Україна від початку війни просить союзників допомогти закрити небо. Поряд з цією дискусією в останні місяці на тлі наступу росіян на Харківщині пожвавилася ще одна - дозвіл на нанесення ударів по Росії. Що так довго стримувало Захід і на що може розраховувати Україна – в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько.
Зміст:
1. Чи може НАТО допомогти закрити небо над Україною
2. Чому Захід вагається щодо дозволу наносити удари по Росії
Ще від початку повномасштабного вторгнення українські політики та дипломати просили західних партнерів допомогти закрити небо від російських ракет та літаків. Тоді, в перші дні, наша система ППО, по-перше, зазнала атак через удари противника. По-друге, не мала засобів, здатних збивати балістичні ракети – такі, як "Іскандер-М" – які Москва часто застосовувала саме в перші місяці великої війни.
Західні партнери продовжують порційно допомагати Україні з засобами ППО. Спочатку – надавши старі радянські комплекси та зенітні ракети до них, з якими вже мали досвід роботи наші підрозділи. І лише потім – західні, більш потужні системи – на кшталт NASAMS, IRIS-T, Patriot і SAMP/T. З них лише дві останні можуть боротись з балістикою.
Однак досі союзники не наважувались самотужки збивати російські ракети – причому ні в нашому небі, ні в своєму повітряному просторі. Українські сусіди, які входять до Альянсу, не раз закривали очі, коли російські крилаті ракети чи БПЛА залітали на їхню територію під час обстрілів нашої території.
Після двох років війни українське керівництво знову почало на закордонних майданчиках активно закликати, щоб члени НАТО допомогли збивати цілі ворога. З березня Москва збільшила використання балістики, обстрілюючи цивільну інфраструктуру та енергосистему України. А наявного арсеналу засобів ППО в України – до того ж, здатних вражати "Кинжали", "Іскандери-М", "Онікси-М" чи "Циркони" – недостатньо, щоб закрити всю чи навіть більшість території.
У союзників досі немає єдності в цьому питанні, як і в іншій важливій дискусії, що зараз стоїть на порядку денному. Чимало ворожої авіації, що скидає КАБи, РЗСВ, військових складів та ОТРК, що базуються на території Росії, продовжують залишатись поза зоною ураження з боку наших військ. І не тому, що в України немає засобів потрібної дальності. А тому що далеко не всі з цих засобів союзники дозволяють використовувати для ударів безпосередньо по території Росії.
Свіжий поштовх у дискусії про можливість Альянсу вражати російські ракети дав обстріл Ізраїля з боку Ірану. Тоді США, Йорданія та Великобританія долучились до відбиття масованої повітряної атаки. Після цього представники нашої влади почали просити країни Заходу розглянути таку ж опцію і для України.
На практиці країни НАТО можуть допомогти збивати російські ракети двома шляхами. Один із них – розмістити свої системи ППО типу Patriot вздовж частини кордону. На Заході Україна межує з чотирма країнами блоку.
"Як би це зараз дивно не прозвучало, але навіть з нашими дуже обмеженими спроможностями, у нас більше зенітних ракетних комплексів, ніж у більшості країн Альянсу. Якщо говорити про Польщу, то у неї є лише три батареї Patriot, які в них мали замінити C-200, і ще два британських ЗРК Sky Sabre (CAMM-ER). На цьому перелік сучасних засобів ППО у Польщі вичерпується. Ще в них залишається 15 старих С-125, адже частину з них вони нам віддали", – пояснив у розмові з виданням експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський.
У Румунії ситуація не краща. Бухарест фактично має чотири системи Patriot, додав співрозмовник, але лише одна з них у строю, три інші – у процесі освоєння особовим складом. Плюс є десяток комплексів Hawk, які захищають румунську столицю. Ще у них на папері числиться ще близько п'яти старих радянських ЗРК С-75, уточнив Киричевський.
У Словаччини на озброєнні є тільки власні радянські комплекси, а Угорщина наприкінці 2023 року отримала перші установки NASAMS. І достеменно невідомо, чи взагалі би погодились вони долучитись до захисту українських територій, зважаючи на позицію нинішніх урядів цих країн.
"Виходить навіть так, що залучення розрахунків країн НАТО для збиття російських ракет з тими потужностями, які є в наших сусідів, може й нічим не допомогти. Але все одно цього треба добиватись. Тому що, наскільки я розумію, таку опцію, коли підрозділи країн НАТО збиватимуть російські ракети з нашої території, ніхто не відкидав, але й ніхто активно не обговорює", – додав Киричевський.
