Платити 69 тисяч за навчання і боротися за офісну роботу? Досвід української студентки з топ-університету США

– Як ви взагалі почали шлях до вступу в Штати?

– Перед цим я навчалася в Українському Католицькому Університеті у Львові. Це приватний університет, який має дуже багато міжнародних зв'язків, дуже часто пропонує своїм студентам обміни за кордон.

І коли почалося повномасштабне вторгнення, університети-партнери з-за кордону почали ще більше пропонувати цю можливість поїхати на семестр або на цілий рік навчання за кордон. Я скористалась такою можливістю.

Спочатку я подавалася на обмін у Канаду, пізніше на загальний обмін в країни Європи. І мені не вдалося прийти. Я вже трохи розчарувалася, але побачила ще одну можливість поїхати в University of Notre Dame. Це католицький університет в Індіані. І туди мене зарахували на один семестр. 

Мені не вірилося, що це можливо, бо Америка здавалася завжди далекою. Навіть батьки мене так налаштовували, що краще вчити польську мову, навчатися ближче до України.

Цей семестр за кордоном показав мені, яка освіта в Америці. Мені сподобалось, це був дуже класний досвід, дуже багато активностей. Він пройшов дуже швидко, і тоді я зрозуміла, що в майбутньому хочу приїхати вже на здобуття повноцінного рівня на магістратуру. 

– Наскільки я знаю, для вступу в Америку не просто умовний атестат потрібен, а й певна твоя позакласна діяльність.

– Так, це дійсно дуже важливо. Багато хто мене питає про вступні іспити, але насправді це не так складно, якщо готуватися заздалегідь.

Найбільший акцент - саме на есе, де аплікант описує, чому саме цей університет, чому мені потрібна ця освіта, що я робила до того, мої активності, досягнення, і так само резюме.

Також є листи-рекомендації від викладачів або з роботи, зі стажування, наприклад, з якогось проєкту.

Також є тест з англійської мови. Він не є складним для тих, хто знає англійську, треба підівчити структуру. І є тест з математики, але зараз поступово від нього відмовляються, особливо якщо спеціальність не пов'язана з логікою чи статистикою. Тому я його, наприклад, не складала. 

– Про що ви писали у вашому есе?

– Я розпочала з особистої історії про те, як почалося моє 24 лютого, і під'єднала це такий чином, що зараз моє життя в різних сферах, але пов'язане з війною.

Тобто я пишу дипломну роботу, і це стосується російського вторгнення в Україну. Я знайшла роботу, і це було в реабілітаційному центрі для військових і цивільних.

Їду на конференцію, наприклад, у Нью-Йорк або на програму в Хорватії. І це теж про війну. Описала це десь так, що зараз навіть якусь найменшу академічну діяльність спрямовую на те, щоб бути хоч навіть у найменший спосіб, але корисною Україні й висвітлити російське вторгнення за кордоном чи в академічному середовищі.

Тому розпочала з особистої історії, щоби більше розказати про себе, про те, як я живу, бо дуже багато чомусь і студентів, і викладачів в Штатах не вірять в те, що українські студенти ходять наживо на навчання. Бо для них це виглядає дуже небезпечно. 

Я описала саме такий буденний день, про те, що я була в університеті, у нашому гуртожитку і тоді розпочалося 24 лютого. Пізніше я написала, яка моя кар'єрна ціль - це працювати в дипломатії, допомагати Україні залучати більше іноземних партнерів, більше інвестицій, посилювати дипломатичні зв'язки на шляху України до вступу в НАТО та ЄС.

І для цього мені потрібні навички, освіта. Саме американська, тому що в мене вже є досвід. Вони це теж, до речі, дуже цінують. Якщо людина вже навчалася раніше і знає контекст, це теж плюс, коли людина повторно подається в Штати.

Для кожного університету есе має бути різне і написане спеціально під університет. Якщо це католицький університет, там будуть описуватися активності, пов'язані з волонтерством, служінням. Університет, де я зараз навчаюсь, є одним з найбільших за кількістю Нобелівських лауреатів. Тому побудувала есе ось так.

