Закохатися у відчуття, а не в людину: як ми обираємо партнерів під час війни

Що відбувається, коли ми закохуємося?

За словами експертки, розгадка криється в тому, як саме ми взаємодіємо з навколишнім світом. Ми рідко здатні оцінювати партнера повністю ізольовано від тих емоцій, які він у нас викликає.

"Насправді ми рідко сприймаємо інших людей окремо від власного досвіду взаємодії з ними. Тож логічно що важливе не тільки те, якою є людина сама по собі, а й те, що відбувається всередині нас поруч із нею", - зазначає Анастасія Бикова.

У цей процес миттєво вмикаються складні нейробіологічні механізми, які буквально змушують нас фокусувати всю свою увагу на об'єкті симпатії.

"Закоханість пов'язана з роботою системи винагороди мозку. Саме тому хочеться частіше бачити людину, чекати повідомлень, думати про неї протягом дня. Поруч з цим можуть з'являтися відчуття піднесення, натхнення або навіть легкого хвилювання. Мозок позначає цю взаємодію як щось важливе і значуще", - пояснює психологиня.

Як працює теорія прив'язаності

Наш вибір партнера у дорослому віці майже ніколи не буває випадковим. Спадковість, виховання та перші моделі стосунків, які ми бачили в родині, формують міцний фундамент для наших майбутніх почуттів. Психологи називають це теорією прив'язаності.

"Частково це все пояснює теорія прив'язаності: з дитинства ми формиуємо уявлення про те, як виглядає близькість, наскільки безпечними можуть бути стосунки та чи можна покладатися на інших людей. Тому в дорослому житті нас часто притягують не лише конкретні риси людини, а й те відчуття емоційної безпеки, зрозумілості або навпаки напруги, яке виникає поруч з нею.

Іноді людина може навіть не усвідомлювати, що закохується не стільки в характер іншого, скільки в знайомий спосіб переживати близькість", - підкреслює Анастасія Бикова.

Коли партнер стає лише інструментом

Якщо фокусуватися виключно на своїх внутрішніх переживаннях, можна потрапити в небезпечну психологічну ілюзію. Коли нам стає байдуже, хто саме перебуває поруч, аби лише отримувати бажану порцію дофаміну та емоцій, стосунки втрачають свою глибину і перетворюються на споживання.

"Тут звісно є нюанс, що закоханість лише у власні відчуття, чи скоріше у самі відчуття більше ніж у людину (уявимо, щоб ви хотіли почуватися так само і вам не важливо чи була б це та сама людина поряд, чи інша) - може створювати певну пастку. Тому що тоді ми починаємо бачити не реальну людину, а те, що вона нам дає. Не її цінності, погляди, особливості чи життєві вибори, реальну ситуацію стосунків, а власний стан поруч з нею", - попереджає експертка.

Формула здорових стосунків

Справжнє, зріле кохання не виключає емоцій, але воно міцно тримається на повазі до реальної особистості вашого партнера. Здорові взаємини - це завжди баланс між тим, ким є людина, і тим, що ми відчуваємо, перебуваючи в її просторі.

"Тому питання скоріше не в тому, чи закохуємося ми в людину чи у відчуття. Умовно здорові стосунки зазвичай народжуються там, де є і те, й інше. Коли подобається сама людина з її характером, цінностями та особистістю, і водночас з нею виникають відчуття, які хочеться переживати знову і знову. Все ж таки закоханість і кохання це про той простір, який виникає між двома людьми", - констатує Анастасія Бикова.

За словами психолога, можливо, у теперішні часи ця тема звучить актуально, коли навколо багато невизначеності, втрат, тривоги та хронічного напруження, потреба в близькості та підтримці стає ще більш відчутною.

"Ми починаємо уважніше помічати людей, поруч із якими можемо відчути спокій, прийняття чи хоча б тимчасове полегшення. Але все ж, які саме стосунки нас притягують у складні періоди життя, залежить не лише від теперішніх обставин, а й від попереднього досвіду близькості та прив'язаності", - підсумовує вона.