В теорії свої системи ППО / ПРО на кордоні могли б розмістити й інші країни блоку – не лише українські сусіди. Проте у такого рішення все одно будуть свої нюанси.
"Якщо припустити, що країни НАТО справді вирішать закрити небо над Україною, то в них будуть обмежені технічні можливості, щоб це зробити. Їхні засоби зможуть закрити лише частину областей на Заході України – це Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області. І все одно там зможуть прикрити лише прикордонні території. Це, на мою думку, єдиний варіант", – вважає військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.
Дальність дії системи Patriot проти крилатих ракет, БПЛА чи літаків – до 160 кілометрів. Тобто з цього ЗРК на відстані 140-160 км від кордону можна вразити ціль ворога.
"Але чи є у нас проблеми з ураженням крилатих ракет чи "шахедів"? Ми їх збиваємо з вірогідністю 80-100%. Тобто більшість цілей ми вражаємо, і цей показник вище, ніж за нормативами, які є при розрахунках "натівських" стандартів. Головна наша проблема – це захист від балістики. Якщо певну ділянку не захищають Patriot, SAMP/T чи ізраїльська система Праща Давида, то ці балістичні ракети прилітають і вражають цілі", – зазначив авіаційний експерт Костянтин Криволап.
Зенітні ракети до Patriot – MSE, що призначені для боротьби з балістикою, мають меншу дальність дії – максимум 40 кілометрів. Це сильно звужує захисні можливості цих комплексів у разі їх розміщення на кордоні.
"Навіть якщо ми справді нашпигуємо лінію кордону цими західними комплексами, то вони зможуть захистити від балістики лише Яворівський полігон. Інших об'єктів, які зможуть захистити в цій зоні комплекси наших партнерів, немає: ані Львів, ані Стрий, ні Івано-Франківськ", – уточнив Криволап.
Таке рішення – виключно гіпотетично – може бути ефективним тільки у разі, якщо члени Альянсу вирішать повністю взяти на себе захист українських територій від крилатих ракет у 160-кілометрів зоні від західних кордонів. При цьому додаткове прикриття від такого типу ракет можуть забезпечити і західні винищувачі з авіапарку наших партнерів, які будуть діяти з прикордоння. Вони теж можуть боротись тільки з крилатими ракетами або БПЛА. Натомість українське командування може перемістити власні комплекси з західних областей на інші, менш захищені території.
Інший шлях – партнери розміщують свої комплекси і зенітно-ракетні підрозділи безпосередньо на українській території і вони будуть збивати російські ракети чи БПЛА у нашому повітряному просторі. Це буде виключно захист: вони не будуть вбивати російських пілотів і це не має розглядатись як агресія проти Росії, чого так боїться колективний Захід. Однак у такого рішення, ймовірно, буде ще менше прихильників серед членів Альянсу.
"Якби така операція й відбулася, то, ймовірно, її проводили б з території країн Альянсу, що теж технічно можливо, враховуючи радіус дії систем ППО. Однак для того, щоб це сталося, також необхідно домовитися з Києвом щодо можливих збитків і жертв, які можуть бути спричинені в результаті дій сил НАТО", – розповів РБК-Україна експерт із безпекових питань, головний редактор польсько-українського порталу polukr.net Даріуш Матерняк.
Він додав, що з такою ж проблемою стикається і Польща, коли російські ракети порушують її повітряний простір. У теорії вона може збивати такі ракети. Однак, якщо вони не становлять прямої загрози для Польщі, то їх не збивають, оскільки немає гарантії, що це не спричинить руйнувань і жертв по той чи інший бік кордону, каже Матерняк.
Насправді ж основна перепона у закритті неба над Україною лежить навіть не в технічній, а виключно в політичній площині. На Заході все ще побоюються, що будь-який їхній крок може трактуватись Москвою як ескалація і втягування у війну.
"З одного боку, в цьому рішенні немає технічних перешкод, а з іншого – це виключно політичне рішення, яке повинно бути прийнято не поляками, не західними партнерами, а виключно однією людиною – Джозефом Байденом. ЗРК Patriot – це системи американської розробки, тому саме США може дати дозвіл на її використання", – розповів Криволап.
Те ж, наприклад, стосується використання винищувачів F-16 чи систем NASAMS, які є розробками США. Схожої позиції притримується і Німеччина, яка є постачальником на світовий ринок ЗРК IRIS-T.
