по кредитуванню, грантах, різноманітних компенсаціях, пошуку персоналу. Допомагаємо скласти бізнес-план, виправляємо помилки, супроводжуємо після гранту, надаємо рекомендації на різних етапах підготовки та запуску франшизи. Перший офіс "Зроблено в Україні" був відкритий у Сумах в березні 2024 року. А сьогодні вони вже працюють майже в усіх обласних та районних центрах і в Києві.
За цей час до них звернулося понад 22 тисяч людей, половина з яких – ФОПи. Надано майже 27 тисяч консультацій. Більшість стосувалися питань отримання грантів за держпрограмою "єРобота", ще 30% – щодо підбору персоналу та інших програм зайнятості. Зокрема, у нас є програма з компенсації роботодавцям витрат по працевлаштуванню людей з інвалідністю. Якщо роботодавець працевлаштовує людину з інвалідністю першої групи, ми можемо компенсувати такому роботодавцю 120 тисяч гривень; другої групи – 80 тисяч гривень. Завдяки цій програмі вже створено 2 тисяч робочих місць, де працевлаштовані люди з інвалідністю. З початку цього року – вже 30 таких робочих місць.
– Повертаючись до питання про підприємництво, – ви сказали, що є процедури, які виявляють, чи здатна людина вести бізнес.
– Так. Мова йде про профорієнтацію. За умови наявності бажання людини, ми проводимо таке тестування. В 2025 році ми плануємо надавати більш глибокі комплексні консультації, зокрема, щодо аналізу ринку і бізнесу, постачальників, конкурентів. Тобто надавати весь спектр послуг для майбутніх підприємців.
– А є у вас достатня кількість відповідних спеціалістів?
– Вони у нас є. Це викладачі наших навчальних центрів, які в тому числі отримали сертифікати від міжнародних організацій. Але ми плануємо залучати сторонніх тренерів, менторів, відомих бізнесменів для навчання вже наших тренерів.
– Чи є кошти на це?
– Зараз ми працюємо з багатьма міжнародними донорами, і вони нам радо допомагають. Ми працюємо з ПРООН, USAID, GIZ та іншими організаціями.
– Як вплинула релокація бізнесу на зайнятість в регіонах? Наприклад, якщо фірма переїжджає із Харкова до Львова – вона на новому місці створює нові робочі місця чи перевозить своїх працівників? Як це частіше відбувається?
– За даними на 1 січня свій бізнес перемістили 1 тисяча роботодавців. Як правило, якщо це специфічне виробництво, то вони намагаються перевезти своїх працівників. Якщо мова йде про невеличкий бізнес, наприклад, кав’ярню, то найчастіше роботодавець шукає персонал серед місцевих спеціалістів або ВПО.
Що робимо ми? Інтегруємо в регіональні ринки праці, готуємо кваліфіковані кадри під потреби релокованого бізнесу, про вакансії у таких роботодавців в першу чергу інформуємо ВПО, проводимо ярмарки вакансій.
Всього за сприяння Держслужби зайнятості на релоковані підприємства працевлаштовано 2,2 тисячі осіб, з них 430 осіб – ВПО.
Знов згадаю приклад Закарпаття. Цей індустріальний парк — не лише найбільші релоковані підприємства в регіоні, а й соціально відповідальний бізнес, який розвиває соціальну інфраструктуру містечка та його економічну спроможність. Обсяг сплачених податків тут збільшився вдвічі.
– А по регіонах є статистика: де легше знайти роботу, де важче, яка ситуація з зарплатами?
– Набагато легше знайти роботу у великих містах – Львові, Києві. У столиці – третина всіх вакансій. Також багато вакансій у Дніпропетровській та Одеській областях. Найважче, безумовно, на прифронтових територіях. В Сумах важко знайти роботу, в Чернігівській області.
До речі, в Чернівцях важко знайти роботу. Чому? В регіоні багато приватних підприємців. Разом з тим, там мало великих підприємств, де працюють по декілька тисяч людей.
– Держава демонструє бажання максимально повертати українських біженців з-за кордону, зокрема з допомогою житла і роботи. Як це можливо під час війни? Що з роботою в Україні для біженців? Чого чекати із зайнятістю і безробіттям після війни? Чи планує держава залучати на український ринок праці іноземців?
– За рахунок демобілізації та повернення частини громадян України з-за кордону, а за оцінками експертів, це може бути близько половини, суттєво зросте пропозиція робочої сили. Але значна кількість шукачів роботи буде мати тривалу професійну перерву і потребуватиме відновлення професійних вмінь та навичок. Тому проблема безробіття залишиться актуальною і після війни. Але Служба зайнятості все це розуміє і аналізує, тому і реагуємо, не стоїмо на місці, змінюємо підходи та стратегію.