– При вступі в американські університети важливо мати досвід роботи? 

– Насправді це вимога навіть для тих, кому 17 і хто вступає на бакалавра. Тобто це люди, які вступають зі школи. Тоді це не називається резюме, це називається список активностей, але там все одно очікують, що студент, який  приходить на бакалавра в досить юному віці, теж має певний досвід. 

Не обов'язково роботи, бо тут насправді працювати можна і з 16, тому теж на це трохи очікують, але активності, наприклад, в школі, організації якихось заходів, подій тощо.

Тому це навіть очікується від людей, кому 17-18 років, а для магістра - ще більші вимоги. В Америці заведено повчитися на бакалавра, після цього піти попрацювати, зрозуміти, чи це твоє, чи ні. І пізніше вже, коли людина працювала і зрозуміла, що це її сфера, вона повертається на магістратуру, ніби як на підвищення кваліфікації.

Під час вступу в США важливо вміти правильно подати свій досвід та описати його для комісії (фото: особистий архів)

– Чи можна вчитися і паралельно працювати? Чи є така можливість і по часу, зокрема? Чи схвалює сама академічна спільнота таке здобуття вищої освіти?

– Насправді правила відрізняються для студентів-американців і для міжнародних студентів. Для всіх правило одне: full-time працювати не можна, тому що тут дуже великий наголос на освіту. І якщо людина прийшла вчитися за дуже великі гроші, вона має дійсно присвятити себе навчанню.

Я не знаю, чи заборонена повна зайнятість, але не рекомендується взагалі. Для міжнародних студентів це досить легко контролювати, бо ми можемо працювати тільки 20 годин на часткові зайнятості, але це має бути робота в межах університету. І тому їм це досить легко фіксувати.

Навіть коли цю роботу дають, дуже враховують, коли в студента екзамени, коли є якісь проміжні завдання, які треба здати, але так, загалом працювати можна на території університету.

Якщо студент вчиться довший час, наприклад, бакалавр має чотири роки, то десь з другого року людина може вже йти не на кампусі, а на стажування за межами університету, але зазвичай це тільки на літо. Коли студент не має навчання, тоді дозволено працювати фултайм. 

– Який вигляд має типовий навчальний день студента в Штатах?

– Тиждень тут досить різний, тобто кожен день в тижні є інакший. У п'ятницю і понеділок у нас майже немає пар, тому що викладачі здебільшого добираються і працюють кілька днів віддалено, а кілька днів - на кампусі. 

Найбільш активні дні - це вівторок, середа, четвер. У мене було три-чотири пари на квартал. У нас квартальна система була, не семестрова. Якщо семестрів два, то квартальна - це типу літо, зима, осінь. Це по три місяці, а не чотири-шість. 

Тут насправді кожен студент будує собі свій графік і свій день, тому що магістри - це зазвичай люди 25, 27, 30 років і часто зі своєю сім'єю. Нам надсилають цілий список курсів, там їх понад 100. І кожна людина собі може вибрати, наприклад, мені підходить у вівторок. Я йду на всі пари у вівторок, інші дні тижня я вільна.

Це дуже класно, що є така гнучкість. Теж можна обирати, чи я проходжу всю пару три години за один раз, чи розділяю і маю дві пари в тиждень по 1 годині 20 хвилин.

Також можуть бути офісні години з викладачами. Якщо сьогодні немає пари, але у викладача є офісні години - час, коли викладач в офісі, можна прийти та поставити запитання про магістерську роботу, про якесь завдання, якщо є труднощі, поговорити. Я дуже часто використовувала цю можливість. 

Також я дивилася на різні події, не пов'язані з навчанням, але на кампусі. Часто могли бути вечори кухонь з різних країн світу, прийти познайомитися з людьми, представниками різних країн світу, спробувати їхню кухню.

У нас дуже часто проводили події в пабі, типу, щоб ми пили пиво з викладачами, мали снеки. Я насправді не фанатка такого, але так, кілька разів я відвідувала і таке. Це теж досить цікава ідея. 

– Наскільки взагалі багато часу займає навчання?