Щоразу, коли США чи інші союзники України передавали далекобійне озброєння, за замовчуванням вважалось, що його можна використовувати лише в межах українських територій. Ймовірно, такі попередження та умови звучали під час непублічних переговорів про отримання зброї.
Після того як росіяни відкрили новий фронт на Північному Сході, такі "правила гри" почали надто сковувати Сили оборони. Весь тил окупаційних військ, що ведуть наступ у прикордонні Харківщини, знаходиться на території Росії. І українська армія, по суті, не могла наносити ураження по складах, місцях розташування військ, резервів та скупченню техніки, щоб зупинити та відкинути ворога. Мотиви нерішучості Заходу були такими ж, як у випадку з закриттям неба – побоювання ескалації та прямого залучення до війни з Росією.
"Окремі країни НАТО мають різні підходи до цього питання, оскільки вони по-різному оцінюють дії Росії та більшою чи меншою мірою бояться потенційних наслідків, що також пов’язано з різними типами зброї, які вони надають Україні: безумовно, найбільші можливості для потенційного враження цілі в глибині території РФ забезпечуються зброєю з США, тому найбільша обережність з американської сторони. Ситуацію можуть змінити гуманітарні причини, як у випадку з ситуацією навколо Харкова", – вважає Матерняк.
На думку Киричевського, всі ці формальні дозволи та заборони можуть насправді передбачати навіть не використання західної зброї, а передусім – інформацію. Адже який сенс запускати ATACMS по території Росії, не знаючи куди? Понад рік тому видання The Washington Post уже писало, що для переважної більшості ударів з західних ракетних систем по російських об'єктах Україна отримує координати або їх підтвердження від США і союзників.
"Якщо уважно вслухатись, про що говорять наші офіційні особи і як відповідають американці, то питання стоїть насправді не в політичному дозволі. А в тому, що ми просимо забезпечити регулярний переток розвідданих, тобто щоб ці дані надходили в режимі 24/7. За аналогією зі снарядним голодом у нас є голод даних. Тому, судячи з усього, ми просимо не про формальний дозвіл бити американськими ракетами по території РФ, а саме про дані про російські об'єкти, по яких ми б могли нанести удари", – каже співрозмовник.
Публічно вже понад десяток країн підтвердили, що дозволяють використовувати свою зброю для ударів по Росії. Серед них Латвія, Литва, Естонія, Польща, Фінляндія, Швеція, Нідерланди, Норвегія, Данія, Чехія, Канада. Міністр закордонних справ Великобританії Девід Кемерон заявив, що Україна має право завдавати ударів по військових об'єктах на території РФ. Його країна ще рік тому почала передавати нам далекобійні ракети Storm Shadow. Однак, за словами Володимира Зеленського, стовідсоткового дозволу від Британії ще не було. Зрештою, досі невідомо, на які саме російські території поширюється дозвіл Франції, які теж надали Україні свою версію ракет Storm Shadow – Scalp.
Останніми згоду на використання своєї зброї на території Росії озвучили в США та Німеччині. Хоча, попри офіційні заяви, в американському "так" є свої умови. Західні ЗМІ написали, що Вашингтон дозволив використовувати артилерію і запускати ракети малої дальності з пускових установок HIMARS по військових об'єктів на російській території. Але заборона на запуски ракет більшої дальності ATACMS зберігається. Фактично це звужує географію застосування цих засобів – Сили оборони зможуть використовувати їх лише за північними кордонами – поряд з Харківщиною, Сумщиною та Чернігівщиною.
Водночас деякі закордонні ЗМІ написали, що дозвіл США поширюється виключно на російські райони, що межують з Харківською областю. Це в коментарі The Guardian підтвердили і в адміністрації українського президента. Володимир Зеленський, своєю чергою, сказав, що "хоче побачити на практиці", як це буде відбуватися. Але, за його словами, цього недостатньо.
Досі була низка країн, які, навпаки, виступали проти ударів по Росії. Це, наприклад, Італія, нечіткою залишалась позиція Іспанії. Можна припустити, що після згоди Вашингтону ці країни, як і Німеччина, теж скоригують свою позицію. Фактично обмежений дозвіл від США демонструє, що там все ще обережно ставляться до Росії і дуже своєрідно накреслюють собі "червоні лінії", які можна і не можна перейти.
Під час підготовки матеріалу використовувались публікації The Washington Post, The Guardian, The Wall Street Journal, коментарі експертів Олександра Коваленка, Івана Киричевського, Костянтина Криволапа та Даріуша Матерняка.