Ми переходимо в цифру, і цей процес динамічний. Ми орієнтовані на людину, на роботодавця і на їх запит, потребу і можливості. Застосовуємо нову модель рекрутингу. Суть в тому, що ми вийшли на вільний ринок праці і тепер до пошуку залучаємо всі сторони процесу: і кандидатів на роботу, і роботодавців. Все на основі індивідуальних потреб і запитів.
Створено інформаційний ресурс "Єдине вікно послуг". Це платформа, що об’єднала партнерів Служби зайнятості у роботі з ВПО, ветеранами та ветеранками, а також людьми з інвалідністю. Наразі вона охоплює майже 600 неурядових організацій із понад 500 угодами про співпрацю.
Є й інші можливості, про які вже з вами говорили: гранти, навчання, компенсації роботодавцям. Це все, що дає можливість повертатися на ринок праці, бути економічно активними, створювати нові робочі місця або розвивати вже діючий бізнес, залучати і повертати до ринку праці ветеранів і ветеранок, осіб з інвалідністю, ВПО. Ми працюємо для всіх, хто хоче працювати і шукає роботу.
Державна служба зайнятості вже зараз може організовувати для українців за кордоном онлайн консультації, онлайн співбесіди щодо працевлаштування в Україні, щодо можливостей на ринку праці.
– Але ж українські біженці за кордоном, наскільки я розумію, можуть це робити самостійно – вони ж так само мають доступ до інформації в Інтернеті про вакансії на ринку праці.
– Так, звичайно, люди можуть шукати роботу самостійно. Але ми хочемо запропонувати українцям ще кращий сервіс.
– Так, Служба надає гарний сервіс, але якою мірою це вплине на готовність людей повертатися в Україну?
– Повернення людей, безумовно, залежить не лише від сервісів Служби зайнятості. Але ми якраз одна з тих інституцій, яка має сприяти поверненню. Ми всі маємо робити все від нас залежне для повернення громадян. І люди повертатимуться з різних причин. Зокрема, багато українців не можуть повноцінно розвиватися професійно за кордоном.
Причин для повернення багато: в Україні хороший клімат, смачна їжа, якісні сервіси. У нас інноваційні банківські послуги, держава в смартфоні. У нас можна записатись до лікаря день в день. В Україні якісні стоматологічні послуги і загалом якісна доступна медицина. А ще – хороша освіта. Чимало можливостей. І, звісно, викликів. Але є багато причин, чому потрібно обрати життя і роботу в Україні.
При цьому, безумовно, будуть люди, які залишаться жити за кордоном.
– Після закінчення війни частина людей обов’язково повернуться в Україну. Що в такому випадку буде з безробіттям?
– Ми ще більше задовольнимо потреби роботодавців. Безробіття буде зменшуватись.
– Як ви бачите ситуацію із можливим залученням на український ринок праці іноземців?
– Відповідні дискусії на всіх рівнях активно ведуться. Зі слів роботодавців, вони теж займаються цим питанням. Думаю, ця тема активно розвиватиметься в 2025 році. І ми як державні структури маємо знайти шляхи вирішення проблеми дефіциту кадрів, зокрема, вирішити, громадян яких країн ми готові залучати на український ринок праці.
– Поки що немає остаточного бачення?
– Так. Остаточного бачення поки що немає. Разом з тим, варто пам’ятати про значний неформальний сектор ринку праці в Україні. І перш ніж залучати іноземних працівників з-за кордону, маємо детінізувати вітчизняний ринок праці.
– Як наразі виглядає ситуація з перенавчанням і працевлаштуванням пенсіонерів?
– За офіційною статистикою, в минулому році ми працевлаштували 20 тисяч людей пенсійного віку, які звернулись до Служби зайнятості. Як правило, пенсіонери рідше звертаються до Служби, оскільки не мають права на отримання допомоги по безробіттю через те, що вже мають пенсійні виплати.
Разом з тим, ми маємо програму стимулювання роботодавців працевлаштовувати людей передпенсійного віку. Зокрема, Служба виплачує роботодавцям за працевлаштування такої категорії в розмірі мінімальної зарплати протягом півроку.
Але на сьогоднішній день ми не можемо навчати людей пенсійного віку за кошти Служби зайнятості. Знову ж таки, це відбувається через те, що вони вже мають пенсійні виплати. Але ми вважаємо, що це потрібно змінювати – варто надати пенсіонерам, можливо, до певного віку, право безкоштовно навчатись за рахунок Служби зайнятості. Поки що це не зроблено. Зараз ми напрацьовуємо механізми. Зокрема, проводимо відповідне опитування роботодавців. Якщо значна частина роботодавців виявить готовність брати на роботу людей пенсійного віку, то ми матимемо підстави звертатись до уряду з відповідними пропозиціями.