– Це різниця в менталітеті, я б сказала. Я ніколи не чула про те, щоби хтось просив чи перенести дату здачі, чи щоб хтось намагався якось схитрити, це дійсно непопулярно тут. Звісно, студенти так само користуються штучним інтелектом, як і в Україні, але загалом культура навчання інша.

Мій рік навчання коштує 69 000 доларів за дев'ять місяців, і це дев'ять курсів. Тобто це дуже дорого. Багато хто буде виплачувати кредит за навчання багато років. Тому є така свідомість, що я реально за це плачу гроші, я не можу сидіти там і не вивчити те, що мені дають.

В Україні в моєму університеті дуже часто казали: "Ми робили свої пріоритетні завдання і зараз ми не встигаємо здати дипломну роботу, перенесіть нам". Чи якісь різні претензії, чому так багато задали. Тут такого я не спостерігаю. Тому для мене це різниця в культурі.

Тут дійсно завдань багато, бо є високі очікування від цієї освіти, як найкращої у світі, і вона дуже дорога. 

– А як влаштоване студентське ваше життя поза навчанням? 

– Мій університет славиться тим, що тут мертве студентське життя, але дуже багато навчання і науки. І для магістрів воно теж менше. Тобто магістри - це старші люди. 

Коли хтось мене запитує: "Чи варто вчитися на бакалавра в Америці?" Я така: "Так, дуже варто", тому що це життя в гуртожитку. Це весь цей american college experience, і це дуже круто, коли саме у віці 18 років. Тут дуже багато активностей, саме студентських.

Наприклад, в University of Notre Dame була культура американського футболу. Там був стадіон на 12 000 людей і всі студенти, батьки колишніх студентів збиралися, там був великий оркестр, всі одягають один одяг, і це дуже класно. Мені це виглядало як в американських серіалах, фільмах.

Так само життя у гуртожитку. Вони приносять свої меблі, облаштовують своїми декораціями, роблять вечірки. У мене такого не було, тому що магістри не можуть жити у гуртожитку саме в моєму університеті, це тільки для бакалаврів. 

Ольга Дроняк: Від освіти в США високі очікування, оскільки вона дуже дорога та одна з найкращих у світі (фото: особистий архів)

– Чим американська освіта відрізняється від української, якщо брати ключове? 

– Я знову повторюся про різний менталітет. Тут освіта сприймається дійсно як щось важливе і те, що допоможе тобі в кар'єрі. А в Україні, я дуже часто чую від молоді про те, що нащо мені університет, якщо я класний спеціаліст, мені не треба освіта. У Штатах так ніхто не думає.

Тут якби заведено навчатися і всі знають, що це найкраща освіта у світі й стараються взяти від неї якомога більше. Я погоджуюсь з американським баченням, що якщо я здобула освіту в політології - це зовсім не про політологію, це більше про критичне мислення, про лідерство, роботу в команді й усі ці навички здобуваються в університеті або в школі.

Друге, напевно, якість освіти. Думаю, що багато державних університетів в Україні ще мають якесь радянське минуле. У Штатах просто більше років, більше досвіду, і ця освіта дійсно відточена. Це вже став такий центр, куди з'їжджаються різні науковці, студенти з усього світу і тому десь таким чином покращується ця якість.

Тут дуже багато можливостей, як і для студентів, так і для викладачів десь подорожувати безкоштовно, здобувати знання, досвід. Це дуже важливо, бо викладач стає більш професійним і може більш ефективно ділитися знаннями зі студентами.

В Україні такі можливості обмежені. Хоча зараз теж є Альянс українських університетів і вони намагаються збільшити кількість таких можливостей, на це все потрібні роки на відточення навичок. 

Третя відмінність можна сказати про гуртожитки, бо тут гуртожитки роблять таку окрему спільноту. Зазвичай це не один гуртожиток, а, наприклад, є 10 на кампусі, і це зазвичай 10 різних спільнот.

Якби в наших гуртожитках щось таке, було б теж дуже цікаво. Не тільки, що люди живуть, але й теж мають програму розвитку, свої події, активності, зобов'язання, і з ними хтось живе, тобто якийсь куратор, який все спостерігає і координує. 