Я вважаю, що пенсіонерам потрібно надати право навчатись в центрах профтехосвіти на базі Служби зайнятості за державний кошт, з гарантією їх працевлаштування. До речі, повернення пенсіонерів на ринок праці – це європейська тенденція. Адже в ЄС також не вистачає робочих рук. Проблеми ті ж самі. Але у нас ще й глобальна – повномасштабна війна.
– Мені здається, буде вал людей.
– Це одне з нагальних питань, яке маємо вирішити в цьому році.
Крім того, хочемо вже зараз налагодити комунікацію з Пенсійним фондом, щоб стимулювати людей звертатися до Служби зайнятості з можливістю, за їхнього бажання, подальшого працевлаштування.
– В яку "копієчку" вартує державі навчання, працевлаштування і фінансове стимулювання українців до розвитку власної справи? Які критерії ефективності цієї діяльності? Що в результаті отримує суспільство, держава, економіка, бюджет?
– Зараз ми підбиваємо підсумки минулого року. Це публічна інформація, скільки займають в нашому бюджеті активні програми зайнятості. Наприклад, фінансування програми "Ваучер на навчання" в 2024 році складає майже 330 млн гривень. В 2025 році складе точно не менше. Загалом фінансування програм перенавчання в бюджеті Служби може скласти близько 500 млн гривень.
Щодо грантів на розвиток бізнесу – в минулому році відповідні програми були профінансовані на 4,2 млрд гривень.
Різноманітні компенсації роботодавцям коштують понад 450 млн гривень.
На всі активні програми зайнятості в минулому році Службою було профінансовано майже 7 млрд гривень.
– Серйозні суми.
– Звичайно. Мова ж іде про навчання і працевлаштування близько 330 тисяч людей. За попередніми підрахунками Служби зайнятості, в 2024 році держава отримала з працевлаштованих через Службу людей у вигляді податків більше коштів, ніж вклала у їх перенавчання і працевлаштування.
В бюджеті Фонду соцстрахування на випадок безробіття, за рахунок якого фінансуються і програми, і допомога по безробіттю, і власне сама Служба зайнятості, до повномасштабного вторгнення до 80% займала допомога по безробіттю; 4 – 5% – активні програми зайнятості; 17 – 18% – утримання Служби.
Наразі активні програми працевлаштування займають майже 60% бюджету. Активні програми працевлаштування – це не тільки про боротьбу з безробіттям. Це про вкладення в людський капітал. Ефективно і ціннісно – витрачати кошти на розвиток людей, а не просто сплачувати допомогу по безробіттю.
– Відомо, що Держслужба зайнятості розробляє стратегію розвитку на 2025-2030 роки, яка враховує той факт, що після завершення війни на ринок праці повернуться сотні тисяч захисників і захисниць. Зокрема, мова йде про посилення інфраструктури центрів зайнятості, розвиток цифрових рішень та навчання кар’єрних радників. Розкажіть, будь-ласка, що передбачатиме ця стратегія і яких результатів ви хочете досягти?
– Насамперед, ми прагнемо стати цифровою сервісною службою з потужною інституційною спроможністю та широким спектром послуг, адаптованих для людей різних категорій.
Оскільки економіка потерпає від структурного безробіття, дефіциту кадрів, що загострюється, ми повинні оперативно забезпечувати роботодавців людськими ресурсами. Вже сьогодні ми працюємо як великий державний рекрутер, але нам потрібно удосконалити наші механізми.
Одним з пріоритетів Стратегії є удосконалення діяльності з навчання людей та розвиток центрів профтехосвіти. Ми вже зараз активно працюємо в цьому напрямі разом з Міністерством економіки.
Головним завданням як сьогодні, так і майбутньої Стратегії, є готовність співпрацювати з демобілізованими захисниками і захисницями. Ми маємо володіти оптимальним набором інструментів, щоб комплексно підійти до вирішення цього складного завдання. І тут важлива наша міжвідомча співпраця на всіх рівнях.
Так само це питання є актуальним і пріоритетним у роботі з людьми з інвалідністю, особливо з числа ветеранів та ветеранок.
Досягти цього неможливо без потужної команди. Однією зі складових Стратегії є підняття на новий рівень кадрового потенціалу Служби. У нас вже є багато напрацювань та планів, зокрема потужний Центр підвищення кваліфікації. Ми ставимо амбітні, але реальні цілі та прагнемо досягти максимальних результатів, які відчує кожен українець.