У моєму попередньому університеті нас відвозили на озеро, ми там проводили три дні, знайомилися одне з одним, тому що ми всі живемо в одній будівлі. І в нас було дуже багато різних таких активностей, і це було дуже класно. Є конкурси різні, коли ці різні гуртожитки змагаються між собою, і кожного року обирають найкращий гуртожиток. У нас такого немає.

– Назви три головних поради українцям, які також хочуть вступити до штатів.

– Перше - готуватися завчасно. Вступ в Америку не відбувається так, як у нас, що літом я вступаю, пишу тести, у вересні я вже навчаюся. Тут вступ триває один рік. Якщо я хочу вчитися цього вересня, я вже не зможу. Я зможу навчатися у вересні 2026-го, тобто готуватися один рік.

Друге - дуже добре знати англійську мову. Без англійської, по-перше, не складете тест на вступ, а по-друге, буде дуже важко вчитися. Щоб полегшити собі цей процес навчання в іншій країні, з іншою культурою, з іншими людьми, треба добре знати англійську.

Третє - це мати активності й бути активною людиною з досягненнями та з певними життєвими перемогами. Навіть, якщо це не є досягнення, це може бути волонтерство, служіння у своїй громаді, у школі, в університеті. Тобто треба мати щось, що ви робите після пар чи після роботи.

Четверте - вміти пояснити цей досвід американській комісії та гарно його описати. Є шаблонні резюме, і студенти дуже часто їх використовують. Але вони нецікаві.

Комісія прочитає перший абзац, їй не сподобається і неважливо, що там далі. Треба з першого рядка вміти зацікавити, почати з особистої історії, якось цікаво побудувати сюжет свого есе, і тоді це успіх.

Мені вже навіть дехто казав, що це так дивно звучить, бо виходить так, що в Америці важливо гарно запакувати свій досвід і що це є більш важливо, ніж сам досвід. При подачі, на жаль, так.

– Що для тебе було найбільшим шоком при переїзді?

– Коли я приїхала перший раз у 2022-му році, наш приїзд був дуже очікуваний. Університет знав, що приїжджають українські студенти, тому нас забрали з аеропорту з такою табличкою, на нас чекав автобус.

Коли я зрозуміла, що я в Америці, я не могла нічого сказати англійською. Це був бар'єр. Інші студенти починають говорити, розказувати, як нам було в аеропорті, як ми той кордон перетинали, а я дуже забоялася говорити англійською. 

Пізніше я почала вливатися, говорити. Кілька разів мене навіть виправляли, я багато разів помилялася, але це був шлях навчання через реальне життя.

У кімнаті, куди я заїхала, жили ще три американки. І тут я якраз вивчила весь побут, всю культуру. Це зробили в університеті навмисно, щоб українці не жили з українцями, а всі були розкидані по різних кімнатах і гуртожитках.

У побуті американці намагаються завжди бути дружелюбними, добрими. У нас, якщо виникає певне питання чи проблема, українці намагаються його вирішити та сказати: "Мені не подобається ось це. Чи можеш ти так не робити, будь ласка, мені заважає шум".

Тут, якщо так сказати, то вони зразу думають, що ти ворог і чого ти так кажеш. Стараються проблеми більше не обговорювати й так усміхатися,  удавати, що все добре.

Я цього не знала. Вони в Америці дуже люблять пити все з льодом, ходити в шортах, коли холодно, і в нас були постійно відчинені вікна. А то вже було холодно. І я казала: "Мені холодно, в мене вже око застудилося, горло болить". І ці дівчата так подивились на мене, чому ніби я їм про це говорю і ставлю якісь претензії, якщо це наше спільне житло.

І так відбувся мій перший конфлікт. Тоді я зрозуміла, що ми просто різні.

Вони різні й у прибиранні. Тут я не можу говорити за всіх американців, але наша кімната була постійно не прибрана.

І коли я питала, може купити якусь швабру, наприклад, мити підлогу, то мене запитали, для чого, ми миємо підлогу, якщо щось розіллється. Тут важко пояснити, це просто щось інше, ніж в Україні. 

Що дуже відрізняється від України - це консюмеризм. І я до нього звикла. Тут багато всього. Якщо людина йде в магазин, вона не купує одну пляшку коли, вона так не продається здебільшого. Треба брати цілий блок, цілу коробку чогось. І тому тут дуже велике споживання всього.

Кожна подія має їжу, дуже багато їжі. Студенти її набирають так, що там одна тарілка, друга, а я це хочу, я це, бо воно і так все безкоштовно. 

Тут дуже багато подій в межах університету і вони конкурують між собою. Щоб студенти прийшли саме на твою подію, ти маєш замовити їжу. Інакше студенти не прийдуть.

Потім з'явилась інша проблема, що студенти приходять, їдять і йдуть. Тому один раз в нас була конференція дуже довга і ми слухали виступи всіх спікерів, і аж тоді нам дали поїсти, щоб ми часом не поїли й не пішли.

Американці простіше ставляться до ведення побуту, тому в українки Ольги Дроняк через виникали непорозуміння (фото: особистий архів)

– Які звички американців тобі здавалися дивними?

– Це були звички, які мені здавались супер дивними, а тепер я теж ними живу. Вони додають лід до всього, до всіх напоїв, навіть, якщо ти підеш у заклад, попросиш просто води, тобі принесуть воду з льодом. 

Я дивувалася спочатку, а потім мені самій сподобалося пити холодні напої, коли холодно та додавати лід всюди. Тепер вода не смачна мені без льоду. 

Друге - це фастфуд на різних подіях. Є люди, які приїжджають сюди й продовжують правильно харчуватися. Якщо я працюю на події, там замовили фастфуд, часто, що я його буду теж їсти. Тут взагалі менше корисної їжі. І я б не сказала, що це звичка, це просто вже така адаптація.

Small talk. Я вже тут до цього звикла, що люди можуть до тебе просто привітатися і спитати: "How are you?" І не обов'язково, що їм дуже цікаво знати, дійсно, як твої справи. Просто так треба, так всі говорять.

Коли я приїхала, я одягала плаття, гарні наряди, малювалася. Зараз я купила американські крокси, оверсайз футболки. Якщо я йду кудись на трохи, не на якусь подію, я не витрачаю багато часу на збори.

Теж вже звикла до такої американської звички, хоча на пару я в піжамі не піду, але все одно простіше без макіяжу вийти чи просто в якихось тапочках.

Усі намагаються запам'ятати твоє ім'я. Це теж, до речі, відмінність з Україною. Тут завдання викладача на першій парі - це вивчити імена всіх людей. І якщо не вивчив, то потім перепрошувати 15 разів, що я забув твоє ім'я.

І в Америці теж дуже поширене preferred name. Тобто тут не треба вказувати повне ім'я. У мене, наприклад, на електронній пошті пише Оля, а не Ольга, тому що це моє preferred name, і всі звертаються саме так. Коли мене запитували, чи так, чи так, я кажу, що мені без різниці. Але тут є люди, яким не без різниці.

– Що американцям видається дивним в українцях? 

– Мене щодня питали, чи в мене день народження, тому що я гарно одягнулася. Це було однією з причин, чому ми не поладили з сусідками. Вони дуже дивно дивилися на мене через те, що "чого ви так ви збираєтесь, чого ви так малюєтесь кожен день, це ж час".

Тут такого нема. У моєї сусідки валялися речі на підлозі. Вона щось знайшла, одягнула. 

Усі дивуються за те, що ми ходимо на пари, і інше життя продовжується в Україні. У них у голові немає якоїсь карти України, що тут бойові дії, тут якісь атаки можуть бути десь менше, десь більше.

Також часте запитання, як довго я живу в США. Я кажу, що приїхала з України суто на навчання, я не тікала перед цим під війною. І вони: "Ого, в Україні ще можливо жити? Цікаво".

– Які стереотипи про штати й про американців у тебе розбилися, коли ти тільки-но приїхала? 

– Є стереотип, що Америка - це якийсь рай. Моя мама в Україні і її питають: "Чому ти досі не в Америці? Там твоя дочка. Ти мала зразу їхати". Бо там так круто, але це теж не так. Тут дуже складно.

Зараз я випускаюся, мені треба знайти роботу. Тут конкуренція в 15 разів вища, і дуже багато людей з різних країн світу, з різних університетів. Дуже важко.

Часто кажуть, що США - це країна можливостей, але зараз я дивлюся на різні роботи і я розумію, що не беруть тебе з руками й ногами. І ти маєш податися на 50 вакансій, напевно, щоб тебе взяли на одну.

Ще я знаю, що в людей є таке бачення, що Америка - це лише хмарочоси. Але мені здається, за статистикою це тільки 1 чи 3 відсотки. А все інше - це поля, різні такі американські будиночки.

– Чи є в американців якесь таке клішове уявлення про українців?

– Є. Чомусь нас пов'язують з Сибіром постійно, тому що мені кажуть: "В Україні так холодно, певно, ще холодніше, ніж в Чикаго". Я кажу, що в нас звичайно температура, як тут, навіть тепліше, бо тут досить вітряно через озеро.

Я думаю, що чомусь Україна в голові не така, як частина Європи, а як частина Росії, якоїсь тайги. Це моє трактування. 

Не всі люди знають, якою мовою спілкуються в Україні. Мене деколи питають, щоб не образити, не говорять зразу "у вас російська", а питають: "У вас є якась мова?" 

Загалом ще спостерігаю такі впливи російської пропаганди. У мене була презентація, і мені студент один каже: "Та цей проєкт був зроблений тому, що у вас схід і захід розділений, ви прям вороже наставлені один до одного. І оцей проєкт був не для того, щоби вас з Росією помирити, а щоб вас самих з собою помирити". 

У США є кілька знакових закладів з українською кухнею (фото: особистий архів)

– Яке в американців ставлення до грошей?

– В Америці взагалі є така популярна думка, що люди тут працюють, щоби заробити, і в них немає життя поза роботою. Робота тут - номер один.

Вони досить економні. Якщо шукаєш собі на оренду квартиру чи дім, тут все досить просто. Це не є якимось пріоритетом, пріоритет - більше заробити.

Є ще інший момент - тут усі живуть в кредит. Наприклад, я хочу купити квартиру. По-перше, викличе здивування, де я взяла гроші на квартиру за раз заплатити. Тому тут все в кредит.

Коли я мамі сказала, що хтось взяв машину в кредит, то вона така: "Ні, ну як це, виплачувати, бути комусь винним?" І це різниця в менталітеті. Ми звикли, якщо ми щось купуємо, зазвичай даємо всю суму або половину. 

Українці дуже націлені на одяг, гарну машину, старатися, працювати, відкласти й купити. Моя мама деколи каже: "Тому в українців деколи нема грошей, бо ми все щось стараємось купити". А тут навпаки: працювати, працювати й парканів не треба високих, ніхто не купує якесь там дуже гарне чи дороге.

Я жила в хост-сім'ї цього року в американській цілий рік і часто спілкувалася з їхнім сином. Він міг сказати, що хоче светр, де намальований футболіст, але мама сказала, що він коштує 30 доларів, і ми не будемо його купувати.

Я студентка й можу зробити 30 доларів за менше, ніж дві години або за одну. Але вони назбирали гроші, купили собі другий будинок, який здають. Тут інше сприйняття грошей. 

Їм також пріоритетніші подорожі, бачити світ, але не купувати навіть те, що хочеться. 

– Як ти адаптовувалася до їхньої їжі, до смаків? Чого тобі найбільше не вистачало з України?

– Навіть досі я відвідую українські кафе, ресторани й закуповуюся в українських магазинах. Я пробувала це робити в американських магазинах, але їжа на смак штучна. Вона не має свого смаку. Я не звикла до цього. Американські супермаркети я не відвідую досі. Раніше я чесно думала, що фастфуд - це тільки для безхатьків.

Тобто я не харчуюсь нічим американським. І стосовно кухні, тут навіть не те щоб кухня, але сфера обслуговування досить інша від України. В Україні все чисто, ідеально, конкуренція дуже висока. А тут такого нема. 

Їжа може бути класною, інтер'єр просто ніякий. І це правда про, може, 85-90% ресторанів і кафе в Штатах. І це для мене дуже велика проблема. Я не звикла прийти, коли стіл може бути липкий, якийсь інтер'єр старий, може бути якийсь запах неприємний, навіть якщо їжа там нормальна.

У Чикаго є десь п'ять закладів української кухні. Є і такі, типу, як більше кафе, є й ресторани, де люди відзначають весілля. Якщо була можливість їсти за межами, то завжди тільки українська кухня.

Тут, до речі, супи непопулярні, а в Україні ми їх їмо кожен день фактично. 

Зараз я вже адаптовуюся й стараюся знайомитись з кухнями різних країн, але американської кухні, як такої, немає. По суті, це фастфуд - те, що Америка придумала самостійно.

– Чи зустрічала ти в Штатах росіян? Як вони поводяться?

– У моєму університеті дуже багато росіян, і до них досить лояльно ставляться. Вважають, що вони "за мир", і вони взагалі такі невинні цивільні. Мені цей підхід не дуже подобається, але університет не буде їх булити.

Цього року спікером від студентів буде троє студентів, одна з них з Москви. Академічна спільнота не бачить проблеми в тому, що людина з Росії приїздить сюди, в неї нормальний погляд і вона починає працювати. 

В університеті є група російських студентів. У нас не було групи українських студентів. Нас мало, по-перше, десь до 15, і ми всі розкидані. Хтось бакалавр, хтось магістр, хтось вже на докторській програмі, і всі на різних спеціальностях. Тобто ми всі дуже різні.

Ми намагалися зібратись цього року і зробити якби Ukrainian Society Group. Нам дали відмову через те, що ми не організовували події. Дехто намагався обґрунтувати це як там політично мотивоване рішення, але ні, 

Російські студенти запрошували нас разом збирати фандрейзети й задонатити комусь в Україні. Тобто в них погляди досить окей, але я ні з ким не взаємодіяла, не дружила, бо є багато інших людей на кампусі, з ким можна дружити.

Ми вирішили, що це все одно буде краще не проводити спільні ініціативи з ними, бо це може по-різному трактуватися потім. Вони можуть допомагати, але окремо.

Ольга Дроняк: Ми вирішили не проводити спільні ініціативи з росіянами. Вони можуть допомагати, але окремо від нас (фото: особистий архів)

– Чи доводилось пояснювати насамперед різницю між Україною і Росією? 

– Ні, це вже, я думаю, всі вивчили. Можливо, до 2022 року ще так. У мене є студенти з Вірменії, з Туркменістану, Болгарії. Це всі люди, які теж знають російську мову, і ніхто до мене ніколи не говорив російською.

Спочатку всі дивуються чомусь, типу, кажуть: "О, та ви ж двоє знаєте російську, так говоріть російською", але сам факт, що вони самі цього не пропонують і знають, що треба говорити англійською.

– Які твої плани в США надалі?

– У мене вже був останній день, я вже все здала, ще якось не віриться, що цей період закінчився так швидко.

Після того, коли міжнародний студент закінчує своє навчання в США, йому дають від одного до трьох років на роботу в Америці. І я вирішила скористатися цією можливістю, бо це вважається як частина програми, тобто робота має бути у сфері, на яку ти навчався. І я вирішила от використати цей шанс, здобувати практичний досвід.

Дуже складно з пошуком роботи, особливо з нинішньою адміністрацією. Дуже багато людей з публічного простору або звільняються, або їх звільняють і утворився трохи балаган зараз. Так само зі студентськими візами. 

Я намагаюся використовувати зв'язки, спілкуватися з різними американцями українського походження, знайомими та якось шукати.

Мені вже не обов'язково, щоб це було щось дуже високо оплачуване, оскільки це буде мій перший рік тут роботи в США, але щоб це принесло досвід, знання, зв'язки на майбутнє.

Тому так, цей рік я ще залишаюся в Штатах, буду працювати, а далі вже буду планувати.